Постанова № 6886783, 17.11.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"17" листопада 2009 р.                                                                       № 2а- 40422/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Зінченко А. В.,

при секретарі –Король Д.О

за участю представників сторін:

представника позивача –Козлович С.М., відповідача –Лисенка М.В., прокурора - Крайник К.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веза –Україна»до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, з участю прокурора Ленінського району м. Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Веза-Україна», звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, в якому просить суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000041620/0 від 11.05.2007 р. про зменшення заявленого бюджетного відшкодування ПДВ по деклараціям за грудень 2006р. та січень 2007 р. відповідно на суми 6251,0 грн. та 190519,0 грн., на загальну суму 196770,0 грн.

Вважає спірне повідомлення –рішення незаконним та таким, що порушують його права та законні інтереси у сфері публічно-правових відносин та не відповідає вимогам чинного законодавства.,

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити, поклавшись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні та відповідач в письмових запереченнях на позов проти позову заперечували та просили суд відмовити в задоволенні позову ТОВ «Веза –Україна»в повному обсязі, так як рішення відповідача є законним та обґрунтованим та прийняти на підставі висновків перевірки, в якому були зазначені порушення позивача.

Прокурор в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав зазначених відповідачем.

Суд вислухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини.

24.04.2007р. фахівцями Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова була проведена позапланова виїзна перевірка підприємства позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2006 р. та січень 2007 р., за результатами якої був складений акт №1014/16-204/31632410.

В висновку перевірки вказано, що позивачем надано розрахунки суми бюджетного відшкодування та декларації з податку на додану вартість:

-          за грудень 2006 року згідно якої позивачем задекларовано до відшкодування з бюджету ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів у сумі 6251 грн.;

-          за січень 2007 року, згідно якої позивачем задекларовано до відшкодування з бюджету податок на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів у сумі 190519,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення пункту 4.2 Закону України "Про ПДВ”, а саме позивачем занижено податкові зобов'язання за листопад 2006 року в сумі 15318,81 грн., за грудень 2006 року в сумі 13398 грн., за січень 2007 року в сумі 8939,15 грн.; порушення пп. 7.4.1 Закону про ПДВ, а саме позивачем безпідставно включенню до складу податкового кредиту в грудні 2006 року 27379 грн.; порушення пп. 7.7.1 Закону про ПДВ, а саме позивачем безпідставно завищено бюджетне відшкодування за грудень 2006 року на 6251 грн., за січень 2007 року - в сумі 190519,0 грн.; порушення пп. 7.4.5 Закону про ПДВ, а саме позивачем безпідставно включенні до складу податкового кредиту в грудні 2006 року 10018 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова 11.05.2007 р. було прийнято податкове повідомлення-рішенням №0000041620/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ.

Перевіряючими в акті зазначено, що згідно наданих до перевірки первинних документів (реєстрів податкових накладних, платіжних доручень, податкових накладних) у грудні 2006 року підприємством здійснені передплати ПБФ "Кронверк" на будівництво складу, в сумі 129306,43 гри. Але проектно-кошторисна документація на будівництво складських приміщень надана до перевірки не була, тобто підприємством не доведено придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку. Не можливо з'ясувати, на якій конкретно земельній ділянці це будівництво ведеться, та чи має право на її використання позивач, чим порушено пп. 7.4.1 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З доданих до матеріалів доказів судом встановлено, що позивач сформував податковий кредит у сумі 21551 грн. на витрати понесені у зв'язку із будівництвом, спорудженням основних засобів.

Позивачем до матеріалів справи надані документи, що підтверджують зв’язок витрат на будівництво складу із цілями діяльності підприємства –це копія договору № 125 підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт від 18.07.2006 р. з додатками, копії платіжних доручень про оплату ПБФ „Кронверк” (плата за будівництво складу), копії податкових накладних ПБФ „Кронверк”, копії актів виконаних робіт ПБФ „Кронверк”, копія „Робочого проекту Тимчасового складу матеріалів готових виробів на підприємстві ТОВ „ВЕЗА –УКРАЇНА”.

Посилання ДПІ в акті, в запереченнях на адміністративний позов та в поясненнях на неможливість з'ясування на якій конкретно земельній ділянці це будівництво ведеться, та чи має право на її використання позивач, спростовується наданими позивачем до суду такими документами – це копія договору оренди землі від 28.07.2004 р., копія акту узгодження розташування об’єкту на існуючий території, проект будівництва складу. Також збудований тимчасовий склад готової продукції був введений в експлуатацію з 30.03.07 р., що підтверджується Актом вводу в експлуатацію від 30.03.07 р.

Відповідачем, крім наданих йому документів під час перевірки, інші від позивача не витребовувались. Тобто Відповідачем безпідставно було зроблено висновок, що сума податкового кредиту в розмірі 21551 грн. на витрати понесені у зв'язку із будівництвом не пов’язана з господарською діяльністю позивача.

Також відповідачем в акті перевірки зазначено, що згідно наданих до перевірки документів, підприємством в грудні здійснені передплати до ТОВ "Проекспо" № 2246 від 25.12.06 на суму 34967,72 грн. та на суму 5827,95 грн. за оренду виставкової площі, але договору оренди не надано та доцільність віднесення до податкового кредиту у межах господарської діяльності цих витрат не доведено, таким чином порушено пп. 7.4.1 Закону України від 03.04.1997 року Закону про ПДВ.

Такі висновки суд вважає невірними, оскільки пп. 7.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" не ставить виникнення права на податковий кредит від наявності договорів оренди чи обов'язку доводити його „доцільність".

Згідно з приписами п.п. 2.3.4 „Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів. Отже такі висновки органу податкової служби щодо „доцільності" не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до угоди №2143 від 07.09.06 р., оренда виставкової площі здійснена у зв'язку з участю позивача у виставці „Аква-Терм Київ" у Міжнародному виставковому центрі, яка безпосередньо пов'язана з основним видом діяльності позивача - виробництвом вентиляційних і охолоджувальних установок.

Позивачем до матеріалів справи надані такі документи: копії угоди № 2143 від 07.09.2006 р. з ТОВ „Проекспо”, заявок на участь у виставці, акту здачі-прийняття робіт, копія наказу про участь у виставці, копія наказу №57 від 07.05.2007 р., копії посвідчень про відрядження та залізничних квитків на проїзд, копії товарно-транспортних накладних на перевезення зразків продукції позивача.

Як зазначив позивач жодних пояснень щодо „доцільності" та договору оренди виставкових площадок від посадових осіб позивача під час перевірки не вимагалося.

Також відповідач в акті перевірки (стор. 30) вказує, що при перевірці підприємства в грудні не надана податкова накладна №3 від 05.12.06 року ТОВ "Надія" на суму 60111, в т.ч. ПДВ - 10018 грн.

Наведене посилання також судом не приймається, оскільки судом встановлено, що дана податкова накладна під час перевірки Відповідачу надавалась. Про її наявність під час перевірки свідчать дані реєстру отриманих податкових накладних: за порядковим номером 54 вказано, що податкова накладна №3 від 05.12.06 року ТОВ "Надія" на суму 60111 грн. в т.ч. ПДВ 10018,50 грн. отримана позивачем 05.12.06 р.

Жодних питань стосовно цієї податкової накладної позивачу не ставилось, пояснення від посадових осіб не вимагалися.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ДПІ у Ленінському районі м. Харкова не надано доказів того, що під час перевірки позивачем вищевказані документи не надавалися та про відмову посадових осіб позивача надати такі документи.

Також відповідач зазначає в акті перевірки, що позивач припустився порушення п.п. 7.7.1 та п.п. 7.7.2 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті якого бюджетне відшкодування за грудень 2006 року підприємством безпідставно завищено на 6251 грн.

Відповідно до п.п. 7.7.1. Закону про ПДВ, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.7.2. Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а)          бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій одержувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б)          залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Дані висновки не відповідають вимогам Закону України "Про податок на додану вартість" з таких підстав:

Відповідач неправомірно здійснив збільшення податкових зобов'язань з ПДВ та зменшення податкового кредиту з ПДВ та помилково вважає, що сума від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту з ПДВ за наслідками звітного кредиту визначається як показник ряд. 18.2 декларації з ПДВ.

Це не відповідає вимогам Закону України "Про податок на додану вартість" щодо формування сум податкових зобов'язань, податкового кредиту та порядку визначення різниці між сумою податкового зобов'язання податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Оскільки не приймаються до уваги податкові зобов'язання, що виникають на підставі вимог п. 11.5 Закону про ПДВ (ряд. 19.1 та 19.2 Декларації з ПДВ), не приймається до уваги суми податкового кредиту, що виникають на підставі вимог пп. 7.7.1 Закону про ПДВ (ряд 23.1 Декларації з ПДВ) та пп. 7.7.2 Закону (ряд. 23.2 та 23.3 Декларації з ПДВ).

Враховуючи вищевикладене, позивач, у відповідності з приписами пп. 7.7.2 Закону України "Про податок на додану вартість", має право на бюджетне відшкодування, оскільки сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення у всіх звітних періодах, що були перевірені.

Також в акті перевірки відповідачем зазначено, що згідно п. 2 ст. З Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", "фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку". Відповідач дійшов висновку, що корисний вихід готової продукції: у листопаді 2006 року склав 1094201,07 грн., а відходи виробництва в листопаді 2006 року згідно розрахунку норм виходу готової продукції (встановленої на підприємстві 93%, затвердженої наказом керівника позивача) склали 76594,07 грн.; у грудні 2006 року склав 956981 грн. (Дт рах.26), а відходи виробництва в грудні 2006 року згідно розрахунку норм виходу готової продукції (встановленої на підприємстві 93%, затвердженої наказом керівника позивача) склали 66988,67 грн. ; у січні 2007 року склав 638810,93 грн., а відходи виробництва в січні 2006 року згідно розрахунку норм виходу готової продукції (встановленої на підприємстві 93%, затвердженої наказом керівника позивача) склали 44695,77 грн.

На думку відповідача, вказані товарно-матеріальні цінності не використовуються у виробництві.

Відповідач зазначає, що п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що у разі передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціні операції, але не нижчої за звичайні ціни. Тобто фактичною ціною даної операції для визначення бази оподаткування є витрати на виробництво готової продукції, а саме вартість відходів виробництва.

Відповідач вважає, що в порушення вказаного пункту закону позивачем не нарахований ПДВ та не включено до податкових зобов'язань поточного періоду наступні суми: у листопаді 2006 року —15318,81 грн.; у грудні 2006 року —6251,00 грн.; у січні 2007 року —8939,15 грн.

Суд зазначає, що підпунктом 4.2 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що у разі передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Однак відповідач під час перевірки не встановив жодної господарської операції по передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, не встановив які саме товари передавалися у межах балансу, не послався на жодний первинний документ, який фіксував би таку передачу. Також відповідач не встановив жодного виду діяльності, жодної операції, які можливо було би кваліфікувати як невиробниче використання придбаних товарів.

Таким чином, відповідач припустився порушення приписів пп. 2.3.2 „Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого Наказом №327 від 10.08.2005 р.

Згідно з наведеною нормою, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

-          висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

-          у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

-          зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Так, утворення відходів під час виробництва продукції є невід'ємною складовою процесу виробництва. При цьому Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств" не містить жодного застереження щодо відсутності права на валові витрати по матеріальним цінностям - відходам, що утворилися у процесі виробництва.

Згідно з п. 11, 12 „Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати"", затвердженого Наказом Мінфіну України №318 від 31.12.1999 р., собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Таким чином, до складу прямих матеріальних витрат, а відповідно і до виробничої собівартості продукції, включається у повному обсязі вартість сировини та основних матеріалів. Не включається до складу витрат лише зворотні відходи.

Наданими до матеріалів справи документами, а саме: копіями видаткових накладних, приймально-здавальними актами, податковими накладними, довіреностями, підтверджено, що фактично у процесі виробничої діяльності позивача утворюються відходи у вигляді металобрухту, який в подальшому реалізується, що призводить до виникнення доходу, а відповідно податкових зобов'язань з ПДВ та валових доходів. Тобто відходи ще раз беруть участь у господарський діяльності - призводять до виникнення доходів.

Відповідачем не доведено суду, що товарно-матеріальні цінності не використовуються у виробництві позивача.

Також суд зазначає, що Актом ДПІ у Ленінському районі м.Харкова від 23.08.2007 р. № 1924/23-304/31632410 про результати виїзної планової перевірки ТОВ «ВЕЗА –Україна», З питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2007 року жодного порушення діючого законодавства щодо сплати податку на прибуток та податку на додану вартість не встановлено.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що застосування податковим органом до підприємства-позивача положення п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про ПДВ»є помилковим і може привести до подвійного оподаткування.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При зазначених обставинах, суд вважає що відповідачем не доведено суду обґрунтованості свого Рішення, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладене та керуючись ст.ст. 2, 4, 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Веза –Україна»до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова,з участю прокурора Ленінського району м. Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним –задовольнити в повному обсязі.

          Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова № 0000041620/0 від 11.05.2007 року.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веза-Україна»3,40 грн. судового збору.

          Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова в повному обсязі виготовлена 23 листопада 2009 року.

Суддя                                                                       А.В. Зінченко