Рішення № 68774542, 04.09.2017, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/715/16-ц

Провадження № 2/630/24/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2017 року м Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Малихіна О.О.,

за участю секретаря Косенко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області цивільну справу за позовом ПАТ «КРЕДОБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КРЕДОБАНК» про визнання кредитного договору недійсним, -

встановив:

ПАТ «КРЕДОБАНК» в особі представника Байправ М.С. звернувся до суду з позовом, в якому росить стягнути з відповідача ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором № А010151 від 28 листопада 2006 року в розмірі 15133,08 доларів США, яка складається з неповернутої суми кредиту 11392,14 доларів США, прострочених відсотків в сумі 2890,77 доларів США, простроченої суми комісії за адміністрування кредиту в сумі 600,00 грн. та пені в сумі 850,17 доларів США, а також стягнути з відповідача понесені по справі судові витрати з оплати судового збору в сумі 3966,21 грн.

В обґрунтування заявленого позову представник ПАТ «КРЕДОБАНК» Байправ М.С. вказувала, що між ВАТ «КРЕДОБАНК», правонаступником якого є позивача, та відповідачем ОСОБА_1 28 листопада 2006 року був укладений кредитний договір № А010151, за яким відповідачу було надано кредит у безготівковій формі в сумі 20000,00 доларів США на строк до 01 листопада 2026 року за умови сплати відсотків за використання кредитом у розмірі 12,5% річних. Однак, відповідачем ОСОБА_1. зобов'язання за договором не виконуються, внаслідок чого станом на 01 листопада 2016 року виникла заборгованість за неповернутим кредитом в сумі 11392,14 доларів США, за відсотками в сумі 2890,77 доларів США. Через прострочення виконання зобов'язань ОСОБА_1 також має сплатити пеню в розмірі 850,17 доларів США і комісію в сумі 600,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1, не погодившись в вимогами ПАТ «КРЕДОБАНК», подав зустрічний позов від 20 березня 2017 року, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог від 05 травня 2017 року, поданих представником відповідача ОСОБА_3, просив визнати недійсним кредитний договір № Ф2043/11-06 (А010151) від 28 листопада 2006 року, укладений між ВАТ «КРЕДОБАНК» і ОСОБА_1

В обґрунтування зустрічного позову представник ОСОБА_3 вказувала, що 28 листопада 2006 року між ОСОБА_1 і ВАТ «КРЕДОБАНК» був укладений договір, за яким відповідач отримав кредит на придбання квартири. На правовідносини між відповідачем і Банком за цим договором розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів». Але такий договір, виходячи з його змісту, суперечить вимогам ст. 11 цього Закону, оскільки в ньому відсутні повна інформація про умови кредитування та орієнтовна сукупна вартість кредиту Крім того, до кредитного договору, як наголошує представник відповідача, були включені несправедливі умови, зокрема, про необхідність сплати щомісячної комісії в розмірі 30,00 грн., за обслуговування кредиту без зазначення того, які саме послуги надаються позичальнику за вказану комісію. Інші несправедливі умови - це чисельні випадки відповідальності позичальника у разі не виконання чи неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором, в той час як жодної відповідальності Банку перед позичальником у договорі не передбачено; визначення розміру пені, який значно перевищує розмір пені, передбачений у Законі України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року; визначення для позичальника обов'язку по страхуванню власного життя, тоді як такий вид страхування не являється обов'язковим у відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про страхування». Та найголовніше, на що вказувала представник ОСОБА_3, це відсутність у кредитному договорі графіка платежів у розрізі сум погашення основного боргу, процентів та вартості інших супутніх послуг, що дає Банку право проводити зарахування коштів від позичальника за власним розсудом та фактично може спричинити прострочення з боку позичальника.

Представник ПАТ «КРЕДОБАНК» Байправ М.С. в судове засідання не з'явилася, але разом з позовом подала заяву про підтримання позовних вимог та проведення розгляду справи за її відсутності.

Інший представник позивача ПАТ «КРЕДОБАНК» - Личкань О.О. в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримав повністю та просив їх задовольнити, виходячи з обставин, викладених у позові; проти вимог за зустрічним позовом заперечував та просив відмовити в їх задоволенні. Крім того, представник позивача Личкань О.О. в судовому засіданні посилався на обставини, викладені у письмових запереченнях, поданих до суду 22 червня 2017 року, зокрема, ті, що в момент укладення кредитний договір відповідав вимогам ч. 3 ст. 203 ЦК України щодо вільного волевиявлення учасників правочину на укладення договору, які підписали такий договір, тому не можна оцінювати його дійсність на підставі листа НБУ від 19 січня 2006 року № 18-112/219-637 «Про застосування в банківській діяльності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», на який посилався у зустрічному позові представник відповідача. З іншого боку, в Законі України «Про захист прав споживачів» теж відсутні підставі для визнання кредитного договору недійсним, є лише відповідальність за ненадання інформації у виді штрафу або відшкодування шкоди. Також представник позивача подав 22 червня 2017 року заяву про застосування до вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 наслідків пропуску позовної давності, мотивуючи це тим, що позичальник повинен був звернутися до суду з вимогами про визнання кредитного договору недійсним протягом трьох років від моменту укладення оспорюваного договору, тобто до 28 листопада 2009 року.

Відповідаючи на запитання представника відповідача ОСОБА_3 та суду, представник позивача Личкань О.О. пояснив, що детального розпису сукупної вартості кредиту у виді окремого документу чи додатку до договору не існує; графік погашення кредиту та довідка про тарифи Банку, яка містить інформацію про підстави сплати позичальником щомісячної комісії існують та будуть ним представлені додатково. Щодо деяких положень укладеного кредитного договору з огляду на їх тлумачення і порядок виконання, а також складових частин розрахунку заборгованості, застосованих Банком при визначенні сум нарахованих відсотків та пені, представник позивача Личкань О.О. пояснень надати не зміг.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 зустрічний позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити. Вимоги за первісним позовом представник ОСОБА_3 не визнала і просила в їх задоволенні відмовити. В своїх поясненнях представник відповідача посилалася на обставини, викладені в уточненому зустрічному позові та додаткових письмових поясненнях, наголошуючи на тому, що відсутність в договорі передбаченої законодавством інформації про кредит, а також відсутність обов'язкового додатку - графіку платежів, призвели до того, що ОСОБА_1 повернув Банку грошові кошти в більшій сумі, ніж отриманий кредит. Позичальник вносив готівкові кошти в касу Банку, не маючи інформації про те, як вони будуть обліковані та за яким призначенням зараховані від його імені. Представлений Банком розрахунок заборгованості, на думку ОСОБА_3, складений з порушенням умов кредитного договору, оскільки в ньому не враховані грошові кошти, які були сплачені ОСОБА_1 понад встановлений розмір щомісячного платежу.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані ними докази, в судовому засіданні встановлено наступне.

Між ВАТ «КРЕДОБАНК» і ОСОБА_1, як позичальником, був укладений кредитний договір № Ф2043/11-06 (А010151) від 28 листопада 2006 року (далі за текстом - Кредитний договір), за яким відповідачу був наданий кредит у розмірі 20000,00 доларів США із строком користування до 01 листопада 2026 року. Ціль кредиту - на придбання двокімнатної квартири. Разом з тим, у п. 3.1. кредитного договору передбачений обов'язок для позичальника за надання кредиту додатково сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом в сумі 30,00 грн. Але в чому виражається процедура управління кредитом або які послуги позичальнику будуть надані в обмін на сплату комісії, в даному пункті кредитного не визначеного. Додаткові документи під назвою «Тарифи Банку», які б містили в собі визначення сутності управління кредитом, представниками ПАТ «КРЕДОБАНК» до суду надані не були.

Згідно з умовами п. 4.1. Кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язався здійснювати повернення кредиту, шляхом внесення щомісячного платежу в розмірі 84,00 долари США в строк не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

Розмір процентної ставки 12,50%, процедура нарахування Банком процентів за користування кредитом та порядок їх сплати позичальником визначені у п.п. 3.2., 3.3., 3.4. кредитного договору.

В розділі 5 кредитного договору, який має назву «Відповідальність сторін, вказані лише три пункти, які передбачають відповідальність виключено позичальника. Так, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за кредитним договором позичальник повинен сплатити пеню в розмірі подвійної процентної ставки, вказаної у п. 3.2. кредитного договору, тобто 25,00%, але не менше однієї гривні за кожен день прострочення, а також заподіяні таким невиконання збитки, в тому числі упущена вигода. Крім того, позичальник повинен сплатити штраф у разі не вчинення дій по страхуванню предмету іпотеки і власного життя. В той же час, жодної відповідальності для Банку у разі неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором, цей розділ не передбачає.

Позивач ПАТ «КРЕДОБАНК» в особі своїх представників Байправ М.С. і Личканя О.О. наполягав на тому, що з боку відповідача ОСОБА_1 внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість станом на 21 вересня 2016 року в розмірі 15133,08 доларів США, яка складається з неповернутої суми кредиту 11392,14 доларів США, прострочених відсотків в сумі 2890,77 доларів США, простроченої суми комісії за адміністрування кредиту в сумі 600,00 грн. та пені в сумі 850,17 доларів США.

Але суд не погоджується з доводами позивача щодо існування заборгованості з боку ОСОБА_1 саме в такому розмірі, виходячи з аналізу представлених позивачем виписок про рух коштів по рахункам позичальника, які до речі представлені лише частково, та їх співставлення з копіями квитанцій, представлених суду відповідачем на підтвердження сплати по кредиту за період з 28 листопада 2006 року по грудень 2014 року. З досліджених документів вбачається, що починаючи з першого платежу від 28 листопада 2006 року ОСОБА_1 вносив на користь Банку грошові кошти в сумі, яка перевищує в загальному розмірі щомісячний платіж по кредиту і по процентах, які позичальник повинен був сплачувати.

Відповідно до п. 4.7. Кредитного договору погашення заборгованості за цим договором здійснюється у наступній черговості:

п. 4.7.1. прострочені платежі по сплаті процентів і комісії за користування кредитом;

п. 4.7.2. строкові платежі по сплаті нарахованих процентів і комісій за користування кредитом, термін сплати яких наступив в момент надходження коштів;

п. 4.7.3. прострочені платежі по поверненню кредиту;

п. 4.7.4. строкові платежі по сплаті нарахованих процентів за користування кредитом за поточний місяць, термін сплати яких в момент надходження коштів не наступив;

п. 4.7.5. строкові платежі по поверненню кредиту;

п. 4.7.6. пеня, штрафи та інші види неустойки;

п. 4.7.7. строкові платежі по поверненню кредиту на наступний місяць.

Проте, в наданому Банком розрахунку, зазначені обставини не враховані, що є грубим порушенням п.п. 4.7.7. п. 4.7 Кредитного договору. Більш того, в судовому засіданні представник позивача Личкань О.О. не зміг пояснити, у який спосіб чи у якому порядку Банком були обліковані грошові кошти, які були сплачені відповідачем ОСОБА_1 надміру визначених для нього платежів. Від так, не виключено, що грошові кошти, які фактично належать ОСОБА_1 і не були обліковані в якості оплати по кредиту, використовуються Банком без належної правової підставі.

Представлений позивачем розрахунок заборгованості лише відображає розподіл Банком щомісяця грошових коштів, отриманих від ОСОБА_1 Суд не може погодитися з тим, що це розрахунок є належним доказом безспірної заборгованості з боку ОСОБА_1 перед ПАТ «КРЕДОБАНК».

Крім того, з розрахунку є незрозумілим, яка саме процентна ставка за користування кредитом була застосована Банком при визначенні суми нарахованих відсотків. Так само є незрозумілим, з яких підстав позивачем було застосовано процентну ставку 30,00% річних при обрахунку пені, що суперечить вимогам п. 3.2. кредитного договору.

Представник позивача Личканя О.О. в судовому засіданні висловив припущення, що можливо мало місце збільшення процентної ставки по кредитного договору. Але доказування у цивільних справах не може ґрунтуватися на припущеннях або підміні одних документів іншими.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої у цивільній справі № 6-845цс15 від 23 грудня 2015 року, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав. Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору. Тому банк повинен спрямовувати сплачені позичальником кошти у розмірі, що перевищує встановлений щомісячний платіж, відповідно до умов, визначених у договорі.

Крім того, в спеціальних нормативно-правових актах: Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року та Постанові правління НБУ № 566 від 30 грудня 1998 року «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України», визначено основні вимоги щодо документів, які можуть підтвердити обставину невиконання кредитного зобов'язання. Однак, позивачем при зверненні до суду не було дотримано положень вищезазначених нормативно-правових актів, оскільки в обґрунтування позовних вимог, було надано виписки, що містять відомості щодо сплати заборгованості відповідачем лише до серпня 2010 року, що унеможливлює встановлення факту наявності та розміру заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до висновків Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладений у цивільних справах № 6-24352ск15 від 27 січня 2016 року, № 6-3208св15 від 18 січня 2015 року, не доведеність позивачем розміру заборгованості та наявні суперечності в її нарахуванні є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Поняття «споживчий кредит» визначено в ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів». Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту. Згідно з рішенням Конституційного Суду України 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором споживчого кредиту, що виникають як під час укладання, так і виконання такого договору.

У відповідності з діючим на момент укладання спірного договору положенням ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець перед укладенням договору про надання споживчого кредиту зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Безпосередньо в кредитному договорі, згідно з вимогами ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-1341цс15 від 02 грудня 2015 року), Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Слід зазначити, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-26251св14 дійшов висновку, що порушення Банком п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливим по відношенню до позичальника в цілому, суперечить принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача.

Відповідно ч. 1, ч. 2, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

Так як дотримання положень ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», є необхідним для чинності договору споживчого кредиту, то невиконання Банком вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», обумовлює недійсність відповідного кредитного договору, у зв'язку з використанням Банком нечесної підприємницької практики.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

На переконання суду, умови кредитного договору про обов'язкову сплату позичальником щомісячної комісії у розмірі 30,00 грн. без зазначення того, які саме послуги надаються позичальнику за вказану комісію, а також про відсутність будь-якої відповідальності з боку Банку за неналежне виконання зобов'язань чи за зловживання правами, являються несправедливими по відношенню до позичальника, бо ставлять його у залежність від Банку.

Аналізуючи зміст кредитного договору, укладеного між ВАТ «КЕРДОБАНК» і ОСОБА_1, суд дійшов висновку про порушення позивачем за первісним позовом вимог діючого законодавства, яке було обов'язковим для виконання під час укладення кредитних договорів зі споживачем, що призвело до порушення прав ОСОБА_1 як споживача.

Доводи представника позивача за первісним позовом Личканя О.О. про відповідність кредитного договору вимогам законодавства суд відхиляє з наступних підстав. По-перше, Банк повинен був довести до відома споживача ОСОБА_1 перед укладенням кредитного договору згідно з вимогами ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. По-друге, кредитний договір не містить обов'язкового додатку - графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом.

Під час дослідження судом розрахунку заборгованості, представленого до первісного позову, суд звертав увагу представника Личканя О.О. на наявність в ньому посилання на графік платежів основного боргу. Однак, належних і допустимих доказів на підтвердження виконання вимог Закону щодо ознайомлення відповідача з інформацією про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а також наявності графіку платежів, як невід'ємного додатку до кредитного договору, ані позивач, ані його представники суду не надали, не зважаючи на наявність для чого достатньої кількості процесуального часу і запевнення з боку представника Личканя О.О. про існування таких документів в розпорядженні Банку.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, а також будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно зі ч. 1 ст. 1057-1 ЦК України, у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю. Але подібної вимоги жодна зі сторін не заявила, а самостійно зробити це суд не має права.

Представником ПАТ «Кредобанк» було подано заяву про застосування позовної давності до вимог за зу-стрічним позовом.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважним причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, відповідно до абз. 2 п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з положеннями п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» № 5 від 12 квітня 1996 року, у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Такий же висновок міститься в абзаці у рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг.

Оскільки, ОСОБА_1 не є фахівцем у галузі споживчого кредитування, то він не мав об'єктивної можливості знати про порушення свого права, як споживача, та про невідповідність дій Банку та підписаного Кредитного договору вимогам чинного законодавства, суд прийшов висновку, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 міг довідався лише після направлення Банком письмової вимоги від 14 травні 2015 року про наявність заборгованості та необхідності її погашення. Від так, перебіг позовної давності до вимог за зустрічним позовом слід обраховувати від 23 травня 2015 року, коли відповідач отримав вимогу від Банку, а не з моменту укладення оспорюваного кредитного договору.

При таких обставинах, суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим і підлягає задоволенню у повному обсязі, а кредитний договір визнанню недійсним, так як під час його укладення Банк відступив від принципу рівності сторін і не надав позивачу необхідну і достовірну інформацію про свої послуги.

Одночасно з задоволенням зустрічного позову, суд відмовляє в задоволенні первісного позову ПАТ «КРЕДОБАНК» в зв'язку з визнанням кредитного договору недійсним.

Крім того, суд стягує з відповідача ПАТ «КРЕДОБАНК» на користь держави судовий збір 640,00 грн., від сплати якого ОСОБА_1 у відповідності до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений за позовами, що пов'язані з порушенням його прав.

Керуючись ст.ст. 203, 236, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 11, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В задоволенні первісного позову ПАТ «КРЕДОБАНК» відмовити в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати недійсним кредитний договір № Ф2043/11-06 (А010151) від 28 листопада 2006 року, укладений між ВАТ «КРЕДОБАНК», правонаступником якого є ПАТ «КРЕДОБАНК», та ОСОБА_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «КРЕДОБАНК», ідентифікаційний № 09807862, на судовий збір в сумі 640,00 грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (р/р: 31215256700001, одержувач: ГУК у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, банк ГУДКС України в м. Києві, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030106).

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Люботинського міського суду Харківської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. О. Малихін