Постанова № 68779417, 07.09.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Панченко О.М. Чередниченка В.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровського міського центру зайнятості на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року у справі № 804/2637/16 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського міського центру зайнятості про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася суду з позовом до Лівобережного районного центру зайнятості м. Дніпропетровська, правонаступником якого є Дніпровський міський центр зайнятості (далі - відповідач), в якому просила визнати незаконним рішення відповідача про відмову у реєстрації як незайнятої особи, викладеного у листі № 3659 від 22.10.2015 року та зобов'язати відповідача зареєструвати позивача як незайняту особу і надати статус безробітного.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного районного центру зайнятості м. Дніпропетровська про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано незаконним рішення Лівобережного районного центру зайнятості м. Дніпропетровська № 3659 від 22.10.2015 року про відмову у реєстрації ОСОБА_1, як незайнятої особи.

Зобов'язано Лівобережний районний центр зайнятості м. Дніпропетровська зареєструвати ОСОБА_1, як незайняту особу та надати статус безробітного з 20.10.2015 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року було задоволено клопотання про заміну відповідача правонаступником по справі за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного районного центру зайнятості м. Дніпропетровська про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Замінено відповідача Лівобережний районний центр зайнятості м. Дніпропетровська по справі № 804/2637/16 на Дніпропетровський міський центр зайнятості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Дніпропетровський міський центр зайнятості звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначену постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що позивач має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, а тому належить до зайнятого населення та не може отримати статус безробітного. Крім того, ОСОБА_1 направила свої документи засобами поштового зв'язку, в той час як відповідний статус безробітного може бути надано лише за наслідками подання особистої заяви. При цьому фактично відповідачем за наслідками розгляду заяви позивача рішення по суті відповідно до п.6 Порядку № 198 не приймалося, а лише листом від 22.10.2015 року було надано роз'яснення чинного законодавства про порядок та підстави реєстрації особи, як безробітної.

Представники відповідача в судовому засіданні просили задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, зазначаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 20.10.2015 року ОСОБА_1 звернулась до Лівобережного районного центру зайнятості м. Дніпропетровська із заявою про реєстрацію, як безробітної (а.с.11-18).

До заяви позивачем було додано: копію паспорта, копію трудової книжки, копію диплому про освіту з додатками, копію ідентифікаційного коду, копію наказу Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.10.2015 року № 310 К про звільнення ОСОБА_1.

Розглянувши заяву позивача, Лівобережний районний центр зайнятості м. Дніпропетровська 22.10.2015 року надав відповідь № 3659 про відмову в реєстрації, як незайнятої особи (а.с.19).

В обґрунтування такого рішення, відповідачем зазначено, що при перевірці наданих документів було встановлено, що 16.06.2008 року позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Визнання протиправним та скасування вказаного рішення, викладеного в листі від 22.10.2015 року № 3659, і зобов'язання відповідача зареєструвати позивача як незайнятої особи та надати статус безробітньої з 20.10.2015 року і було предметом судового розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення позивача до відповідача остання дійсно не мала роботи та заробітку чи інших передбачених законом доходів, а тому відмова Дніпровського центру зайнятості є безпідставною та неправомірною.

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що останнє було прийняте без врахування наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" видами забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначає Закон України "Про зайнятість населення".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Пунктом 7 ч. 1 вказаної статті Закону визначено, що зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом голови НКЦПФР від 02.10.2015 року № 310-к ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника Дніпровського територіального управління Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку у зв'язку з ліквідацією управління згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Не погодившись із вказаним наказом, ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до суду.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року у справі № 804/15467/15, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано наказ Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 2 жовтня 2015 року № 310К.

Зобов'язано Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку поновити ОСОБА_1 на роботі в Східному територіальному управлінні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за тією ж спеціальністю, кваліфікацією та посадою, яку вона займала у Дніпровському територіальному управлінні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Стягнуто з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 6 жовтня 2015 року по 28 квітня 2016 року.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 27 квітня 2017 року у справі № 804/15467/15 касаційну скаргу Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку задоволено частково.

Скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті судові рішення залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, з огляду на вищевказані судові рішення фактично ОСОБА_1 поновлена на роботі з 05 жовтня 2015 року та не може вважатися безробітною у розумінні приписів статті п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення".

При цьому колегія суддів апеляційного суду зауважує, що 15.09.2016 року відповідачем надано позивачу статус безробітної, що сторонами не заперечується.

Разом з тим, як встановлено в суді апеляційної інстанції, при поданні документів до Дніпровського міського центру зайнятості 20.10.2015 року, позивачем не надавався витяг з Єдиного реєстру адвокатів України про зупинення адвокатської діяльності на підставі відповідної заяви та довідка з податкової служби про зняття з обліку платника податків, що позивачем не заперечується (а.с.171,176).

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що станом на дату звернення ОСОБА_1 до відповідача із відповідною заявою, у Дніпровського міського центру зайнятості були відсутні визначені законом підстави для надання позивачу статусу безробітної.

В той же час, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Частиною 2 статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно абзацу 4 пункту 3 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 198 (далі - Порядок № 198) реєстрація проводиться за умови пред'явлення паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина України, облікової картки платника податків, трудової книжки (цивільно-правового договору чи документа, який підтверджує період зайнятості), а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту.

Відповідно до абзацу 1 пункту 5 Порядку № 198 статус безробітного надається особам, які зазначені у частині першій статті 43 Закону України "Про зайнятість населення", з першого дня реєстрації у центрі зайнятості на підставі заяви за формою, затвердженою Мінсоцполітики, у разі відсутності підходящої роботи, підбір якої здійснюється відповідно до статті 46 зазначеного Закону.

Абзацами 1, 2 пункту 6 Порядку № 198 визначено, що рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше ніж протягом семи календарних днів з дня подання особою заяви про надання статусу безробітного.

З наказом про надання (відмову в наданні) статусу безробітного, визначення розміру і строку виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття, відкладення, скорочення тривалості та припинення виплати такого забезпечення особа ознайомлюється під час відвідування центру зайнятості, про що ставить підпис у відповідному додатку до персональної картки.

Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що законодавцем встановлено прийняття відповідного рішення про надання чи відмову у наданні такого статусу, яке має бути оформлене відповідним наказом, з яким має бути в обов'язковому поряду ознайомлений заявник.

Так з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою довільного зразка (вх. 7180 від 20.10.2015 року), до якої додано копії паспорта, трудової книжки, диплому про освіту з додатками, ідентифікаційного коду, наказу НКЦПФР від 02.10.2015 року. Також, позивачем було подано і заяву встановленого зразка, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 17.08.2015 року № 848 (вх. 7182 від 20.10.2015 року) (а.с.11-18). При цьому як заява довільного зразка, так і заява встановленого зразка були подані позивачем в один день, а саме 20.10.2015 року, однак будь-якого рішення, оформленого відповідним наказом відповідачем прийнято не було.

З огляду на невиконання Дніпровським міським центром зайнятості вказаного обов'язку та недотримання встановленої законом процедури у відповідності до приписів п. 6 Порядку № 198 та всупереч приписам ст. 19 Конституції України, останнє є підставою для часткового задоволення позовних вимог, з метою належного захисту прав позивача та з урахуванням приписів ч. 2 ст. 11 КАС України в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не належного розгляду поданої ОСОБА_1 заяви від 20.10.2015 року про надання статусу безробітної у відповідності до вимог чинного законодавства.

З приводу посилань заявника апеляційної скарги на те, що ним було дотримано вимоги чинного законодавства при розгляді заяви позивача, колегія суддів апеляційного суду вважає останні безпідставними та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, адже у відповідності до Порядку № 198, у відповідача виник обов'язок винести саме відповідне рішення про надання чи відмову у наданні статусу безробітного, оформлене наказом. В той же час, оскаржуваний лист відповідача, на переконання колегії суддів, в розумінні ст. 17 КАС України, є рішенням суб'єкта владних повноважень, тому як впливає на права та обов'язки позивача і несе для останнього певні негативні наслідки.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів апеляційного суду керується приписами ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 161, 195, 198, 202, 207 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровського міського центру зайнятості - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2017 року у справі № 804/2637/16 - скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпровського міського центру зайнятості щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про реєстацію, як безробітної від 20.10.2015 року.

В задоволенні решти позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко