Постанова № 68850438, 11.09.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 вересня 2017 року № 2а-1624/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "КУБ"доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіза участюПрокуратури Подільського району міста Києва (Київської місцевої прокуратури №7)проскасування податкових повідомлень-рішень

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «КУБ» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) за участю прокуратури Подільського району міста Києва (Київської місцевої прокуратури №7) (далі - прокуратура), в якому просить: скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.12.2011 року №0001212330 та №0001222330.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Леміш Груп» є реальними.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2015 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.04.2016 року скасовано постанову суду першої інстанції від 18.05.2015 р. та ухвалу суду апеляційної інстанції від 07.07.2015 року, а справу №2а-1624/12/2670 направлено на новий розгляд.

Направляючи справу на новий розгляд до суд касаційної інстанції зазначив, що судам попередніх інстанцій слід було на підставі належних та допустимих доказів перевірити хто був відповідальним за ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Леміш Груп» у період здійснення господарських операцій з позивачем. У випадку наявності інформації про те, що відповідальні за ведення господарської діяльності особи контрагента позивача надані на підтвердження господарської операції документи не підписували і не складали, слід поставити в порядку, визначеному статтею 81 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про проведення експертного дослідження на предмет наявності чи відсутності ознак підроблення підпису посадовими особами, які підписували первинні документи, видані ТОВ «Леміш Груп» або допитати посадових осіб вказаного суб'єкта господарювання в порядку, визначеному статтями 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Встановлення обставин підписання документів уповноваженою/не уповноваженою особою має важливе значення для правильного вирішення даної справи, зокрема, щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.

Слід зазначити, що суди попередніх інстанцій також не встановили чи порушувалась кримінальна справа відносно директора ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_1 та чи виносився вирок за результатами розслідування вказаної справи.

Крім того, суд касаційної інстанції в ухвалі від 20.04.2016 року зазначив, на підставі вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2012 року слід перевірити період вчинення ОСОБА_2 злочинних дій, що полягали у фіктивному підприємництві ТОВ «Леміш Груп», та перевірити чи вчинялись зазначені злочинні дії в період господарських операцій з позивачем, а також чи вчинення вказаною особою злочинних дій впливає на реальність господарських операцій позивача.

В ході нового судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити з підстав того, що при донарахуванні податкових зобов'язань податкові органи зобов'язані довести вину платника податків, а суд має оцінювати факти, наведені у вироку в кримінальній справі виключно в контексті з іншими доказами у справі.

Представник відповідача та представник прокуратури проти позову заперечували повністю та просили суд відмовити в позові повністю.

На підставі п. 4 ст. 122 КАС України суд ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва з урахуванням вимог ухвали ВАС України від 20.04.2016 року встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що з 03.11.11 р. по 09.11.11 р. Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп» за період з 01.07.09 р. по 31.03.11 р., за результатами якої складено акт № 444/23-304/32620689 від 11.11.11 р.

В ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Агентство безпеки «КУБ» п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11, п.16.4 ст.16 Закону України «Про оподаткування підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 2103236, 00 грн.;

пп. 7.2.3, п.7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1663096,0 грн.

Встановлені в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним включенням до складу валових витрат вартості придбаних у ТОВ «Леміш Груп» товарів/послуг та відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, у зв'язку із наступним: згідно пояснень директора ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_3 та засновника ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_2 вони не причетні до фінансово-господарської діяльності підприємства; згідно з висновком спеціаліста підписи на договорах, податкових накладних, актах здачі-приймання робіт, видаткових накладних та рахунках-фактурах від імені колишнього директора ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_1, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою; відповідно до бази даних кількість працюючих за 2010 рік 1 чоловік, інформація щодо наявності основних та обігових фондів згідно з поданою декларацією відсутня, остання податкова звітність підприємства за серпень 2010 року визнана недійсною.

Наведена інформація, на думку відповідача, свідчить, що договори, укладені ТОВ «АБ «КУБ» з ТОВ «Леміш Груп», не спричиняють реального настання правових наслідків, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та є нікчемними, а тому позивач не має права формувати валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість по спірним господарським операціям.

На підставі акту перевірки № 444/23-304/32620689 від 11.11.11 р. податковим органом прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 02.12.2011 року №0001212330, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ «АБ «КУБ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2 629 045,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2 103 236,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 525 809,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 02.12.2011 року №0001222330, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «АБ «КУБ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 078 870,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 663 096,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 415 774,00 грн.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Як встановлювалось неодноразово судами та зазначено в акті перевірки, між ТОВ «АБ «КУБ» (замовник) та ТОВ «Леміш Груп» (виконавець) укладено договори про надання послуг від 01 вересня 2009 року №01-09/1, від 02 вересня 2009 року №02-09/1, від 02 вересня 2009 року №02-09/2, від 03 вересня 2009 року №03-09/1, від 04 вересня 2009 року №04-09/1, від 01 жовтня 2009 року №01-10/1, від 01 листопада 2009 року №01-11/1, від 03 листопада 2009 року №03-11/1, від 02 грудня 2009 року №02-12/1, від 04 січня 2010 року №04-1/1, від 05 січня 2010 року №05-1/1, від 01 лютого 2010 року №01-02/1, від 01 березня 2010 року №01-03/1, від 03 березня 2010 року №03-03/1, від 01 квітня 2010 року №322-04/1, від 01 квітня 2010 року №04-04/1, від 05 травня 2010 року №05-05/1, від 01 червня 2010 року №06/2010/1-к, від 01 червня 2010 року №06/06/2010-к, від 01 липня 2010 року №01/07/2010-к та від 01 липня 2010 року №07/2010/1-к, за умовами яких ТОВ "Леміш Груп" зобов'язується надати позивачу послуги з контролю, послуги з виготовлення та розповсюдження поліграфічної продукції, з підбору персоналу, фотозйомки об'єктів та правової допомоги; та договір про продаж матеріальних цінностей від 20 травня 2010 року №20-05/1.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, що оригінали документів фінансово-господарської діяльності позивача по відносинам із ТОВ «Леміш Груп», після проведення перевірки вилучені згідно з протоколом обшуку від 25.11.2011 року старшим СВ ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва капітаном податкової міліції ОСОБА_4

Відповідно до п. 10 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої наказом №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010 року (в редакції станом на момент вчинення слідчої дії) протокол складається у двох примірниках, підписується особою, яка проводила вилучення майна, цінностей або документів, а також інших об'єктів, понятими, а також іншими учасниками слідчої дії, у тому числі особою, у якої проводилося вилучення, а в разі її відсутності повнолітнім членом її родини або представником житлово-експлуатаційної організації, сільської (селищної), міської ради, адміністрації відповідного підприємства, установи, організації.

Копія протоколу видається на руки особі, у якої проведено вилучення майна, цінностей, документів, а в разі її відсутності - повнолітнім членам її родини або названим вище представникам.

Наведене свідчить, що у позивача повинен бути наявний протокол виїмки від 25.11.2011 року, а відтак ненадання його суду не звільняє позивача від обов'язку доказування в тій частині доводів, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Крім цього, ухвалою суду від 24.01.2017 року витребувано від СВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва належним чином засвідчену копію протоколу виїмки від 25.11.2011 року, проведеного старшим слідчим СВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва ОСОБА_4 на підставі постанови від 22.11.2011 року в приміщенні, орендованому ТОВ «АБ «КУБ» за адресою: вул. Турівська, буд. 24/17.

За результати розгляду вказаної ухвали суду листом №884/9/26-56-23 від 09.03.2017 року повідомлено, що досудове розслідування відносно службових осіб ТОВ «АБ «КУБ» слідчими СВФР ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві не здійснюється, а інформація щодо проведення у 2011 році слідчих дій за адресою: м. Київ, вул. Турівська, 24/17 у СВФР ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві відсутня.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (що діяв на час існування спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наявних в матеріалах справи копій договорів про надання послуг від 01.09.2009 року №01-09/1 та від 01.07.2010 року №7/2010/1-к вбачається, що відповідно до договору про надання послуг від 01 вересня 2009 року №01-09/1 ТОВ "Леміш Груп" зобов'язалось надати позивачу, як замовнику, за плату послуги з контролю (у тому числі дистанційного) із залученням відповідних технічних засобів за здійсненням охоронних заходів відносно об'єктів охорони силами замовника, виявленню факторів, які можуть негативно вплинути на виконання замовником договірних зобов'язань відносно здійснення заходів по охороні об'єктів, а також перепускного режиму на них; відповідно до договору про надання послуг від 01 липня 2010 року №7/2010/1-к ТОВ "Леміш Груп" зобов'язувався виготовити замовнику поліграфічну продукцію, послідуюче розповсюдження поліграфічної продукції в межах України; під поліграфічною продукцією розуміється буклет.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ "Леміш Груп" протягом вересня 2009 року - липня 2010 року виписало позивачу видаткові накладні та акти здачі-приймання (надання послуг) всього на суму 8 315 482,20 грн.

Відповідно до актів здачі-приймання (надання послуг), копії яких містяться в матеріалах справи, протягом вересня 2009 року - липня 2010 року ТОВ "Леміш Груп" надало наступні послуги: послуги з контролю із залученням відповідних технічних засобів за здійсненням охоронних заходів, виготовлення та розповсюдження буклетів, комплексні послуги з юридичної допомоги, послуги з проведення підбору персоналу, послуги з проведення фотозйомки об'єктів, які вважаються замовником перспективними щодо проведення відносно них господарської діяльності.

Крім того, згідно з рахунками-фактурами та видатковими накладними у травні 2010 року ТОВ "Леміш Груп" поставило позивачу товар: папір, ручки, коректори та інші канцелярські товари, столи, знищувачі документів, принтери, сейф, сканер телефони костюми для охоронника, сорочки, берці, футболки.

ТОВ "Леміш Груп" виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 8 315 482,18 грн., у тому числі податок на додану вартість - 1 663 096,41 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що оригінали усіх первинних та інших підтверджуючих документів по взаємовідносинам позивача ТОВ «Леміш Груп» в матеріалах справи відсутні. Водночас, останні досліджувались податковим органом в ході проведення перевірки позивача.

Так, судом встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а доводи відповідача про невідповідність первинних документів, складених ТОВ «Леміш Груп», у зв'язку із підписанням їх невстановленою особою підтверджується наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, що акти здачі-приймання (надання послуг) ТОВ «Леміш Груп» підписані від імені ОСОБА_1

При цьому, в матеріалах справи міститься висновок №895 від 02.06.2011 року, що складений спеціалістом сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ майором ОСОБА_5, з якого вбачається, що зображення підписів від імені ОСОБА_1 в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) ТОВ «Леміш Груп» виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Крім того, контролюючий орган пов'язує нереальність господарських операцій позивача з контрагентом саме із поясненнями директора ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_3 та засновника ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_2 щодо непричетності до фінансово-господарської діяльності даного підприємства.

Так, в матеріалах справи міститься вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24.01.2012 року у справі №1-2005/11, яким ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Зазначений вироком встановлено, що з ОСОБА_2 з 03.09.2010 року здійснював господарську діяльність ТОВ «Леміш Груп» з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб.

Водночас, період, за який здійснювалась перевірка позивача охоплює зазначений у вироку період здійснення ОСОБА_2 господарської діяльності від імені ТОВ «Леміш Груп».

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Оскільки податковим органом нереальність здійснення господарських операцій пов'язувалась саме із непричетністю ОСОБА_2 та директора ОСОБА_3 до господарської діяльності ТОВ «Леміш Груп» та підписання актів здачі-приймання іншою особою, а не ОСОБА_1, що підтверджується наявними матеріалами справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів відповідача, викладених в акті перевірки, а відтак збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток правомірним.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість» передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Матеріалами справи не підтверджено, а судом встановлено, що придбання позивачем у ТОВ «Леміш Груп» товарів і послуг безпосередньо не пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції не підтверджуються необхідними документами.

Хоча на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Леміш Груп» було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, не підтвердження реальності здійснення господарських операцій свідчить про відсутність права нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та підстави для їх скасування - відсутні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство безпеки «КУБ» відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук