Постанова № 68919612, 18.09.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4054/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Завальнюка І.В.,

за участю секретаря – Маковейчук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МФС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування наказу № 88 о/с від 26.10.2016 в частині звільнення позивача; поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області; стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу з 10.06.2016 по дату поновлення на посаді із застосуванням Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати»; стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з 2014 року по день винесення рішення у справі з урахуванням середньоденного грошового забезпечення – 456,44 грн., в розмірі 37428,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням додаткових письмових пояснень, позивач зазначив, що наказом ГУМВС в Одеській області від 26.10.2016 № 87 о/с постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 по справі № 815/4070/14 виконана і наказом ГУМВС в Одеській області від 26.10.2016 № 88 о/м ОСОБА_1 звільнений з ОВС через скорочення штатів з 06.11.2015. Таким чином, відповідач не виконав рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2017 № 815/4070/14, оскільки в період поновлення судом на роботі (з 09.06.2016, а саме з моменту вступу його у силу) він видав наказ про звільнення ОСОБА_1 з 06.11.2015, тобто виніс наказ «заднім числом». За таких обставин позивач до роботи не допущений, а рішення суду залишилося не виконаним. Станом на 28.07.2017 трудова книжка ОСОБА_1 не заповнена, в його книжку не внесено жодних відомостей, як про звільнення із займаної посади, так і про поновлення його на роботі на підставі рішення суду. В даному випадку відповідач навмисно ухиляється від обов’язку на отримання позивачем грошового забезпечення. Оскільки звільнення ОСОБА_1 є незаконним та з вини відповідача йому не видана трудова книжка, позивач повинен бути поновлений на службі в ОВС на посаді начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області з виплатою середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які відповідачем йому вчасно не виплачені.

До суду з'явився представник позивача, який позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, виклеєних у письмових запереченнях проти адміністративного позову. Згідно заперечень, з 07.11.2015 жодна посада в ГУМВС України в Одеській області або ЛК відсутні (усі посади скорочені без виключення), тобто подальше працевлаштування в ЛК об’єктивно неможливо. Спеціальним законодавством регламентовано процедуру вивільнення працівників міліції з органів внутрішніх справ у зв’язку з ліквідацією всіх територіальних органів МВС України та повним скороченням штатних одиниць, відповідно до якої працівники вважаються повідомленими про їх наступне вивільнення через скорочення штатів з дня опублікування Закону України «Про Національну поліцію», тобто з 06.08.2015. ОСОБА_1 не було прийнято на службу до Національної поліції України, будь-якого її територіального підрозділу та на момент видання наказу, що оскаржуються було відсутнє будь-яке погодження щодо прийняття позивача на службу до поліції/її територіального підрозділу. Ліквідаційна комісія діяла в межах компетенції, виконуючи належним чином вимоги Закону України «Про Національну поліцію», звільнивши позивача зі служби ОВС через скорочення штатів, з суворим дотриманням прав та законних інтересів позивача. Згідно наказу МВС України від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати. Однак позивач рапорт про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з 2014 року не подавав, відповідні кошти кошторисом не передбачені та асигнування не виділялось, у зв’язку із чим вказані позовні вимоги є безпідставними.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив службу в органах внутрішніх справ з 30.12.1996 року. З березня 1999 р. – у відділі по боротьбі з міжнародними та етнічними організованими злочинними угрупованнями управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, а з 07.07.2011 р. - на посаді начальника УБОЗ ГУМВС України Одеській області.

Відповідно до п.3 наказу МВС України № 500 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих керівників Головного управління МВС України в Одеській області» від 30 травня 2014 року за неналежне виконання функціональних обов’язків, що виразилося у відсутності контролю за діями підлеглих у боротьбі з організованою злочинністю та екстремізмом, незабезпеченні якісного документування радикально налаштованих угруповань, невжитті оперативних заходів щодо запобігання груповим порушенням громадського порядку, що призвело до загибелі і травмування значної кількості громадян та працівників правоохоронних органів, недотриманні вимог службової дисципліни, ігноруванні приписів ст.3 Конституції України, порушенні ст.10 Закону України «Про міліцію», п.315 Статуту патрульно-постової служби міліції, затвердженого наказом МВС України від 28.07.1994 р. № 404, Присяги працівника органів внутрішніх справ України, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області, звільнено з органів внутрішніх справ.

Згідно наказу МВС України від 30.05.2014 р. № 978 о/с «По особовому складу» у запас (із поставленням на військовий облік) за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено полковника міліції ОСОБА_1 (А-011518), начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області. Підстава: наказ МВС від 30.05.2014 р. № 500.

Згідно витягу з наказу начальника ГУМВС України в Одеській області від 26.06.2014 р. № 416 о/с у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено у запас Збройних Сил за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) полковника міліції ОСОБА_1 (А-011518), начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області 26.06.2014 р., сплативши грошову компенсацію за 20 діб невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01 січня 2014 р. по день звільнення. Підстава: наказ МВС України від 30.05.2014 р. № 978о/с.

Згідно витягу з наказу ГУМВС України в Одеській області від 18.08.2014 р. № 567 о/с полковника міліції ОСОБА_1 (А-011518), начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління МВС України в Одеській області, вважати звільненим у запас Збройних Сил за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ 04 червня 2014 р., з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні 19 років 11 місяців 04 дні, у пільговому обчисленні – 28 років 07 місяців 21 день.

Не погодившись із вищезазначеними наказами, звільненням в цілому, ОСОБА_1 оскаржив останні в судовому порядку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 по справі № 815/4070/14 визнано протиправним та скасувати пункт 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 500 від 30 травня 2014 року щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ; визнано протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 978о/с від 30 травня 2014 року щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ; визнано протиправними та скасувати накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 416 о/с від 26.06.2014 року та 567 о/с від 18.08.2014 року щодо звільнення зі служби полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області з 05.06.2014 р.; стягнуто з ГУМВС України в Одеській області (ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення з 04.05.2014 р. по час звільнення в сумі 9357,14 грн. (дев'ять тисяч триста п’ятдесят сім грн. 14 коп.) з ОВС на його рахунок в ПАТ КБ «Приватбанк»; стягнуто з ГУМВС України в Одеській області (ліквідаційна комісія) на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 05.06.2014 р. по 04.06.2015 р. в сумі 112284,24 грн. (сто дванадцять тисяч двісті вісімдесят чотири грн. 24 коп.); в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 по справі № 815/4070/14, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 – скасовано та прийнято нову постанову суду; визнано протиправним та скасовано пункт 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 500 від 30 травня 2014 року щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України № 978о/с від 30 травня 2014 року щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з органів внутрішніх справ; визнано протиправними та скасовано накази Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 416 о/с від 26.06.2014 року та 567 о/с від 18 серпня 2014 року щодо звільнення зі служби полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області; зобов’язано ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 05 червня 2014 поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області та з урахуванням спеціального звання, вимог до освітньо-кваліфікаційного рівня, напрямку підготовки (спеціальності), досвіду практичної роботи, рівня професійної компетентності; стягнуто з ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01 травня 2014 по 09 червня 2016; стягнуто з ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди – 80000 грн.; у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 по справі № 815/4070/14 внесено виправлення в означену постанову: замість «з 05 червня 2014 року» читати «з 03 липня 2014 року» у відповідному відмінку.

На виконання вищевказаної постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 по справі № 815/4070/14 ГУМВС України в Одеській області виданий наказ від 26.10.2016 № 87 о/с, яким скасовано пункти наказів ГУМВС України в Одеській області від 26.06.2015 № 416 о/с та від 18.08.2014 № 567 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області, з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Наказом ГУМВС України в Одеській області від 26.10.2016 № 88 о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ уважати звільненим з 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) полковника міліції ОСОБА_1, начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні 21 рік 04 місяці 06 днів, у пільговому обчисленні – 30 років 09 місяців 09 днів, виплативши грошову компенсацію за 37 діб невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01 січня 2015 року по день звільнення.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначений наказ обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію» (далі - Закон) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення).

При цьому Верховний Суд України в своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В своїй постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим суд враховує, що на час розгляду цієї адміністративної справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» втратив чинність та набрав законної сили Закон України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Згідно з п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;

2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в Голосі України, 06.08.2015 № 141-142, набрав чинності 07.11.2015 року. Проте, враховуючи п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 07.08.2015 року.

Так, пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

В той же час вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця. При цьому суд враховує, що такий обов’язок в даному випадку і не міг виникнути, адже позивач вже не перебував у трудових відносинах із ГУ МВС України в Одеській області.

Приписами пунктів 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

З аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п. 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 року. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Згідно з пп. "г" п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв’язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав, свобод та інтересів осіб.

Однак, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб’єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

У мотивувальній частині рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти Україна" (пункти 23 - 25) зазначено, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення.

З урахуванням встановлених судом обставин, та беручи до уваги те, що зобов’язання по працевлаштуванню працівника ліквідованої установи в ГУ МВС в Одеській області не виникло, - то трудові гарантії позивача, як працівника, не були порушені.

Жодного конкретного юридичного засобу, за допомогою якого відповідач в умовах дії Закону України «Про Національну поліцію» упродовж трьох місяців з дня його опублікування (перше офіційне опублікування Закону відбулося в газеті Голос України 06.08.2015 р. (випуск № 141-142), Закон набрав законної сили з 07.11.2015 р.) мав прийняти позивача на службу в Національній поліції, - стороною позивача не наведено. Фактично позиція позивача зводиться до обов’язку ГУМВС України в Одеській області його працевлаштувати за правилами та гарантіями КЗпП України, без урахування, а фактично з ігноруванням вимог спеціального законодавства. Проте такий ретроспективний та виключно компенсаторний засіб юридичного захисту не можна вважати здійсненим «згідно закону», оскільки оскаржувані заходи (або вимоги) повинні мати законодавче підґрунтя.

За таких обставин, враховуючи, що станом на 06.11.2015 позивач не був прийнятий на службу в органи поліції, суд приходить до висновку, що ГУ МВС України в Одеській області в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України прийнято оскаржуваний наказ від 26.10.2016 № 88 о/с та з дотриманням критеріїв, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Вирішуючи спір, суд враховує усталену судову практику, яка склалася за подібних спірних правовідносин. Зокрема, суд вертає увагу на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 по справі № 815/1016/16, де колегія суддів дійшла аналогічного висновку про те, що неприйняття працівника на службу в органи поліції станом на 06.11.2015 є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. У цьому випадку інтерпретаційний акт має таку ж сферу дії (у тому числі темпоральної), як і той акт чи та норма, які ним розтлумачено.

Судове рішення, винесене щодо учасників певної справи на підставі існуючих положень суддівського «права», викликає відповідні очікування щодо практики прийняття рішень в аналогічних ситуаціях у майбутньому. Зміна підходу до розв’язання певних питань поворотним судовим рішенням унеможливлює передбачення результату правозастосування, а тому ставить під загрозу принципи права (res judicata).

Інакше може скластися ситуація, що буде визнане існування двох правил, які по різному регулюють ті самі обставини (що суперечить ідеї однозначності права), та ще й буде узаконене порушення норм акта вищої юридичної сили.

Той факт, що оскаржуваний наказ виданий 26.10.2016, що за правовою позицією позивача є протиправним виданням наказу «заднім числом», не має суттєвого значення за встановлених судом обставин. Процес складання та прийняття спірного наказу нерозривно пов'язаний із виконанням ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 по справі № 815/4070/14 шляхом видання наказу від 26.10.2016 № 87 о/с. У свою чергу, виникнення спірних правовідносин саме в цьому періоді обумовлено судовими провадженнями по справі № 815/4070/14 в судах першої та апеляційної інстанцій, які припадали на перехідний період ліквідації органів внутрішніх справ та створення органів Національної поліції України.

Це логічно випливає принаймні з того факту, що ГУМВС України в Одеській області при прийнятті 26.10.2016 наказу 88 о/с реалізовувало приписи законодавства одночасно з правозастосуванням, яке природно спрямовано на факти минулого, діючи в умовах, що склалися на момент видання наказу.

При цьому в силу приписів Закону України «Про Національну поліцію» спірне ретроактивне рішення, всупереч доводами представника позивача, не може розглядатися як таке, що породжує несправедливі наслідки, оскільки такі наслідки прямо передбачені чинним спеціальним законодавством.

Доводи представника позивача про те, що в період між прийняттям наказів №№ 87, 88 від 26.10.2016 відповідач не сприяв в реалізації позивачем прав щодо проходження ним подальшої служби, оскільки на адресу позивача не надходило жодних листів, як підставу для задоволення позову, суд, з огляду на п.п. 8, 9, 10, 11 розд. «Перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», залишає без уваги, оскільки в такому разі зникає межа між судовими та законодавчими функціями.

У зв’язку із цим похідні вимоги про поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Одеській області; стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу з 10.06.2016 по дату поновлення на посаді із застосуванням Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» також не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з 2014 року по день винесення рішення у справі з урахуванням середньоденного грошового забезпечення – 456,44 грн., в розмірі 37428,56 грн., суд вважає їх також такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно наказу МВС України від 31.12.2007 № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.

Однак позивач рапорт про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з 2014 року не подавав, відповідні кошти кошторисом державного органу не передбачені та асигнування не виділялось, у зв’язку із чим вказані позовні вимоги є безпідставними.

Крім того, в ході офіційного з’ясування обставин судом, який відіграє провідну роль у здійсненні юридичної кваліфікації фактів справи, не встановлено порушень закону з боку службових осіб ГУМВС України в Одеській області та ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області, які б потребували реагування у вигляді постановлення окремих ухвал, на чому наполягав представник позивача.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з’ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління МФС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 18 вересня 2017 року.

Суддя І.В. Завальнюк