Постанова № 68853754, 12.09.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

12.09.2017р. справа №905/327/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівПопков Д.О. Радіонова О.О., Зубченко І.В.секретар судового засідання Акімова К.К.за участю представників сторін: від позивача:не з'явився;від відповідача:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м.Маріуполь Донецької областіна рішення господарського суду Донецької областівід06.04.2017р. (повний текст підписано 11.04.2017р.)у справі№905/327/17 (суддя Мальцев М.Ю.)за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м.Маріуполь Донецької областідо Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м.Маріуполь Донецької областіпрозобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, м. Маріуполь Донецької області (Позивач) звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом до Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області (Відповідач) про зобов'язання останнього виконати рішення Маріупольської міської ради №6/40-4445 від 10.07.2014р. та №6/46-5142 від 27.02.2015р. та укласти додаткові угоди.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.04.2017р. (повний текст підписано 11.04.2017р.) по справі №905/327/17 у задоволені позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 було відмовлено в повному обсязі з мотивів недоведеності матеріалами справи доказів дотримання останньою «Положення про порядок обліку, передачі в оренду та оплати нежитлових приміщень (будівель, споруд) міської комунальної власності» затверджено рішенням Маріупольської міської ради №6/18-1851 від 24.04.2012р., які зазначені у листах Департаменту міського майна Маріупольської міської ради №05-4-1433 від 29.04.2015р. та №05-4/724 від 03.03.2016р. Окрім того, місцевий господарський суд зазначив, що надсилання Відповідачу пропозиції про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком Позивача, тому недотримання останнім вимог ч.2 ст.188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозиції про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до Відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на заміну умов договору.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернулась з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 06.04.2017р. по справі №905/327/17 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає не обґрунтоване застосування місцевим судом п.1.8 «Положення про порядок обліку, передачі в оренду та оплати нежитлових приміщень (будівель, споруд) міської комунальної власності» затверджено рішенням Маріупольської міської ради №6/18-1851 від 24.04.2012р. та ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», враховуючи також, що Позивач не направляв Відповідачу в порядку ст.188 Господарського кодексу України пропозицію про зміну умов договору оренди, а звернувся з заявою про зменшення розміру орендної плати, тоді як сам Відповідач повинен був укласти додаткову угоду для виконання рішення Маріупольської міської ради. Крім того, суд безпідставно застосував до розглядуваних правовідносин положення ст.30 Закону України «Про оренду землі».

За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О., судді Радіонова О.О. та Зубченко І.В

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27.07.2017р. було порушено апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 14.08.2017р. об 14.00, з подальшим відкладенням на 12.09.2017р. об 14.50 у зв'язку із витребуванням додаткових доказів.

Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалась у протоколі судового засідання у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник у судове засідання 12.09.2017р., попри належну обізнаність про судовий розгляд, не з'явилась, надіславши лист від 05.09.2017р. (а.с.124), яким наголосив на необхідності зобов'язання Відповідача виконувати рішення міської ради стосовно надання знижки 50% з орендної плати, вказуючи, що договір оренди після 20.07.2011р. автоматично продовжено.

Представник Відповідача у судове засідання 12.09.2017р., попри належну обізнаність про судовий розгляд, не з'явився, але надіслав на електронну адресу суду відзив на апеляційну скаргу (а.с.а.с.129-131), яким проти апеляційних вимог заперечував та повідомив про встановлення в межах провадження у справі №5006/12/51пд/2012 продовження договору оренди з Позивачем до 20.07.2021р. та невиконання останнім вимог щодо незалежної оцінки вартості орендованого майна та її рецензування. Всіх витребуваних апеляційним судом документів Відповідач не надав, просив розглянути справи без участі свого представника та надав докази приналежності об'єкту оренди до комунальної власті територіальної громади міста Маріуполя (а.с.134).

Колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними матеріалами, зважаючи на належне повідомлення сторін про судовий розгляд, надання достатньо часу для доведення ними до відома суду своєї процесуальної позиції відносно розглядуваного спору.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, 17.07.2001р. між Управління міського майна Маріупольської міської ради (Орендодавець, тотожність якого із Відповідачем місцевим судом була визначена за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань щодо ідентифікаційного коду - а.с.а.с.36-40) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (Орендар) було укладено договір на довгострокову оренду нежитлового приміщення (будівля), яка знаходиться у комунальній власності міста №34-0 (Договір - а.с.а.с.14,14а), за умовами п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у термінове платне користування нежитлове приміщення (будівля), розташованою за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 8,0кв.м, відповідно технічного паспорту міського БТІ для використання з метою - аптечний кіоск.

Перебування відповідного приміщення в комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя вбачається з витягу про державну реєстрацію прав №33795840 від 11.04.2012р. (а.с.134).

04.08.2009р. сторони уклали Додаткову угоду до договору (а.с.42), в якій змінили загальну площу орендованого нежитлового приміщення, а саме зазначили, що з 01.08.2009р. загальну площу орендованого нежитлового приміщення слід вважати 18,0кв.м. замість 8,0кв.м.

Відповідно до п.2.1 договору, вступ Орендаря у тимчасове платне володіння та користування приміщенням настає на підставі договору та свідоцтва на право довгострокової оренди нежитлового приміщень(будівлі) міської комунальної власності з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі вказаного приміщення.

Так, в матеріалах справи наявний акт прийму-передачі нежилого приміщення №5992 від 01.08.2009р., з якого вбачається передача Орендарю приміщення загальною площею 18кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_2

Згідно з п.5.1. договору, орендна плата визначається на підставі рішення Маріупольської міської ради. За вказане у п.1.1. договору приміщення Орендар з 01.08.2009р. сплачує орендну плату за перший місяць у розмірі 141,48грн. із розрахунку 7,86грн. за 1кв.м та перераховує її на розрахунковий рахунок отримувача не пізніше 30 числа поточного місяця урахуванням індексу інфляції (п.5.2. договору в редакції Додаткової угоди до договору).

Відповідно до п.9.1 договору, останній діє з моменту набуття свідоцтва на право довгострокової оренди нежитлового приміщень(будівлі) міської комунальної власності та набуває чинності з 20.07.2001р. по 20.07.2011р.

Зміна або розірвання договору може мати місце за згодою сторін. Зміни та доповнення до договору, які вносяться однією із сторін, розглядаються сторонами в місячний строк. Одностороння відмова від виконання та внесення змін не допускається. (п.8.2. договору)

Згідно п.8.5. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його терміну, протягом місяця, він вважається продовженим на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені цим договором.

Судом першої інстанції було встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про припинення дії договору після 20.07.2011р. Втім, з відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що Орендодавець листами №05-4/1804 від 11.07.2011р. та №05-4/0584 від 01.03.2012р., примірники яких з доказами надсилання (отримання) в матеріалах справи відсутні, повідомляв про припинення договору через сплив строку 20.07.2011р., відсутність намірів його продовжувати та необхідність повернення орендованого майна за актом прийому-передачі.

В свою чергу, з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та інформаційної бази Діловодство спеціалізованого суду вбачається, що за результатами апеляційного (постанова від 05.12.2012р.) та касаційного (постанова від 02.07.2013р.) перегляду було залишено без змін рішення Господарського суду Донецької області від 24.10.2012р. у справі №5006/12/51пд/2012 між цими ж сторонами, яким, серед іншого, за результатами розгляду і оцінки листів №05-4/1804 від 11.07.2011р. та №05-4/0584 від 01.03.2012р. та обставин їх надсилання Орендодавцем, встановлено, що договір на довгострокову оренду нежитлового приміщення (будівля), яка знаходиться у комунальній власності міста №34-0 від 17.07.2001р. продовжено на новий строк на тих же умовах до 20.07.2021р.

Відтак, апеляційний суд зазначає, що продовження чинність означеного договору після спливу строку, на який його було укладено, у відповідності до приписів ст.764 Цивільного кодексу України та ч.3 ст.284 Господарського кодексу України, є преюдиційною у розумінні ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставиною.

Так, з матеріалів справи вбачається, рішенням Маріупольської міської ради №6/40-4445 від 10.07.2014р. «Про зниження розміру орендної плати фізичним та юридичним особам за орендоване нежитлове приміщення» (а.с.11) було знижено орендну плату за орендовані нежитлові приміщення, які знаходяться в комунальній власності м. Маріуполя на 50% від розміру орендної плати, розрахованої відповідно до Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду комунального майна м.Маріуполя (а.с.а.с.59,60), затвердженою рішенням Маріупольської міської ради №6/18-1851 від 24.04.2012р.(а.с.а.с.45-68). Пункт 2.1. цього Рішення передбачав надання орендарям такої знижки з моменту укладання відповідної додаткової угоди і до 31.12.2014р., а п.3. зобов'язував Управління міського майна Маріупольскої міської ради забезпечити укладання таких додаткових угод з орендарями за їх зверненнями.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернулась до Департаменту міського майна Маріупольської міської ради з листами від 23.07.2014р. та 12.02.2015р. (а.с.а.с.15,16), в яких просила на підставі означеного рішення Маріупольської міської ради виставити їй рахунки на оплату в розмірі 50% від суми необхідної для сплати орендної плати.

Рішенням Маріупольської міської ради №6/46-5142 від 27.02.2015р. «Про зниження розміру орендної плати фізичним та юридичним особам за орендоване нежитлове приміщення» (а.с.12) було знижено орендну плату за орендовані нежитлові приміщення, які знаходяться в комунальній власності м. Маріуполя на 50% від розміру орендної плати, розрахованої відповідно до Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду комунального майна м. Маріуполя, затвердженою рішенням Маріупольської міської ради №6/18-1851 від 24.04.2012р. Аналогічно до попереднього рішення період знижки запроваджувався з моменту укладання відповідної додаткової угоди і до 31.12.2015р., а на Відповідача покладався обов'язок забезпечити укладання таких додаткових угод за зверненням орендарів.

21.04.2015р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 також звернулась до Департаменту міського майна Маріупольської міської ради з листом (а.с.17) з проханням здійснити розрахунок орендної плати на підставі рішення Маріупольської міської ради №6/46-5142 від 27.02.2015р. зі зменшенням останньої на 50%.

29.04.2015р. Департамент міського майна Маріупольської міської ради листом №05/4-1433 (а.с.а.с.18) надав відповідь на даний лист, в якому зазначив, що Позивачу необхідно провести інвентаризацію нежитлового приміщення загальною площею 18,0кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 бюро технічної інвентаризації, а також надати звіт про незалежну оцінку об'єкту оренди з рецензією. Також зазначив, що для надання пільги орендної плати на підставі рішення Маріупольської міської ради від 27.02.2015р. №6/46-5142 треба надати технічний паспорт на нежитлове приміщення та експертну оцінку з рецензією, пільга буде передбачена в договорі пунктом 4.2.1.

16.02.2016р. Позивач звернулась з листом (а.с.19) до Відповідача, в якому просила повідомити, чи застосовується при розрахунку орендної плати за користуванням нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 Методика розрахунку та порядок використання плати за оренду комунального майна м. Маріуполя затвердженою рішенням Маріупольської міської ради №6/18-1851 від 24.04.2012р.

03.03.2016р. Відповідач своїм листом №0511/724 зазначив, що розрахунок плати за оренду комунального майна м. Маріуполя здійснюється відповідно до Методики розрахунку та порядок використання плати за оренду комунального майна м. Маріуполя, затвердженою рішенням Маріупольської міської ради №6/18-1851 від 24.04.2015р. «Про затвердження документів, які регулюють порядок передачі в оренду майна міської комунальної власності».

В свою чергу, вважаючи, що Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 наразі не було надано знижку в 50% з оплати орендних платежів, що підтверджується відомостями з особового рахунку за розглядуваний період (а.с.а.с.21, 22), остання, вказуючи на невиконання Департаментом міського майна Маріупольської міської ради рішень Маріупольської міської ради №6/40-4445 від 10.07.2014р. «Про зниження розміру орендної плати фізичним та юридичним особам за орендоване нежитлове приміщення» та №6/46-5142 від 27.02.2015р. «Про зниження розміру орендної плати фізичним та юридичним особам за орендоване нежитлове приміщення», звернулась з позовом до господарського суду про зобов'язання Відповідача виконати означені рішення та укласти додаткові угоди.

Між тим, Господарський суд Донецької області своїм рішенням відмовив у задоволені позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 з мотивів недоведеності останньою матеріалами справи дотримання «Положення про порядок обліку, передачі в оренду та оплати нежитлових приміщень (будівель, споруд) міської комунальної власності» затверджено рішенням Маріупольської міської ради №6/18-1851 від 24.04.2012р., які зазначені у листах Департаменту міського майна Маріупольської міської ради №05-4-1433 від 29.04.2015р. та №05-4/724 від 03.03.2016р. Окрім того, місцевий господарський суд зазначив, що надсилання Відповідачу пропозиції про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком Позивача, тому недотримання останнім вимог ч.2 ст.188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозиції про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до Відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на заміну умов договору.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у Позивача певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку Відповідача та належність (передбаченість законодавством та адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Виходячи з правової природи укладеного між сторонами договору на довгострокову оренду нежитлового приміщення (будівля), яка знаходиться у комунальній власності міста №34-0 від 17.07.2001р., який у розумінні ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України та ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, нормами законодавства про оренду (найм), зокрема, Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Враховуючи, що об'єктом оренди у розглядуваних правовідносинах виступає приміщення, посилання місцевого суду в переглядуваному рішення на положення Закону України «Про оренду землі», дійсно є безпідставним.

Сутність розглядуваних позовних вимог, у даному випадку, полягає у захисті суб'єктивного права Позивача на реалізацію зниження розміру орендної плати на 50% за користування комунальним майном відносно періоду з 23.07.2014р. по 31.12.2014р. на підставі рішення Маріупольської міської ради №6/40-4445 від 10.07.2014р. та періоду з 21.04.2015р. по 31.12.2015р. на підставі рішення Маріупольської міської ради №6/46-5142 від 27.02.2015р., шляхом внесення в судовому порядку відповідних змін до договору оренди №34-0 від 17.07.2001р.

Між тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що заявлені в позовній заяві періоди застосування 50% знижки відносно орендної плати, охоплюється періодом, протягом якого (з 14.04.2014р. по 08.06.2016р.) відносно Позивача, як суб'єкта господарської діяльності яка здійснюваній на території м.Маріуполя (місце розміщення орендованого майна), в силу ст.7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VI від 02.09.2014р. була в повному обсягу скасована орендна плата за користування комунальним майном.

Апеляційний суд наголошує, що спеціальність означених законодавчих приписів по відношенню до законодавчих норм відносно обов'язку сплати орендної плати за користування комунальним майном зумовлена п.3 ст.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VI від 02.09.2014р.

Означений Закон відповідно до п.1 його Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності з наступного дня після його опублікування, яке відбулося 14.10.2014р. у «Голосі України» №197 та за своєю сутністю в частині наведених вище норм встановив тимчасове спеціальне право орендарів не здійснювати орендні платежі за користування комунальним майном впродовж відповідного періоду (що розпочався з 14.04.2014р.), коло яких (орендарів - суб'єктів означеного спеціального права) визначається суб'єктами господарювання, що здійснюють свою діяльність на території населених пунктів, визначення переліку яких цим Законом доручено Кабінету Міністрів України (абз. 3 п.5 ст.11 Закону).

Таким чином, означене спеціальне право, яке за своєю суттю опосередковує гарантії підприємництва в умова запровадженого особливого режиму антитерористичної операції встановлено і надано безпосередньо спеціальним Законом у відповідності до п.8 ст.92 Конституції України та в силу цієї ж норми Основного Закону не можуть бути скасовані інакше, ніж відповідним Законом або у встановленому таким Законом порядку. В свою чергу, Кабінет Міністрів України зобов'язаний на виконання Закону №1669-VI від 02.09.2014р. лише визначити коло суб'єктів такого спеціального права і це повноваження не може ототожнюватися із запровадження цього права або його зміною/скасуванням.

Прийняттям розпорядження №1053-р від 30.10.2014р. Кабінет Міністрів України виконав покладений на нього обов'язок та опосередковано (за територіальною ознакою) встановив коло суб'єктів, яким, зокрема, Законом України №1669-VI від 02.09.2014р. надане спеціальне право щодо звільнення від орендної плати за користування комунальним майном, що зумовило персональне набуття відповідними суб'єктами означеного тимчасового права з огляду на приписи ч.2 ст.52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» №794-VII від 27.02.2014р.

Оскільки ані Закон України №1669-VI від 02.09.2014р., ані Закон України «Про Кабінет Міністрів України» №794-VII від 27.02.2014р. не передбачають можливості (повноважень) Кабінету Міністрів України шляхом прийняття організаційно-розпорядчого акту (яким є розпорядження згідно із ч.3 ст.49 Закону України №794-VII від 27.02.2014р.) скасування або обмеження у інший спосіб встановленого законами України прав, остільки подальше прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження №1079-р від 05.11.2014р. (незалежно від результатів його оскарження в межах адміністративного судочинства) про зупинення дії розпорядження №1053-р від 30.10.2014р. жодною мірою не впливає на наявність і існування у визначеного на той момент належним чином кола суб'єктів спеціальних прав, передбачених Законом №1669-VI від 02.09.2014р.

Дійсно, в силу ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.3 Закону України №794-VII від 27.02.2014р. Кабінет Міністрів України як орган державної виконавчої влади може здійснювати свої повноваження виключно у визначених Конституцією та законами України межах. При цьому, згідно із ч.1 ст.52 Закону України №794-VII від 27.02.2014р. обов'язкові для виконання розпорядження Урядом видаються виключно на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України. Як зазначалося вище, відсутні норми Конституції або Законів України, які б передбачали право Уряду шляхом прийняття розпоряджень невілювати (скасовувати або обмежувати) встановлені Законом №1669-VI від 02.09.2014р. спеціальні права, які на виконання цього Закону і у встановленому ним порядку були надані відповідному колу суб'єктів, тому у суду в силу вимог ст.8 Конституції України та ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України відсутні підстави для незастосування визначеного розпорядженням КМУ №1053-р від 30.10.2014р. Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція лише з мотивів подальшого прийняття розпорядження №1079-р від 05.11.2014р.

Апеляційним судом також враховується, що зупинення дії актів Уряду в силу п.15 ч.1 ст.106 Конституції України та ч.6 ст.49 Закону України №794-VII від 27.02.2014р. може бути здійснено лише Президентом України.

Більш того, в подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015р. №1275-р був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до положень якого, м. Маріуполь також віднесено до цих територій. В свою чергу, як зазначалося вище, період, впродовж якого орендарі державного та комунального майна на території, яка визначена Кабінетом Міністрів України згідно Закону України №1669-VI від 02.09.2014р., звільняються від сплати орендної плати, визначений цим Законом і охоплює за його умовами розглядувані в межах цієї справи проміжки часу можливості запровадження відносного грошових зобов'язань Відповідача знижки щодо орендної плати у розмірі 50% - 23.07.2014р. по 31.12.2014р. та з 21.04.2015р. по 31.12.2015р. незалежності від дати набрання чинності розпорядження від 02.12.2015р. №1275-р.

Таким чином, з огляду на відомості щодо місця державної реєстрації та розташування орендованого майна Відповідач здійснює свою господарську діяльність з користування таким майном комунальної власності на території м. Маріуполя Донецької області, який входить до визначеного розпорядженням Уряду відповідного Переліку населених пунктів, а розглядувані періоди ймовірності запровадження знижки до визначеного договором розміру орендної плати стягуваної охоплений періодом, визначеним ст.1 Закону України №1669-VI від 02.09.2014р., остільки в силу ст.7 цього Закону Відповідач як Орендодавець взагалі не має суб'єктивного права на отримання тимчасово скасованої орендної плати, а у Орендаря, відповідно, не має обов'язку впродовж її сплачувати в цей період взагалі.

В свою чергу, скасування орендної плати для Позивача в цілому за період, що охоплює і визначені у позові часові межу, в законодавчому порядку, в силу ст. 8 Конституції України унеможливлює настання інших правових наслідків за підзаконними нормативними актами, якими є рішення Маріупольської міської ради №6/40-4445 від 10.07.2014р. та №6/46-5142 від 27.02.2015р., як за обсягом передбачених прав орендарів (лише часткова знижка розміру орендної плати, а не повне скасування), так і за порядком набуття (на підстави додаткової угоди, а не в силу прямої норми закону). Такий висновок зумовлює відхилення доводів, викладених Позивачем в апеляційній скарзі відносно недотриманням Відповідачем згадуваних рішень міської ради, адже обставини дотримання/недотримання не впливають на визначений законом обсяг пільг Орендаря в розглядуваних правовідносинах.

Відтак, враховуючи, що законом відносно охопленого позовними вимогами періоду скасований обов'язок зі здійснення орендних платежів безпосередньо (безвідносно до підписання додаткових угод між сторонами або прийняття судом відповідного рішення), встановлення судом у відповідно з заявленими вимогами за результатами розгляду цього спору в порядку ст.187 Господарського кодексу України умов, які передбачають необхідність здійснення орендних платежів (хоча і зменшених на 50%) у відношенні цього періоду суперечить ч.1 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.14 Цивільного кодексу України, а отже по відношенню до визначених законом пільгам для Позивача опосередковує не захист наявних суб'єктивних прав, а їх безпідставне обмеження, що не відповідає вимогам ст.1 Господарського процесуального кодексу України та ст.15,16 Цивільного кодексу України.

Означене свідчить про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог із залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, але з підстав, викладених у цій постанові - через скасування орендної плати для Орендаря за вказаний ним проміжок часу в повному обсязі за законом.

Таким чином, оскільки підстав, передбачених ст.104 Господарського процесуального кодексу України для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційним судом не встановлено, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишається без задоволення, а переглядуване рішення - без змін, що за змістом ст.49 вказаного Кодексу має наслідком віднесення на рахунок Скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Маріуполь Донецької області на рішення Господарського суду Донецької області від 06.04.2017р. (повний текст підписано 11.04.2017р.) по справі №905/327/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Донецької області від 06.04.2017р. (повний текст підписано 11.04.2017р.) по справі №905/327/17 про відмову у задоволені позовних вимог залишити без змін, але з підстав, наведених в цій постанові.

3. Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Д.О. Попков

Судді: О.О. Радіонова

І.В. Зубченко

Надрук. 4 примірників: 1,2 - сторонам, 3- у справу, 4- ГСДО