Рішення № 6889117, 30.11.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

30 листопада 2009 р.           Справа 7/131-09

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі".

до: Відкритого акціонерного товариства "Корделівський цукровий завод", с. Корделівка, Калинівський район, Вінницька область.

про стягнення 59 087,56 грн.

та за зустрічним позовом: ВАТ "Корделівський цукровий завод", с. Корделівка, Калинівський район, Вінницька область.

до: Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі"

про визнання недійсним пункту договору

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники:

ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі СО Калинівських ЕМ: не з'явився.

ВАТ "Корделівський цукровий завод": не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ВАТ "Корделівський цукровий завод" на користь ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" 59087,56 грн. у тому рахунку 12213,50 грн. боргу по активній електричній енергії, 36103,86 грн. боргу по реактивній електричній енергії, 1389,68 грн. пені, 2500,33 грн. інфляційних втрат, 225,33 грн. 3 % річних та 6654,86 грн. 100% річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 38 від 28.03.2009 року.

За даним позовом порушено провадження у справі № 7/131-09 та призначено до розгляду на 30.06.2009 року.

26.06.2009 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ВАТ "Корделівський цукровий завод" про визнання недійсним пункту 9.1 договору № 38 від 28.03.2008 року (а.с.131-133, т.1).

Також, 26.06.2009 року відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому останній вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому відповідач посилається зокрема на наступне: на відсутність заяв зі сторони позивача про визнання його кредитором під час розгляду справи про банкрутство ВАТ "Корделівський цукровий завод"; підписання 16.06.2009 року акту звірки взаємних розрахунків між сторонами згідно якого сальдо на вказану дату складає 6929,21 грн. на користь ВАТ "Корделівський цукровий завод"; двосторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог тощо. На підставі викладеного, відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню відповідно до п.п. 1, 1-1 ч.1 ст.80 ГПК України (а.с.123-124, т.1).

Крім того, позивачем подано заяву про витребування в порядку ст.38 ГПК України доказів, а саме з архіву господарського суду Вінницької області матеріали справи № 771/5-251 для огляду в судовому засіданні (а.с.130, т.1).

30.06.2009 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог (№ 1-01/630), мотивовану тим, що після порушення провадження у справі борг відповідача збільшився у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 64880,57 грн. у тому рахунку 15242,67 грн. боргу по активній енергії, 36747,84 грн. боргу по реактивній енергії, 1619,25 грн. пені, 2741,93 грн. інфляційних, 301,26 грн. 3% річних та 8227,62 грн. 100 % річних (а.с.5-7, т.2).

Вивчивши подані матеріали зустрічної позовної заяви, суд прийшов до висновку, що дану зустрічну позовну заяву необхідно прийняти до розгляду об'єднавши разом з первісним позовом в одне провадження за № 7/131-09 та призначити зустрічну позовну заяву разом з первісним позовом до розгляду.

Також суд дослідивши подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог дійшов висновку про прийняття її до провадження оскільки остання не суперечить ст. 22 ГПК України, відповідно до якої у позивача наявне право до прийняття рішення у справі, крім іншого, збільшити розмір позовних вимог.

Крім цього, в судовому засіданні 30.06.2009 року представником відповідача заявлено усне клопотання про виклик в судове засідання керівників підприємств з огляду на те, що між сторонами існують тривалі господарські відносини та наявність в зв'язку з цим взаємних зобов'язань.

Суд дійшов висновку про задоволення даного клопотання з огляду на те, що відповідачем було надано суду правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог підписаних керівниками підприємств, однак проти дійсності якого заперечує представник позивача.

У зв'язку з поданням відповідачем зустрічної позовної заяви та потребою позивача підготувати обґрунтовані заперечення стосовно зустрічного позову, а також виклику в судове засідання керівників сторін розгляд справи було відкладено до 28.07.2009 року.

23.07.2009 року представником позивача за первісним позовом ВАТ "АК Вінницяобленерго" подано заяву про уточнення розміру позовних вимог, яку судом було прийнято до розгляду, як фактично заяву про збільшення розміру позовних вимог (а.с.24-24, т.2).

23.07.2009 року до суду надійшов відзив ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі на зустрічну позовну заяву в якому останнє просить суд відмовити в задоволенні зустрічного позову повністю посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Крім того, 23.07.2009 року представник позивача за первісним позовом надав суду письмове пояснення в якому вказав на відсутність доказів подачі заяви про визнання його кредитором у справі № 771/5-521 про банкрутство ВАТ "Корделівський цукровий завод" в зв'язку з чим клопотання відповідача за первісним позовом про витребування з архіву господарського суду Вінницької області матеріалів справи № 771/5-251 для огляду в судовому засіданні залишилось без задоволення з огляду на недоцільність вказаної процесуальної дії.

27.07.2009 року представником відповідача за первісним позовом подано до суду письмове пояснення (б/н від 27.07.2009 року) в якому останній, крім іншого, вказує на те, що п.9.1 Договору від 28.03.2008 року № 38 є нікчемним за своєю суттю з усіма юридичними наслідками, що пов'язані з її недійсністю посилаючись при цьому на п.2 ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

28.07.2009 року представником позивача за первісним позовом ВАТ "АК Вінницяобленерго" подано заяву про уточнення розміру позовних вимог в якій останній посилаючись на проведення ВАТ "Корделівський цукровий завод" розрахунків після порушення провадження у справі на суму 10229,40 грн. зменшує розмір позовних вимог на 5485,58 грн. заборгованості по реактивній електроенергії та 4743,82 грн. заборгованості по активній електроенергії в зв'язку з чим стягнути з відповідача 48033,73 грн. у тому рахунку 1358,75 грн. боргу по активній енергії, 31262,26 грн. боргу по реактивній енергії, 1843,51 грн. пені, 3293,29 грн. інфляційних втрат, 374,74 грн. 3% річних та 9901,18 грн. 100 % річних, яку судом було прийнято до розгляду, як фактично заяву про зменшення розміру позовних вимог.

В судовому засіданні 28.07.2009 року оголошувалась перерва до 12.08.2009 року в зв'язку із заявленням сторонами усного клопотання про надання часу для врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди.

11.08.2009 року ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі вкотре подано заяву про уточнення розміру позовних вимог, яка розцінена судом як заява про збільшення про збільшення розміру позовних вимог і прийнята судом до розгляду як така, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Того ж дня представником ВАТ "Корделівський цукровий завод" подано заяву про застосування позовної давності стосовно суми боргу, яка включена до п.9.1 Договору № 38 від 28.03.2008 року.

В зв'язку з ненаданням сторонами витребуваних доказів розгляд справи було відкладено до 20.10.2009 року.

19.10.2009 року представником позивача за первісним позовом ВАТ "АК Вінницяобленерго" подано заяву (№ 1-01/1012) про уточнення розміру позовних вимог розцінену судом як заяву про збільшення розміру позовних вимог та прийняту до розгляду як таку, що не суперечить ст.22 ГПК України.

В зв'язку з необхідністю надання сторонами додаткових документів в судовому засіданні 20.10.2009 року оголошувалась перерва до 28.10.2009 року.

27.10.2009 року представником позивача за первісним позовом ВАТ "АК Вінницяобленерго" подано заяву (№ 1-01/1055) про уточнення розміру позовних вимог розцінену судом як заяву про збільшення розміру позовних вимог та прийняту до розгляду як таку, що не суперечить ст.22 ГПК України. Згідно вказаної заяви позивач за первісним позовом просить стягнути 55875,27 грн., з яких 5046,65 грн. боргу по активній електроенергії, 32355,76 грн. боргу по реактивній електроенергії, 2719,80 грн. пені, 3570,36 грн. інфляційних втрат, 600,07 грн. 3 % річних, 11582,63 грн. 100 % річних.

З метою надання позивачем за первісним позовом додаткових документів та пояснень в судовому засіданні 28.10.2009 року оголошувалась перерва до 30.10.2009 року.

30.10.2009 року представником позивача за первісним позовом ВАТ "АК Вінницяобленерго" подано заяву про уточнення розміру позовних вимог пені, інфляції, 3 та 100 % річних згідно якої останній просить стягнути 2113,04 грн. пені, 3567,76 грн. інфляційних втрат, 600,07 грн. 3 % річних, 11582,63 грн. 100 % річних. Вказана заява розцінена судом як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині пені та інфляційних втрат та приймається судом до розгляду, як така, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Того ж дня позивачем за первісним позовом подано клопотання про припинення провадження у справі відносно вимоги про стягнення 100 % річних в зв'язку з відмовою від їх стягнення. У цьому ж клопотанні позивач за первісним позовом просить стягнути борг по активній електроенергії, пеню, інфляцію та 3 % річних.

Окрім цього 30.10.2009 року представник ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі СО "Калинівські електричні мережі" подав до суду доповнення до відзиву на зустрічну позовну заяву (№ 1-01/1074 від 30.10.2009 року) в якому навів додаткові аргументи в заперечення позовних вимог зустрічного позову ВАТ "Корделівський цукровий завод" вказуючи зокрема на безпідставність посилання останнього на зловживання ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі СО "Калинівські електричні мережі" монопольним становищем та реальну загрозу відключення від електропостачання його об'єктів. При цьому у вказаному доповненні зазначено, що дії по відключенню ВАТ "Корделівський цукровий завод" від електропостачання вчинити було неможливо, оскільки до електричних мереж належних останньому було під'єднано інших субспоживачів, серед яких населення с.Корделівка по вулицях Леніна, Зелена, Столярського, Дружби, Київська, які споживали електричну енергію згідно укладених з ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі СО "Калинівські електричні мережі" договорів.

Також 30.10.2009 року представником ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі СО "Калинівські електричні мережі" подано письмове заперечення стосовно відзиву на позовну заяву ВАТ "Корделівський цукровий завод" (№ 1-01/1073 від 30.10.2009 року) в якому позивач за первісним позовом вказує на безпідставність та необґрунтованість заперечень відповідача за первісним позовом наведених у його відзиві.

З метою підготовки повного тексту рішення в судовому засіданні 30.10.2009 року оголошено перерву до 30.11.2009 року.

За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позовні вимоги сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.12.1996 року між Відкритим акціонерним товариством "Корделівський цукровий завод" (Споживач) та Калинівськими районними електричними мережами було укладено договір на користування електричною енергією (а.с.7-9, т.1).

В подальшому, 28.03.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі директора Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" (Постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Корделівський цукровий завод" (Споживач) було укладено договір № 38 від 28.03.2008 року (а.с.10-12, т.1).

Із преамбули даного Договору вбачається, що сторони домовились про переукладення договору № 38 на користування електричною енергією від 20.12.1996 року з метою приведення взаємовідносин між собою до вимог Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 року № 28.

Відповідно до п.1.1 Договору від 28.03.2008 року Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю 1750 кВА, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

В п.1.2 Договору зазначено, що розрахунковий період прирівнюється до календарного місяця, протягом якого визначається обсяг електроенергії, що продається Споживачу за цей час та протягом якого Споживач повинен здійснити розрахунки за куплену електроенергію за тарифами, що діють на кінець розрахункового періоду.

В Розділі 2, 3 Договору між сторонами регламентовано їх взаємні зобов'язання, що виникають із нього.

Зокрема, Постачальник зобов'язувався виконувати умови цього Договору; постачати Споживачу електроенергію, як різновид Товару та мав право отримувати від Споживача плату за поставлену електричну енергію (п.п.2.2.1, 2.2.2, 3.1.1 Договору).

В свою чергу Споживач зобов'язувався виконувати умови цього Договору, оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 3 "Порядок розрахунків" та № 4 "Графік зняття показників засобів обліку електроенергії" маючи право на одержання від Постачальника плати за використання мереж Споживача (п.п.2.3.1, 2.3.3, 3.2.4 Договору).

Слід зазначити, що п.2.1 Договору вказано про зобов'язання сторін користуватися чинним законодавством України та ПКЕЕ під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором.

Пунктом 7.6 Договору сторони, крім іншого, передбачили, що у разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані Споживачем за електричну енергію Постачальник електричної енергії має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості Споживача з найдавнішим терміном її виникнення. Укладення Сторонами та дотримання Споживачем узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє Споживача від оплати поточного споживання електричної енергії.

В п.9.1 Договору вказано, що сторони визнають, що на момент укладення даного Договору в новій редакції заборгованість Споживача перед Постачальником за договором № 38 на користування електричною енергією від 20.12.1996 року складає 29799,41 грн. на оплату послуг з компенсації перетікання реактивної електричної мережі. У цьому пункті зазначено про те, що вказану заборгованість Споживач зобов'язується погасити Постачальнику на протязі 10 місяців з дня набрання чинності цього договору.

Згідно п.9.4 Договору останній набирає чинності з дня його підписання.

Крім Договору від 28.03.2008 року № 38 між сторонами також було підписано ряд додатків до нього.

Зокрема додаток № 3 до Договору № 38 від 28.03.2008 року "Порядок розрахунків Споживача за використану електроенергію", додаток № 4 "Графік зняття показників засобів обліку електроенергії та передачі їх в електромережі", додаток № 5 "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії" тощо (а.с.15-18, т.1) в яких сторонами погоджено форму розрахунків, строки проведення оплати Споживачем вартості використаної електроенергії та послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії та потужності, строки подачі Споживачем письмових звітів щодо споживання електроенергії за розрахунковий період, порядок визначення оплати за реактивну електроенергію тощо.

Як вбачається із п.1 додатку № 3 оплата вартості використаної електричної енергії здійснюється Споживачем у формі попередньої оплати шляхом внесення грошових коштів на відповідний рахунок Постачальника: до 5 числа розрахункового періоду 60 % від вартості договірної величини споживання електроенергії протягом розрахункового періоду, до 15 числа розрахункового періоду наступні 40 % від вартості договірної величини споживання електроенергії протягом розрахункового періоду. Як випливає із п.п.1, 3 додатку № 3 Споживач зобов'язувався протягом 3 днів з моменту отримання відповідного рахунку здійснити остаточний розрахунок за спожиту електроенергію за розрахунковий період з урахуванням попередньої оплати та здійснити оплату за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії та потужності.

Як вбачається із наданих сторонами документів з моменту укладення Договору (28.03.2008 року) за період з червня 2008 року по жовтень 2009 року включно Постачальником здійснювалась поставка Споживачу електроенергії, а саме: активної електроенергії на загальну суму 22163,70 грн., а реактивної електроенергії на загальну суму 8041,93 грн..

За отриману електроенергію Споживач провів частковий розрахунок за активну електроенергію в розмірі 17117,05 грн., а за реактивну електроенергію в розмірі 5485,58 грн..

Факт поставки електроенергії на вказані вище суми та проведення Споживачем часткових розрахунків підтверджується наданими суду рапортами на відпуск електроенергії за червень 2008 року - жовтень 2009 року, звітами про використану електроенергію, рахунками за електроенергію за червень 2008 року - жовтень 2009 року, виписками банківських установ щодо руху коштів по особовому рахунку Постачальника, платіжними дорученнями, розрахунками суми боргу підписаними бухгалтером Постачальника з відтиском гербової печатки тощо.

Виходячи з наведеного сума боргу ВАТ "Корделівський цукровий завод" за спожиту активну електричну енергію становить станом на 27.10.2009 року (день подачі розрахунків позивачем за первісним позовом) 5046,65 грн. (22163,70-17117,05), а за спожиту реактивну електроенергію з врахуванням того, що борг за попереднім договором складає 29799,41 грн. - 32355,76 грн. (8041,93+29799,41-5485,58).

Слід зауважити, що позивачем за первісним позовом долучено до заяви від 27.10.2009 року № 1-01/1055 акт звірки взаємних розрахунків № 38 від 13.10.2009 року підписаний та засвідчений печатками двох сторін з якого вбачається, що дебетове сальдо Постачальника станом на момент складання акта звірки складає 4890,91 грн., що з врахуванням вартості поставленої в жовтні електроенергії (155,74 грн.) свідчить про те, що розмір заборгованості по активній електроенергії складає 5046,65 грн..

Разом з тим, акт звірки по реактивній електроенергії станом на 01.10.2009 року підписаний сторонами з розбіжностями - зі сторони Постачальника дебетове сальдо становить 32091,05 грн., а зі сторони Споживача кредитове сальдо становить - 2291,63 грн., що свідчить про невизнання останнім залишку боргу по договору від 20.12.1996 року в розмірі 29799,41 грн..

Як вказує позивач за первісним позовом порушення ВАТ "Корделівський цукровий завод" умов договору від 28.03.2008 року № 38 в частині своєчасної та повної оплати за спожиту електроенергію спонукало його звернутись з позовом до суду про стягнення заборгованості.

Беручи до уваги встановлені обставини суд зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору, змісту Договору вбачається, що між сторонами укладено договір на постачання електроенергії.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.276 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ч.ч.1, 4, 6, 7 ст.277 ГК України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Основним обліковим періодом енергопостачання є декада, з коригуванням обсягів протягом доби. Сторони можуть погоджувати постачання енергії протягом доби за годинами, а також час і тривалість максимальних та мінімальних навантажень. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

В ч.ч.1, 2 ст.278 ГК України передбачено, що абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Правилами можуть бути передбачені типові договори постачання окремих видів енергії.

Регулювання правовідносин, які випливають з договору енергопостачання в ЦК України здійснено в ст.714 яка вказує, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В ч.1 ст.693 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось раніше, в п.п.1, 3 Додатку № 3 до Договору від 28.03.2008 року № 38 сторони погодили проведення розрахунку у формі попередньої оплати зазначивши те, що Споживач зобов'язується здійснити остаточний розрахунок за електроенергію протягом 3 днів з моменту отримання відповідного рахунку.

Згідно ч.ч.2, 6, 7 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії. Споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії. За умови неповної оплати за спожиту електричну енергію споживач зобов'язаний обмежити власне електроспоживання до рівня екологічної броні або повністю його припинити в разі відсутності такої.

В п.6.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року № 28 (у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.10.2005 року № 910, з відповідними змінами) вказано, що розрахунки споживача за використану електричну енергію здійснюються відповідно до умов договору.

Плата за перетікання реактивної електричної енергії, за передачу (транспортування) електричної енергії, яка постачається постачальниками електричної енергії за нерегульованим тарифом, плата за надання споживачу додаткових послуг, плата у рахунок відшкодування завданих збитків, суми штрафних санкцій зараховуються на поточний рахунок постачальника електричної енергії за регульованим тарифом або електропередавальної організації відповідно до умов укладеного договору (п.6.4 ПКЕЕ).

Пунктом 6.6 Правил встановлено, що оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється споживачем, як правило, у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Розглядаючи заперечення ВАТ "Корделівський цукровий завод" викладені в його відзиві на позовну заяву (№ 47 від 25.06.2009 року), письмових поясненнях б/н від 27.07.2009 року, а також заяву про застосування позовної давності та заперечення на відзив позивача за первісним позовом суд дійшов наступних висновків.

Так, як вказувалось раніше відповідач за первісним позовом обґрунтовуючи свої заперечення на позов посилався на порушення 05.06.2001 року господарським судом Вінницької області провадження у справі № 771/5-521 справи про банкрутство ВАТ "Корделівський цукровий завод" під час провадження в якій позивачем за первісним позовом не було подано заяви про включення його до складу вимог кредиторів. На думку відповідача за первісним позовом вказане свідчить, що грошові вимоги відповідача, що виникли до ВАТ "Корделівський цукровий завод" до порушення провадження у справі про банкрутство вважаються погашеними. Такий висновок відповідач робить посилаючись на п.15 ст.11, п.2 ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Наведене твердження відповідача за первісним позовом оцінюється судом критично виходячи з наступного.

Як вбачається із ухвали від 17.08.2004 року у справі № 771/5-521 наданої відповідачем за первісним позовом дійсно 05.06.2001 року господарським судом Вінницької області порушено провадження про банкрутство ВАТ "Корделівський цукровий завод" про що було опубліковано оголошення 18.07.2001 року в газеті "Урядовий кур'єр" № 125. 30.08.2001 року у справі про банкрутство було затверджено реєстр вимог кредиторів.

Позивач за первісним позовом з вимогами до боржника у справі про банкрутство не звертався. Слід зауважити, що вказаний факт останнім не заперечується.

Відповідно до ч.15 ст.11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону із змінами і доповненнями станом на 05.04.2001 року) після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону.

Слід зауважити, що редакція статті 14 Закону на момент затвердження реєстру вимог кредиторів (30.08.2001 року) не містила імперативного припису стосовно того, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів і про те, що зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Вказані зміни було внесено в Закон згідно із Законом України від 07.03.2002 року № 3088 "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"", тобто після проведення попереднього засідання та затвердження реєстру вимог кредиторів у справі № 771/5-521.

До того ж слід вказати, що сума заборгованості Споживача перед Постачальником, яка виникла на підставі договору від 20.12.1996 року № 38 в розмірі 29799,41 грн. була зафіксована сторонами при укладенні договору від 28.03.2008 року № 38 в п.9.1 цього Договору.

Також, відповідач за первісним позовом вказує на підписання 16.06.2009 року акту звірки взаємних розрахунків між сторонами згідно якого сальдо на вказану дату складає 6929,21 грн. на користь ВАТ "Корделівський цукровий завод" та укладення між сторонами двостороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог згідно якого ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" зменшує заборгованість ВАТ "Корделівський цукровий завод" по реактивній електроенергії на суму 6929,21 грн., ВАТ "Корделівський цукровий завод" зменшує в свою чергу заборгованість ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" за витрати на утримання мереж спільного користування на суму 6929,21 грн..

Вказані доводи оцінюються судом як безпідставні з врахуванням такого.

В письмовому запереченні на відзив (№ 1-01/1073 від 30.10.2009 року) позивач за первісним позовом вказує на неукладеність правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 6929,21 грн..

За посиланням позивача за первісним позовом сума в розмірі 6929,21 грн., яка відображена в акті звірки взаємних розрахунків станом на 16.06.2009 року в дебетовому сальдо ВАТ "Корделівський цукровий завод" перерахована останньому згідно платіжного доручення № 611 від 22.07.2009 року на виконання зобов'язань по укладеному сторонами договору про спільне використання технологічних мереж від 01.01.2009 року № 38. В підтвердження наведеного суду надано копії платіжного доручення від 22.07.2009 року № 611 та договору від 01.01.2009 року № 38 про спільне використання технологічних мереж.

Слід вказати, що відповідач за первісним позовом також надавав належним чином засвідчену копію договору про спільне використання технологічних мереж від 01.01.2009 року № 38 з додатками з супровідним листом б/н від 28.07.2009 року.

Крім того, в письмовому запереченні звернуто увагу на те, що при підписанні акту звірки по реактивній енергії станом на 01.10.2009 року ВАТ "Корделівський цукровий завод" не було відображено факту зменшення його заборгованості на суму 6929,21 грн. відповідно до укладеного правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог на який посилався відповідач за первісним позовом у своєму відзиві.

Виходячи з наведеного суд погоджується із твердженням ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" стосовно того, що правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог укладено не було. Слід зауважити, що на копії правочину наданого представником відповідача за первісним позовом не було зазначено дати його укладення, що також свідчить про його неукладеність (а.с.127, т.1).

Стосовно посилання ВАТ "Корделівський цукровий завод" на нікчемність п.9.1 Договору від 28.03.2008 року № 38 суд зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В частині 3 названої статті вказано, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, законодавець поділив за ступенем недійсності правочини на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

На відміну від нікчемного оспорюваними є правочини, які ЦК не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

В результаті аналізу ЦК України та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд дійшов висновку, що останні не містять прямої та імперативної вказівки на нікчемність угод укладених після закінчення провадження у справах про банкрутство предметом в яких би виступала заборгованість, яка виникла як до порушення справи так і під час її провадження з тих підстав, що вона є погашеною.

Разом з тим, умови такого Договору можуть оспорюватись сторонами на підставі ч.3 ст.215 ЦК України, що і зроблено ВАТ "Корделівський цукровий завод" шляхом подачі зустрічного позову у справі № 7/131-09.

Розглянувши заяву відповідача за первісним позовом про застосування позовної давності стосовно суми боргу, яка відображена в п.9.1 Договору і яка виникла в 1999-2003 роках по договору № 38 від 20.12.1996 року суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, відповідно до приписів ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Наслідки переривання позовної давності визначені в ч.3 ст.264 ЦК України з якої слідує, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про переривання перебігу позовної давності відносно грошових зобов'язань які виникли на підставі договору від 20.12.1996 року № 38.

Дією яка розцінюється судом як визнання боржником боргу є підписання 28.03.2008 року між сторонами Договору № 38 і фіксація в п.9.1 цього Договору заборгованості по реактивній електроенергії за договором від 20.12.1996 року № 38 в розмірі29799,41 грн..

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності з огляду на переривання її перебігу.

Розглянувши зустрічний позов про визнання недійсним пункту 9.1 Договору № 38 від 28.03.2008 року укладеного між ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" та ВАТ "Корделівський цукровий завод" суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається із зустрічного позову ВАТ "Корделівський цукровий завод", письмових пояснень б/н від 27.07.2009 року та б/н від 11.08.2009 року вимоги за останнім обґрунтовуються, зокрема наступним: порушення 05.06.2001 року господарським судом Вінницької області справи № 771/5-521 про банкрутство ВАТ "Корделівський цукровий завод" під час розгляду якої позивачем за первісним позовом не було подано заяви про включення його до складу вимог кредиторів з грошовими вимогами, які виникли на підставі Договору від 20.12.1996 року № 38, що на думку позивача за зустрічним позовом свідчить про погашення вказаних вимог, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, виходячи із п.15 ст.11, п.2 ст.14, п.5 ст.31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; внесення до Договору від 28.03.2008 року № 38 пункту 9.1 відбулось на вимогу ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" і присутність цього пункту в Договорі була основною умовою його укладання; відповідач за зустрічним позовом є суб'єктом природних монополій, а тому ВАТ "Корделівський цукровий завод" змушено було укласти договір на постачання електроенергії на вкрай невигідних для себе умовах під впливом тяжких обставин, які являли собою реальну загрозу відключення від електропостачання цукрового заводу, внаслідок відсутності договору з енергопостачаючою організацією.

В якості нормативно-правової підстави своїх вимог ВАТ "Корделівський цукровий завод" посилається на п.2 ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", п.5 ст.13, ч.1 ст.203, ст.ст. 215, 216, ч.1 ст.233 ЦК України, ст.ст.1, 5, 10 Закону України "Про природні монополії", ст.ст.29, 31 ГК України, п.5 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" вважаючи оспорювану частину Договору нікчемною та такою, що укладена під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних умовах.

В якості доказів, які підтверджують вимоги зустрічного позову ВАТ "Корделівський цукровий завод" суду, з поміж іншого, надано ухвалу господарського суду Вінницької області від 17.08.2004 року у справі № 771/5-521 (а.с.146-151, т.1).

У відзиві на зустрічну позовну заяву (№ 1-01/713 від 23.07.2009 року), доповненні до відзиву (№ 1-01/1074 від 30.10.2009 року) ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" заперечує проти зустрічного позову та просить в його задоволенні відмовити.

Обґрунтовуючи свої заперечення стосовно зустрічного позову в частині того, що борг, який включено до п.9.1 Договору від 28.03.2008 року № 38 є погашеним ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" посилається на наступне: заборгованість у розмірі 29799,41 грн. за реактивну електроенергію по договору № 38 від 20.12.1996 року утворилася за період з лютого 1999 року по грудень 2003 року; редакція статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до внесення в неї змін Законом України від 07.03.2002 року № 3088-ІІІ не передбачала автоматичного погашення та припинення вимог кредиторів, які не звернулись з вимогами до боржника в місячний строк, а також того, що місячний строк є присічним та відновленню не підлягає; стаття 58 Конституції України не надає Законам України зворотньої дії; в результаті розгляду справи про банкрутство ВАТ "Корделівський цукровий завод" провадження у справі було припинено в зв'язку із затвердженням мирової угоди.

Стосовно наведених ВАТ "Корделівський цукровий завод" доводів щодо укладення договору № 38 від 28.03.2008 року на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжкої обставини ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" вказує на таке: укладення договору від 28.03.2008 року № 38 відбувалось на підставі пропозиції ВАТ "Корделівський цукровий завод" (лист від 20.02.2008 року № 8); при укладенні Договору № 38 від 28.03.2008 року зі сторони ВАТ "Корделівський цукровий завод" не надходило жодних заперечень, в тому рахунку і протоколів розбіжностей щодо тих чи інших пунктів Договору; ВАТ "Корделівський цукровий завод" в разі відмови в укладенні Договору з ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" мало право укласти договір на постачання електроенергії з іншим постачальником; дії по відключенню ВАТ "Корделівський цукровий завод" від електропостачання вчинити було неможливо, оскільки до електричних мереж належних останньому було під'єднано інших субспоживачів, серед яких населення с.Корделівка по вулицях Леніна, Зелена, Столярського, Дружби, Київська, які споживали електричну енергію згідно укладених з ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі СО "Калинівські електричні мережі" договорів тощо.

В підтвердження заперечень на зустрічний позов ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі СО "Калинівські електричні мережі" надано суду рапорти про відпуск електроенергії за січень 2001 року - листопад 2003 року, рахунки на оплату реактивної електроенергії за січень 2001 року - грудень 2003 року, однолінійні схеми підключення побутових споживачів на вулицях Леніна, Зелена, Столярського, Дружби, Київська по ВАТ "Корделівський цукровий завод".

Розглянувши вимоги зустрічного позову, доводи та обставини які наведені сторонами в обґрунтування цих вимог та заперечень на нього суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову виходячи з наступних міркувань.

Окрім наведених вище судом мотивів стосовно безпідставності посилання ВАТ "Корделівський цукровий завод" на те, що сума боргу за реактивною електроенергією в розмірі 29799,41 грн. яка включена до п.9.1 Договору є погашеною здійснених при оцінці доводів відповідача за первісним позовом викладеними у його відзиві суд звертає увагу також на таке.

Дійсно в ч.5 ст.31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону із змінами і доповненнями станом на 05.04.2001 року) міститься припис в якому вказано, що вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Разом з тим, як вказувалось раніше, редакція статті 14 Закону на момент затвердження реєстру вимог кредиторів у справі № 771/5-521 (30.08.2001 року) не містила імперативного припису стосовно того, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів і про те, що зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Вказані зміни було внесено в Закон згідно із Законом України від 07.03.2002 року № 3088 "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"", тобто після проведення попереднього засідання та затвердження реєстру вимог кредиторів у справі № 771/5-521.

При цьому суд погоджується із вказівкою позивача за первісним позовом на ст.58 Конституції України, яка вказує на те, що закон не має зворотної сили.

Таким чином посилання ВАТ "Корделівський цукровий завод" на ч.2 ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" як на підставу припинення та погашення грошових зобов'язань за договором від 20.12.1996 року 3№ 38 є безпідставним та необґрунтованим.

Порівняння та аналіз редакції ч.5 ст.31 Закону на момент затвердження реєстру вимог кредиторів та укладення Договору від 28.03.2008 року № 38 приводить суд до висновку, що твердження ВАТ "Корделівський цукровий завод" про те, що грошові вимоги які існували до порушення провадження у справі про банкрутство є погашеними є хибним.

Вказаний висновок судом зроблено виходячи із змісту п.п.3-5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 19.03.2002 року № 01-8/307 "Про деякі питання, пов'язані з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів згідно з Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в яких зазначається наступне.

Згідно з частиною 5 статті 31 Закону вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Однак цей припис Закону слід застосовувати у системному зв'язку з іншими нормами Закону та суміжного законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону кредитори у місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство подають в господарський суд письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Цей строк є процесуальним і його може бути відновлено згідно з вимогами статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Тому припис частини 5 статті 31 Закону стосується вимог кредиторів, які не подали відповідної заяви або їх заяву про відновлення пропущеного процесуального строку відхилено.

Включені до реєстру вимоги кредиторів слід вважати погашеними лише за умови, якщо їх не задоволено за браком майна неплатоспроможного боржника, а останнього визнано банкрутом і ліквідовано за результатами ліквідаційного балансу на підставі частини 2 статті 32 Закону.

Вимоги до боржника, які не підлягають задоволенню в межах провадження зі справи про банкрутство або не були заявлені кредиторами або заявлені ними після закінчення встановленого статтею 14 Закону місячного строку, який не відновлено господарським судом у встановленому порядку, можуть бути предметом позову. Позовне провадження за цими вимогами може бути порушено господарським судом за наявності підстав, передбачених ГПК. Позовне провадження з таких справ не підлягає зупиненню на підставі статті 79 ГПК, але згідно з частиною 3 статті 12 Закону протягом дії мораторію у справі про банкрутство неплатоспроможного боржника забороняється стягнення його майнових активів на підставі наказу господарського суду, виданого кредиторам цього боржника.

У разі припинення провадження зі справи про банкрутство у зв'язку із затвердженням господарським судом мирової угоди умови цієї угоди є обов'язковими лише для кредиторів, вимоги яких було включено до реєстру вимог кредиторів. Кредитори, вимоги яких не підлягають задоволенню у межах провадження зі справ про банкрутство або не були заявлені згідно з вимогами статті 14 Закону або заявлені після закінчення процесуального строку, встановленого цією статтею, який не було відновлено господарським судом, можуть подати позов із зазначеними вимогами у порядку, встановленому ГПК.

Таким чином з врахуванням викладеного, грошові вимоги ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" які існували до ВАТ "Корделівський цукровий завод" на момент публікації оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство не можуть вважатися погашеними.

Також суд вважає, що не можуть вважатися погашеними грошові вимоги ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" які виникли до ВАТ "Корделівський цукровий завод" під час розгляду справи про банкрутство останнього виходячи з того, що 08.11.2001 року у справі № 771/5-521 відкрито процедуру санації (а не ліквідації), а 17.08.2004 року провадження у справі припинено в зв'язку із затвердженням мирової угоди.

Стосовно наведених у зустрічному позові мотивів щодо укладення Договору від 28.03.2008 року № 38 на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжкої обставини суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Із аналізу даної норми випливає, що для визнання правочину недійсним згідно ст.233 ЦК України необхідно встановити наявність двох обставин - наявність тяжкої обставини та очевидна невигідність укладених угод, при цьому укладення угоди на невигідних умовах спричинюється впливом тяжкої обставини.

В п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" з цього приводу вказано, що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т.ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.

06.11.2009 року прийнято Постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" згідно якої наведена вище Постанова Пленуму Верховного Суду України визнана такою, що втратила чинність.

При цьому в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 вказано, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Крім того, суд звертає увагу на лист Верховного Суду України від 24.11.2008 року "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" в якому зазначається, що вимога про визнання недійсним кабального правочину може бути задоволена, якщо доведений факт збігу тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин.

Як вбачається із змісту позовної заяви та письмових пояснень б/н від 27.07.2009 року та б/н від 11.08.2009 року ВАТ "Корделівський цукровий завод" як на тяжку обставину посилається на те, що ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" є суб'єктом природних монополій в зв'язку з чим під загрозою відключення електроенергії нав'язало позивачу за зустрічним позовом вкрай невигідні умови при укладенні Договору № 38 від 28.03.2008 року.

Вказані доводи ВАТ "Корделівський цукровий завод" не розцінюються судом як наявність тяжкої обставини під впливом якої останній змушений був укласти договір на невигідних для себе умовах виходячи із проведеної оцінки всіх обставин, що стосуються вказаного.

Як вбачається із матеріалів справи та доказів наданих сторонами ВАТ "Корделівський цукровий завод" виступило ініціатором укладення Договору від 28.03.2008 року № 38, що випливає із листів від 11.01.2008 року № 1 та від 20.02.2008 року № 8 (а.с.70, 139, т.1). При цьому в листі від 20.02.2008 року № 8 зазначається саме про переукладання договору від 20.12.1996 року № 38 для приведення його у відповідність до вимог ПКЕЕ.

Крім того, із пояснень сторін судом встановлено, що при укладенні Договору між сторонами не виникало переддоговірних спорів стосовно тих чи інших умов Договору № 38 від 28.03.2008 року.

Слід зауважити, що ВАТ "Корделівський цукровий завод" в п.4 письмового пояснення б/н від 27.07.2009 року вказало на відсутність доказів, які б підтверджували, що редакція п.9.1 Договору від 28.03.2008 року № 38 в існуючому вигляді була викладена на вимогу ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі".

Виходячи з викладеного суд вважає, що ВАТ "Корделівський цукровий завод" не доведено існування тяжкої обставини під впливом якої він уклав Договір від 28.03.2008 року № 38.

Слід зазначити, що доводи позивача за зустрічним позовом стосовно наявності тяжкої обставини (загроза відключення електропостачання) без надання доказів, які б підтверджували її існування чи можливість застосування контрагентом при укладенні Договору по суті є гіпотетичним припущенням про її настання в майбутньому, а тому не є переконливими.

Окрім цього твердження ВАТ "Корделівський цукровий завод" про можливість відключення ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" електроенергії спростовується наступним.

Як встановлено судом ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" не мало технічної можливості відключити електропостачання ВАТ "Корделівський цукровий завод" оскільки до електричних мереж належних останньому було під'єднано інших субспоживачів, серед яких населення с.Корделівка по вулицях Леніна, Зелена, Столярського, Дружби, Київська, які споживали електричну енергію згідно укладених з ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі СО "Калинівські електричні мережі" договорів.

Вказане підтверджується додатком № 10 до Договору від 28.03.2008 року № 38 "Перелік місць встановлення електролічильників, за якими проводиться розрахунок за відпущену електроенергію, включаючи субспоживачів", однолінійними схемами підключення побутових споживачів по вулицях Леніна, Зелена, Столярського, Дружби, Київська.

Посилання ВАТ "Корделівський цукровий завод" на порушення ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" при укладанні договору вимог антимонопольного законодавства без розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами Антимонопольного комітету України в порядку визначеному Законом України "Про захист економічної конкуренції" беззаперечно не свідчить про порушення антимонопольного законодавства останнім і такими чином не може слугувати підставою для визнання недійсною угоди згідно ст.233 ЦК України.

Слід вказати, що ВАТ "Корделівський цукровий завод" в п.2 письмового пояснення б/н від 27.07.2009 року вказав, що з приводу укладення Договору від 28.03.2009 року він не звертався до органів Антимонопольного комітету України.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до підпункту 2 п.10.1 Правил споживач електричної енергії має право на вибір постачальника електричної енергії.

В ч.6 ст.24 Закону України "Про електроенергетику" вказано, що енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на такій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії, крім випадків, якщо відсутня технічна можливість.

Виходячи із встановлених обставин суд дійшов висновку, що в силу положень ст.233 ЦК України, посилання ВАТ "Корделівський цукровий завод" на можливість відключення електроенергії та зловживання монопольним становищем ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" при відсутності доведеності таких фактів не може розцінюватись як тяжка обставина під впливом якої Споживач вимушений був укласти Договір із включенням до нього оспорюваного пункту.

Принагідно суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Разом з тим, із аналізу ч.ч. 2-7 названої статті Господарського кодексу України можна дійти висновку про те, що в разі якщо проект договору викладено як єдиний документ укладення він буде вважатись укладеним за наявності згоди іншої сторони з його умовами при оформленні його відповідно до вимог частини першої цієї статті (підписання та скріплення печатками) і поверненні одного примірнику договору другій стороні або надсиланні відповіді на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. При наявності заперечень сторін щодо умов договору розбіжності між ними вирішуються в порядку передбаченому названою статтею шляхом складання протоколів розбіжностей, а в подальшому –в судовому порядку.

Правовідносини щодо укладення, зміни і розірвання договорів регулюються главою 53 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч.1 ст.641 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Аналогічне положення міститься в ч.1 ст.651 ЦК України.

Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Беручи до уваги факт підписання Договору від 28.03.2008 року № 38 двома сторонами, відсутність заперечень зі сторони ВАТ "Корделівський цукровий завод" стосовно умов Договору у вигляді подання протоколів розбіжностей, судових спорів з цього приводу чи звернення в органи Антимонопольного комітету України суд приходить до висновку про його укладеність.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В пункті 3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід звернути увагу, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що укладення Договору від 28.03.2008 року № 28 не суперечить діючому законодавству.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене в сукупності суд прийшов до висновку про правомірність та обґрунтованість вимоги по первісному позову про стягнення з відповідача 5046,65 боргу по активній електроенергії та 32355,76 грн. боргу по реактивній електроенергії в зв'язку з чим задовольняє її в повному обсязі та відсутності правових підстав для визнання недійсним п.9.1 Договору від 28.03.2008 року № 38 з огляду на що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

Розглянувши заяву позивача за первісним позовом про відмову від позову в частині стягнення 100 % річних суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження у цій частині позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення 100 % річних приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу за первісним позовом роз’яснені процесуальні наслідки його дій стосовно відмови від вимоги про стягнення пені.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині стягнення 100 % річних суд враховує те, що вона підписана представником позивача за первісним позовом Вуйко С.Б., який представляє інтереси позивача на підставі довіреності від 01.01.2009 року № 1-14-2334 (а.с.18, т.2). Як вбачається із даної довіреності представнику за нею надано право відмовлятися від позову.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2113,04 грн. пені, 3567,76 грн. інфляційних втрат, 600,07 грн. 3 % річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В п. 4.2.1 Договору сторонами погоджено, що за внесення платежів з порушенням термінів визначених відповідним додатком, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі 1 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Яка діяла на момент виникнення заборгованості за кожний день прострочення платежу враховуючи день фактичної оплати, а також 100 % річних від простроченої суми. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних є правомірним, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

При цьому суд враховує, що нарахування та заявлення до стягнення пені проведено в межах строку позовної давності встановленої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, періоду нарахування встановленого ч.6 ст.232 ГК України та із врахуванням того, що в 2008 році кількість днів становила 366.

Перевіркою правильності наданого розрахунку пені, яка проводилась по кожному із рахунків окремо із врахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України за період 01.07.2008 року по 30.09.2009 року, судом виявлено помилки у визначенні кількості днів прострочення, які полягали в тому, що позивач за первісним позовом в ряді випадків невірно визначав дату з якої слід починати обрахунок пені в якості простроченої (після спливу 3 днів з дня отримання рахунку Споживачем), а також помилявся в загальних періодах нарахування пені, який мав складати 6 місяців з початку проведення нарахування.

Разом з тим проведений судом перерахунок привів до отримання більших значень пені, ніж ті які вказано в розрахунку пені з огляду на що, суд задовольняє вимогу про стягнення пені в заявленому розмірі –2113,04 грн..

За результатами перевірки наданого розрахунку інфляційних втрат, які обраховані по кожному із рахунків окремо, а також на суму боргу визначену в п.9.1 Договору за період з 29.01.2009 року по 30.09.2009 року, судом виявлено помилки які полягають в неправильному визначенні середнього значення індексу інфляції та неврахуванням правил математичного заокруглення при проведенні розрахунків. Разом з тим, при проведенні перерахунку із врахуванням наведених вище помилок судом отримано більше значення інфляційних втрат, ніж вказано позивачем за первісним позовом в зв'язку з чим його вимоги в цій частині задовольняються в заявлених розмірах.

Крім того судом встановлено, що в ряді випадків позивач за первісним позовом вказуючи період прострочення при здійсненні обрахунку не враховував при визначенні середнього значення індексу інфляції місяців з дефляційним показником.

Однак вказаний метод не відповідає рекомендаціям по обрахунку інфляційних втрат вказаним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" виходячи з яких для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Аналогічний підхід рекомендується застосовувати і у випадках коригування розміру боргу під час проведення нарахування, що вбачається із наведеного у вказаному листі прикладу розрахунку.

Таким чином, виходячи із приписів які містяться в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р, правильним буде обраховувати інфляційні втрати шляхом множення індексів інфляції за місяці, які складають період заборгованості для визначення середнього значення індексу інфляції.

Судом при перевірці розрахунку виявлено помилку допущену позивачем при проведенні розрахунку за рахунком № 39003/1 від 24.09.2008 року (період –липень 2009 року –вересень 2009 року –сума боргу 229,44 грн.), за рахунком № 3816 від 30.03.2009 року (період –серпень 2009 року –вересень 2009 року –сума боргу 208,50 грн.), за рахунком № 5007 від 27.04.2009 року (період –травень 2009 року –вересень 2009 року –сума боргу 610,37 грн.), за рахунком № 6275 від 29.05.2009 року (період –червень 2009 року –вересень 2009 року –сума боргу 282,73 грн.), за рахунком № 7294 від 22.06.2009 року (період –липень 2009 року –вересень 2009 року –сума боргу 1504,76 грн. в липні та 1129,31 грн. в серпні-вересні 2009 року), за рахунком № 7295 від 22.06.2009 року (період –липень 2009 року –вересень 2009 року –сума боргу 361,25 грн.), за рахунком № 8628 від 27.07.2009 року (період –серпень 2009 року –вересень 2009 року –сума боргу 439,85 грн.), за рахунком № 8629 від 27.07.2009 року (період –серпень 2009 року –вересень 2009 року –сума боргу 283,39 грн.).

Аналогічна помилка допущена позивачем за первісним позовом при обрахунку інфляційних втрат на суму заборгованості в розмірі 29799,41 грн.. Крім того, при обрахунку інфляційних втрат стосовно цієї суми позивачем не враховано рекомендації Верховного Суду України викладені його листі від 03.04.1997 року № 62-97р які полягають в тому, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; таким чином умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідно місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається із слідуючого місяця.

В результаті перерахунку інфляційних втрат за періоди де судом було виявлено помилки отримано менше значення ніж заявлено позивачем, а саме 3415,77 грн., з огляду на що в стягненні 151,99 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

Перевіркою розрахунку 3 % річних, які обраховувались за період з 29.01.2009 року по 30.09.2009 року на суму заборгованості в розмірі 29799,41 грн., судом не виявлено помилок, а тому вказана вимога задовольняється в повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача за первісним позовом відповідно до ст. 49 ГПК України із врахуванням п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Виходячи із змісту заяв про уточнення розміру позовних вимог, які було подано позивачем за первісним позовом 27.10.2009 року та 30.10.2009 року ціна позову складає 55265,91 грн. (борг по активні електроенергії –5046,65 грн., борг по реактивній електроенергії –32355,76 грн., 2113,04 грн. пені, 3567,76 грн. інфляційних втрат, 600,07 грн. 3 % річних, 11582,63 грн. 100 % річних).

В зв'язку з тим, що в задоволенні зустрічного позову суд відмовив, витрати понесені ВАТ "Корделівський цукровий завод" на сплату державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення за подання цього позову покладаються на нього відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.

При розподілі державного мита судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 650,00 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 28.05.2009 року № 446. Як вбачається із позовної заяви ціна позову, на момент звернення до суду, складає 59087,56 грн.. Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 590,87 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для їх повернення відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.47 ГПК України.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Як вбачається із матеріалів справи, позовну заяву було здано до господарського суду Вінницької області нарочно 29.05.2009 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 року № 361 "Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ" розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу для позивачів з господарських справ встановлений в розмірі 50 % однієї мінімальної заробітної плати, визначеної Верховною Радою України у Законі України про Державний бюджет на відповідний рік.

Відповідно до ст.55 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 року № 835-IV встановлено з 1 січня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень, з 1 квітня 2009 року - 625 гривень, з 1 липня 2009 року - 630 гривень, з 1 жовтня 2009 року - 650 гривень, з 1 грудня 2009 року - 669 гривень на місяць.

Таким чином розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення становив на момент звернення з позовом до суду 312,50 грн..

Внесення витрат на ІТЗ судового процесу у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення відповідно до п.13 ПКМУ від 21.12.2005 року № 1258, п.1ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", розділу IV Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року № 15, ст.47 ГПК України.

На можливості повернення надмірно сплачених сум витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу також наголошено в п.16 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України".

На підставі викладеного та керуючись п.п.6.1, 6.4, 6.6, підпунктом 2 п.10.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року № 28, ч.6 ст.24, ч.ч.2, 6, 7 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику", ст.14, ч.5 ст.31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", п.3 ч.1ст.3, ст.ст.6, 11, ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203, ст.204, ч.1 ст.215, ч.1 ст.ст.233, 256, 257, ч.ч.1, 3 ст.264, ч.ч. 3, 4 ст.267, ст.ст.509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.1 ст.546, ст.548, ч.ч.1, 2 ст.549, ч.1 ст.550, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.625, ч.1 ст.626, ст.ст. 627, 629, 638, ч.1 ст.640, ч.1 ст.641, ч.1 ст.651, ст.ст.654, 655, 692, ч.1 ст.693, ч.ч.1, 2 ст.712, ст. 714 ЦК України, ст.ст.173, 174, ч.7 ст.179, ст.181, ч.1 ст.188, ст.230, ч.4 ст.231, ч.6 ст.232, ч.ч. 1, 2 ст.276, ч.ч. 1, 4, 6, 7 ст.277, ч.ч.1, 2 ст.278 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, ч.1 ст.35, ст.ст.36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ч.3 ст.78, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Корделівський цукровий завод", вул.Київська, 10, с.Корделівка Калинівський район Вінницька область, 22445 (ідентифікаційний код –00371699) на користь Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго"", вул.1 Травня, 2, м.Вінниця, 21100 (ідентифікаційний код - 00130694) в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" ВАТ "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго"", вул. Промислова, 14, м.Калинівка Вінницька область, 22400 (ідентифікаційний код - 25510222) - 5046 грн. 65 грн. заборгованості по активній електроенергії, 32355 грн. 76 коп. - заборгованості по реактивній електроенергії, 2113 грн. 04 коп. –пені, 3415 грн. 77 грн. –інфляційних втрат, 600 грн. 07 коп. –3 % річних, 435 грн. 31 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 246 грн. 14 коп. - відшкодування витрат на інформаційно- технічне забезпечення.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в стягнені 151 грн. 99 коп. інфляційних втрат за первісним позовом.

5. Припинити провадження за первісним позовом в частині стягнення 11582 грн. 63 коп. 100 % річних.

6. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

7. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 59 грн. 13 коп. Відкритому акціонерному товариству "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго"", вул.1 Травня, 2, м.Вінниця, 21100 (ідентифікаційний код - 00130694) в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" ВАТ "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго"", вул. Промислова, 14, м.Калинівка Вінницька область, 22400 (ідентифікаційний код - 25510222) сплаченого за платіжним дорученням від 28.05.2009 року № 446 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/131-09 (а.с.5, т.1).

8. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 02 грн. 50 коп. Відкритому акціонерному товариству "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго"", вул.1 Травня, 2, м.Вінниця, 21100 (ідентифікаційний код - 00130694) в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" ВАТ "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго"", вул. Промислова, 14, м.Калинівка Вінницька область, 22400 (ідентифікаційний код - 25510222) сплаченого за платіжним дорученням від 28.05.2009 року № 447 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/131 (а.с.6, т.1).

9. Копію даного рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 30 листопада 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - позивачу - вул. Промислова, 14, м. Калинівка, Вінницька область, 22400.

3 - відповідачу - вул. Київська, 10, с. Корделівка, Калинівський район, Вінницька область, 22445.