Постанова № 68916884, 13.09.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року Справа № 916/1141/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Демидової А.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4на рішення від та на постанову відГосподарського суду Одеської області 07.11.2016 Одеського апеляційного господарського суду 15.06.2017у справі Господарського суду№ 916/1141/16 Одеської областіза позовомОСОБА_4до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс" 2. Юридичного департаменту Одеської міської радитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Головне територіальне управління юстиції в Одеській області 2. ОСОБА_5 3. ОСОБА_6провизнання недійсним рішення загальних зборів засновників та зобов'язання вчинити певні діїу судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідачів - третіх осіб 1. Маркусевич Б.С.; 2. повідомлений, але не з'явився; 1. повідомлений, але не з'явився; 2. повідомлений, але не з'явився; 3. повідомлений, але не з'явився;Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/3908 від 07.09.2017 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 916/1141/16 у зв`язку з відпусткою судді Картере В.І.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.09.2017 у справі № 916/1141/16 визначено наступний склад колегії суддів: Губенко Н.М.- головуючий (доповідач), Барицька Т.Л., Демидова А.М.

ВСТАНОВИВ:

29.04.2016 ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс" про: - визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс", оформленого протоколом № 3 від 01.06.2007; - відсторонення ОСОБА_6, з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс"; - зобов'язання державного реєстратора відділу Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції виключити з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців запис про ОСОБА_6 в графі "ПІБ керівника юридичної особи" та в графі "прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому, числі підписувати договори та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи" Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс"; - зобов'язання державного реєстратора відділу Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції включити в Єдиний державний реєстр юридичних та фізичних осіб-підприємців запис про ОСОБА_8 в графу "ПІБ керівника юридичної особи" та в графу "прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому, числі підписувати договори та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи" Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.11.2016 у справі № 916/1141/16 (колегія суддів у складі: Шаратов Ю.А. - головуючий суддя, судді Никифорчук М.І., Степанова Л.В.) у позові відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 у справі № 916/1141/16 залучено до участі у справі як іншого відповідача - Юридичний департамент Одеської міської ради.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 у справі № 916/1141/16 (колегія суддів у складі: Мишкіна М.А. - головуючий суддя, судді Будішевська Л.О., Таран С.В.), рішення Господарського суду Одеської області від 07.11.2016 у справі № 916/1141/16 залишено без змін, при цьому, виключено з мотивувальної частини рішення висновок про неприйняття загальними зборами учасників ТОВ "Главбуд Плюс" рішення, оформленого протоколом № 3 від 01.06.2007.

Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 у справі № 916/1141/16, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс", оформленого протоколом № 3 від 01.06.2007.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_4 як учасник ТОВ "Главбуд Плюс" не повідомлявся про час і місце проведення загальних зборів товариства, що проводилися 01.06.2007; порядок денний йому не був повідомлений; на самих зборах його не було; оригінал протоколу він ніколи не бачив та не ставив підписів на ньому або на будь яких документах, які б свідчили про його бажання призначити на посаду директора товариства ОСОБА_6

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази на підтвердження обставин щодо прийняття 01.06.2007 загальними зборами учасників ТОВ "Главбуд Плюс" рішення, оформленого протоколом № 3, відтак не може бути визнано недійсним рішення, яке не прийнято.

Суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції виходив з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем до позовної заяви, відповідно до вимог ст. 57 ГПК України, додано копію протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс" № 3 від 01.06.2007, на якій наявний напис "згідно з оригіналом", виконаний представником ОСОБА_4 ОСОБА_12, що діє на підставі довіреності.

При цьому, апеляційним господарським судом встановлено, що ані позивач, ані відповідач не заперечують факт проведення 01.06.2007 загальних зборів учасників Товариства, тобто визнають те, що ця подія мала місце.

Так, в наданих представником позивача письмових поясненнях, зазначено про відсутність у ОСОБА_4 оригіналу протоколу, та вказано, що копія надана до матеріалів справи зроблена з іншої копії.

В свою чергу, відповідач, обґрунтовуючи неможливість надання суду оригіналу протоколу зазначає, що ОСОБА_4 на підставі незаконної ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 05.11.2014 (яка в наступному була скасована ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03.12.2014) отримавши контроль над підприємством, вилучив всю документацію, у тому числі й статутні документи, за фактом чого у відношенні позивача була зареєстрована низка кримінальних проваджень, зокрема № 12014160500009525.

Апеляційним господарським судом також зазначено, що в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_4 про втрату оригіналів установчих документів юридичної особи, а саме, установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс" з відміткою про проведення змін до установчих документів за № 15561050003008370 12.01.2006, яка була зареєстрована державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції 28.12.2014.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд обгрунтовано не погодився із висновком місцевого господарського суду про неприйняття загальними зборами учасників ТОВ "Главбуд Плюс" рішення, оформленого протоколом № 3 від 01.06.2007, оскільки ненадання оригіналу протоколу само по собі не може вважатися беззаперечним доказом неприйняття рішення, оформленого цим протоколом.

Разом з тим, відповідно до статті 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Частиною 1 ст. 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до вимог закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Відповідно до п. 2.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин" рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України.

Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: - порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; - позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; - порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду корпоративних спорів").

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду корпоративних спорів" при розгляді справ судам слід враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є: - прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (статті 41, 42, 59, 60 Закону про господарські товариства); - прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина четверта статті 43 Закону про господарські товариства); - прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (статті 40, 45 Закону про господарські товариства). При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Згідно із п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду корпоративних спорів" суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" роз'яснено, що рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої ст. ст. 43, 61 Закону України "Про господарські товариства". Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

Розглядаючи зазначені позивачем підстави визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс", оформленого протоколом № 3 від 01.06.2007, апеляційний господарський суд зазначив наступне.

Положеннями ст. ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що сторони повинні доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами.

Відтак, саме на позивача покладено обов'язок доказування обставин щодо неналежності йому підпису на протоколі № 3 від 01.06.2007, яким оформлене оскаржуване рішення загальних зборів учасників Товариства.

Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс" № 3 від 01.06.2007, остання містить підписи навпроти прізвищ, імен та по батькові ОСОБА_5 і ОСОБА_4, а також відбиток печатки ТОВ "Главбуд Плюс" (ідентифікаційний код № 31997824).

Водночас, судом апеляційної інстанції зазначено, що ідентифікація виконавця підпису, зробленому на паперовому носії, потребує застосування спеціальних знань, що відповідно до приписів ст. 41 ГПК України обумовлює необхідність призначення судової експертизи.

Разом з тим, як зазначено судом апеляційної інстанції, відсутність в розпорядженні суду оригіналу протоколу № 3 від 01.06.2007 унеможливлює проведення відповідного експертного дослідження, оскільки за змістом абз. 2 п. 1.1. гл. 1 розділу 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 р. (з наступними змінами та доповненнями) для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

При цьому, апеляційним господарським судом встановлено, що доказів, які б підтверджували доводи позивача, зокрема відповідного вироку суду за порушеним кримінальним провадженням, в якому було б встановлено обставини фальсифікації підпису на спірному протоколі чи інші обставини, які б свідчили про його не підписання ОСОБА_4 особисто, позивачем не надано.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, а Вищим господарським судом України (в силу ст. 1117 ГПК України) не переоцінюється те, що позивачем не надано належних доказів, у розумінні ст. 34 ГПК України, які б підтверджували викладені ним обставини.

Водночас, у п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції відмовляючи у позові з підстав його необґрунтованості, правомірно відмовив у позові саме з цих підстав, а не з підстав спливу позовної давності.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 4-3, 4-7, 33, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив докази подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень.

Водночас доводи касаційної скарги стосуються оцінки доказів, які вже були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, та правильності встановлення ним фактичних обставин справи. Проте, згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Відтак, відповідні доводи, перевірка яких перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 у справі № 916/1141/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

А.М. ДЕМИДОВА