Постанова № 68839510, 04.09.2017, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

04.09.2017 227/2158/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2017 року Справа № 227/2158/17

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кошлі А.О.

при секретарі Овчинніковій Ю.О.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача -2 ОСОБА_2

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Добропілля адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

12 липня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Добропільського міськарйонного суду Донецької області з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька щодо невиплати ОСОБА_3 пенсії з 01 серпня 2014 року і не нарахуванні та невиплаті пенсії з 01 листопада 2014 року.

- зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька поновити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп НОМЕР_1) виплату пенсії з 01 серпня 2014 року і нарахування та виплату пенсії з 01 листопада 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до липня 2014 року отримувала пенсію в управлінні ПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька, з відповіді Головного управління ПФУ в Донецькій області від 19.06.2017 року № 6510/02-1 дізналася, що нарахування пенсії здійснювалось пл. жовтень 2014 року, припинення нарахування та виплати пенсії вважає протиправним та таким, що порушує право гарантоване Конституцією України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити, зазначивши, що управлінням ПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька безпідставно припинено виплату та нарахуванню позивачу пенсії.

Представник управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька (відповідач-1) в судове засідання не прибув, на зареєстровану юридичну адресу відповідча-1: Донецька обл., м. Добропілля, вул. Комсомольська, 28а, направлялась судова повістка, проте згідно повідомлення Добропільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області зазначено, що згідно відомостей, які містяться на офіційному сайті Головного управління ПФУ в Донецькій області про юридичну особу УПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька, значиться адреса, за якою фактично розташоване Добропільське об’єднане управління ПФУ Донецької області. Управління повідомляє, що керівний склад УПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька не призначався, діяльність не ведеться.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-2) в судовому засіданні зазначила про те, що на даний час що керівний склад УПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька не призначався, відсутні особи, які виявили бажання там працювати, юридична особа не припинена та зареєстрована за адресою зазначеною в позові. Окрім того зазначила, оскільки ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не наділено повноваженнями з приводу призначення та виплати пенсій, воно не може бути належним відповідачем у вказаній справі, у зв’язку з чим просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 26.07.2017 року залучено у якості другого відповідача ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, оскільки на заміну первісного відповідача представник позивача заперечував.

Під час судового розгляду, в судовому засіданні 30.08.2017 року представник позивача зазначив, що позові вимоги до відповідача-2 не звернуті, в даній справі оскаржується питання правомірності припинення виплати та нарахування пенсії позивачу.

Представник відповідача – 2 в судовому засіданні наголошувала на тому, що ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не вправі приймати рішення з проводу відновлення нарахування та виплати пенсій позивачу, також роз’яснила яким чином здійснюється нарахування та виплата пенсій, особам які є внутрішньо переміщеними, зазначивши, що позивач має право звернутись до будь-якого управління пенсійного фонду, за місцем переміщення, відкрити рахунок в Ощадбанку та їй буле відновлено нарахування та виплата пенсії, за наявних підстав. Приймати рішення замість УПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька відповідач-2 не має права.

З урахуванням встановлених обставин, зокрема з приводу того, що УПФУ в Будьоннівському районі м. Донецька не є ліквідованою юридичною особою, є державним органом діяльність якого не припинена, в розумінні КАС - суб’єктом владних повноважень, тому у вказаній справі буде вирішувати правомірність дій саме вказаного суб’єкта.

Окрім того, про відсутність позовних вимог до відповідача-2 зазначив представник позивача.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером, дитина війни, згідно посвідчення № 30605. Місцем проживання є: Україна, Донецька обл., м. Донецьк, вул. Тамбовська, буд, 59, корп.36.

Згідно наданої інформації з Центральної бази даних одержувачів пенсій датою останнього нарахування пенсії позивачу значиться – 04.10.2014 р.

З листа Головного управління ПФУ в Донецькій області від 19.06.2017 року № 6515/02-1 встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України і Будьоннівському районі м. Донецька, отримувала пенсійні виплати за місцем фактичного проживання по липень 2014 року через відділення поштового зв’язку. Місяць останнього нарахування пенсії – жовтень 2014 року.

З вказаного суд робить висновок про те, що після останнього отримання пенсії за період липень 2014 року, за періоди серпень-жовтень 2014 року пенсія була нарахована, а з листопада 2014 року нарахування і виплата припинена.

Вирішуючи питання правомірності припинення виплати та нарахування пенсій позивачу суд виходить з наступного.

Статтею 1 Конституції Україна проголошена суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України і у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наявності відповідного страхового стажу набула право на отримання пенсії.

Як встановлено ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Виходячи із правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Отже, безумовним правом позивача є право на соціальний захист, а саме на призначення та виплату їй пенсії, а відповідно обов'язком України є, зокрема, соціальний захист своїх громадян, які перебувають за її межами, у тому числі й на призначення та виплату пенсії.

Згідно ст. 55 Конституції України - права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений як Конституцією так і Законами України.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до ч. 3 цієї статті виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відтак, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону № 1058-IV.

Відповідно до матеріалів справи попри фактичне припинення нарахування та виплати пенсії, рішення територіальним органом Пенсійного фонду щодо припинення виплати позивачу пенсії не приймалося.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження», м. Донецьк відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження.

З метою врегулювання питання фінансування бюджетних установ Донецької та Луганської областей Кабінет Міністрів України постановою від 07.11.2014р. № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» затвердив Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей.

Вказаною постановою Уряд доручив Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям забезпечити до 1 грудня 2014 р. переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Крім того, п. 2 Постанови встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. № 509 «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» для продовження виплати пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262, пенсіонеру необхідно особисто стати на облік в управлінні соціального захисту населення за місцем проживання (перебування) на території, яка контролюється українською владою та отримати довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та надати її до управління Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (перебування).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок) та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (далі- Порядок № 365).

Відповідно до ч. 1 Порядку, він визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (ч. 2 Порядку).

Згідно з ч. 5 Порядку для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.

Відповідно до п. 7 Порядку для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.

Для призначення (відновлення) соціальних виплат особі, яка перебуває на обслуговуванні в територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) або здобуває освіту певного рівня в дошкільних, шкільних, професійно-технічних і вищих навчальних закладах (студенти денної форми навчання), структурний підрозділ з питань соціального захисту населення надсилає до відповідного органу (закладу) запит щодо надання протягом 15 днів підтвердження перебування/навчання внутрішньо переміщеної особи в такому органі (закладі). У разі не підтвердження факту перебування/навчання внутрішньо переміщеної особи, про що відповідний орган (заклад) інформує письмово, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.

Позивач, громадянин України не є внутрішньо переміщеною особою, оскільки відповідну довідку на отримувала.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежнсть судової влади» №8 від 13.06.2007, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно положень ст.1 Конвенції, Статті1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою.

Припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач-1 порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об’єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (справа Європейського суду з прав людини «Мюллер проти Австрії», 1975 рік) та пов’язане з правом мирно володіти своїм майном.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення ).

У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції,суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-ІУ від 23.02.2006.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем-1 безпідставно припинена виплата пенсії позивачу з 01 серпня 2014 року та з 01 листопада 2014 року нарахування та виплата пенсії.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІУ від 09.03.2003, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами..

За таких обставин, з огляду на час припинення органом Пенсійного фонду виплати позивачу пенсії, зазначена відповідачем підстава припинення виплати пенсії, не була передбачена чинним законодавством, тому виплата пенсії має бути поновлена з часу припинення її виплати, яке було неправомірним.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до вимог законодавства, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до встановлених у справі обставин,суд приходить до висновку, що невиплата відповідачем з 01.08.2014 року позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставною, а тому , таку бездіяльність слід визнати протиправною, а також, необхідно зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.11.2014 року .

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 256 КАС України постанова суду в межах суми пенсії за один місяць підлягає до негайного виконання.

Керуючись ст. ст. 11,71,94,105,159,160,163,186,254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька щодо невиплати ОСОБА_3 пенсії з 01 серпня 2014 року і не нарахуванні та невиплаті пенсії з 01 листопада 2014 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька поновити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп НОМЕР_1) виплату пенсії з 01 серпня 2014 року і нарахування та виплату пенсії з 01 листопада 2014 року.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп НОМЕР_1) пенсії за один місяць.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в Будьоннівському районі м. Донецька судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) гривень.

Постанова суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 254 КАС України та може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області у порядку та строки визначені ст. 186 КАС України.

Повний текс постанови буде складено 04.09.2017 року.

Суддя А.О. Кошля

30.08.2017