Постанова № 68852261, 13.09.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року Справа № 909/1136/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіКовтонюк Л.В.,суддіНєсвєтової Н.М.,за участю представників:від позивачаСворак І.В., Петрацука Я.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКомунального підприємства "Надвірнаводоканал"напостанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 рокуу справі№ 909/1136/16 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомДержавної екологічної інспекції у Івано-Франківській областідоКомунального підприємства "Надвірнаводоканал"простягнення шкоди у сумі 278593,21 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Державна екологічна інспекція у Івано-Франківській області (надалі - позивач) звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом про стягнення з Комунального підприємства "Надвірнаводоканал" (надалі - КП "Надвірнаводоканал", відповідач) шкоди в сумі 278593,21 грн за здійснення спеціального водокористування за відсутності відповідного дозволу.

Позов обґрунтований тим, що у період з 30.08.2015 року по 06.12.2015 року відповідач, в порушення правил спеціального водокористування, встановлених законодавством у сфері охорони захисту, використання та відновлення водних ресурсів, здійснював спеціальне водокористування за відсутності відповідного дозволу, використавши за вказаний період 164697 м.куб. води.

Відповідач позов визнав частково. У відзиві на позовну заяву вказав, що самовільне водокористування водою здійснював з 30.08.2015 року по 11.10.2015 року, а не по 06.12.2015 року, як вказує позивач. КП "Надвірнаводоканал" зазначив, що використання 86147 м.куб. води у період з 12.10.2015 року по 06.12.2015 року без дозвільних документів відбулось не з його вини, оскільки 10.09.2015 року він у зв'язку із закінченням терміну дії попереднього дозволу на спеціальне водокористування, звернувся через обласний дозвільний центр Івано-Франківської ОДА до Департаменту екології та природних ресурсів із заявою з проектними матеріалами про видачу нового дозволу на спеціальне водокористування, однак новий дозвіл, з порушенням встановленого законодавством тридцятиденного строку, був виданий лише 07.12.2015 року. В подальшому дозвіл від 07.12.2015 року втратив чинність на підставі виданого 30.12.2015 року нового дозволу за № Укр-869-А-Ів-Фр, тому самовільне водовикористання з 11.10.2015 року відбувалось не з його вини. Також відповідач вказав, що при здійсненні забору води за весь період 2015 року не перевищив встановлений дозволом ліміт забору води. Відповідач також подав суду заяву про розстрочку виконання рішення на 60 місяців, мотивуючи тяжким фінансовим становищем.

В письмових поясненнях позивач пояснив, що самовільне водокористування здійснювалось відповідачем саме у період з 30.08.2015 року по 06.12.15 року, і саме з вини відповідача. Так, позивач вказав, що на заяву відповідача 23.09.2015 року Івано-Франківське обласне управління водних ресурсів надало висновок № 367 (а.с.110) про неможливість видачі дозволу на спецводокористування, а 07.10.2015 року вже Департамент екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА направив відповідачу лист-відповідь (а.с.113) КП "Надвірнаводоканал" про неможливість надання дозволу у зв'язку з необхідністю доопрацювання матеріалів. Повернення документів на доопрацювання фактично є негативною відповіддю щодо надання спеціального дозволу, що виключає вину позивача. Повторно відповідач звернувся із заявою 30.11.2015 року, на підставі якої дозвіл на спеціальне водокористування №Укр-830-А-Ів.Фр був виданий 07.12.2015 року.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2017 року у справі № 909/1136/16 (суддя Фонда О.М.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 132871,25 грн шкоди. Розстрочено виконання рішення суду строком на двадцять чотири місяці шляхом стягнення щомісячно по 5 536,30 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 року (колегія у складі головуючого судді Малех І.Б., суддів: Давид Л.Л., Михалюк О.В.) вказане рішення першої інстанції скасовано в частині відмовлених позовних вимог. Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 145721,96 грн шкоди, яку вказано перерахувати у Фонд охорони навколишнього природного середовища Надвірнянської міськради. В решті рішення залишено без змін.

Відповідач у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ст. 1166 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та ст. 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 року скасувати, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.02.2017 року залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач, як водокористувач, здійснює забір води із свердловин прісних підземних вод, розташованих на околиці с. Пнів на березі річки Бистриця Надвірнянська для задоволення господарсько-питних потреб населення та установ. Спочатку свою господарську діяльність у сфері питного водопостачання та водовідведення проводив на підставі дозволу на користування надрами, реєстраційний №5Х20 від 29.07.2013 року, виданого Державною службою геології та надр України строком дії 20 (двадцять) років, та дозволу на спеціальне водокористування № Укр.-2762-А-Ів-Фр від 13.09.2012 року, терміном дії три року (до 29.08.2015 року).

У зв'язку із закінченням терміну дії дозволу на спеціальне водокористування № Укр.-2762-А-Ів-Фр від 13.09.2012 року 10.09.2015 року відповідач звернувся із заявою та долученими до неї проектними документами через обласний дозвільний центр Івано-Франківської ОДА до Департаменту екології та природних ресурсів про видачу нового дозволу на спеціальне водокористування.

11.09.2015 року дозвільний центр Івано-Франківської ОДА направив матеріали до Департаменту екології та природних ресурсів та Івано-Франківського обласного управління водних ресурсів для отримання висновку щодо можливості видачі такого дозволу.

23.09.2015 року Івано-Франківське обласне управління водних ресурсів надало висновок № 367 від 23.09.2015 року (а.с.110) про неможливість видачі такого дозволу з причин зазначених у ньому, а 07.10.2015 року відповідь про неможливість надання дозволу у зв'язку з необхідністю доопрацювати матеріали відповідачу надав Департамент екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА (а.с.113).

30.11.2015 року відповідач повторно звернувся із заявою та долученими до неї проектними документами до відповідальних органів про видачу нового дозволу на спеціальне водокористування, після чого 07.12.2015 року ним отриманий дозвіл на спеціальне водокористування №Укр-830-А-Ів.Фр.

За результатами планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами за період діяльності КП "Надвірнаводоканал", проведеної Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області з 19.04.2016 року по 29.04.2016 року, було складено Акт, згідно якого встановлено, що відповідач здійснює забір води із свердловин прісних підземних вод, розташованих на околиці с. Пнів на березі р. Бистриця Надвірнянська, проте в період часу з 30.08.2015 року по 06.12.2015 року такий забір води в об'ємі 164697 м.куб. здійснювався за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, чим Державі спричинено шкоду на суму 278593,21 грн.

Розмір завданої шкоди розраховано на підставі Методики розрахунків розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі, внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 року (надалі - Методика розрахунків розмірів відшкодування збитків).

Претензію позивача № 57/16 від 30.06.2016 року про сплату збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного водокористування, відповідач залишив без задоволення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача шкоди, завданої природному середовищу на суму 132871,25 грн, місцевий господарський суд виходив з того, що термін надання відповіді по розгляду поданої відповідачем заяви закінчився 11.10.2015 року, а тому період самовільного здійснення водокористування без спеціального дозволу розпочався 30.08.2015 року (день закінчення дозволу на спеціальне водокористування №Укр.-2762-А-Ів-Фр від 13.09.2012 року), а закінчився 11.10.2015 року (закінчення терміну видачі дозволів). Решту збитків, які нараховані позивачем за період з 12.10.2015 року по 06.12.2015 року на суму 145721,96 грн, суд першої інстанції вважає необґрунтованими і недоведеними, оскільки, враховуючи деліктність правовідносин сторін, позивач не довів протиправне шкідливе винне діяння відповідача в завданні шкоди, зокрема, використання води за вказаний період саме з вини відповідача, а не позивача.

Апеляційний господарський суд не погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог і зазначив, що повернення документів заяви щодо отримання дозволу на спеціальне водокористування на доопрацювання фактично є негативною відповіддю Департаменту, а подання документів після доопрацювання, є повторенням процедури спочатку, а не продовженням попередньої, тому фактично відповідач подав заяву та долучені до неї проектні документи про видачу нового дозволу на спеціальне водокористування лише 30.11.2015 року, тобто до дня отримання дозволу №Укр-830-А-Ів.Фр (07.12.2017 року) самовільно здійснював спеціальне водокористування без отримання такого дозволу, що є порушенням п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 Водного кодексу України, що в свою чергу, тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків, які позивач правильно розрахував на підставі п. 9.1. Методики.

Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що п.п. 1.2., 9.1. Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків передбачають визначення розміру збитків за самовільне користування водними ресурсами у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, в той час як в суді першої інстанції було доведено факт використання води в межах ліміту, встановленого дозволом на спеціальне водокористування № Укр-2762-А-ів-Фр від 13.09.2012 року, Вищий господарський суд України відхиляє з таких підстав.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Відповідно до ст. 110 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

У дозволі, відповідно до п. 5 Порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 13.03.2002 року, зазначаються, зокрема: термін, на який видано дозвіл, ліміти забору води, використання води та скидання забруднюючих речовин, умови спеціального водокористування. Термін дії дозволу на спеціальне водокористування № Укр-2762-А-ів-Фр від 13.09.2012 року сплив 29.08.2015 року, тобто починаючи з 30.08.2015 року здійснення відповідачем спеціального використання без отримання нового дозволу, навіть у межах лімітів встановлених попереднім, є самовільним водокористуванням, тобто порушенням правил спеціального водокористування, за що водокористувач зобов'язаний понести відповідальність, відшкодувавши завдані збитки, розмір яких має розраховуватись саме за п. 9.1. Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, яким передбачено стягнення збитків за самовільне користування водними ресурсами.

Доводи відповідача про те, що державі внаслідок дій відповідача не було завдано збитків, оскільки він весь час та повністю сплачував збори та інші платежі за спеціальне водокористування є безпідставними, оскільки з аналізу ч. 2 ст. 111 Водного кодексу України вбачається, що здійснення таких платежів не звільняє водокористувача від обов'язку відшкодувати збитки, завдані внаслідок порушень водного законодавства, яким в цьому випадку є спеціальне водокористування без отримання дозвільних документів.

Крім того, такі доводи касаційної скарги спрямовані на здійснення судом касаційної інстанції переоцінки встановлених попередніми судовими інстанціями обставин та наявних у справі доказів, що суперечить приписам ст. 1117 ГПК України.

Є також безпідставними доводи касаційної скарги про те, що вчинення відповідачем всіх залежних від нього дій для отримання дозвільних документів на спеціальне водокористування доводить відсутність його умислу у заподіянні збитків державі, і що з 12.10.2015 року по 06.12.2015 року порушення відповідачем водного законодавства України відбулось, зокрема, і з вини державних органів, які порушили п. 4 Порядку видачі дозволів та видали відповідний дозвіл більш ніж через 30 календарних днів, що виключає можливість застосовувати до відповідача таку відповідальність, як обов'язок відшкодувати збитки.

Зі змісту п. 4 вказаного Порядку вбачається, що за результатами розгляду заявки про надання дозволу на спеціальне водокористування може бути прийняте як рішення про видачу дозволу на спеціальне водокористування, так і про відмову в його видачі, при цьому, процедура щодо усунення недоліків (доопрацювання) документів доданих до такої заявки в Положенні не передбачена, тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що повернення документів на доопрацювання фактично є негативною відповіддю від Департаменту і подання документів після доопрацювання - це повторення процедури спочатку, а не її продовження, є правильним, внаслідок чого є правильним і висновок про те, що самовільне водокористування відповідач здійснював до 06.12.2015 року включно.

Відсутність умислу відповідача у завданні державі збитків не виклює його вини, оскільки винна дія особи може відбуватися не лише за умислу, а й з необережності. В цьому випадку вчасне неотримання відповідачем відповідних дозвільних документів відбулось саме через неналежне оформлення відповідачем заяви та доданих до неї документів на отримання такого дозволу, тобто саме з його вини. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про наявність всіх підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі 278593,21 грн є правильним.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не встановив порушення чи неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд касаційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Надвірнаводоканал" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 року у справі № 909/1136/16 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.СуддяКовтонюк Л.В.СуддяНєсвєтова Н.М.