Ухвала суду № 68858715, 13.09.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 335/6835/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Апаллонова Ю.В.

Провадження № 22-ц/778/1955/17 Суддя-доповідач Поляков О.З.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Трофимової Д.А.

Кухаря С.В.

При секретарі Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ«ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, який згодом уточнив.

В обґрунтування позову зазначав, що що 22.10.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ним був підписаний кредитний договір в якому відсутні істотні умови кредитного договору щодо умов виконання зобов'язання Банку надати грошові кошти позичальнику. Так, відповідно до п. 2.1.1 кредитного договору банк зобов'язався надати йому 52687, 10 Швейцарських франків, але не надав до теперішнього часу.

У договорі сторони не узгодили у письмовій формі порядок надання кредиту відповідно до норм цивільного законодавства та нормативно-правових актів НБУ.

Вважає, що кредитний договір від 22.10.2007 року є недійсним з моменту його підписання, оскільки правочин здійснено з порушенням ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме нечесною підприємницькою практикою.

Крім того, на час підписання спірного договору у відповідача була відсутня генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій.

Враховуючи вищевикладене просив суд визнати недійсним кредитний договір від 22.10.2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк».

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін,якщо визнає,що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи 22.10.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» (надалі Банк) та ОСОБА_3було укладено Кредитний договір №CNL-201/131/2007 (надалі -кредитний договір).

Відповідно до п. 2 договору ОСОБА_3 надані кредитні кошти в загальному розмірі 52687,10 швейцарських франків на строк по 22.10.2037 року включно на наступні цілі: перший транш - на погашення поточної заборгованості Позичальника перед Кредитором першої черги за кредитним договором -30543,76 швейцарських франків, другий транш - на споживчі цілі- 22143,34 швейцарських фраків (т.1 а.с.142-145).

Кредит у іноземній валюті видавався на підставі генеральної банківської ліцензії №191 від 08.11.2006 та дозволу до неї №191-1 від 08.11.2006 р., що були видані ЗАТ «ОТП Банк», з урахуванням ст. 192 ЦК України, ст.ст. 44, 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» вимог п.п. 2, 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

22.10.2007 р. у день підписання кредитного договору сторонами укладено додатковий договір до кредитного договору, згідно до якого сторони у тому числі, домовилися викласти п. 1.7.2. Кредитного договору в наступній редакції: Видача Кредиту здійснюється згідно з Кредитною/ними заявкою/ами Позичальника в безготівковій формі, шляхом перерахування всієї суми чи Траншу/ів, зменшену на утриману комісію Банку у розмірі визначеному Тарифами, на Поточний рахунок. Для подальшого отримання Кредиту готівкою, а також у випадку перерахування Кредиту на поточний рахунок Продавця, Позичальнику необхідно конвертувати отриману суму і іншу валюту 1-ї групи класифікатора (долари США чи євро) чи продати Кредит отриманий в іноземній валюті за валюту (українська гривня) на Міжбанківському валютному ринку України. Позичальник вважається таким, що отримав Кредит, після зарахування Банком кредитних коштів на Поточний рахунок Позичальника. Застереження: Для здійснення конвертації/продажу кредитних коштів Позичальник зобов'язаний надати Банку відповідну заявку про здійснення продажу кредитних коштів " (т.1 а.с.146)

Відповідно до кредитної заяви від 22.10.2007 року ОСОБА_3 звернувся до ЗАТ «ОТП Банк» із прохання видати кредит у розмірі 30543,76 швейцарських франків шляхом перерахування на поточний рахунок № НОМЕР_1, відкритий у ЗАТ «ОТП Банк» на його ім'я(оригінал т. 1 а.с.175). Цього ж дня ОСОБА_3 також звернувся до Банку із заявою про видачу йому кредиту у розмірі 22143,34 швейцарських франків шляхом перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1, відкритий у ЗАТ «ОТП Банк» на його ім'я(оригінал т. 1 а.с.176).

Відповідно до платіжних доручень в іноземній валюті № від 22.10.2007 року, заяв про купівлі іноземної валюти за іншу іноземну валюту, виписок по рахунку № НОМЕР_1 на рахунок, відкритий на ім'я ОСОБА_3 було перераховано за період з 22.10.2007 року по 26.10.2007 року кредитні кошти (т.1 а.с.183-186,130-132) у загальній сумі 52687,10 швейцарських франків. Отже, Банк перерахував на поточний рахунок ОСОБА_3 обумовлену кредитним договором грошову суму.

10.10.2008р.,20.01.2009р., 22.07.2009р., 19.01.2010, 14.01.2011р. між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено додаткові договори до кредитного договору №CNL-201/131/2007, у тому числі і щодо реструктуризації боргу, і щодо порядку сплати боргу. (т.1 а.с. 152, 153, 157, 160,163).

Підписання цих договорів не оспорюється позивачем.

Також 22.10.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки №SR-CNL-201/131/2007, в подальшому 22.07.2009 року з ОСОБА_5 було укладено додатковий договір №1 до договору поруки № SR -CNL-201/131/2007

27.05.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» ЄДРПОУ 36789421) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (ЄДРПОУ 21685166) у відповідності до ст. ст. 512, 514, Цивільного кодексу України було укладено договір купівлі - продажу кредитного портфелю № б/н.

Згідно з вищевказаним договором Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло за кредитним договором №CNL-201/131/2007 від 22.10.2007 р. право вимоги в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим Договором.

Відповідно до виписок останні платежі на рахунок № НОМЕР_1 відкритий на ім'я ОСОБА_3 було внесено 06.12.2011р, 10.02.2012 року (т.2 а.с. 50-193)

На теперішній час зобов'язання за Кредитним договором Позичальником не виконуються, у зв'язку і чим виникла заборгованість станом на серпень 2015 року у розмірі 54191,51 швейцарських франків (без пені), у зв'язку із чим ТОВ ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_3, ОСОБА_5 Провадження у справі зупинене до розгляду позову ОСОБА_3 про визнання договору недійсним. (т. 2 а.с.213).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Розглянувши справу суд першої інстанції обґрунтовано визначився ,що кредитним договором визначені усі умови, передбачені частиною четвертою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» а саме: сума кредиту; дата видачі кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.У кредитному договорі вказано значення процентної ставки та порядок її обчислення, правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом.

Банком дотримано вимоги розділу 3 Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

У пункті 7.4. кредитного договору зазначено, що детальний розпис сукупної вартості Кредиту визначається Банком у додатках до цього Договору, отже підписанням даного договору Позичальник підтверджує, щодо укладення ним цього Договору він був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту Кредитора (т.1 а.с.147 - орієнтовна сукупна вартість).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання на момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Вказаний договір - кредитний договір, є укладеними, про що свідчать підписи кожної із сторін і є обов'язковим до виконання сторонами відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, згідно вимог якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу), інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони за оспорюваним договором на дату укладення Договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що не заперечується ними.

ЗАТ «ОТП Банк» на момент укладення оспорюваного договору мав банківську ліцензію №191, видану Національним банком України 8 листопада 2006року на право здійснювати банківські операції, та Дозвіл № 191-1 Національного банк України від 8 листопада 2006 року на право здійснювати операції з валютними цінностями, перелік яких наведено у Додатку до Дозволу(т.1 а.с 60-63).

У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечило вимогам чинного законодавства України.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від21 березня 2011 року, яка згідно зіст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, які повинні судову практику привести у відповідність до його рішення.

Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-845цс15).

Відповідно до ч. 6 ст. 147 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу, яка передбачає, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Проте, експертний висновок не є беззаперечним фактом, а є одним із доказів, який повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу.

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» про те, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Суд першої інстанції ,оцінюючи висновок експерта 21/22-16 від 17.10.2016 року, згідно до якого, в межах наданих на дослідження документів, не надано жодного санкціонованого первинного бухгалтерського документу, який би підтверджував погашення заборгованості ОСОБА_3, видачу йому кредитних коштів у швейцарських франка (т.2 а.с.5 -194) та пояснення експерта у судовому засіданні, правильно визначився , що цей висновок не містить висновків щодо відсутності заборгованості ОСОБА_3 перед банком та не узгоджується з іншими матеріалами справи, а тому не приймається судом.

Окрім цього ,з пояснень допитаного в суді апеляційної інстанції експерта ОСОБА_6 не можливо зробити категоричний висновок про те, що грошові кошти позивачем отримані не були.

Посилання ОСОБА_3 на ту обставину, що відсутні первинні документи про отримання ним кредитів саме у валюті «швейцарський франк», правомірно не прийняті судом до уваги , оскільки умовами договорів було обумовлено отримання кредиту після конвертації в іншу валюту 1-ї групи класифікатора (долари США чи євро) і видача коштів відбувалась за сумою, зменшеною на утриману комісію банку у визначеному тарифами розмірі, а тому отримання позичальником грошових коштів за кредитами готівкою саме у валюті «швейцарський франк» договорами не передбачалася.

Також правомірними є висновки районного суду відносно того, що доводи про те, що грошові кошти на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_3 не вносив, так як їх не отримував, спростовуються його ж власноруч написаною заявою на ім'я директора ТОВ «ОТП Факторинг» (т.1 а.с.75), відповідно до якої на лист Банку від 24.01.2011 року ОСОБА_3 повідомляє, що укладаючи договір, він не міг передбачити форс-мажорні обставини економічну кризу, з 01.01.2009 року по 22.09.2010 року він належним чином сплачував кошти за схемою реструктуризованого кредиту і заборгованості до 22.09.2010 року у нього не було, просив узгодити реструктуризацію кредиту в період з 22.08.2011 року по 22.01.2012 року.

Не узгоджуються з матералами справи пояснення представника позивача про те, що ОСОБА_3 не отримуючи кредит, підписуючи протягом 4 років додаткові угоди, звертаючись із заявами про реструктуризацію боргу мав надію, що Банк все ж таки надасть йому кредитні кошти.

Також відсутне належне правове обгруновання чому ,посилаючись на не отримання кредитних коштів ще у 2007 році, за судовим захистом позивач звернувся лише у 2015 році.

Висновок суду першої інстанції про те, що кредитний договір укладений між сторонами не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особи, які вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину були вільним і відповідали його внутрішній волі; правочини вчинялися у формі, встановленій законом; оспорювані пункти договору узгоджувалися сторонами; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є правильним..

На підставі вищенаведеного,судова колегія вважає,що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права,які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст.307,308,317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2017 року у цій справі - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: