Постанова № 68903906, 12.09.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року Справа № 923/1028/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Шевчук С.Р., (доповідач), Владимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 у справі№923/1028/16 Господарського суду Херсонської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Проектсервіс"простягнення упущеної вигоди в сумі 141 960,91 грнв судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Поліщук Ю.В., дов №02-36/2490 від 02.10.2015;

- відповідача: ОСОБА_7, дов. від 04.03.2015 №977;

- третьої особи: не з'явились;

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектсервіс", про стягнення упущеної вигоди у розмірі 141960,91 грн., що були отримані ФОП ОСОБА_4 внаслідок передачі в оренду частини нерухомого майна Банку, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 22.12.2016 у справі №923/1028/16 (суддя Литвинова В.В.) позовні вимоги задоволено, присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 141960,91 грн. упущеної вигоди та 2129,41 грн. судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 у справі №923/1028/16 (головуючий суддя Мишкіна М.А., судді Будішевська Л.О., Таран С.В.) рішення Господарського суду Херсонської області від 22.12.2016 скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Присуджено до стягнення з ПАТ "Укрсоцбанк" на користь ФОП ОСОБА_4 2324,35 грн. судового збору за апеляційний перегляд справи.

Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом статей 12, 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 22, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2017, а рішення Господарського суду Херсонської області від 22.12.2016 залишити в силі.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив ФОП ОСОБА_4, у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "КТ" (Продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до пунктів 1.1-1.4 якого Продавець продає, а Покупець купує у власність 192/1000 частини нежитлового приміщення №№1,2 (групи приміщень №5), з №1 по №26 (групи приміщень №11) (в літ А) загальною площею 467,2кв.м, та нежитлове приміщення №10 ІІ поверху (в літ А) загальною площею 4,8 кв.м, що загалом становить 472кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (надалі "Нерухоме майн" або "Об'єкт продажу") і здійснює розрахунки згідно п.2 цього Договору. Відчужуване нерухоме майно належить Продавцю на праві приватної власності на підставі: Договору купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідченого 25.02.2014 Кударенко В.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №626. Право власності на нерухоме майно зареєстроване 25.02.2014р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Держреєстратором Кударенко В.М. приватним нотаріусом КМНО, за номером запису про право власності - 4783022, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна - 300159180000. Загальна площа нерухомого майна становить 472,0кв.м. (а.с.106-108).

01.04.2015 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектсервіс" (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1 (надалі - Договір №1), відповідно до умов п.1.1 якого Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове платне володіння та користування приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, поверх 1 та 2. Площа приміщення складає 295кв.м., а Орендар, в свою чергу, зобов'язується прийняти дане Приміщення на строк та за щомісячну оплату, встановлені даним Договором (а.с.18-22). В договорі зазначено, що право власності Орендодавця на приміщення підтверджується наступними документами: Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 05.05.2014, зареєстрований в реєстрі за №1410 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуковським В.А. Орендодавець гарантує, що приміщення є його власністю, вільне від прав і зобов'язань третіх осіб у спорі, під арештом не перебуває, не є предметом застави (іпотеки) та будь-якого іншого обтяження.

Відповідно до п.3.1 Договору №1 договір укладається строком на 1 рік. Строк оренди приміщення становить з дати підписання договору по 01.04.2016 включно. Сума орендної плати за цим Договором становить 45300,00 грн. щомісячно.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20.01.2016 у справі №22-ц/796/1251/2016 (755/27660/14-ц), залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.12.2016, ухвалено звернути стягнення на предмет іпотеки та визнати за ПАТ "Укрсоцбанк" право власності на нежитлові приміщення №№ 1,2 (групи приміщень № 5), приміщення № 1 (групи приміщень №5а), приміщення з №1 по № 26 (групи приміщень №11) (в літ. "А"), загальною площею 467, 2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

03.02.2016 між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ "Проектсервіс" було укладено Додаткову угоду №4 до Договору оренди нежитлового приміщення №1 від 01.04.2015 (а.с.133), якою сторони дійшли згоди, зокрема, про таке:

1. Внести зміни до п.1.1 Договору та викласти його у наступній редакції: В порядку та на умовах визначених Договором, сторони дійшли згоди, що Орендар зобов'язується передати Орендарю в тимчасове платне володіння та користування приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, будинок 15, поверх 1 та 2. Площа приміщення складає 154кв.м, а Орендар, в свою чергу, зобов'язується прийняти дане приміщення на строк та за щомісячну оплату встановлені даним Договором.

2. Внести зміни до п.4.1 Договору та викласти його у наступній редакції: Сума орендної плати за цим Договором становить 22160грн. щомісячно.

16.03.2016 Банк надіслав ФОП ОСОБА_4 лист, в якому з метою врегулювання питання договірних відносин між нею та Банком просив в термін до 23.03.2016 надати пропозиції щодо підписання Договору оренди об'єкта нерухомого майна за вищезазначеною адресою, або у вказаний термін просив повернути ключі від майна уповноваженому представнику Банку.

29.07.2016 Банк надіслав ФОП ОСОБА_4 претензію №12-86/96-13968, у якій зазначив, що ФОП ОСОБА_4 за період з 27.01.2016 (дата реєстрації за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на об'єкт нерухомого майна площею 467,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1) по червень 2016 року (останній місяць, за який ТОВ "Проектсервіс" здійснена оплата за користування нежитловим приміщенням) незаконно отримувала кошти за оренду нерухомого майна, чим спричинила Банку збитки у вигляді упущеної вимоги на загальну суму 105189,00 грн., які Банк вимагає перерахувати на його поточний рахунок протягом 7 днів з моменту отримання претензії.

Предметом спору у справі, що переглядається є вимога Банку відшкодувати завдані йому збитки, у зв'язку зі здачею позивачем в оренду третій особі нерухомого майна, яке належить позивачу.

Розглядаючи справу суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків.

Так, місцевий господарський суд, з огляду на встановлені ним обставини набуття банком права власності на об'єкт нерухомого майна площею 467,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та безпідставного у зв'язку з цим передання цього майна ФОП ОСОБА_4 в оренду третій особі, задовольнив позовні вимоги Банку у повному обсязі.

Натомість, апеляційний суд наголосив на неможливості встановлення тотожності об'єктів нерухомого майна реєстраційний номер 835090180000 та реєстраційний номер 300159180000, що, з огляду на недоведеність позивачем права власності на нерухоме майно, передане ФОП ОСОБА_4 в оренду третій особі, як і недоведеності Банком протиправної поведінки відповідача, що зумовила збитки Банку у вигляді упущеної вигоди, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів вважає висновки судів як про задоволення позовних вимог, так і про відмову у їх задоволенні передчасними у зв'язку з таким.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (стаття 182 Цивільного кодексу України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк вказує на те, що належне йому майно, право власності на яке набуто ним на підставі рішення суду у справі №22-ц/796/1251/2016, та зареєстроване ним на підставі цього рішення здається в оренду відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Проектсервіс".

Відмовляючи у позові апеляційний суд наголосив на тому, що одному і тому ж майну присвоєно різні реєстраційні номера у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що не може підтверджувати право власності банку на згадане майно, оскільки за ФОП ОСОБА_4 у реєстрі також зареєстровано право власності на це ж майно.

При цьому, судом зауважено, що Банк набув право власності за рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20.01.2016 у справі №22-ц/796/1251/2016 саме на нежитлові приміщення, що були придбані ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 05.05.2014 у складі частки 192/1000, залишились обтяженими іпотекою ПАТ "Укрсоцбанк" згідно положень статті 23 Закону України "Про іпотеку" та були передані ФОП ОСОБА_4 в оренду ТОВ "Проектсервіс".

Переглядаючи справу колегія суддів зауважує, що судами залишено поза увагою правовий статус майна, придбаного ФОП ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 05.05.2014. Апеляційним судом встановлено, що відповідачем придбано частку у розмірі 192/1000 нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Водночас, судами не надано належної юридичної оцінки наявній у матеріалах справи інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, арк. 13-17). Так, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано кілька об'єктів нерухомого майна, яким присвоєно різні реєстраційні номери. На частину об'єктів (№835090180000, № 792901180000, №778558780000) зареєстровано право власності з частками 1/1. Щодо об'єкту з №300159180000 зауважено, що об'єкт в процесі виділу частки, і 45/1000 належить ПАТ "Укрсоцбанк", а 192/1000 - ФОП ОСОБА_4 Частку ФОП ОСОБА_10 у розмірі 192/1000 обтяжено арештом за ухвалою суду від 19.12.2014 у справі №755/27660/14-ц на користь ПАТ "Укрсоцбанк".

Відповідно до пункту 18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Порядок №1127) рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за умови вчинення дій та/або процедур, передбачених цим Порядком під час розгляду заяви, приймається державним реєстратором у будь-який час до закінчення строку державної реєстрації прав.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав (пункт 19 Порядку).

Під час проведення державної реєстрації прав державний реєстратор використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав.

У разі проведення державної реєстрації права власності на окремий індивідуально визначений об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва вперше, у тому числі у результаті поділу, виділу частки з об'єкта нерухомого майна або об'єднання об'єктів нерухомого майна, державний реєстратор за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав відкриває новий розділ у цьому Реєстрі з присвоєнням реєстраційного номера об'єкту нерухомого майна, об'єкту незавершеного будівництва та формує реєстраційну справу відповідно до законодавства.

Таким чином, розглядаючи справу, суди не з'ясували, яким чином набута банком частка у об'єкті нерухомого майна зареєстрованого за №300159180000 у розмірі 192/1000, набута ним за рішенням суду у справі №22-ц/796/1251/2016 трансформувалась у самостійний об'єкт нерухомого майна за №835090180000 із 100% правом власності банку на цей об'єкт. Судами не з'ясовано, чи реєстрував банк право власності на частку в об'єкті нерухомого майна у розмірі 192/1000 чи здійснив виділ цієї частки в натурі та реєстрував право власності на новостворений об'єкт.

В контексті викладеного, судами не перевірялось та не досліджувалось яким чином співвідносяться предмет договору оренди землі, укладений між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ "Проектсервіс" із об'єктом права власності, зареєстрованим банком за рішенням суду у справі №22-ц/796/1251/2016.

Враховуючи викладене, висновки апеляційного суду стосовно недоведеності позивачем порушення його майнових прав відповідачем є передчасними, як і відмова у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів також вважає за необхідне наголосити на тому, що чинність договору оренди від 01.04.2015 з додатковою угодою №4 до нього, укладених відповідачем, як попереднім власником майна, із третьою особою, не мають правового значення для вирішення спору по суті, з огляду на приписи частини 1 статті 770 Цивільного кодексу України, якими унормовано, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Натомість, у справі, що переглядається суттєвим є визначення обставин зміни власника орендованого майна, встановлення моменту такої зміни, з'ясування факту отримання попереднім власником орендної плати за згаданим договором, наявності підстав для відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

Не може погодитися колегія суддів і з висновками місцевого суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Як обґрунтовано зауважено апеляційним судом застосування такого способу захисту прав як відшкодування збитків визначається положенням статті 22 Цивільного кодексу України і проводиться як у договірних зобов'язаннях (стаття 611 Цивільного кодексу України), так і в позадоговірних зобов'язаннях (глава 82 Цивільного кодексу України "Відшкодування шкоди"), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.

Відповідно до положень статей 224, 225 Господарського кодексу, частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зі змісту статей 614, 623 Цивільного кодексу України та статті 226 Господарського кодексу України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів підстави для цивільної відповідальності відсутні.

При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Таким чином, неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззаперечно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Задовольняючи позов у повному обсязі місцевий господарський суд не перевірив розрахунок упущеної, на думку позивача, вигоди, який обґрунтований лише розміром орендної плати, встановленої у Договорі оренди №1 з урахуванням Додаткової угоди №4 від 03.02.2016. Однак, матеріали справи не містять доказів, що банк беззаперечно та саме у такому розмірі отримав би орендну плату за спірні нежитлові приміщення за проміжок часу з 27.01.2016 до 29.07.2016. Натомість, матеріали справи містять копію листа ТОВ "Проектсервіс" №84 від 11.07.2016, у якому Товариство (на лист позивача від 06.07.2016 №12-86/67-13217) повідомляє про зацікавленість в оренді приміщень, які фактично займає з розрахунку 120,00 грн. за 1кв.м Отже, реальний розмір збитків у вигляді упущеної вигоди так і залишився нез'ясованим.

Таким чином, розглядаючи справу як місцевий господарський суд, так і суд апеляційної інстанції не дотримались вимог статей 32-34, 43, 82, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України щодо встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими. Водночас, колегія суддів відхиляє посилання банку на статті 1212, 1214 Цивільного кодексу України, якими унормовано повернення безпідставно набутого майна, що, фактично є окремою підставою вимог позивача. Однак, ця підстава не була заявлена банком під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість здійснення касаційним судом перевірки правильності застосування судами цієї норми до спірних правовідносин сторін.

В силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти обґрунтоване, законне рішення суду.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 та рішення Господарського суду Херсонської області від 22.12.2016 у справі №923/1028/16 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова