Постанова № 68904859, 12.09.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2017 р. Справа № 917/803/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О. В.;

при секретарі Марченко В.О.,

за участі представників:

позивача – ОСОБА_1 (на підставі договору про надання правової допомоги від 20.12.2016, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №237 від 23.06.2006, ордера серії СМ №211 від 02.08.2017),

відповідача – ОСОБА_2 (дов.№б/н від 11.09.2017),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Гадячсир – Україна” (вх.№2266П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 22.06.2017 у справі №917/803/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Владана", смт. Степанівка, Сумська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Гадячсир - Україна", м. Гадяч, Полтавська область,

про стягнення 138294,31 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення 138294,31 грн боргу, з яких: 130696,04 грн основний борг, 4289,69 грн - пеня, 956,05 грн - 3% річних та 2352,53 грн - інфляційні нарахування.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.06.2017 (суддя Ціленко В.А.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Гадячсир - України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Владана" - 130696,04 грн основного боргу, 956,05 грн 3% річних, 2352,53 грн інфляційних нарахувань, 4289,69 грн пені та 1684,00 грн судового збору.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм чинного законодавства, просить рішення господарського суду Полтавської області від 22.06.2017 у справі №917/308/17 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що згідно з пунктом 2.4 договору на позивача покладено обов’язок разом з товаром передавати повний пакет товаросупровідних документів на нього. Як стверджує апелянт, позивачем під час здійснення поставок молока у 2016-2017 роках у порушення умов договору жодного разу не надано ТОВ «Торговий дім «Гадячсир-Україна» повного пакету супровідних документів, зокрема, спеціалізованих товарних накладних. Посилаючись на ст.510, ст.538 Цивільного кодексу України, апелянт вважає, що зобов’язання оплати не виникає само по собі, а обумовлено наявністю сукупності виконаних зустрічних зобов’язань. Апелянт стверджує, що у зв’язку з невиконанням позивачем обов’язкової умови договору щодо передачі разом з молоком товаросупровідної документації, відповідачем призупинено оплату поставленого позивачем товару в силу зустрічного характеру зобов’язань позивача та відповідача за вказаним договором, під яким згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України слід розуміти його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Апелянт вважає, що судом першої інстанції не враховано, що позивач свого обов’язку у повному обсязі не виконав, а також відповідно до вимог частини 2 ст.538 Цивільного кодексу України не повідомив відповідача про неможливість його виконання з певних обставин. При цьому, ні чинне законодавство, ні договір поставки, на думку апелянта, не покладає на відповідача обов’язку щодо повідомлення позивача про призупинення оплати. Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що строк виконання зобов’язання за договором, як і строк настання відповідальності за порушення грошового зобов’язання у відповідача настав. Апелянт вважає, що суд першої інстанції у порушення норм частини 4 ст.613 Цивільного кодексу України задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача штраф та 3% річних. Також, апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не задовольнив клопотання про відкладення розгляду справи, тим самим порушив принцип змагальності та диспозитивності.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.07.2017 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.08.2017 на 16:00 год.

03.08.2017 від позивача до суду надійшло клопотання (вх.№8165) про долучення документів до матеріалів справи.

Колегія суддів дійшла висновку про необхідність долучення наданих документів до матеріалів даної справи у зв’язку з тим, що дані докази мають значення для вирішення спору по суті.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 розгляд справи відкладено на 12.09.2017 о 10:00 год.

12.09.2017 від позивача до суду надійшли заперечення (вх.№9475) на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 12.09.2017 апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги у повному обсязі та просив її задовольнити.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав, зазначених у запереченях на апеляційну скаргу. Просив суд рішення господарського суду Полтавської області від 22.06.2017 у справі №917/803/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила.

12.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Владана» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гадячсир – Україна»" (покупець) укладено договір №1209-6 постачання молока коров'ячого незбираного, відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався передавати у власність покупця молоко коров'яче незбиране ДСТУ 3662-97, а покупець - приймати та оплачувати молоко на умовах та в порядку, визначеному цим договором (пункт 1.1).

Відповідно до пункту 2.1 договору кількість молока зазначається в спеціалізованій товарній накладній на перевезення молочної сировини за формою-1 ТН (МС), затвердженою наказом Міністерства аграрної політики України №457 від 01.12.2015 (товарна накладна), ціна - у протоколах погодження цін (додаток №1), які після погодження (в порядку передбаченому цим договором), належного оформлення та підписання сторонами, є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з пунктом 3.8 договору право власності на молоко переходить до покупця з моменту його приймання і визначається датою підписання представником покупця товарної накладної, крім випадку виявлення покупцем невідповідності молока вимогам ДСТУ 3662-97, діючим в Україні стандартам, а також ветеринарним та санітарним вимогам.

Ціна на молоко встановлюється в національній валюті України – гривні, та погоджується сторонами шляхом підписання протоколу погодження цін (додаток №1), який є невід’ємною частиною цього договору (пункт 5.1 договору).

Пунктом 5.4. договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за об’єм молока, поставленого постачальником покурцю протягом 7 (семи) календарних днів у найближчий банківський день, наступним за останнім днем поставки, у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до пункту 10.1 договору даний договір набирає чинності з 12.09.2016 та діє до 31.12.2017. По закінченню терміну дії даного договору, у разі відсутності письмової заяви сторони про припинення або зміну умов даного договору протягом одного місяця до моменту закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим (пролонгованим) на наступний календарний рік і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 10.2. договору).

Одночасно контрагентами погоджено та підписано ряд протоколів погодження ціни, в яких сторони узгодили планову закупівельну ціну за 1 тону молока. Дані протоколи є невід'ємними частинами договору (а.с.27-36, том 1).

На виконання вимог договору позивач у спірний період поставив відповідачу товар, що підтверджується:

приймальними квитанціями на закупівлю молочної сировини: №3 від 30.09.2016 за період з 12.09.2016 до 30.09.2016 на загальну суму 316900,59 грн, №3 від 31.10.2016 за період з 01.10.2016 до 31.10.2016 на загальну суму 525529,08 грн, №5 від 30.11.2016 за період з 01.11.2016 до 30.11.2016 на загальну суму 517174,93 грн, №3 від 31.12.2016 за період з 01.12.2016 до 31.12.2016 на загальну суму 680678,24 грн, №1 від 31.01.2017 за період з 01.01.2017 до 31.01.2017 на загальну суму 718913,20 грн;

товарно-транспортними накладними на перевезення молочної сировини від 22.09.2016, 29.09.2016, 15.10.2016, 18.10.2016, 20.10.2016, 29.10.2016, 08.11.2016, 12.11.2016, 15.11.2016, 17.11.2016, 19.11.2016, 21.11.2016, 22.11.2016, 23.11.2016, 13.12.2016, 31.12.2016, 03.01.2017, 17.01.2017, 19.01.2017, 21.01.2017, 28.01.2017;

спеціалізованими товарними накладними від 13.09.2016, 15.09.2017, 17.09.2016, 20.09.2016, 22.09.2016, 24.09.2016, 27.09.2016, 01.10.2016, 04.10.2016, 06.10.2016, 08.10.2016, 11.10.2016, 13.10.2016, 18.10.2016, 26.10.2016, 22.10.2016, 25.10.2016, 27.10.2016, 03.11.2016, 05.11.2016, 10.11.2016, 01.11.2016, 29.11.2016, 01.12.2016, 03.12.2016, 06.12.2016, 07.12.2016, 10.12.2016, 13.12.2016, 15.12.2016, 17.12.2016, 20.12.2016, 22.12.2016, 24.12.2016, 27.12.2016, 29.12.2016, 05.01.2017, 07.01.2017, 10.01.2017, 12.01.2017, 14.01.2017, 24.01.2017, 26.01.2017;

актами про розходження кількісних або якісних показників молочної сировини між даними суб’єкта господарювання і молокопереробного підприємства від 13.09.2016, 15.09.2016, 17.09.2016, 27.09.2016, 24.09.2016, 15.10.2016, 18.10.2016, 25.10.2016, 10.12.2016, 15.12.2016, 17.12.2016, 22.12.2016, 27.12.2016, 03.01.2017, 08.01.2017, 12.01.2017;

податковими накладними №20/2 від 30.09.2016, №16/2 від 30.09.2016, №10/2 від 19.09.2016, №6/2 від 11.09.2016;

видатковою накладною №РНМ-000016 від 31.01.2017.

Таким чином, на виконання умов договору №1209-6 від 12.09.2016 ТОВ «Агрофірма «Владана» у період з вересня 2016 року по січень 2017 року поставило ТОВ “Гадячсир” товар (молоко) на загальну суму 2759196,04 грн.

Відповідач повинен розрахуватися за отриманий товар у строк, встановлений умовами договору, відповідно до здійснених поставок протягом (7(семи) календарних днів у найближчий банківський день, наступним за останнім днем поставки, у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника), однак відповідач не здійснив оплату у повному обсязі, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з ТОВ «Торговий дім «Гадячсир-Україна» на свою користь суму основної заборгованості у розмірі – 130696,04 грн, 3% річних – 956,05 грн, інфляційних нарахувань - 2352,53 грн та пені - 4289,69 грн.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог, задовольнив їх у повному обсязі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає.

Відповідно до частини 1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 2 ст.662 Цивільного Кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості, тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 2.4 постачальник зобов’язаний надавати покупцю наступні супровідні документи: товарно-транспортну накладну Ф1-ТН, спеціалізовану товарну накладну формою №1-ТН (МС) із заповненням у них усіх реквізитів щодо кількості та якості молока; видаткову накладну; ветеринарне свідоцтво (Ф2), яке надається постачальником покупцю на заплановану кількість молока, що передаватиметься у власність покупцю, на кожний місяць не пізніше 3 числа поточного місяця.

Згідно з пунктом 2.5 договору у випадку, якщо постачальник своєчасно не надасть покупцю документи (всі разом або будь – який з них окремо), що зазначені у пункті 2.4 цього договору, або надасть зазначені документи (всі разом або будь – який з них окремо) неналежно оформленими, то в цьому випадку покупець має право призупинити оплату молока згідно з пунктом 5.4 цього договору до моменту надання постачальником належним чином оформлених документів, зазначених у пункті 2.4 цього договору.

У той же час, сторонами у пункті 2.5 договору визначено, що не пізніше 3-го числа місяця, наступного за звітним покупцем, на підставі товарних накладних на перевезення молочної сировини, виписується приймальна квитанція за формою №З-ПК (МС), в якій вказується кількість та вартість молочної сировини.

Отже, приймальні квитанції, складаються на підставі документів, зазначених у пункті 2.4 договору.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем виписані приймальні квитанції, в яких зазначені кількість, якість та загальна вартість прийнятого від позивача молока у відповідному місяці. Вказані приймальні квитанції містять підпис та скріплені печаткою відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив наявність основного боргу у розмірі 130696,04 грн, а тому правомірно задовольнив вказані вимоги позивача.

Згідно з частиною 1 ст.625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія зазначає, що грошовими зобов’язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Колегія суддів, перевіривши розрахунки позивача 3% річних та інфляційних нарахувань, їх відповідності вимогам норм законодавства та умовам договору, дійшла висновку про обґрунтованість стягнення господарським судом 3% річних у розмірі 956,05 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 2352,53 грн.

Також, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Пунктами 6.3 договору сторони узгодили, що у за прострочення в оплаті молока постачальник має право вимогати від покупця сплатити пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Враховуючи зазначене, господарський суд правомірно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ «Торговий дім «Гадячсир – Україна» на користь ТОВ «Агрофірма «Владанна» пені у сумі 4289,69 грн.

Колегія суддів зазначає, що апелянт не заперечує самого факту отримання товару, наявність заборгованості та правильності проведених позивачем розрахунків.

Натомість, представник відповідача зазначив, що товар отримано та використано, проте, на його думку, строк оплати цього товару не настав у зв’язку з ненаданням на кожну партію молока пакету товаросупровідних документів, а саме: товарно-транспортних накладних за формою №1-ТН (МС), спеціалазлвану товарну накладну №1-ТН (МС), оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, щокрема, із зазначенням у них усіх реквізитів щодо кількості та якості молока, видаткову накладну, податкову накладну, ветеринарне свідоцтво (Ф-2).

Проте, такі доводи апелянта є необґрунтованими, враховуючи таке.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно зі ст.9 України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а, якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності з пунктом 2.1 Порядку застосування форм первинної документації з обліку закупівель сільськогосподарських продуктів та сировини, затвердженого постановою Правління центральної спілки споживчих товариств України від 29.05.2000 N118 за погодженням з Держкомстатом України приймальні квитанції та закупівельні відомості, якими оформлюється закупівля сільськогосподарських продуктів, продуктів їх переробки та сировини - є первинними документами для ведення обліку і використовуються для складання фінансової і статистичної звітності, для аналізу обсягів обороту з закупівлі окремих видів сільськогосподарської продукції та сировини, загального обсягу заготівельного обороту тощо.

Разом з цим, згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок заповнення приймальної квитанції на закупівлю молочної сировини, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 01.07.2002 N 176, приймальна квитанція - це документ, у якому приймальник на підставі товарних накладних на перевезення молочної сировини за спеціалізованою формою N1-ТН (МС) вказує кількість і вартість молочної сировини та розрахунки з продавцем за минулий місяць.

Таким чином, зі змісту вказаних норм убачається, що приймальні квитанції на закупівлю молочної сировини за своєю природою є первинними документами а їх належна виписка є неможливою без попереднього складання товарних накладних на перевезення молочної сировини за спеціалізованою формою N1-ТН (МС), на підставі яких такі приймальні квитанції складаються.

При цьому, товарна накладна за своєю природою - це первинний бухгалтерський документ, призначений для оформлення операцій по відпустці і прийому товарно-матеріальних цінностей.

Отже, факт виписки відповідачем приймальних квитанцій свідчить про інший факт - виписку накладних на перевезення молочної сировини за спеціалізованою формою N 1-ТН (МС), і вказаний різновид первинних документів підтверджує факт здійснення операції з передачі позивачем у власність відповідача обумовленого договором товару.

Стосовно доводів апелянта щодо неврахування судом приписів ст.538 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, як стверджує скаржник, застосовуючи її до даної ситуації, надання позивачем відповідачу документів, визначених у пункті 2.4 договору, є зустрічним зобов'язанням по відношенню до зобов'язання відповідача оплатити отриманий від позивача товар.

Колегія суддів зазначає, що наслідком не передання позивачем відповідачу товаросупроводжувальних документів, перелік яких наведений у пункті 2.4 договору, є відповідно до приписів пункту 2.5, підставою призупинення відповідачем здійснення оплати за молоко, а відповідно до приписів ст.666 Цивільного кодексу України - встановлення покупцем строку для їх передачі, і в разі не передачі продавцем цих документів в установлений строк - відмова покупця від договору та повернення продавцю товару.

Апелянт зазначає, що ані чинне законодавство, ані договір поставки не покладає на відповідача обов’язку щодо повідомлення позивача про призупинення оплати.

Проте колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній справі є невиконання зобов’язань за договором поставки молочної сировини №1209-6 від 12.09.2016 за період, починаючи з жовтня 2016 року по січень 2017 року, а нормами чинного законодавства не передбачено призупинення оплати на майбутнє.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що, оскільки поставка товару підтверджується належними та допустимими доказами, а також визнається самим відповідачем, тому доводи апелянта щодо наявності підстав для зупинення оплати отриманого товару є необґрунтованим та безпідставним.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального законодавства не задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, тим самим порушив принцим змагальності та диспозитивності колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, у разі нез’явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Колегія суддів зазначає, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні вирішується господарським судом у кожному випадку окремо з урахуванням обставин справи.

З огляду на те, що сторони не обмежені у наданні повноважень на представництво інтересів у процесі будь-яким певним колом осіб, а участь у іншому судовому засіданні не кореспондується з вимогами ст.77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд обґрунтовано відмовив у задовленні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Крім того, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою господарського суду Полтавської області від 30.05.2017 про порушення проваження у справі та призначення до розгляду на 22.06.2017, яку відповідач отримав 07.06.2017, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.239, том 1). Судом першої інстанції надано достатньо часу з 30.05.2017 по 22.06.2017 для підготовки відповідачем відзиву на позовну заяву та надання доказів в обґрунтування своїх заперечень.

Виходячи зі змісту ст.34, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює обставини справи у відповідності до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та приймає рішення за результатами оцінки всіх доказів, які були визнані судом як належні та допустимі.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення у даній справі, рішення господарського суду Полтавської області від 22.06.2017 у справі №917/803/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.99, 101, 102, пунктом 1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Гадячсир – Україна” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від від 22.06.2017 у справі №917/803/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 15.09.2017.

Головуючий суддя О.А.Пуль

Суддя О.О.Крестьянінов

Суддя О.В.Шевель