Рішення № 6890822, 23.11.2009, Господарський суд Закарпатської області

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

23.11.2009р.                                                   Справа № 2/36

За позовом Міжгірської селищної ради, смт. Міжгір’я

ДО відкритого акціонерного товариства „Закарпатавтотранс”, м. Ужгород

ПРО примусове припинення права користування відповідача частиною земельної ділянки площею 0,1139 га, що знаходиться у користуванні на підставі Державного акту про право постійного користування земельною ділянкою серії -ЗК № 000182 від 09.06.1998р. площею 0,827 га,

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача –Гладовський О.О. –представник за довіреністю №02-11/901 від 08.10.09р.

від відповідача – Тараненко Д.О. –предст. за довіреністю №339 від 05.10.2009р.

СУТЬ СПОРУ:

В засіданні суду 09.11.2009р. судом за згодою представників сторін було оголошено перерву в порядку вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України до 23.11.2009р. для надання сторонам можливості подати суду додаткові докази з приводу своїх доводів та заперечень.

Представник позивача просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві та у додатково поданому письмовому їх обгрунтуванні. Вказує на наявність суспільної необхідності вилучення спірної частини земельної ділянки з постійного користування відповідача з підстав передачі її відповідачем в незаконне використання іншим особам, у підтвердження чого подав відповідні докази. Зазначає про порушення прав землевласника при використанні спірної земельної ділянки, що призводять до недоотримання коштів за її експлуатацію місцевим бюджетом, а також про зловживання правом постійного користування землею, що призвели до спорудження на ній за мовчазної згоди землекористувача третіми особами відповідного нерухомого майна (будівель та споруд) і які використовуються для отримання відповідного прибутку без відведення для таких цілей земельних ділянок у визначеному законодавством порядку.

Просить взяти до уваги те, що судовими рішеннями встановлено факт неправомірної передачі спірної земельної ділянки відповідачем третім особам у тимчасове користування на умовах оренди без відповідного узгодження такого питання з власником земельної ділянки –територіальною громадою, а окрім того, відповідними зверненнями на адресу селищної ради від приватних підприємців, які здійснюють свою підприємницьку діяльність на території автовокзалу.

Також просить взяти до уваги те, що рішенням 36 сесії У скликання Міжгірської селищної ради від 21.10.2009р. №75, відповідно до пропозицій виконкому

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 23.11.2009 року по справі № 2/36

селищної ради, а також враховуючи відсутність від ВАТ „Закарпатавтотранс” відповіді на пропозицію селищної ради про добровільну відмову від спірної земельної ділянки територіальна громада вирішила припинити право користування відповідача на частину земельної ділянки ВАТ „Закарпатавтотранс” площею 0,1139га із загальної площі 0,827га з мотивів нецільового використання та суспільної необхідності та для суспільних потреб територіальної громади.

Також позивач заперечує факт пропущення ним строку позовної давності на звернення з відповідним позовом з огляду на те, що наявність суспільної необхідності та суспільної потреби у спірній земельній ділянці виникла у позивача після звернення приватних підприємців, які здійснюють свою підприємницьку діяльність на теорії автовокзалу, тобто з 25.02.2009р., в тому числі і після неотримання згоди відповідача на добровільну відмову від користування спірної земельною ділянкою (акт перевірки від 26.03.2009р.).

Представник відповідача заперечує стосовно обґрунтованості заявлених позовних вимог з мотивів, викладених у поданому суду письмовому поясненні. Також подав суду додаткове пояснення по суті заявлених позовних вимог, де заперечує їх обґрунтованість з тих підстав, що визначені позивачем.

Просить звернути увагу на те ,що ВАТ „Закарпатавтотранс” не передавав в оренду земельні ділянки і у товаристві відсутня будь –яка заборгованість перед бюджетом Міжгірської селищної ради, що підтверджується відповідною довідкою Міжгірської районної податкової адміністрації.

Також представник відповідача звертає увагу суду на те, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що Міжгірська селищна рада планує будівництво об’єктів перелік яких зазначено у ст. 146 ЗК України, а наведені нею підстави припинення права користування земельною ділянкою з огляду на суспільну необхідність та для суспільних потреб не узгоджуються з положеннями вимог статті 146 Земельного кодексу України в частині визначення поняття „суспільні потреби”. Також просить взяти до уваги те, що земельна ділянка може бути вилучена для суспільних потреб лише у випадках, передбачених ст. 146 ЗК України, інші підстави не можуть розглядатись як такі потреби.

Зазначає про відсутність відповідного пленарного рішення про вилучення спірної земельної ділянки, відтак, вважає, що позивач звернувся з даним позовом за відсутності визначених законом підстав, перевищуючи свої законні повноваження.

Звертає представник відповідача увагу суду на те, що ВАТ „Закарпатавтотранс” у 2009 році не було укладено ніяких договорів із приватними підприємцями Талапканич В.М., Магдич В.М., Кічковським М.І., Шпонтак М.В. для надання послуг по організації обслуговування населення та пасажирів на автостанції.

Натомість, ВАТ „Закарпатавтотранс” неодноразово звертався до Міжгірської селищної ради із відповідним клопотанням про викуп земельної ділянки, яка є необхідністю для обслуговування пасажирських перевезень, проте Міжгірська селищна рада незаконно та протиправно зволікає у вирішенні зазначеного питання у встановленому порядку.

У своїх поясненнях представник відповідача наголошує на тому, що додаткові пояснення позивача подані в ході судового засідання не підтверджують наявність суспільних потреб, для яких може бути вилучена земельна ділянка, оскільки позивач акцентує увагу суду виключно на договорах, які нібито укладені товариством „Закарпатавтотранс” із порушенням норм діючого земельного законодавства, однак така позиція позивача не узгоджується із рішенням судів, що набрали законної сили у справі №13/169 за позовом Міжгірської селищної ради про

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 23.11.2009 року по справі № 2/36

вилучення із постійного користування ВАТ „Закарпатавтотранс” частини земельної ділянки площею 0,1139 га.

Просить застосувати до вимог позивача строк позовної давності, визначений ст. 257 Цивільного кодексу України з огляду на те, що про існування обставин, які слугують для звернення з даним позовом, позивач був обізнаний ще 10.02.2005р. після складання відповідного акту перевірки стану використання ВАТ „Закарпатавтотранс” земельної ділянки та дотримання вимог земельного законодавства.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Рішенням Міжгірської районної ради від 09.11.1962р. „Про виділення земельної ділянки Міжгірському вантажному автопарку під будівництво автовокзалу” було виділено земельну ділянку площею 1,2га під будівництво автовокзалу. В подальшому у відповідності до рішення Арбітражного суду Закарпатської області від 28.05.1997р. у справі №11/4 та рішення Міжгірської селищної ради від 12.05.1998р. „Про виділення та передачу у приватну власність і користування земельної ділянки” ВАТ „Закарпатавтотранс” було передано на праві постійного користування земельну ділянку площею 0,827га для розміщення Міжгірського автовокзалу. Право постійного користування ВАТ „Закарпатавтотранс” даною земельною ділянкою посвідчено Державним актом серії ІІ-ЗК №000182, виданим 09.06.1998р. Міжгірською селищною радою та зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №715.

Власник земельної ділянки –Міжгірська селищна рада, звернулась з позовом про примусове припинення права користування частиною земельної ділянки, що знаходиться у відповідача у постійному користуванні, у зв’язку з наявністю суспільної необхідності та для задоволення суспільних потреб.

В обгрунтування своєї позиції позивачем подано суду Акт роботи комісії по перевірці стану забудови на території Міжгірського автовокзалу від 10.02.2005р., яким встановлено факт проведення будівництва та облаштування земельної ділянки приватними підприємцями, якими укладено відповідні угоди з землекористувачем. Також позивачем подано суду Акт наслідків розгляду колективної заяви підприємців, що працюють по вулиці Ольбрахта та цільового використання земель Міжгірської територіальної громади від 19.03.2009р. Даним актом встановлено невиконання землекористувачем, тобто відповідачем у справі, вимог чинного земельного законодавства, що полягає у передачі в користування належної йому земельної ділянки третім особам для комерційного користування та сплати при цьому виключно земельного податку до бюджету селищної ради. Також цим актом, враховуючи соціальну значимість розвитку малого підприємництва на території селища і необхідності підтримки підприємців, запропоновано відповідачу в добровільному порядку передати спірну земельну ділянку власнику –Міжгірській селищній раді. Однак, відповідач своєї згоди на вилучення земельної ділянки не надав і заперечує наявність підстав для припинення права користування такою з мотивів, наведених позивачем.

Аналізуючи доводи сторін з приводу спірних правовідносин, пояснення позивача та заперечення відповідача з цього приводу, суд констатує наступне.

Підстави та порядок припинення прав на землю визначені в главі 22 Земельного кодексу України.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 23.11.2009 року по справі № 2/36

Відповідно до п. "б" ст. 141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 143 ЗК визначені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку.

Однією з таких підстав, відповідно до п. "г" ст. 143 цього кодексу є викуп (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб.

Порядок вилучення земельних ділянок визначений в ст. 149 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 цієї норми земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Тобто вказаною нормою чітко визначено, що документом, який підтверджує намір органу державної влади або органу місцевого самоврядування вилучити земельну ділянку у власника або землекористувача, є рішення такого органу. Таким чином, питання вилучення землі зацікавлені органи зобов'язані винести на вирішення зазначених органів, оскільки проголошуючи землю об'єктом права власності Українського народу в особі органів державної влади і місцевого самоврядування, держава, як суб'єкт права державної власності законодавчо розпоряджається землею, у відповідності до ст. 14 Конституції України.

При цьому за наявністю згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки відповідний орган приймає рішення про вилучення земельної ділянки. Згода землекористувача на вилучення земельної ділянки повинна бути подана у письмовій формі. За відсутності такої згоди вилучення відбувається на підставі рішення про примусове вилучення земельної ділянки. В останньому випадку в силу положення ч. 10 ст. 149 Земельного кодексу України у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується у судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у підтвердження наявності підстав для припинення права користування відповідачем частини земельної ділянки вказано на наявність відповідних потреб, в тому числі суспільних, які полягають у використанні земельної ділянки третіми особами, якими побудовано за власний кошт на спірній ділянці будівлі та споруди, і поповнення ними бюджету селищної ради внаслідок здійснення підприємницької діяльності на такій території.

Також у підтвердження наміру вилучення спірної земельної ділянки позивачем подано суду рішення 36 сесії У скликання Міжгірської селищної ради від 21.10.2009р. №75, прийнятого відповідно до пропозицій виконкому селищної ради, а також враховуючи відсутність від ВАТ „Закарпатавтотранс” відповіді на пропозицію селищної ради про добровільну відмову від спірної земельної ділянки. Даним рішенням територіальна громада вирішила припинити право користування відповідача на частину земельної ділянки ВАТ „Закарпатавтотранс” площею 0,1139га із загальної площі 0,827га з мотивів нецільового використання та суспільної необхідності та для суспільних потреб територіальної громади.

У відповідності до вимог ст. 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” (далі –Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 23.11.2009 року по справі № 2/36

Статтею 25 Закону №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Згідно ст. 33 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в тому числі належать власні (самоврядні) повноваження в частині підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів, тощо.

У відповідності до п.1 ст. 60 Закону №280/97-ВР територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, тощо. (частина перша статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом №997-V від 27.04.2007).

Пунктом .8 ст. 60 Закону №280/97-ВР право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.

В свою чергу, у відповідності до вимог п.1 ст. 73 Закону №280/97-ВР акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, як органом місцевого самоврядування в межах наданих йому законом повноважень, вирішено питання про захист порушеного відповідачем інтересу територіальної громади при використанні належної йому земельної ділянки шляхом вилучення від ВАТ „Закарпатавтотранс” частини земельної ділянки на якій розміщено об’єкти третіх осіб з метою раціонального її використання та отримання відповідного доходу від її експлуатації при здійсненні підприємницької діяльності такими особами.

В даному випадку посилання відповідача на те, що дана земельна ділянка набула спеціального призначення, а відтак, не може бути вилучена від відповідача, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки Земельним кодексом України та Законом України „Про автомобільний транспорт” така не вибула з власності позивача, а відповідач є тільки її користувачем, права якого по відношенню до цієї ділянки є обмежені у відповідності до вимог 92 Земельного кодексу України.

Статтею 95 ЗК України визначено, що землекористувачі мають право самостійно господарювати на землі. Однак, таке право означає не право самовільно розпоряджатися земельною ділянкою та отримувати прибуток від її використання іншими особами, а полягає у праві землекористувача самостійно визначати напрями

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 23.11.2009 року по справі № 2/36

своєї підприємницької та іншої діяльності відповідно до цільового призначення земельної ділянки та умов її надання і не може реалізовуватись за рахунок використання наданої користувачу земельної ділянки іншими особами.

Крім того, у відповідності до вимог ст. 1, 5, 34, 35 Закону України „Про автомобільний транспорт” надання автостанціями та автовокзалами пасажирам та перевізникам послуг, пов’язаних з проїздом автобусними маршрутами загального користування, організацією побутового обслуговування та дорожнього сервісу повинно здійснюватись ними безпосередньо.

Також не може бути взято до уваги твердження відповідача про невідповідність позовних вимог позивача положенням статті 146 Земельного кодексу України, оскільки даною статтею передбачено право органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених цим Кодексом, на викуп земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб. Даною статтею визначено перелік підстав, при настанні яких таке вилучення можливе. Однак, дані підстави не поширюються на інші статті Земельного кодексу України та не обмежують право територіальної громади через свої органи місцевого самоврядування вирішувати питання про вилучення земельної ділянки у відповідності до вимог ст. 149 ЗК України з інших потреб, які на думку громади свідчать про їх суспільну значимість.

Відповідачем в ході розгляду справи подано клопотання про застосування строку позовної давності до вимог позивача в порядку статті 256 Цивільного кодексу України, яке задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Статтями 256 та 261 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Такий строк встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідач вказує на те, що порушення свого права та інтересу позивачу стало відомо ще в 2005 році при складанні комісією позивача акту перевірки стану використання ВАТ „Закарпатавтотранс” земельної ділянки та дотримання вимог земельного законодавства.

Однак, доводи відповідача з цього приводу не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, даним актом висвітлено результати роботи комісії по перевірці стану забудови на території Міжгірського автовокзалу від 10.02.2005р., яким зафіксовано факт проведення будівництва та облаштування земельної ділянки землекористувача приватними підприємцями. Однак, даний акт не містить в собі відповідних вимог до землекористувача та не містить також висновків про правомірність чи неправомірність здійснення такого будівництва іншими особами.

В свою чергу, Актом наслідків розгляду колективної заяви підприємців, що працюють по вулиці Ольбрахта та цільового використання земель Міжгірської територіальної громади від 19.03.2009р. встановлено невиконання землекористувачем, тобто відповідачем у справі, вимог чинного земельного законодавства, що полягає у передачі в користування належної йому земельної ділянки третім особам для комерційного користування та сплати при цьому виключно земельного податку до бюджету селищної ради. Також цим актом, враховуючи соціальну значимість розвитку малого підприємництва на території селища і необхідності підтримки підприємців, запропоновано відповідачу в добровільному порядку передати спірну земельну ділянку власнику –Міжгірській селищній раді.

Відтак, суд вважає, що саме з моменту складання такого акту, тобто фіксації порушень прав територіальної громади в сфері землекористування та

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 23.11.2009 року по справі № 2/36

пред’явлення вимоги до землекористувача про врегулювання такого питання шляхом добровільної відмови від частини земельної ділянки, починається обраховувати строк позовної давності, в межах якого особа може звернутись з вимогою захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82 –85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Припинити право користування ВАТ „Закарпатавтотранс”, м. Ужгород (код ЄДРПОУ 03113934) частиною земельної ділянки площею 0,1139 га, що знаходиться у користуванні на підставі Державного акту про право постійного користування земельною ділянкою серії -ЗК № 000182 від 09.06.1998р. площею 0,827 га.

3. Стягнути з ВАТ „Закарпатавтотранс”, м. Ужгород, вул.. Капушанська, 102 (код ЄДРПОУ 03113934) на користь Міжгірської селищної ради, смт. Міжгір’я, вул. Шевченка, 76 суму 85грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та суму 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.Ф. Ремецькі