Постанова № 6891490, 19.11.2009, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №2а-3264/09/1370

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2009 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Лемеха Л.Я.

за участю:

представника позивача Соляр Г.Р. (дов.від 03.06.09)

представника відповідача Ортинської Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМЗ-Україна" до ДПІ у Сихівському районі м. Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМЗ-Україна" звернулось до суду з вищезазначеним позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова №0001692321/0 від 15.05.2006 р., яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 3700,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно прийнято оскаржуване повідомлення рішення щодо порушення позивачем вимог ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надавши пояснення, аналогічні змісту позовної заяви та поданих до суду пояснень.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, наведених у поданому до суду запереченні на позовну заяву від 05.08.2009 р. та додаткових поясненнях від 31.08.2009 р.

Заслухавши доводи сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Згідно матеріалів справи, за результатами комплексної позапланової виїзної перевірки ТзОВ "ВМЗ-Україна" з питань правильності обчислення та своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів, ДПІ у Сихівському районі м. Львова складено акт №161/23-213/33169710 від 27.04.2006 р., на підставі якого податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення №00016922321/0 від 15.05.2006 р.. Даним податковим повідомленням-рішенням визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 3700,00 грн. За результатами перевірки встановлено, що згідно ліквідаційного балансу, поданого ТзОВ "ВМЗ-Україна" в податковий орган, статутний фонд в сумі 14800,00 грн. не повернуто учасникам товариства і рахується на кінець звітного періоду.

Згідно позовної заяви, засновниками ТзОВ "ВМЗ-Україна" було здійснено внески в статутний фонд в розмірі 14760,00 грн. для реєстрації підприємства згідно чинного законодавства. Двоє з засновників підприємства є громадянами Італії. Для ведення господарської діяльності ТзОВ "ВМЗ-Україна" необхідно було провести маркетингове дослідження ринку в Україні. 04.05.2005 р. підприємством були перераховані кошти в розмірі 14900,00 грн. за проведення такого маркетингу. Дана господарська операція була відображена в балансі підприємства та не відображена в податкових деклараціях про прибуток підприємства. З мотивації нестабільності політичного стану нашої країни, засновники - громадяни Італії прийняли рішення про ліквідацію підприємства.

Позивач зазначає, що рішення про ліквідацію підприємства є виключною компетенцією загальних зборів підприємства. Таке рішення набуває чинності з дня внесення до державного реєстру запису про припинення діяльності товариства. Рішення учасників ТзОВ "ВМЗ-Україна" - це лише намір здійснити ліквідацію, а не наявний факт. На сьогоднішній день ТзОВ "ВМЗ-Україна" є повноцінним підприємством, яке здає звітність, може здійснювати господарську діяльність, змінювати свої наміри щодо ліквідації; засновники є власниками корпоративних прав наданих ТзОВ "ВМЗ-Україна", можуть продавати, віддавати, дарувати свої частки. Жодний з учасників товариства не позбувся права володіння майном підприємства, не відбулась подія продажу, обміну чи відчуження корпоративних прав жодного учасника. Тобто ТзОВ "ВМЗ-Україна" не отримало жодного доходу. Оскільки не відбулась подія продажу, обміну чи відчуження корпоративних прав жодного учасника товариства, тобто ТзОВ "ВМЗ-Україна" не отримало жодного доходу з інших джерел визначених в пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Таким чином, як стверджує позивач, висновок податкового органу про те, що статутний фонд в сумі 14800 грн. включається до складу валового доходу суперечить нормам пп. 4.2.5. Закону, де чітко вказано, що не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податків у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платком податку.

Щодо того, що статутний фонд в розмірі 14760 грн. не повернуто учасникам товариства, то як зазначає позивач, згідно ч. 4 ст. 111 Цивільного кодексу України, передача учасникам підприємства майна, що залишилось, здійснюється після задоволення вимог кредиторів у порядку визначеному в статті 111 ЦК України та статті 112 ЦК України, після закриття ліквідатором банківського рахунка підприємства, після зняття з обліку як платника податків - тобто в самому кінці ліквідаційної процедури, а отже згідно норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України повернення майна учасникам товариства на даній стадій ліквідаційної процедури заборонено. Тобто висновок податкового орагну, щодо включення до складу валового доходу неповернутого статутного фонду товариства згідно пп.4.1.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суперечить ст.ст. 111, 112. 116 Цивільного кодексу України ; ст.ст. 83, 167 Господарського кодексу України ; пп.1.28.2 , пп.4.2.5. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Натомість відповідач зазначає, що як вбачається із головної книги підприємства, за період з моменту реєстрації і до моменту перевірки підприємством фактично не здійснювалася господарська діяльність. В головній книзі знайшло відображення лише перерахування коштів в розмірі 14920,00 грн. за оплату маркетингових послуг. Позивачем подано до матеріалів справи договір маркетингових послуг від 04.04.2005 р., укладений між ТзОВ "ВМЗ-Україна" та ПП "БУДМЕТАЛ"; акт виконаних робіт від 29.04.2005 р. та платіжне доручення від 04.05.2005 р. Як вбачається із декларацій позивача, а також поданого ним фінансового звіту, вартість маркетингових послуг не було віднесено до валових витрат.

Таким чином, оскільки позивачем не проводилося жодної господарської діяльності, то у відповідності до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", витрати по оплаті маркетингових послуг не можуть бути віднесені до валових витрат, оскільки не пов'язані із господарською діяльністю. Крім цього, як стверджує відповідач, не є належними доказами підтвердження реальності надання таких послуг лише договір та акт виконаних робіт без відповідних документів, які б відображали проведену роботу в ході проведення маркетингового дослідження та її результати.

Відповідач вказує, що майно, передане засновниками підприємству, після задоволення вимог кредиторів (в даному випадку такі вимоги відсутні), згідно норм ст. 111 ЦК України, підлягає поверненню його засновникам. Однак, як вбачається із ліквідаційного балансу підприємства, статутний фонді засновникам підприємства не повертається, відповідно кошти, внесені свого часу фізичними особами до статутного фонду підприємства, слід вважати безповоротною фінансовім допомогою фізичних осіб підприємству.

Відповідно до пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств», валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Таким чином, оскільки позивач - ТзОВ "ВМЗ-Україна" на момент складення ліквідаційного балансу не повернуло своїм засновникам зроблених внесків до статутного фонду, то дані внески відповідач вважає безповоротною фінансовою допомогою, наданою ТзОВ "ВМЗ-Україна", а відповідно є доходом товариства. В свою чергу, дохід, отриманий товариством, підлягає оподаткуванню.

Крім того, відповідач наполягає на застосуванні строків звернення до адміністративного суду відповідно до норм ст. 99 КАС України, мотивуючи тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено 15.05.2006 р., а позивач звертався зі скаргою до ДПА України, рішенням якої від 27.12.2006 р. скаргу ТзОВ "ВМЗ-Україна" залишено без розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що позивач звернувся до суду у строк до 1095 днів, як це передбачено Законом України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Проте представник позивача не навів норми вказаного Закону, згідно якої передбачено строк звернення до суду. Крім того, представник позивача зазначив, що Кодекс адміністративного судочинства України було прийнято значно пізніше ніж було винесено оскаржуване повідомлення-рішення і наполіг на застосуванні строку, передбаченого Законом України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Натомість представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що Законом України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не визначаються строки позовної давності, а визначаються строки звернення податкового органу до суду для стягнення податкового боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

За даних обставин суд приходить до висновку про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду та необхідність відмовити позивачу в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 86, 99, 100, 128, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Р.М. Брильовський

Повний текст постанови виготовлено 24.11.2009 р.