Ухвала суду № 68899571, 13.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів: Лапчевської О.Ф., Саліхова В.В.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Печерського районного суду міста Києва від 28 липня 2017 року по матеріалам позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державної служби інтелектуальної власності України, ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв України на знак для товарів та послуг, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2017 року позивач звернувся із зазначеним позовом в порядку цивільного судочинства, в якому просив визнати недійсними зареєстровані на ім'я ОСОБА_3 свідоцтва України на знаки для товарів та послуг № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, а також зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та Державну службу інтелектуальної власності України внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг відомості про визнання повністю недійсними вказаних свідоцтв України на знаки для товарів та послуг і опублікувати їх в офіційному бюлетені «Промислова власність». (а.с.4-8)

Ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 28 липня 2017 року відмовлено у відкритті провадження по справі в частині вимог до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної служби інтелектуальної власності України про зобов'язання вчинити дії. Позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог до ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв України на знак для товарів та послуг повернуто позивачеві для подачі до належного суду. Зобов'язано УДКСУ у Печерському районі м. Києва повернути ОСОБА_1 сплачену ним суму судового збору в розмірі 2560,00 грн. (а.с.10-12)

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу судді Печерського районного суду міста Києва від 28 липня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування скарги зазначив, що даний спір стосується права власності на знак для товарів і послуг, тобто цивільного права, тому суд дійшов помилкового висновку щодо необхідності вирішення спору в порядку адміністративного судочинства. Вказує, що належний відповідач по зазначеній категорії справ - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України зареєстроване у Печерському районі міста Києва, тому вважає пред'явлення позову до Печерського районного суду міста Києва правомірним та належним як за підсудністю, так і за підвідомчістю.(а.с.18-19)

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просив задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, були сповіщені встановленим порядком про що у справі є докази. (а.с.34-35)

Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження по справі в частині вимог до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної служби інтелектуальної власності України про зобов'язання вчинити дії, суддя районного суду виходив з того, що відносини щодо зобов'язання відповідачів внести відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів і послуг є публічно-правовими, тому дійшов висновку, що вимога про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

З таким висновком колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК Українисуди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У відповідності до ст. 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 17 КАС Українивстановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцієюта законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

За роз'ясненнями, що містяться в п. 2 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом спрямованим на захист цивільного права, пов'язаного з використанням ОСОБА_3 трьох знаків для товарів та послуг «ONE LIFE», а реєстратором вказаних знаків для товарів та послуг була Державна служба інтелектуальної власностіУкраїни.

Таким чином, вимога позовної заяви щодо зобов'язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної служби інтелектуальної власності України внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг відомості про визнання повністю недійсними свідоцтв України на знаки для товарів та послуг є похідною від позовних вимог про визнання свідоцтв України на знаки для товарів та послуг недійсними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами виник спір про право цивільне і незважаючи на те, що у справі бере участь суб'єкт публічного права - спір не є публічно-правовим і має розглядатись у порядку цивільного судочинства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. N 585 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності» установлено, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі є правонаступником Державної служби інтелектуальної власності, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 109 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 109 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ЦПК України, позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Місцезнаходженням одного з відповідачів є АДРЕСА_1

Позивач скористався наданим йому правом визначеним ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. 113 ЦПК України та звернувся із позовом до суду за місцезнаходженням відповідача Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження по справі в частині вимог ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної служби інтелектуальної власності України про зобов'язання вчинити дії, а також про повернення позовної заяви ОСОБА_1 в частині вимог до ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв України на знак для товарів та послуг.

За наведених обставин оскаржувана ухвала не може бути визнана законною та обґрунтованою, підлягає скасуванню.

Ухвала апеляційного суду не перешкоджає подальшому провадженню у справі і з огляду на вимоги ч. 1 ст. 324 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, п. 3 ч. 1 ст. 312, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу судді Печерського районного суду міста Києва від 28 липня 2017 року скасувати, матеріали позовної заяви ОСОБА_1 передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі в порядку встановленому процесуальним законом.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

О.Ф.Лапчевська

В.В.Саліхов

Справа № 22-ц/796/10031/2017

Унікальний номер 757/43585/17-ц

Головуючий у першій інстанції - Козлов Р.Ю.

Доповідач Левенець Б.Б.