Рішення № 68784707, 11.09.2017, Київський районний суд м. Одеси

_____________________ Справа № 520/12378/13-ц

Провадження № 2/520/6212/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2017 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Єгоровій Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_1»

до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей:

ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

до ОСОБА_5,

третя особа – Служба у справах дітей Одеської міської ради,

про виселення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_1» звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа – Служба у справах дітей Одеської міської ради, в якому просило суд виселити ОСОБА_2 та її дітей: ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 із житлового будинку по вул. Львівській, 2, у м. Одесі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача посилався на те, що 06 серпня 2008 року між ПАТ «Перший Український ОСОБА_1» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Славутич-95» було укладено кредитний договір, згідно із яким, ТОВ «Славутич-95» отримало кредит у розмірі 2600000 доларів 00 центів США та зобов'язалося повернути його до 06 серпня 2010 року.

На забезпечення виконання ТОВ «Славутич-95» зобов'язань за кредитним договором, між ПАТ «Перший Український ОСОБА_1» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку належне їй домоволодіння з надвірними спорудами по вул. Львівській, 2, у м. Одесі.

Представник позивача зазначає, що у зв'язку із невиконанням ТОВ «Славутич-95» зобов'язань за кредитним договором, ПАТ «Перший Український ОСОБА_1» звернув стягнення па предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього та зареєстрував таке право у встановленому законом порядку.

Проте, станом на час звернення стягнення на предмет застави, у домоволодінні зареєстровані та фактично проживають відповідачі, які відмовляються його звільнити, у зв'язку із чим ПАТ «Перший Український ОСОБА_1» звернувся до суду з позовом про виселення.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2016 року, позов Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_1» до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради про виселення було задоволено. Виселено ОСОБА_2 та її малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3 з житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 2.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016року касаційну скаргу ОСОБА_5 було задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року та увалу апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала касаційної інстанції мотивована тим, що за змістом ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР, якщо в іпотеку передано жиле приміщення, яке було придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, підстави для виселення мешканців із зазначеного жилого приміщення без надання їм іншого постійного житла відсутні, а з витягу із Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_2 набула право власності на спірне домоволодіння 08 жовтня 2003 року на підставі договору дарування, тобто предмет іпотеки було придбано не за кредитні кошти.

Таким чином, суд касаційної інстанції зазначив, що вирішуючи спір, суди на зазначені вище вимоги закону та докази уваги не звернули й зробили висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вищі порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вказана цивільна справа на підставі ст. 11-1 ЦПК України, розподілена судді Київського районного суду м. Одеси Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Калініченко Л.В. від 18.11.2016 року цивільну справу №520/12378/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_1» до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей: ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – Служба у справах дітей Одеської міської ради, про виселення було прийнято до свого провадження, та призначено попереднє судове засідання.

У судовому засіданні 03.04.2017 року, у зв’язку з тим, що під час розгляду справи, ОСОБА_6 змінив прізвище на ОСОБА_2 та досяг повноліття, тобто має повну цивільну дієздатність, судом, за клопотанням представника позивача, було залучено ОСОБА_5 до участі у справі в якості відповідача (т. 4 а.с. 38-39).

У судовому засіданні 11.09.2017 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 11.09.2017 року представник відповідачки - ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проти позову заперечував, просив відмовити ПАТ «Перший Український ОСОБА_1» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач - ОСОБА_5 про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, у судові засідання не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомив, заперечення на позовну заяву не надав.

Відповідно до ст.74 ЦПК України, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Частиною 3 ст. 76 ЦПК України передбачено, що якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею.

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа ОСОБА_7 проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Згідно з ч.4 ст.169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Крім того, суд зазначає, що відповідачу - ОСОБА_5 відомо про розгляд зазначеної справи, про що свідчить його клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 26.06.2017року, яке було задоволено судом (т.4 а.с.53).

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Одеської міської ради про час та місце судових засідань повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, які наявні у матеріалах справи, у судові засідання не з’явився, заперечення або письмові пояснення на позовну заяву не надав.

Враховуюче вищевикладене, а також, що відповідно до ч.1 ст. 157 ЦПК України, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, Київським районним судом м. Одеси було ухвалено провести розгляд справи за відсутності відповідача - ОСОБА_5 та за відсутності представника третьої особи - Служби у справах дітей Одеської міської ради.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідачки - ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, 06.08.2008 року між ПАТ «Перший Український ОСОБА_1» та ТОВ «Славутич-95» було укладено кредитний договір № 7.6-39, відповідно до якого ПАТ «Перший Український ОСОБА_1» зобов’язався надати ТОВ «Славутич-95» кредит у розмірі 2600000 доларів 00 центів США, а ТОВ «Славутич-95» зобов’язалося прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити позивачу відсотки за користування кредитом та повернути кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені графіком, але не пізніше 06.08.2010 року.

У забезпечення виконання зобов’язань ТОВ «Славутич-95» за кредитним договором, 06 серпня 2008 року між ПАТ «Перший Український ОСОБА_1» та ОСОБА_2 було укладений іпотечний договір №7.6-39/І, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 4729, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку ПАТ «Перший Український ОСОБА_1» домоволодіння з надвірними спорудами, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 2.

Відповідно до п. 6.7.1. іпотечного договору, у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотеко держатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог позивача, є правовою підставою для реєстрації права власності позивача на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (п. 6.7.2 іпотечного договору).

У зв’язку із невиконанням ТОВ «Славутич-95» зобов’язань за кредитним договором позивач звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього та зареєстрував таке право у встановленому законом порядку, про що надані відповідні витяги із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (т.1 а.с. 15-25).

Проте, станом на час звернення стягнення на предмет застави, у домоволодінні зареєстровані та фактично проживають відповідачі: ОСОБА_2 та її діти: ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (т.1 а.с. 28).

15.08.2013 року позивач за допомогою поштового зв’язку направив відповідачам вимогу про виселення, яка була отримана ОСОБА_2 17.08.2013 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (т.1 а.с. 32).

Однак, вимоги позивача про звільнення домоволодіння відповідачами були проігноровані, у зв’язку із чим позивач звернувся до суду із позовом про виселення.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2016 року, позов Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_1» до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Служба у справах дітей Одеської міської ради про виселення було задоволено. Виселено ОСОБА_2 та її малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3 з житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 2.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016року касаційну скаргу ОСОБА_5 було задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року та увалу апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала касаційної інстанції мотивована тим, що за змістом ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР, якщо в іпотеку передано жиле приміщення, яке було придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, підстави для виселення мешканців із зазначеного жилого приміщення без надання їм іншого постійного житла відсутні, а з витягу із Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_2 набула право власності на спірне домоволодіння 08 жовтня 2003 року на підставі договору дарування, тобто предмет іпотеки було придбано не за кредитні кошти.

Таким чином, суд касаційної інстанції зазначив, що вирішуючи спір, суди на зазначені вище вимоги закону та докази уваги не звернули й зробили висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вищі порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом частини першої статті 41 Закону «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Укладеним іпотечним договором від 06 серпня 2008року за №7.6-39/І сторони узгодили право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 40 Закону «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.

Прикінцевими положеннями Закону «Про іпотеку», який набрав чинності з 1 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК УРСР, зокрема, текст статті 109 викладено у нові редакції.

За змістом частини другої статті 40 Закону «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Пунктом 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» передбачено, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно із ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК Української РСР, статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотеко держателя або нового власника або в іншій погоджений сторонами строк.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Саме до цього зводиться висновки Верховного Суду України щодо застосування статті 109 ЖК УРСР та положень статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку», викладені у постановах від 21 жовтня 2015 року №6-1484цс15, від 02 березня 2016 року №6-3064цс15, від 22 червня 2016 року №6-197цс16 та ін., які згідно зі статтею 360-7 ЦПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З матеріалів справи, зокрема витягу із Реєстру прав власності на нерухоме майно, вбачається, що ОСОБА_2, набула права власності на спірне домоволодіння 08 жовтня 2003 року на підставі договору дарування від 08.10.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального управління ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за №12661, тобто судовим розглядом встановлено, що домоволодіння, яке є предметом іпотеки було придбане іпотекодавцем не за кредитні кошти (т.2 а.с. 163).

Належність ОСОБА_2 на праві власності домоволодіння №2 по вулиці Львівській в місті Одесі, також було встановлено сторонами під час укладення та зазначено у іпотечному договорі №7.6-39/І від 06 серпня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 4729.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що ПАТ «Перший Український ОСОБА_1» набув право власності на спірне домоволодіння з надвірними спорудами, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 2, у зв’язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, і з цих підстав просить виселити колишнього власника і членів його сім’ї, який передав в іпотеку домоволодіння, придбаний не за рахунок кредитних коштів, без надання іншого постійного житла, суд вважає за необхідне відмовити Публічному акціонерному товариству «Перший Український ОСОБА_1» у задоволенні позову про виселення ОСОБА_2 та її дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 із житлового будинку по вул. Львівській, 2, у м. Одесі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, у зв’язку з відмовою у позові, витрати по сплаті судового збору позивачу не відшкодовуються.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст. ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212 – 215, 294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_1» до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, до ОСОБА_5, третя особа – Служба у справах дітей Одеської міської ради, про виселення – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особи, які не приймали участь під час проголошення рішення суду протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий Калініченко Л. В.