Постанова № 68905139, 12.09.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року Справа № 910/22199/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "ФАРМАЦЕВТИЧНЕ ПІДПРИЄМСТВО СПРАТЛІ"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 21.03.2017та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.06.2017у справі№ 910/22199/16 господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "ФАРМАЦЕВТИЧНЕ ПІДПРИЄМСТВО СПРАТЛІ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "КЛГЗ"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Київенерго"провизнання правочину укладеним,за участю представників: від позивачане з'явивсявід відповідачане з'явивсявід третьої особине з'явився

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Приватне акціонерне товариство "ФАРМАЦЕВТИЧНЕ ПІДПРИЄМСТВО СПРАТЛІ" (далі - ПрАТ "ФП СПРАТЛІ") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛГЗ" (далі - ТОВ "КЛГЗ") про визнання договору про технічне забезпечення електропостачання споживача від 25.12.2015 разом із додатками укладеним між ПрАТ "ФП СПРАТЛІ" та ТОВ "КЛГЗ".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2016 порушено провадження у справі № 910/22199/16 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго").

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/22199/16 (суддя Якименко М.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 (колегія суддів у складі: Мартюк А.І. - головуючий, Зубець Л.П., Алданова С.О.) рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/22199/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі № 910/22199/16, ПрАТ "ФП СПРАТЛІ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені судові акти та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.09.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ПрАТ "ФП СПРАТЛІ" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 12.09.2017 о 10 год. 50 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги.

У судове засідання, 12.09.2017, з'явились ОСОБА_8 від ПрАТ "ФП СПРАТЛІ", ОСОБА_9 від ТОВ "КЛГЗ", ОСОБА_10 від ПАТ "Київенерго", які наділені були повноваженнями представляти інтереси своїх підприємств на підставі виданих на зазначених осіб довіреностей.

Однак, Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, внесено зміни до Конституції України, зокрема, в частині представництва.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 1312 Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII) виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Згідно з пп. 11 п. 161 р. XV "Перехідні положення" Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII) представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1311 та ст. 1312 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності даним Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Як зазначалось вище, провадження у справі № 910/22199/16 було порушено господарським судом міста Києва 05.12.2016, тобто після набрання чинності вищезазначеним Законом, а тому, сторони повинні були врахувати вказані приписи Конституції України щодо представництва у суді касаційної інстанції виключно адвокатами.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Зважаючи на те, що будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 здійснюють адвокатську діяльність та представляють інтереси своїх підприємств як адвокати не надано, та враховуючи принцип гласності і відкритості судового процесу, судова колегія дійшла висновку, що вказані особи не є уповноваженими представниками сторін у даній справі у суді касаційної інстанції та можуть брати участь у судовому засіданні виключно у статусі "вільних слухачів".

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 27.09.2001, на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, ТОВ "КЛГЗ" викупило цілісний майновий комплекс, до складу якого входили всі системи його електричного забезпечення, в т.ч. ТП-3333 разом з засобами обліку і відповідним кабельним господарством.

У грудні 2005 між ТОВ "КЛГЗ" та ПАТ "Київенерго" було укладено договір на постачання електричної енергії та узгоджені технічні умови на приєднання об'єкта до електричних мереж.

Відповідно до п. 2.3 вказаного договору сторони зобов'язалися укласти додаткові договори передбачені чинним законодавством та Правилами користування електричною енергією у разі обґрунтованої присутності третьої сторони (основного споживача, електропередавальної організації у ході забезпечення споживача електричною енергією).

Розділом 8 зазначеного договору передбачені взаємовідносини з третьою стороною, об'єктивно присутньою при забезпеченні споживача електричною енергією.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 20.07.2001 між ПрАТ "ФП СПРАТЛІ" та ПАТ "Київенерго" було укладено Договір на постачання електричної енергії № 8500.

30.12.2015 ПрАТ "ФП СПРАТЛІ" звернулося до ТОВ "КЛГЗ" з листом від 29.12.2015 за № 119 про укладання договору про технічне забезпечення електропостачання споживача від 25.12.2015 разом із додатками, який залишився без відповіді.

У зв'язку з неукладенням між сторонами договору про технічне забезпечення електропостачання споживача, ПрАТ "ФП СПРАТЛІ" звернулось з даним позовом.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що передумовою укладення між ПрАТ "ФП СПРАТЛІ" та ТОВ "КЛГЗ" договору про технічне забезпечення електропостачання споживача є наявність укладеного між ТОВ "КЛГЗ" та ПАТ "Київенерго" договору про спільне використання технологічних мереж, а оскільки позивачем не надано доказів укладання такого договору (про спільне використання технологічних мереж), підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Проте висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, з огляду на таке.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги про укладення договору про технічне забезпечення електропостачання споживача, а взаємовідносини сторін регулюються, окрім норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, спеціальними нормами, зокрема, Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.10.2005 № 910) (далі - ПКЕЕ).

Відповідно до п. 1.1 ПКЕЕ ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Пунктом 1.2 ПКЕЕ визначено терміни, які вживаються у вказаних Правилах, а саме:

власник електричних мереж - юридична або фізична особа, якій на праві власності або користування належать електроустановки, призначені для передачі та/або розподілу електричної енергії;

договір про технічне забезпечення електропостачання споживача - домовленість двох сторін (споживач та електропередавальна організація або основний споживач), яка є документом певної форми, що встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час технічного забезпечення постачання електричної енергії;

договір про спільне використання технологічних електричних мереж - домовленість двох сторін, що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між електропередавальною організацією (ліцензіатом з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами) та основним споживачем під час передачі (транзиту) електричної енергії технологічними електричними мережами;

основний споживач - споживач електричної енергії або власник електричних мереж, який передає частину електроенергії своїми технологічними електричними мережами субспоживачам та/або електропередавальній організації;

споживач електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору;

субспоживач - споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача.

Отже, аналізуючи відносини між сторонами судова колегія зазначає, що у розумінні ПКЕЕ, відповідач у даній справі (ТОВ "КЛГЗ") є основним споживачем, а позивач (ПрАТ "ФП СПРАТЛІ") субспоживачем.

Відповідно до п. 1.5 ПКЕЕ у разі підключення електроустановок споживача до електричних мереж, власник яких не є постачальником електричної енергії, та виникнення у споживача відповідно до законодавства України зобов'язань уносити плату за перетікання реактивної електроенергії, між споживачем та цим власником електричних мереж на основі типового договору (додаток 1) укладається договір про технічне забезпечення електропостачання споживача.

Згідно з п. 1.7 ПКЕЕ у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 2).

Основний споживач не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж, а субспоживачу у разі дотримання ним вимог цих Правил в укладенні (переукладенні) договору про технічне забезпечення електропостачання споживача в передбачених цими Правилами випадках.

З аналізу п. 1.7 ПКЕЕ випливає те, що основний споживач не має права відмовити субспоживачу, у передбачених випадках, в укладенні договору про технічне забезпечення електропостачання споживача і укладення такого договору не ставиться в залежність існування (укладення) договору про спільне використання технологічних електричних мереж, між основним споживачем та електропередавальною організацією.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що передумовою для укладення між позивачем та відповідачем у даній справі договору про технічне забезпечення електропостачання споживача, повинен бути договір про спільне використання технологічних електричних мереж між відповідачем та третьою особою у даній справі, є хибними.

Колегія суддів зазначає, що оскільки предметом спору у даній справі є визнання укладеним договору про технічне забезпечення електропостачання споживача, при вирішенні даного спору потрібно досліджувати умови договору та дотримання позивачем ПКЕЕ.

Так, п. 5.4 ПКЕЕ визначено перелік документів, які, враховуючи обставини даної справи, субспоживач повинен надати основному споживачу для укладення договору про технічне забезпечення електропостачання споживача.

Пунктами 5.17, 5.18 ПКЕЕ передбачено, які обов'язкові умови та невід'ємні частини повинен містити договір про технічне забезпечення електропостачання споживача.

Суди попередніх інстанцій вищевказаних пунктів ПКЕЕ не врахували та не дослідили умови запропонованого договору про технічне забезпечення електропостачання споживача, дотримання позивачем обов'язку щодо надіслання відповідачу проектів відповідних додатків (документів) та відповідність таких додатків вимогам ПКЕЕ.

Також судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання дотримання субспоживачем вимог ПКЕЕ, у розумінні п. 1.7 ПКЕЕ, оскільки встановлення таких обставин впливає на наявність чи відсутність обов'язку у основного споживача щодо укладення відповідного договору.

Крім того колегія суддів зазначає, що пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно з п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Як зазначалось вище, суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позову виходили з того, що позивачем не надано доказів існування (укладення) між ТОВ "КЛГЗ" та ПАТ "Київенерго" договору про спільне використання технологічних мереж, що є передумовою для укладення між позивачем та відповідачем спірного договору.

Однак, у матеріалах справи наявні судові рішення у справах № 910/11020/14 та № 910/13610/16, якими встановлено певні обставини, зокрема, щодо наявності укладеного між ТОВ "КЛГЗ" та ПАТ "Київенерго" договору про спільне використання технологічних мереж від 22.04.2013.

Зазначені обставини судами попередніх інстанцій не взято до уваги.

Також судами попередніх інстанцій не враховано об'єктивну можливість позивача надати примірник договору про спільне використання технологічних мереж, оскільки, відповідно до ПКЕЕ такий договір укладається між основним споживачем та електропередавальною організацією, а ПрАТ "ФП СПРАТЛІ", як субспоживач, не є стороною вказаного договору.

Так, судами попередніх інстанцій не встановлювались питання, які випливають із дослідження договору про спільне використання технологічних мереж та додатків до нього, зокрема, домовленості сторін такого договору щодо транзиту електричної енергії від електропередавальної організації до субспоживача, обов'язку власника технологічних електричних мереж забезпечити технічну можливість передачі електричної енергії субспоживачу, точки продажу електричної енергії субспоживачу тощо.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не досліджено повно та всебічно спірні правовідносини, не надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності, що призвело до неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Враховуючи встановлені ст. 1117 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають права касаційній інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну правову оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ФАРМАЦЕВТИЧНЕ ПІДПРИЄМСТВО СПРАТЛІ" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/22199/16 скасувати.

Справу № 910/22199/16 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

С.Р. Шевчук