Постанова № 68918603, 11.09.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2017 р. Справа№ 910/260/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Чорної Л.В.

Хрипуна О.О.

при секретарі судового засідання: Молокопой І.А.

розглянувши апеляційну скаргу Державного агентства автомобільних доріг України

на рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2017

у справі № 910/260/17 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

до Державного агентства автомобільних доріг України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство інфраструктури України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ВАТ ,,Літос"

про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Державного агентства автомобільних доріг України (далі - відповідач) про зобов'язання прийняти до сфери свого управління державне майно - цілісний майновий комплекс ,,Кам'янодробильний цех", що знаходиться за адресою: Донецька область, Старобешевський район, село Раздольне, за актом приймання-передачі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.01.2017 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Міністерство інфраструктури України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі № 910/260/17 позов задоволено повністю. Зобов'язано Державне агентство автомобільних доріг України прийняти до сфери свого управління державне майно - цілісний майновий комплекс ,,Кам'янодробильний цех", що знаходиться за адресою: Донецька область, Старобешевський район, село Раздольне, за актом приймання-передачі протягом тридцяти днів відповідно до абз.2 ч. 3 ст. 27 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна". Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, пославшись на встановлені ним обставини, положення ЦК України, Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна", дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у даній справі та наявність правових підстав для їх задоволення, з тих підстав, що Договір оренди №207/97 від 01.07.1997 припинився у зв'язку із закінчення строку його дії, та враховуючи, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області як орендодавцем спірного майна вирішено питання про передачу об'єкта оренди органу, який до укладення договору оренди здійснював повноваження з управління відповідним майном, в силу ч. 3 ст. 27 вищевказаного Закону у відповідача виник обов'язок прийняти спірний майновий комплекс в своє управління.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі № 910/260/17 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в судовому рішенні не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Так, на думку відповідача, місцевий господарський суд не надав оцінки тим обставинам, що Дочірнє підприємство ,,Донецький облавтодор" (колишнє підприємство балансоутримувач спірного майна, яке було реорганізовано), на сьогоднішній день є суб'єктом приватного права, що діє як самостійна господарська одиниця, та не є підвідомчою відповідачу установою, не належить до сфери управління Укравтодору, а тому прийняття цілісного майнового комплексу ,,Кам'янодробильний цех" до сфери управління Укравтодору є неможливим. Як вказує скаржник, судом першої інстанції невірно застосовано положення ч. 3 ст. 27 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна", оскільки суд визначив обов'язок відповідача з прийняття майна до сфери його управління, однак, погодившись з доводами позивача, не дотримався всіх нормативних умов, визначених законом, за яких таке майно взагалі може передаватись відповідачу, не встановив чи дотримано саме позивачем визначеного законом порядку передачі спірного майна. Неправильне застосування спеціальних норм матеріального права полягало в тому, що комплекс заходів та процедур, пов'язаних з поверненням орендодавцеві орендованого майна, зокрема, цілісних майнових комплексів державних підприємств і організацій та їх структурних підрозділів після припинення (внаслідок закінчення строку) договору оренди, розірвання договору оренди за погодженням сторін або за рішенням суду регулюється Порядком повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженим наказом ФДМУ від 07.08.1997 №847, чого не враховано судом першої інстанції. Як наголошує відповідач, у відповідності до Порядку, позивачу необхідно було здійснити процедуру повернення майна з оренди та підписати з орендарем акт приймання - передачі, однак, такий акт в матеріалах справи відсутній. Також відповідач зазначає про неповне з'ясування судом першої інстанції питання щодо строку, протягом якого позивач мав право звернутись до господарського суду (позовна давність).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на її необґрунтованість та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Третьою особою - Міністерством інфраструктури України надано письмові пояснення до апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд.

Ухвалою суду від 06.06.2017 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено ВАТ ,,Літос". Зазначеною ухвалою, зокрема, зобов'язано позивача надати суду належним чином завірену копію акту приймання - передачі цілісного майнового комплексу ,,Кам'янодробильного цеху" з оренди за договором оренди №207/97 від 01.07.1997, а у разі відсутності такого акту - письмові пояснення з цього приводу.

На виконання вимог ухвали суду позивачем витребуваного акту приймання - передачі надано не було, однак надано відповідні письмові пояснення.

Розгляд скарги у справі відкладався.

28.08.2017 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про витребування додаткових доказів, відповідно до якого він просить витребувати у арбітражного керуючого процедурою банкрутства ВАТ ,,Літос" акт інвентаризації майна ВАТ ,,Літос", зокрема, що стосується спірного майна, а також бухгалтерські документи щодо перебування спірного майна на балансі у ВАТ ,,Літос".

Зазначене клопотання мотивовано тим, що інформація на балансі в кого перебуває спірне майно відсутня, а під час судового засідання представник позивача повідомив, що спірне майно перебуває на балансі ВАТ ,,Літос".

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів не знайшла підстав для його задоволення з тих підстав, що воно не відповідає вимогам ст. 38 ГПК України в частині зазначення обставин, які перешкоджають наданню витребуваних доказів.

В судове засідання 11.09.2017 з'явились представник позивача та представник відповідача, треті особи не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, надісланого на адресу Міністерства інфраструктури України та роздруківка повідомлення про розгляд справи 11.09.2017, яка розміщена на сайті Київського апеляційного господарського суду.

Заперечень щодо розгляду справи у відсутності представників третіх осіб не надійшло.

Згідно з п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів, враховуючи належне повідомлення третіх осіб про час та місце розгляду скарги, вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд за наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні 11.09.2017 представником позивача заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з необхідністю надання додаткових пояснень.

Проти зазначеного клопотання представник відповідача заперечив.

Колегія суддів не знайшла підстав для задоволення вказаного клопотання представника позивача з огляду на достатність доказів у матеріалах справи та положення ст. 69 ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.1997 між Донецьким регіональним відділенням Фонду державного майна України (орендодавець) - на даний час Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, та Відкритим акціонерним товариством ,,Літос" (орендар) було укладено договір оренди державного майна №207/97 (далі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування цілісний майновий комплекс державного підприємства (структурного підрозділу) ,,Кам'янодробильний цех" в селі Роздольне, склад та вартість якого визначена у відповідності з актом оцінки та передавальним балансом вказаного підприємства, складеним станом на 01.06.1997 та вартість якого складає 1 286 683 грн.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що останній діє з 01.07.1997 до 01.07.2002. В подальшому сторонами договору неодноразово підписувались додаткові угоди, якими вносилися зміни в частині строку його дії.

25.06.2004 між орендодавцем та орендарем було підписано договір №1 про внесення змін до договору оренди №207/1997 від 01.07.1997, в якому сторони дійшли згоди продовжити термін дії договору оренди до 01.07.2009.

Строк дії договору оренди державного майна №207/97 від 01.07.1997 закінчився 01.07.2009 та сторонами продовжений не був.

Зазначені обставини встановлені рішенням господарського суду Донецької області від 17.12.2009 у справі №2/210пд за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до Відкритого акціонерного товариства ,,Літос" про розірвання договору та зобов'язання повернути майно та в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

Даним рішенням зобов'язано Відкрите акціонерне товариство ,,Літос" протягом п'ятдесяти семи днів з першого числа місяця, від дня набрання рішенням законної сили повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Донецькій області орендоване майно - цілісний майновий комплекс ,,Кам'янодробильний цех", розташований у селі Роздольне Старобешевського району, за актом приймання-передачі, відповідно до порядку повернення цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом ФДМУ від 07.08.1997 № 847.

Вказане рішення господарського суду Донецької області від 17.12.2010 у справі №2/210пд залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.2010.

За умовами п. 5.7 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 27.08.2002) орендар зобов'язаний при припиненні договору повернути орендодавцеві або юридичній особі, вказаній орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області від 25.04.2012 №00963 створено інвентаризаційну комісію та спільну комісію по розмежуванню та оцінці майна - цілісного майнового комплексу ,,Кам'янодробильний цех".

За результатами проведеної інвентаризації у складі ЦМК ,,Кам'янодробильний цех" встановлено нестачу основних засобів у кількості 6 одиниць первісною вартістю 1 343 800,37 грн., а залишковою вартістю 163 762,84 грн., в тому числі 2 одиниці колісних транспортних засобів первісною вартістю 1 134 073,02 грн. та залишковою вартістю 150 730,07 грн.

Результати інвентаризації узагальнені зведеним актом та направлені листом від 13.07.2012 за №11-06-02-06481 на адресу Державного агентства автомобільних доріг України. В свою чергу, листом від 26.07.2012 за №3/10-1-4-1016/10 Державне агентство автомобільних доріг України надіслало на адресу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області погоджений зведений акт інвентаризації.

Відповідно до акта оцінки збитків від 28.02.2013, які завдані державі, загальна сума збитків внаслідок розкрадання, нестачі, знищення (псування) державного майна цілісного майнового комплексу ,,Кам'янодробильний цех", які необхідно компенсувати державному бюджету шляхом перерахування коштів склала 426 368,48 грн.

Листом від 21.03.2013 за №11-06-02-03209 позивач направив на адресу відповідача акт оцінки збитків та просив у найкоротший термін розглянути питання щодо прийняття по факту державного майна, яке залишилось, та визначити підприємство, на баланс якого буде передане вказане майно.

В подальшому, постановою господарського суду Донецької області від 13.06.2013 у справі №27/10Б Відкрите акціонерне товариство ,,Літос" було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру по справі.

В рамках справи про банкрутство Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області було визнано кредитором боржника - ВАТ ,,Літос". При цьому, арбітражний керуючий повідомив позивача про нестачу у ВАТ ,,Літос" 55 одиниць основних засобів загальною вартістю 759 273,54 грн.

З метою запобігання втрати державного майна, яке входить до складу ЦМК ,,Кам'янодробильний цех" позивач листами від 31.07.2013 та 19.09.2013 звертався до Державного агентства автомобільних доріг України з проханням вирішити питання стосовно прийняття по факту державного майна, яке залишилось, та визначити підприємство, на баланс якого буде передано вказане майно.

Державне агентство автомобільних доріг України у адресованому позивачу листі від 25.09.2013 за №6127/2/10.1-4-1644/10 зазначило, що позивачем не надано акт приймання-передання майна із оренди та не підтверджено факт повернення державного майна. У вказаному листі відповідач зазначив, що для прийняття подальшого рішення відносно розпорядженням державним майном, яке перебувало в оренді, необхідно здійснити процедуру повернення майна орендодавцю, а також вказав, що Державні підприємства промислової діяльності у сфері управління Укравтодору відсутні і передача державного майна до статутного капіталу господарського товариства (ПАТ ,,ДАК ,,Автомобільні дороги України") діючим законодавством не передбачена. Крім того, зазначеним листом Державне агентство автомобільних доріг України запропоновано позивачу прийняти рішення щодо приватизації цього майна у порядку, визначеному чинним законодавством.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що до укладення вищевказаного договору оренди повноваження з управління майном - цілісним майновим комплексом ,,Кам'янодробильний цех", що знаходиться за адресою: Донецька область, Старобешевський район, село Раздольне, здійснювала Українська державна корпорація по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних шляхів ,,Укравтодор", правонаступником якої є відповідач - Державне агентство автомобільних доріг України. За твердженням позивача, він неодноразово звертався до відповідача з вимогою прийняти відповідний об'єкт оренди у своє управління, однак в порушення вимог ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 27 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна", п.4.30 Положення про Державне агентство автомобільних доріг України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №456/2011, п. 10.13 Положення про Державне агентство автомобільних доріг України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №439, відповідач від прийняття майна ухиляється.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав про те, що у справі відсутні докази фактичного повернення спірного майна на баланс Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області. Також відповідач посилається на організаційні та структурні зміни, що відбулися у дорожньому господарстві України від часу укладення договору оренди, внаслідок яких до сфери управління Державного агентства не відносяться державні підприємства промислової діяльності, на баланс яких можна було б передати майновий комплекс, а для того, щоб передати цей комплекс до статутного капіталу суб'єкта господарювання - ВАТ ,,Державна акціонерна компанія ,,Автомобільні дороги України", утвореного на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 221, немає законних підстав. Також відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.

Враховуючи встановлені у даній справі обставини та наявні докази, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, підприємств, заснованих на майні, врегульовані нормами Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 27 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Положеннями ч. 3 ст. 27 Закону унормовано, що у разі припинення договору оренди за обставин, зазначених у частині першій цієї статті, орендар окремого індивідуально визначеного майна зобов'язаний повернути це майно відповідному підприємству, господарському товариству, створеному в процесі приватизації (корпоратизації), або його правонаступнику.

У разі припинення за цих же обставин договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу орендар за згодою орендодавця передає об'єкт оренди органу, який до укладення договору оренди здійснював повноваження з управління відповідним майном. Зазначений орган або його правонаступник зобов'язаний протягом тридцяти днів прийняти об'єкт оренди в своє управління.

Порядок здійснення комплексу заходів і процедур, пов'язаних з поверненням орендованого державного майна, в тому числі поверненням цілісних майнових комплексів державних підприємств та організацій, їх структурних підрозділів, цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів після припинення (внаслідок закінчення строку) договору оренди, розірвання договору оренди за погодженням сторін або за рішенням суду врегульовано Порядком повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 №847 (надалі - Порядок).

Відповідно до п. 5 Порядку (в редакції, чинній на момент припинення договору) повна інвентаризація майна орендного підприємства здійснюється інвентаризаційною комісією, утвореною орендодавцем на перше число місяця, в якому закінчується строк договору оренди, або розривається договір оренди за домовленістю сторін чи за рішенням суду, арбітражного суду.

Відповідно до п. 9 Порядку за даними інвентаризації складаються протокол про результати інвентаризації та протокол розподілу вартості майна між орендодавцем і орендарем, які Комісія подає на погодження орендарю і затвердження орендодавцю. На основі протоколу про результати інвентаризації складається передаточний баланс з виділенням по кожному рядку часток держави і орендаря.

Після закінчення свої роботи Комісія подає орендодавцеві і орандареві, зокрема, акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства, з зазначенням у ньому державної і орендної часток у майні; акт приймання - передачі від орендаря орендодавцю державної частки у майні орендного підприємства (п.п. ,,в", ,,г" п. 18 Порядку).

Згідно з п. 20 Порядку після затвердження акта оцінки визначена за ним державна частка у цілісному майновому комплексі орендного підприємства повертається орендодавцю згідно з актом приймання - передачі майна, а п. 22 встановлено, що до моменту підписання акта приймання - передачі майна, що було в оренді, його балансоутримувач відповідає за належне утримання і збереження майна.

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Донецької області від 17.12.2009 у справі №2/210пд за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до Відкритого акціонерного товариства ,,Літос" про розірвання договору та зобов'язання повернути майно, яке набрало законної сили 09.03.2010, встановлено обставини щодо припинення орендних правовідносин сторін за договором оренди державного майна №207/97 від 01.07.1997, та, як наслідок, зобов'язано Відкрите акціонерне товариство ,,Літос" протягом п'ятдесяти семи днів з першого числа місяця, від дня набрання рішенням законної сили повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Донецькій області орендоване майно - цілісний майновий комплекс ,,Кам'янодробильний цех", розташований у селі Роздольне Старобешевського району, за актом приймання-передачі, відповідно до порядку повернення цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом ФДМУ від 07.08.1997 № 847.

Нормами ст. 129-1 Конституції України встановлено обов'язковість виконання судового рішення, що також відображено в ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується вчинення позивачем, як орендодавцем дій щодо повернення спірного майна з оренди, а саме, створено інвентаризаційну комісію та спільну комісію по розмежуванню та оцінці майна - цілісного майнового комплексу ,,Кам'янодробильний цех", якою складено протоколи про результати інвентаризації.

Водночас, акт приймання - передачі від орендаря орендодавцю державної частки у майні орендного підприємства, наявність якого передбачено п.п. ,,г" п. 18 Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, в матеріалах справи відсутній, та, як вказує позивач в своїх поясненнях, такий акт не потрібен в силу положень ч. 3 ст. 27 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна".

Також з письмових пояснень наданих позивачем (т.2 а.с. 76-82) вбачається, що рішення господарського суду Донецької області від 17.12.2009 у справі №2/210пд на даний час не виконано. 06.06.2011 державним виконавцем служби Старобешівського районного управління юстиції Донецької області було відкрите виконавче провадження (ВП №27005630). 29.08.2011 державним виконавцем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі а.11 ч. 1 ст. 49 Закону України ,,Про виконавче провадження" (у зв'язку з тим, що виконати рішення без участі боржника неможливо).

Позивач зазначає, що надати копії матеріалів зазначеного виконавчого провадження не виявляється можливим з огляду на їх викрадення та проведенням антитерористичної операції.

Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

В даному випадку, звертаючись з позовом, позивач не зазначає, за захистом яких своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів він звертається, оскільки матеріалами справи підтверджується, що він, як орендодавець, реалізував своє волевиявлення щодо повернення майна, переданого в оренду, про що вказано в рішенні , яке є чинним і підлягає обов'язковому виконанню. Неможливість виконання рішення не може бути підставою для звернення до суду з позовом до відповідача про зобов'язання вчинити дії щодо майна, яке за рішенням суду має бути передано саме позивачу за актом приймання - передачі, за відсутності факту передачі цього майна.

Водночас, виходячи з логічної конструкції ч. 3 ст. 27 Закону України ,,Про оренду державного та комунального майна", передумовою повернення майна з оренди після припинення договору оренди є волевиявлення орендаря, а вже потім згода орендодавця на передачу об'єкту оренди органу, який до укладення договору оренди здійснював повноваження з управління відповідним майном, а в розрізі ч. 1 названої статті встановлено обов'язок орендаря повернути орендодавцеві (позивачеві) об'єкт оренди на умовах, визначених в договорі.

Договір оренди (п.5.7), в свою чергу, визначає обов'язок орендаря при припиненні договору повернути орендодавцеві або юридичній особі, вказаній орендодавцем, орендоване майно в належному стані.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про реалізацію позивачем свого права (п.5.7 договору) на повернення саме йому орендованого майна.

Що ж до процедури повернення майна з оренди, яка закріплена Порядком повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, то слід зазначити, що така процедура позивачем не завершена в частині прийняття орендодавцем майна за актом приймання - передачі (п.18).

З огляду на викладене вище, колегія суддів зазначає про відсутність у даному випадку порушення саме відповідачем прав і охоронюваних законом інтересів позивача.

Як роз'яснено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 ,,Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, лише після встановлення наявності у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє.

За наведених вище обставин, суд першої інстанції, не встановивши наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, вдався до дослідження та оцінки фактичних обставин справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо доводів відповідача про неповне з'ясування судом першої інстанції питання щодо строку, протягом якого позивач мав право звернутись до господарського суду (позовна давність), колегія суддів зазначає таке.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Приписами ч. 5 названої статті унормовано, що якщо суд визнає поважними причини пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У даному ж випадку, за встановлених вище обставин відсутності прав і охоронюваних законом інтересів позивача, визнання судом першої інстанції поважності причин пропуску строку позовної давності є передчасним.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи відповідача в частині того, що Дочірнє підприємство ,,Донецький облавтодор" (колишнє підприємство балансоутримувач спірного майна, яке було реорганізовано), на сьогоднішній день є суб'єктом приватного права, що діє як самостійна господарська одиниця, та не є підвідомчою відповідачу установою, не належить до сфери управління Укравтодору, а тому прийняття цілісного майнового комплексу ,,Кам'янодробильний цех" до сфери управління Укравтодору є неможливим, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Правові основи управління об'єктами державної власності визначені ст. 1 Закону України ,,Про управління об'єктами державної власності".

За змістом ст. 1 вказаного Закону, управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Об'єктами управління державної власності є, зокрема, державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію (ч. 1 ст. 3 Закону України ,,Про управління об'єктами державної власності").

Як свідчать обставини справи, станом на березень-квітень 1997 року цілісний майновий комплекс ,,Кам'янодробильний цех" за адресою: Донецька область, Старобешевський район, село Раздольне, належав до об'єктів державної власності і був структурним підрозділом Донецького обласного об'єднання державних підприємств по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг ,,Облавтодор", що входило в структуру Української державної корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних шляхів ,,Укравтодор".

Наведене підтверджується, зокрема, наявним в матеріалах справи листом Української державної корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних шляхів ,,Укравтодор" від 04.04.1997 №21-3/40.

Відповідно п. 1 Положення про Українську державну корпорацію по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1995 № 6 (чинного на момент укладення Договору оренди) Українська державна корпорація по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг (Укравтодор) є виробничо-господарським комплексом, входить до системи Мінтрансу, йому підвідомча та здійснює функції з управління дорожнім господарством.

Отже, до 01.07.1997 (дата укладення Договору оренди державного майна №207/97) цілісний майновий комплекс ,,Кам'янодробильний цех" за адресою: Донецька область, Старобешевський район, село Раздольне, належав до сфери управління Української державної корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг ,,Укравтодор".

Указом Президента України від 08.11.2001 №1056/2001 ,,Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України" було утворено Державну службу автомобільних доріг України як центральний орган виконавчої влади, ліквідувавши при цьому Українську державну корпорацію по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг.

Указом Президента України від 19.01.2002 № 50/2002 ,,Питання Державної служби автомобільних доріг України" установлено, що Державна служба автомобільних доріг України є правонаступником Української державної корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг.

В подальшому, на підставі Указу Президента України від 06.04.2011 №370/2011 Державну службу автомобільних доріг України було реорганізовано та утворено Державне агентство автомобільних доріг України.

Указом Президента України від 13.04.2011 № 456/2011 ,,Про Положення про Державне агентство автомобільних доріг України" затверджено Положення про Державне агентство автомобільних доріг України та установлено, що Державне агентство автомобільних доріг України є правонаступником Державної служби автомобільних доріг України.

Таким чином, відповідач - Державне агентство автомобільних доріг України є правонаступником Української державної корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг ,,Укравтодор", до компетенції якої належало повноваження з управління спірним майновим комплексом до укладення Договору оренди державного майна №207/97 від 01.07.1997.

Відповідно до п. 1 Положення про Державне агентство автомобільних доріг України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 456/2011, Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами.

Підпунктом 30 п. 4 вказаного Положення визначено, що Укравтодор відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції з управління об'єктами державної власності.

Пунктом 3 Положення про Державне агентство автомобільних доріг України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №439, визначено, що основними завданнями Укравтодору є: 1) реалізація державної політики у сфері дорожнього господарства та здійснення державного управління автомобільними дорогами загального користування (далі - автомобільні дороги); 2) внесення на розгляд Міністра інфраструктури пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері дорожнього господарства; 3) здійснення управління об'єктами державної власності.

Таким чином, до моменту укладення Договору оренди №207/97 від 01.07.1997 повноваження з управління майном - цілісним майновим комплексом ,,Кам'янодробильний цех", що знаходиться за адресою: Донецька область, Старобешевський район, село Раздольне, здійснювала Українська державна корпорація по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг ,,Укравтодор", правонаступником прав та обов'язків якої є відповідач.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а тому, відповідно до приписів ст. 104 ГПК України, рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі № 910/260/17 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими з підстав наведених вище, у зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного агентства автомобільних доріг України - задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі № 910/260/17 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (код 13511245) на користь Державного агентства автомобільних доріг України (код 37641918) 1 760,00 грн. судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді Л.В. Чорна

О.О. Хрипун