Рішення № 68875927, 07.09.2017, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7600/15-ц

Провадження № 2/752/200/17

РІШЕННЯ

Іменем України

07.09.2017 року Голосіївський суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Литвиненко Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа : Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організаці 103 Голосіївського району м. Києва " про визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності , визнання першочергового права на приватизацію, визнання права користування та вселення,-

встановив :

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати за нею право на проживання та користування квартирою № АДРЕСА_3 та вселити її в спірну квартиру.

В процесі розгляду справи позовні вимоги були збільшені, позивач просила визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане на імя ОСОБА_2, визнати за ОСОБА_1 першочергове право на приватизацію та право власності на спірну квартиру, визнати за ОСОБА_1 право на проживання та користування спірною квартирою та вселення в неї.

При цьому у позові зазначила, що з жовтня 2013 року вона проживала з батьками у квартирі № АДРЕСА_3, несла витрати по квартирі, сплачувала комунальні послуги та вела з квартиронаймачем спільний бюджет. У спірній квартирі вона не зареєстрована, оскільки відповідач проти цього заперечувала. ІНФОРМАЦІЯ_3 р. померла її мати і після смерті матері відповідач стала чинити їй перешкоди у користуванні квартирою. Позивачка зверталася до КП «ЖЕО-103» Голосіївського району з метою складання акту про її фактичне проживання в спірній квартирі, однак такий акт складено не було.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та додатково суду пояснив, що в процесі розгляду справи позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 приватизувала спірну квартиру, однак вважає цю приватизацію незаконною, оскільки в 2005 році ОСОБА_2 приймала участь у приватизації державного житлового фонду, використала своє право на приватизацію державного житла в обсязі 21,85 кв.м. при нормі 26,00 кв.м., а тому не мала права на повторну безоплатну приватизацію.

Представник відповідача проти позову заперечував, та суду пояснив, що позивачка ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживала, витрат по оплаті за комунальні платежі не несла, особистих речей у квартирі не було. Позивачка втратила своє право користування спірною квартирою в 1978 році, коли була знята з реєстрації та зареєстрована в іншій квартирі, яку згодом приватизувала та в 2012 році продала.

Відповідач ОСОБА_2 була зареєстрована у спірній квартирі за згодою усіх наймачів, з додержанням усіх норм та порядку передбачених законодавством України. Ініціаторами цієї реєстрації були саме бабуся та дідусь відповідачки, оскільки їхній дочці (позивачці) дісталась квартира від їхніх батьків, то свою квартиру вони планували залишити своєму сину (батьку відповідачки), а оскільки їх син тяжко хворів, то порадившись між собою вони прийняли рішення надати згоду на реєстрацію своїй онуці.

Відповідачка ОСОБА_2 дійсно приймала раніше участь у приватизації державного житлового фонду, але не використала повністю своє право в межах житлового чеку передбаченого чинним законодавством.

При приватизації спірної квартири, жодних порушень чинного законодавства не було, відповідачка згідно ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду України» оплатила вартість надлишку загальної площі приватизованого житла.

Представник Голосіївської РДА в м.Києві та представник Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація - 103 Голосіївського району» в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи належним чином повідомлений, та направив лист з проханням слухати справи за його відсутності.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована у спірній квартирі до 1978 року. З 1978 року по 2012 рік вона була зареєстрована в іншій квартирі, яку вона приватизувала та продала.

ОСОБА_1 в липні 2014 року зверталася до КП «ЖЕО-103» з проханням скласти акт про її фактичне проживання в квартирі АДРЕСА_3. ОСОБА_1 стверджує, що такий акт складено не було. Однак в матеріалах справи міститься лист ЖЕД-103 за № 63 від 30.06.2015 р. (а.с.246) на запит адвоката відповідача та належним чином завірена копія акту від 08.07.2014 р. (а.с.247) , з яких вбачається, що 08.07.2014 р. (на прохання ОСОБА_1.) було проведено обстеження квартири № АДРЕСА_3. На момент обстеження ОСОБА_1 вдома не було, в квартирі проживає та зареєстрована мешканка ОСОБА_2.

За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно довідки № 263 від 11.07.2014 року, виданої Управлінням житлово-комунального господарства Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 приймала участь у приватизації квартири АДРЕСА_1, загальною площею 43,70 кв.м. (житлова 28,80 кв.м.), згідно розпорядження Органу приватизації Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 23.11.2005 р. № 5401. Право на приватизацію державного житла використано в обсязі 21,85 кв.м. при нормі 26,00 кв.м. ( т. 2 а.с. 20).

Допитана в судовому засіданні за клопотанням представника позивача свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що після продажу квартири «ІНФОРМАЦІЯ_2», тобто квартири АДРЕСА_2, позивачка придбала квартиру в Дарницькому районі м. Києва, точну адресу не пам'ятає.

Допитані в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, суду пояснили, що вони відвідували ОСОБА_2 в спірній квартирі в 2012 - 2013 роках, ОСОБА_1 в цій квартирі на той період не проживала, жодних речей, що належали б позивачці в квартирі вони не бачили.

Згідно довідки Ф № 3 від 17.06.2015 р. ОСОБА_2 була зареєстрована в квартирі № АДРЕСА_3, за згодою її дідуся та бабусі.

Згідно Розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.10.2014 за № 658 про зміну договорів найму було укладено договір найму на квартиру АДРЕСА_3 з ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю дідуся ОСОБА_7 (Т. 2, а.с. 23).

18 червня 2015 року ОСОБА_2 було подано заяву до Органу приватизації про передачу їй у власність спірної квартири ( т. 2, а.с. 21).

Згідно розпорядження Органу приватизації Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації № 38221 від 17.07.2015 р. було передано в приватну власність квартиру АДРЕСА_3, проведено розрахунок площі, що безоплатно приватизується, вартості надлишків загальної площі квартири (Т. 2, а.с.22).

17 липня 2015 року ОСОБА_2 отримала Свідоцтво про право власності на квартиру № АДРЕСА_3, видане Відділом приватизації житлового фонду управління житлово-комунального господарства Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

16.03.2016р. позивачкою було визнано в судовому засіданні, що оплату комунальних послуг на прохання своєї матері

Позивачем не надано жодного доказу наявних порушень чинного законодавства при приватизації спірної квартири ОСОБА_2

10 червня 2010 року Конституційний Суд України розглянув на пленарному засіданні справу № 15-рп/2010 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року. По справі було ухвалено Рішення Конституційного Суду України, в якому зазначено наступне.

В аспекті конституційного звернення положення пункту 5

статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового

фонду" від 19 червня 1992 року N 2482-XII, згідно з

яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним

житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з

частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право

громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового

фонду вважається реалізованим один раз, якщо:

- громадянин України повністю використав житловий чек для

приватизації житла у державному житловому фонді, і у його

власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах

(будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми

21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його

сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;

Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках)

державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми

та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

Зважаючи на викладене, позивачем у справі не виконано вимоги чинного цивільно-процесуального законодавства щодо надання суду доказів на підтвердження обставин, на які він послався, як на підставу своїх вимог.

Таким чином, у суду відсутні підстави для висновку щодо обґрунтованості заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Отже, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа : Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організаці 103 Голосіївського району м. Києва " про визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності , визнання першочергового права на приватизацію, визнання права користування та вселення не знайшли свого підтвердження та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.212-215 ЦПК України,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа : Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організаці 103 Голосіївського району м. Києва " про визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності, визнання першочергового права на приватизацію, визнання права користування та вселення- залишити без задоволення .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення . Особи , які брали участь у справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційного скарги , якщо апеляційну скаргу не було подано . У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано , набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом .

Суддя :