Постанова № 6886856, 23.11.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"23" листопада 2009 р.                                                                       № 2а- 40887/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Зінченко А. В.,

при секретарі –Король Д.О.

за участю представників сторін:

позивача –Літвінцевої О.О.

відповідача – Лазаренко І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Іноземного підприємства «Ювента»до державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Іноземне підприємство «Ювента»(далі –ІП Ювента»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова (враховуючи результати адміністративного оскарження) № 0002522302 від 26.12.2008р., згідно якого визначена сума податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 2503,00грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 125,00 грн. та № 0002532302 від 26.12.2008р., згідно якого визначена сума податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1850,00 грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3311,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на відсутність з його боку порушень положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»і Закону України «Про податок на додану вартість», вважає висновки ДПІ щодо відсутності актів приймання продукції й ТТН (при наявності видаткових накладних), як доказів фактичного одержання ІП «Ювента»товарів, тобто відсутності доведеності економічних цілей використання їх у власній господарській діяльності, що свідчить про «нікчемність»угод (правочинів) - помилковими.

Позивач посилається на наявність всіх необхідних документів, які підтверджують його позовні вимоги. Вважає, що порушення норм податкового законодавства з його боку відсутні, а відповідно спірні податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Відповідач, ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова та її представник у судовому засіданні з позовними вимогами не згодні, просять у позові відмовити в повному обсязі. Свої заперечення обґрунтовують тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту виїзної планової документальної перевірки, в якому відображені порушення вимог чинного законодавства позивачем, що підтверджено належними доказами.

З огляду на вищевикладене, відповідач та його представники в судовому засіданні вважають, що висновки акту перевірки обґрунтовані та просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Фахівцями ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова з 12.11.08р. по 08.12.08р. була проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ІП «Ювента»з питань дотримання вимог податкового, валютного й іншого законодавства за період з 28.12.06 р. по 30.06.08р., за результатами якої був складений акт від 15.12.2008 р. № 3666/23-112/34756216.

На підставі вказаного акту, ДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення № 0002522302/0 від 26.12.2008р., згідно якого визначена сума податкового зобов'язання по податку на прибуток, у розмірі 2503,00грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 125,00 грн. та № 0002532302/0 від 26.12.2008р., згідно якого визначена сума податкового зобов'язання по податку на додану у розмірі 1850,00 грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3311,00 грн.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, ІП «Ювента»у відповідності до п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. № 2181-III (зі змінами й доповненнями) здійснило процедуру апеляційного узгодження наведених податкових зобов’язань.

За результатами розгляду первинної скарги ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова рішенням № 4212/10/25-013 від 08.04.09р. залишила податкові повідомлення-рішення, винесені 26.12.2008р. № 0002522302/0 і № 0002532302/0 без змін, а скаргу ІП «Ювента»- без задоволення.

10.04.2009р. ІП «Ювента»одержало податкові повідомлення-рішення № 0002522302/1 від 08.04.2009р., та № 0002532302/1 від 08.04.2009р.

Не погодившись з рішенням ДПІ, ІП «Ювента» подало повторну скаргу №1-706/09 від 15.04.2009р. до ДПА у Харківській області, яка рішенням ДПА № 2312/10/25-103 від 28.05.09р. була залишена без задоволення, а рішення ДПІ № 4212/10/25-013 від 08.04.09р., прийнятого за результатами розгляду первинної скарги, - без змін.

12.06.2009р. ІП «Ювента»одержало податкові повідомлення-рішення № 0002522302/2 від 10.06.2009р., та № 0002532302/2 від 10.06.2009р.

ІП «Ювента»не погодившись з зазначеним рішенням, 09.06.2009р. звернулася до ДПА України зі скаргою № 3-Юв/06-09.

Рішенням від 07.08.2009р. № 7683/6/25-0115, ДПА України залишила без змін податкові повідомлення-рішення від 26.12.2008р. № 0002522302/0 і № 0002532302/0 від 08.04.2009р. № 0002522302/1 і № 0002532302/1 та рішення ДПА у Харківській області від 28.05.2009р. № 2312/10/25-013, прийняте за результатом розгляду повторної скарги, а скаргу ІП «Ювента»- без задоволення.

27.08.2009р. ІП «Ювента»одержало податкові повідомлення-рішення № 0002522302/3 та № 0002532302/3 від 19.08.2009р.

Як зазначено в акті перевірки від 15.12.2008 р. № 3666/23-112/34756216, складеного за результатами перевірки ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова ІП «Ювента», підприємством було укладено договір поставки від 03.01.2008р. № 1-1/01/08 з ТОВ «ВІО Груп XXI»щодо постачання продуктів харчування та побутової техніки. У перевіряємому періоді ІП «Ювента»згідно з видатковими накладними, отримало від ТОВ «ВІО Груп XXI»товарно-матеріальні цінності на загальну суму 46 336 011,00грн. Сума, у розмірі 38 613 343,00грн. без ПДВ, сплачена ІП «Ювента»ТОВ «ВІО Груп XXI»за ТМЦ, була віднесена підприємством до складу валових витрат. На адресу ІП «Ювента»ТОВ «ВІО Груп XXI»були надані податкові накладні у загальному розмірі 1 083 333,61грн., віднесені підприємством до складу податкового кредиту.

Згідно з договором поставки від 03.01.2008 року № 2/01/08 ІП «Ювента»було відвантажено ТОВ «Карпос»товар на загальну суму 46 488 861,22грн., придбаний у ТОВ «ВІО Груп XXI». Сума, у розмірі 38 741 551,00грн. без ПДВ, сплачена ТОВ «Карпос»ІП «Ювента»за ТМЦ, придбані ІП «Ювента»у ТОВ «ВІО Груп XXI», була віднесена підприємством до складу валового доходу.

Відповідно до матеріалів перевірки, ІП «Ювента»не були надані акти приймання-передачі товарів, акти приймання-передачі товарів на відповідальне зберігання, товарно-транспортні накладні та інші документи, що свідчили б про транспортування товару, документи, що свідчили б про взаємовідносини підприємства з контрагентами, які підпадають під визначення перевізника.

Крім того, ДПІ було зазначено про відсутність у взаємовідносинах ІП «Ювента»з ТОВ «ВІО Груп XXI»та ТОВ «Карпос»обґрунтованості розумних економічних або інших причин (ділової мети), що є підставою для створення умов, за яких підприємства не мали намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, що суперечить моральним засадам суспільства. Таким чином, ДПІ було зроблено висновок про те, що правочини, вчинені ІП «Ювента»та ТОВ «ВІО Груп XXI», ТОВ «Карпос»та ІП «Ювента»є нікчемними. Внаслідок чого, ІП «Ювента»до складу валового доходу в порушення п.4.1 ст.4 Закону № 334 було зайво віднесено суму у розмірі 38 741 551,00грн. без ПДВ та до складу валових витрат в порушення ст.5 Закону № 334 було зайво віднесені витрати у розмірі 38 613 343,00грн. без ПДВ, а також в порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168 до складу податкового кредиту зайво віднесено суму ПДВ у загальному розмірі 4772,00грн.

Також в порушення п.4.1 ст.4 Закону № 334 ІП «Ювента»було зайво включено суму доходу з придбання у ІП «Малахіт»ТМЦ у загальному розмірі 120000,01грн. без врахування ПДВ та в порушення п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону № 334 зайво включено суму витрат з придбання у ІП «Малахіт»у загальному розмірі 120000,01грн. без врахування ПДВ.

Крім того, ІП «Ювента»відповідно до умов договору від 01.01.2008р. № 01-01/08-5 з ТОВ «Пранк»(виконавець) згідно з актом приймання-передачі послуг були отримані послуги по стимулюванню попиту на товари, послуги по розміщенню продукції на полицях, стендах, переважно в торговельних залах торговельної мережі ТОВ «Пранк»з метою збільшення об’ємів продажу (послуг мерчандайзингу) на загальну суму 135000,00грн, у т.ч. ПДВ –22500,00грн. На момент надання послуг право власності на товари, що просуваються на ринку належало ТОВ «Пранк». З акту перевірки вбачається, що ІП «Ювента»до перевірки не було надано документального підтвердження, що послуги, надані ТОВ «Пранк»були використані ІП «Ювента»у власній господарській діяльності. Таким чином, ДПІ було зроблено висновок, що ІП «Ювента»в порушення п.5.1 ст.5 Закону № 334 було зайво віднесено до складу валових витрат у 1 кварталі 2008 року витрати у розмірі 112 500,00 грн, що сплачені ТОВ «Пранк»ІП «Ювента»за мерчандайзингові послуги та в порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168 зайво було включено до складу податкового кредиту у березні 2008 рок ПДВ у розмірі 22500,00грн.

Також у 3 кварталі 2007 року до складу валових витрат ІП «Ювента»було включено витрати у розмірі 25000,00грн., сплачені ХОГО «Наша Україна –шлях до майбутнього»за розміщення реклами на зовнішніх носіях. ІП «Ювента»від політичної партії «Наша Україна –народна самооборона»було отримано грошові кошти у розмірі 50000,00грн. з призначенням платежу: «плата за інші витрати на передвиборну агітацію»та «оплата за виготовлення предметів, матеріалів», але до перевірки не були надані первинні документи, які б підтверджували, що саме ці грошові кошти отримані від надання послуг по розміщенню реклами на зовнішніх носіях ХОГО «Наша Україна –шлях до майбутнього». Внаслідок чого ДПІ зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат у 2007 році у розмірі 25000,00грн., що є порушенням п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону № 334.

Крім того, ІП «Ювента»у листопаді 2008 року до складу податкового кредиту було віднесено суму ПДВ у розмірі 6622,00грн., яка відповідно до змісту акта перевірки не підтверджена податковими накладними, в результат чого ДПІ зроблено висновок щодо завищення позивачем у листопаді 2008 року податкового кредиту в порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача з наступних підстав.

З огляду на посилання відповідача стосовно завищення валових витрат на суму 38845844,00 грн. та податкового кредиту на вартість отриманих від ТОВ «ВИО Груп-XXI»товарів в зв’язку з відсутністю актів приймання продукції й ТТН (при наявності видаткових накладних), а таким чином, відсутності доказів фактичного одержання ІП «Ювента»товарів, тобто відсутності доведеності економічних цілей використання їх у власній господарській діяльності, а таким чином, «нікчемності»угод (правочинів), суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до приписів ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено у ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно умовам договору й вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно звичаям ділового обороту або інших вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України, зобов'язання продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар повинен бути переданий покупцеві по місцезнаходженню товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем своїх зобов'язань по передачі товару.

З досліджених судом матеріалів вбачається, що між ІП «Ювента»і ТОВ «ВИО Груп-XXI»03.01.08 р. був укладений договір поставки №1-1/01/08. Пунктом 3 зазначеного договору було передбачено, що право власності на товар від Постачальника до Покупця переходить на складі Покупця. Поставка вважається завершеною з моменту передачі партії товару у власність Покупця.

Суд зауважує, що оскільки істотними умовами укладеного договору поставки є кількість, асортименти й вартість товару, то, ці дані як встановлено п. 1 Договору, формуються Постачальником у накладних. Форма накладної передбачає відмітку одержувача, що підтверджує факт належного виконання Постачальником своїх зобов'язань щодо строків поставки, кількості і якості продукції.

Як було встановлено судом, належним чином оформлені накладні були надані позивачем в ході перевірки, що було відображено в Акті перевірки та не заперечувалося і відповідачем.

З огляду на наведене, суд робить висновок про те, що позивачем було документально підтверджено те, що зобов'язання за укладеним договором було сторонами виконано належним чином, відповідно до умов договору та приписів чинного Цивільного кодексу України. А відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд також відзначає, що ст. 11 Закону № 334 «Правила ведення податкового обліку|урахування|»не встановлено ніяких|жодних| вимог до форми і виду документів, які б відносилися до цілей податкового обліку|урахування|.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік|урахування|. У свою чергу|в свою чергу|, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закони України «Про бухгалтерський облік|урахування| і фінансову звітність в Україні»на даних бухгалтерського обліку|урахування| ґрунтується фінансова, податкова, статистична і інші види звітності. Іншими словами, первинні документи по віддзеркаленню|відбиттю| господарських операцій є|з'являються| основою і для податкового обліку|урахування|.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги до первинного документа встановлені у ст. 9 наведеного Закону: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати відповідні обов'язкові реквізити.

Судом було встановлено, що наявні у справі матеріали, а саме - договір №1-1/01/08р. від 03.01.08 р., укладений між ІП «Ювента» і ТОВ «ВИО Груп-XXI» та накладні - є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на обов'язковість складання між Постачальником і Покупцем актів відповідно до вимог, встановлених в "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по кількості" (Постанова, Держарбітраж СРСР, від 15.06.1965, № П-6 ) та вважає за необхідне зауважити, що положення п. 5 зазначеного документу встановлюють вимоги по складанню такого акту лише у випадку виявлення будь-яких невідповідностей кількісних або якісних показників прийнятого товару, зокрема, «у всіх випадках, коли при прийманні вантажу від органів транспорту встановлюються ушкодження або псування вантажу, невідповідність найменування й ваги вантажу або кількості місць даним, зазначеним у транспортному документі, а також у всіх інших випадках, коли це передбачено правилами, що діють на транспорті, одержувач зобов'язаний витребувати від органа транспорту складання комерційного акту (відмітки на товарно-транспортної накладної або складання акту - при доставці вантажу автомобільним транспортом)».

Відповідно до п.3.3 угоди №1-1/01/08р. від 03.01.08 р здійснення поставки вважається виконаним при передачі товару у місці призначення –на складі покупця, тобто продавець зобов'язаний самостійно нести всі витрати й ризики, пов'язані із транспортуванням товару. Таким чином, наведена правова конструкція не вимагає від покупця бути стороною угоди на транспортування та здійснювати оформлення товарно-транспортних документів.

Як наведено у ст. 34 "Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року": «якщо продавець зобов'язаний передати документи, що стосуються товару, він повинен зробити це в строк, у місці й у формі, що передбачені за договором. Наведений договір не містить окремих вимог щодо надання покупцю документів, згідно яких відбувалось транспортування товару».

Відповідно до ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Положеннями ст. 70 КАС України передбачено належність та допустимість доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

При цьому, суд зауважує, що відповідач не обґрунтував та не надав до суду належних доказів, що підтверджують його доводи стосовно відсутності доказів фактичного одержання ІП «Ювента»товарів.

З огляду на наведені обставини, суд зазначає про безпідставність доводів відповідача щодо неналежного виконання Постачальником своїх зобов'язань за договором у зв'язку з відсутністю Актів (згідно П-6 і П-7) та інших доказів одержання товару при наявності належних чином оформлених накладних.

Також судом не приймаються до уваги доводи відповідача стосовно того, що правочин був укладений без мети реального настання правових наслідків, оскільки перевіркою не підтверджена економічна обґрунтованість (ділова доцільність) здійснених підприємством господарських операцій.

Суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не потрібно.

При цьому, приписами ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, зокрема, будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом. Умови дійсності правочину випливають із його визначення як правомірної юридичної дії суб'єктів цивільного права, спрямованого на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (ст. 202 ЦК України). Правочин є дійсним при одночасній наявності умов, визначених у ст. 203 ЦК України.

Положеннями ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недотримання в момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої - третьої, п’ятою і шостою ст. 203 цього Кодексу.

Аналізуючи наданий позивачем Договір поставки з ТОВ «ВИО Груп-XXI»від 03.01.08 р. №1-1/01/08 та первинні документи, що фіксують виконання сторонами своїх зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що дані документи свідчать про повне виконання наведених вимог для визначення зазначеної угоди (правочину) дійсним, оскільки лише невиконання цих умов спричиняє недійсність правочину. Інше законом не передбачено.

Крім цього, в ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом договір не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча, відповідно до положень ст. 71 КАС України він, як суб’єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що дійсність правочину означає, що дія, вчинена у вигляді правочину, породжує юридичні наслідки, тобто спричиняє виникнення цивільних прав і обов'язків. Лише при судовому розгляді справи, встановивши факт здійснення нікчемного правочину, суд констатує його недійсність і має право застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину за власною ініціативою (ст. 216 ЦК України). Нікчемний правочин, виконання якого не почато ні однієї зі сторін, не породжує юридичних наслідків. Як свідчать надані до матеріалів справи документи, позивач отримав товар, здійснив його реалізацію, отримавши прибуток, отримав від покупця оплату і розрахувався з постачальником.

У ході судового розгляду справи, судом було встановлено, що ІП «Ювента»в ході проведення перевірки у повному обсязі були надані первинні документи й податкові накладні, які оформлені у повній відповідності з нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 і Порядку заповнення податковій накладній № 165, що відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про ПДВ»свідчать, про повноту й достовірність задекларованих сум валових витрат і податкового кредиту.

Крім цього, матеріалами судової справи було підтверджено, у ході перевірки відповідачем не виявлено жодного порушення, яке б могло відповідно до вимог чинного законодавства слугувати підставою для виключення сум з податкового кредиту.

З огляду на наведені обставини, суд робить висновок про помилковість доводів відповідача про те, що правочин був укладений без мети реального настання правових наслідків..

Відповідно до статей 43 та 44 Господарського кодексу України, дозволена будь-яка комерційна діяльність, не заборонена законом і підприємство вільно у своєму виборі видів діяльності й у виборі постачальників.

Без встановлення у судовому порядку (в порядку кримінального судочинства) обставин щодо виконання підприємством конституційного обов'язку платити податки за результатами господарської діяльності в цілому й конкретній цивільно-правовій угоді, зокрема, не можна затверджувати про наявність у платника податку наміру на укладання угоди з метою, що суперечить інтересам держави й суспільства.

З огляду на наведені обставини, суд зазначає, що видані позивачу належним чином оформлені податкові накладні продавцем (який зареєстрований у Єдиному державному реєстрі і має належним чином оформлене свідоцтво платника ПДВ), з урахуванням того, що факт здійснення господарських операцій з контрагентами продавця відповідачем ні в ході судових засідань ні в письмових запереченнях спростовано не було, не дають ДПІ підстав для висновків щодо перекручування ІП «Ювента» даних податкового обліку по податку на прибуток та ПДВ.

З урахуванням наведеного, суд робить висновок про безпідставність доводів відповідача щодо нікчемності угод для додаткового обґрунтування ДПІ виключення частини сум зі складу валових витрат і податкового кредиту по ПДВ.

З доводами відповідача стосовно порушенням ІП «Ювента»приписів п.5.1 ст. 5 Закону № 334 у зв’язку з завищенням валових витрат у 1-му кварталі 2008 року на суму 112 500 грн. (крім того ПДВ –22500 грн.) за рахунок включення в їхній склад послуг мерчандайзингу, отриманих від ТОВ фірми «Пранк», оскільки ці послуги не мають відношення до господарської діяльності ІП «Ювента», суд також не погоджується з огляду на наступне.

Так, для досягнення ділової мети, якою є підвищення рентабельності продажу товарів і збільшення доходу підприємства, позивачем було замовлено ряд заходів згідно договору від 01.01.2008р. № 01-01/08-5, укладеним з ТОВ «Пранк»та спрямованим на збільшення обсягів продажу товарів, оскільки рівень споживчого попиту прямо впливає на ділову мету підприємства. Крім того, з метою продажу товарів, ІП «Ювента»уклало з ТОВ фірма «Пранк»- підприємством з розвиненою мережею об’єктів роздрібної торгівлі , договір поставки № 01/01/08-7 від 01.01.2008р.

Суд зазначає, що укладені позивачем договори є пов’язаними між собою взаємними зобов’язаннями суб’єктів господарювання, оскільки послуги, які надає ТОВ фірма «Пранк»щодо стимулювання споживчого попиту на товари, прямо впливають на продаж товару позивача по договору поставки.

Суд також зауважує, що зв’язок витрат позивача на мерчандайзингові послуги з господарською діяльністю є зв’язком постачальника (оптового торгового підприємства ІП «Ювента») через роздрібну мережу (ТОВ фірма «Пранк») з кінцевим покупцем. Він проявляється у тому, що кожен отримує максимальну вигоду тоді, коли виконує певні функції, зменшуючи свої додаткові витрати. І постачальник і роздрібна мережа зацікавлені в прискоренні оборотності циклу, де кінцевим результатом є задоволення потреб споживача у певному товарі. Швидкість такого обігу приносить дохід, а спеціалізація –зменшення додаткових витрат.

На цій підставі, суд робить висновок, що витрати які понесені позивачем за договором про надання послуг є витратами на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів, що поставлялися по договору поставки.

Договір про надання послуг був підписаний позивачем з ТОВ фірма «Пранк»у січні 2008 року і з цієї ж дати, а не тільки 31.03.08р., на яку посилається відповідач, виконавець приступив до здійснення комплексу заходів, мета яких - забезпечення запланованих обсягів продажу товарів замовника.

Після здійснення всіх необхідних приготувань, товар був переданий суб'єктові роздрібної торгівлі - фірмі «Пранк»(проданий), і до нього були проведені заходи щодо передпродажної підготовки (викладення, оформлення цінників і т.п.). Таким чином, завершився повний цикл надання послуг мерчандайзингу, про що 31.03.08 р. і був підписаний Акт виконаних робіт. Отримані послуги дозволили підприємству сформувати досить високі відпускні ціни за реалізований товар. Таким чином, у здійсненні зазначених заходів був, у першу чергу, зацікавлений оптовий торговець, хоча з покупцями - споживачами будь-яких рекламних заходів (до яких віднесений і мерчандайзинг) контактує підприємство роздрібної торгівлі.

Суд вважає за необхідне зауважити, що саме наведені обставини, підтверджують доцільність та економічну ефективність понесених витрат, що, у свою чергу, свідчить про їх зв'язок із власною господарською діяльністю ІП «Ювента».

Крім того, як встановлено судом, сторони угод мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Більше того, згідно з частиною першою ст. 43 ГК України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Статтею 67 ГКУ передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Надання маркетингових, мерчандайзингових та інших послуг з просування товару не суперечить чинному законодавству України, оскільки не існує нормативно-правового акта, який би забороняв або обмежував таку діяльність.

Суд також зауважує, що положення п. 1.32 ст.1 Закону № 334 визначають господарську діяльність, як діяльність, спрямовану на одержання доходу, а пункт 4.1. формує нормативне визначення поняття дохід як загальної суми, отриманої (нарахованої) платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах протягом звітного періоду.

Судом встановлено, що згідно статуту позивача, продаж товарів віднесений до основного виду діяльності ІП «Ювента».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Суд зазначає, що наведений пункт Закону № 334 не визначає ні складу валових витрат, ні обмежень щодо їхнього формування, а лише розшифровує термін «валові витрати виробництва й обігу».

З огляду на наведені положення законодавства, суд зауважує, що витрати на оплату послуг мерчандайзингу, позивач правомірно відносив до складу валових витрат, керуючись приписами п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334, що дозволяє платникам податків включати у валові витрати суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Таким чином, суд робить висновок, що лише у випадку, коли в пунктах 5.3 - 5.8 ст.5 зазначеного вище Закону містяться певні обмеження або пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, таке включення можна вважати неправомірним.

Крім того, суд зазначає, що у пунктах 5.3 - 5.8 ст.5 Закону № 334 не зазначено про заборону віднесення до складу валових витрат підприємства на маркетинг - комплекс заходів щодо просування товарів на споживчому ринку, складовою частиною якого і є мерчандайзинг.

При цьому, згідно з ч. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334 не входять до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними й іншими документами, обов'язковість ведення й збереження яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на наведену норму Закону, суд зауважує, що її положення передбачають як підставу для не включення до складу валових витрат лише повну відсутність будь-яких розрахункових, платіжних і інших документів, а тому - і неможливість віднесення до складу валових витрат позивача не існуючих сум, тобто не підтверджених документально.

Суд також зазначає, що відповідачем, самостійно у акті перевірки було відображено, що ІП «Ювента»у ході перевірки надало всі необхідні первинні документи, які підтверджують правовідносини контрагентів у рамках зазначеної операції.

Крім цього, суд при дослідженні належним чином засвідчених копій акту здавання - приймання послуг від 31.03.2008р. № Пр-РНу427 до договору від 01.01.2008р. № 01-01/08-5, податкової накладної від 31.03.2008р. № 4, які є первинними документами, дійшов висновку, що дані документи, містять всі необхідні реквізити, вказані у ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік і фінансову звітність в Україні».

Докази того, що зазначені документи не мають юридичної сили або визнані недійсними, в матеріалах справи відсутні.

Водночас суд зауважує, що правилами ведення податкового обліку, встановленими чинним законодавством, зокрема, ст. 11 Закону № 334, не вимагається підтвердження витрат на проведення маркетингових, мерчандайзингових та інших послуг додатковими документами. Чинне законодавство не передбачає спеціальних вимог щодо обов'язкової наявності певних документів для підтвердження факту надання маркетингових чи мерчандайзингових послуг.

З огляду на це, судом не приймаються до уваги доводи відповідача, що ґрунтуються на факті відсутності підтверджуючих документів про надання послуг.

Суд також зауважує, що нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачено обов'язку доведення платником податків безпосереднього зв'язка здійснених їм витрат на підготовку, організацією, ведення виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто свідомо вважається, що всі витрати платника податків прямо пов'язані з такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. На це вказує й пункт 5.10 ст. 5 Закону № 334, яким визначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податків, крім тих, що зазначено в цьому Законі, не дозволяється.

Крім того, суд зазначає, що ДПА України самостійно у листі від 28.09.2004р. № 8586/6/15-1416 стосовно підприємства, що імпортує продукцію певних торговельних марок і здійснює її реалізацію споживачам через мережу дистриб'юторів за договорами (купівлі-продажу), згідно з якими право власності на (товари) продукцію переходить дистриб'юторам на дату поставки, робить висновок про те, що за наявності укладених договорів між підприємствами та підприємствами роздрібної мережі на послуги з передпродажної підготовки (товарів) продукції (у формі найбільш вигідного порівняно з конкурентами розміщення або позиціювання на торговельному, касовому та іншому обладнанні або конструкції тощо), актів наданих (виконаних) послуг (робіт), платіжних доручень підприємство має право відносити вартість зазначених послуг до валових витрат для обчислення і сплати податку на прибуток.

Висновок щодо права підприємств на віднесення до складу валових витрат вартості зазначених послуг зроблено і у листі ДПАУ від 08.04.2008 р. N 3146/6/15-016.

З викладених обставин, суд робить висновок, що доводи ДПІ стосовно відсутності зв’язку зазначених витрат з господарською діяльністю підприємства мають упереджений характер, не відповідають вимогам чинного законодавства та є не обґрунтованими.

З огляду на посилання відповідача на порушення позивачем п.п.7.4.1. п.п.7.4.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»у зв'язку з виключенням зі складу валових витрат сум по отриманих послугах мерчандайзингу, які не використовувалися у господарській діяльності підприємства, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (п .п. 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону № 168).

Як зазначено вище, судом встановлено, що отримані ІП «Ювента» послуги безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю підприємства, тому що отримані послуги по стимулюванню попиту на товари та розміщення продукції на полках, стендах, переважно в торговельних залах торговельної мережі з метою збільшення обсягів продажу, дійсно дозволили підприємству сформувати досить високі відпускні ціни на реалізований товар.

Судом також встановлено, що позивачем в ході перевірки були надані всі необхідні документи для підтвердження податкового кредиту по отриманих послугах, зокрема, це податкова накладна від 31.03.08р. № 166/5, яка була оформлена в повній відповідності до вимог п. п. 7.2. 3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 і Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. N165, має всі необхідні реквізити, підписано особою, що її оформило, і засвідчено печаткою.

Крім того, суд зауважує, що норми Закону № 168 не містять жодних обмежень або заперечень щодо віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених з маркетингових послуг, послуг з просування товарів у торговельних мережах, послуг з внесення нових товарів позивача (товарів, що постачаються вперше на адресу покупця) до асортиментного переліку товарів контрагентів, послуг з організації збуту товарів, послуг із стимулювання попиту, послуг мерчандайзингу.

За таких обставин, суд робить висновок, що позивач правомірно включив суму податку з ПДВ по отриманим послугам від ТОВ фірма «Пранк», до складу податкового кредиту підприємства за березень 2008 року у розмірі 22500,00 грн.

Судом також не приймаються до уваги доводи відповідача стосовно відсутності факту підтвердження ІП «Ювента»зв'язку витрат по послугах розміщення реклами соціального й політичного характеру з господарською діяльністю підприємства й, таким чином, завищення валових витрат у 4-му кварталі 2007 р. на суму 25000 грн., з огляду на наступне.

З урахуванням наведених вище приписів ст. 5 Закону № 334, суд зазначає, що ІП «Ювента»у ході передвиборної компанії (дострокові парламентські вибори), розгорнутої в Україні у вересні 2007 року, одержала замовлення й оплату від політичної організації - Блок «НУ-НС»й, в свою чергу, розмістила це замовлення у співвиконавця - ХОГО «Наша Україна - шлях у майбутнє», яка мала укладені договори на використання зовнішніх носіїв реклами –бігбордів.

Оскільки господарська діяльність визначається можливістю отримання доходу, то розміщенням через ХОГО «Наша Україна - шлях у майбутнє»інформаційних матеріалів на зовнішніх носіях м. Харкова, ІП «Ювента»мала на меті отримання від такого розміщення доходу у розмірі 50000,00грн. від політичної партії «Наша Україна –народна самооборона»за здійснення цих дій.

Матеріалами справи підтверджено, що наведена операція дійсно дозволила позивачу без додаткових витрат одержати дохід у розмірі 41 700 грн. (прибуток склав 16,7 тис. грн.).

Судом встановлено, що у ході перевірки, позивачем були надані у повному обсязі всі первинні документи, підтверджуючи наведені операції.

Суд також зауважує, що матеріалами перевірки не зафіксовані інші аналогічного виду витрати позивача для отримання доходів щодо виконання аналогічного за змістом та досить специфічного замовлення - послуг з розміщення політичної реклами в періоді проведення передвиборної компанії, тобто в періоді її актуальності.

Оплачені рахунки-фактури й відсутність претензій з боку Замовника свідчать про своєчасне й повне виконання ІП «Ювента»зазначених робіт, оскільки кошти передвиборного фонду партійної організації строго контролюються.

За таких обставин суд робить висновок, що доводи відповідача стосовно виключення ряду витрат ІП «Ювента»зі складу валових витрат і податкового кредиту є безпідставними, оскільки не містять під собою законодавчого й економічного обґрунтування.

Крім цього, суд зазначає, що відповідачем у ході судових засідань взагалі не було надано будь-яких обґрунтованих доказів, які б свідчили про порушення позивачем чинного податкового законодавства.

Суд також зазначає, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості ухвалених відповідачем податкових повідомлень-рішень до суду не надано.

Висновки перевіряючи осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб’єктивних припущень.

За таких умов факти порушень, вказані у акті перевірки від 15.12.2008 р. № 3666/23-112/34756216 слід вважати недоведеними.

З огляду на це, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 2503,00грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 125,00 грн. та суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1850,00 грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3311,00 грн., тому податкові повідомлення-рішення № 0002522302 від 26.12.2008р. та № 0002532302 від 26.12.2008р. є протиправними і повинні бути скасовані, як такі, що прийняті з порушенням ч.3 ст.2 КАС України.

Крім цього, суд зауважує, що податкові повідомлення-рішення від 26.12.2008р. № 0002522302/0 та № 0002532302/0, від 08.04.2009р. 0002522302/1 та № 0002532302/1, від 10.06.2009р. 0002522302/2 та № 0002532302/2, від 19.08.2009р. 0002522302/3 та № 0002532302/3, винесені органом податкової служби за результатами розгляду скарги позивача на таку ж саму суму зобов’язань (визначення суми податкового зобов’язання), що були застосовані відповідно податковими повідомленнями-рішеннями від 26.12.2008р. № 0002522302/0 та № 0002532302/0, що суперечить приписам ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яка не передбачає прийняття нового податкового повідомлення-рішення в разі залишення оскарженого податкового повідомлення-рішення без зменшення або збільшення нарахувань, у зв’язку з чим підлягають скасуванню.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 69-71, 94, 161, 160 –163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Іноземного підприємства «Ювента»до державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень –задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова №0002522302/0 та 0002532302/0 від 26.12.2008 року, №0002522302/1 та 0002532302/1 від 08.04.2009 року, №0002522302/2 та 0002532302/2 від 10.06.2009 року, №0002522302/3 та 0002532302/3 від 19.08.2009 року.

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова в повному обсязі виготовлена 30 листопада 2009 року.

Суддя                                                                       А.В. Зінченко