Рішення № 68773517, 31.08.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/11516/16-ц Головуючий у 1-ій інстанції - Шумейко О.І.

Апеляційне провадження Доповідач - Іванченко М.М.

№22-ц/796/4523/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Іванченка М.М.

суддів: Желепи О.В., Рубан С.М.

при секретарі: Дука В.В.

за участю:

позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Вознюк К.Л.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрборг» про відшкодування моральної шкоди

за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Вознюк Карини Леонідівни в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Укрборг»

на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Укрборг», в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 65000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року позов ОСОБА_2 до ТОВ «Укрборг» про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Укрборг» на користь ОСОБА_2 5000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Укрборг»на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 44 грн 10 к.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване та незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що при визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у зв'язку з неправомірними діями відповідача на протязі пів року позивач зазнав значної моральної шкоди, яка виразилась в емоційних та душевних стражданнях.

Також до апеляційного суду звернулась Вознюк К.Л. в інтересах ТОВ «Укрборг» в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги посилається на те, що вважати, що ТОВ «Укрборг» веде нечесну підприємницьку практику не можна, оскільки всі листи та повідомлення, які отримував позивач несли інформаційний характер та не є агресивними. Крім того, зазначає, що позивачем не надано жодного доказу того, що відповідачем завдано йому моральної шкоди.

Позивач у судовому засіданні підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а апеляційну скаргуТОВ «Укрборг» просив залишити без задоволення.

Представник відповідача в суді апеляційної інстанції підтримала свою апеляційну скаргу та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ТОВ «Укрборг» задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що при спілкуванні з позичальником ОСОБА_2 відповідачем застосовано заходи, які за своєю формою та змістом є нечесною підприємницькою практикою та є агресивними, що заборонено положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками

Якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення.

При цьому кредитодавцю забороняється: 1) надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати споживчого кредиту; 2) вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення; 3) зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями інформацію про те, що вони стосуються несплати боргу або споживчого кредиту; 4) вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту; 5) звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача; 6) вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою; 7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Згідно з ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; 2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; 4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.

Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.

Конституційний суд України у рішенні від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України, зазначив, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Конституційний Суд України виходив також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 26 грудня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 31182,16 грн. та витрати зі сплати третейського збору в сумі 400 грн.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 7 квітня 2015 року, у задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 26 грудня 2014 року - відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року вищевказані ухвали суду та заяву ОСОБА_2 - задоволено, рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 26 грудня 2014 року у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасовано.

24 лютого 2012 року між ТОВ «Укрборг» та ПАТ «Альфа-Банк» укладено договір про давання послуг № 03546-КА4/АБ на підставі, якого відповідач направляв на адресу ОСОБА_2 копію заяви про вчинення виконавчого напису нотаріусом та в якому роз'яснював, щодо вчинення такого виконавчого напису; повідомлення про відкриття виконавчого провадження; копію заяви про відкриття виконавчого провадження; копію заяви про забезпечення позову, адресовану Подільському районному суду м. Києва; супровідний лист, повідомлення про візит; заяву про вчинення злочину за ч.1 ст.190 КК України на ім'я прокурора Прокуратури Київської області.

Зі змісту направлених листів ТОВ «Укрборг» повідомляв ОСОБА_2, зокрема, про те, що у строк до 19 травня 2016 року буде проведено аукціон з продажу уціненого майна позивача, органи державної виконавчої служби здійснять арешт, опис, примусове вилучення та продаж майна позивача. В подальшому позивача було повідомлено, що йому до 05 липня 2016 року надано час для добровільної сплати заборгованості, до 12 липня 2016 року буде забезпечено накладення органами державної виконавчої служби арешту та вилучення майна позивача. У листі відповідач вказує, що в разі ігнорування листа та неповідомлення про наміри стосовно погашення кредиту, позивачу слід очікувати на арешт та примусову реалізацію. У повідомлення про візит ТОВ «Укрборг» зазначає, що представники кредитора запланували візит до житлового помешкання позивача з метою проведення огляду та оцінки майна боржника для його подальшої реалізації органами виконавчої служби.

Судом встановлено, що з роздруківки телефонних дзвінків за період з 06 по 24 червня 2016 року вбачається, що на мобільний номер позивача здійснювалися неодноразові телефонні дзвінки, які переадресовувалися на голосову скриньку абонента.

У супровідному листі до заяви про вчинення злочину за ч. 1 ст. 190 КК України ТОВ «Укрборг» зазначає, що в ході перевірки, за наявності ознак злочину, правоохоронними органами буде відкрито кримінальну справу, завертає увагу ОСОБА_2 на те, що однією з мір покарання за скоєння шахрайських дій може бути позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що спонукаючи позивача до погашення кредитної заборгованості, відповідач не вчинював реальних дій, направлених на примусове стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, та водночас вказував у письмових зверненнях завідомо неправдиву інформацію, а саме: щодо встановлення певних строків накладення арешту на майно боржника, вилучення такого майна для проведення реалізації, огляду та оцінки майна боржника представниками кредитора, щодо виду покарання, передбаченого за ч.1 ст.190 КК України, яка не передбачає такого виду покарання як позбавлення волі.

Отже враховуючи викладені обставини колегія суддів погоджується з висновком суду у спілкуванні з позичальником ОСОБА_2 відповідачем застосовано заходи, які за своєю формою та змістом є нечесною підприємницькою практикою та є агресивними, що заборонено положенням Закону України «Про захист прав споживачів», а отже вважати, що всі листи та повідомлення, які отримував позивач несли інформаційний характер та не є агресивними.

А тому доводи ТОВ «Укрборг» щодо того, що всі листи та повідомлення, які отримував позивач несли інформаційний характер та не є агресивними є безпідставними та необґрунтованими.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду щодо визначення розміру моральної шкоди з огляду на таке.

Статтею 23 ЦПК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначенні розміру завданої моральної шкоди суд виходить з наступного. Позивач є споживачем фінансових послуг, потребує особливого захисту як більш слабкий суб'єкт економічних відносин. Внаслідок порушення відповідачем положень Закону України «Про захист прав споживачів», позивач зазнав душевних страждань та переживань, відчував себе ошуканим, вимушений був вчиняти певні дії, направлені на відновлення звичайного режиму життя.

Визначаючи розмірі моральної шкоди суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що визначений позивачем розмір грошового відшкодування моральної шкоди не є співмірним з наслідками порушення його прав.

Доводи позивача про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у зв'язку з неправомірними діями відповідача на протязі пів року позивач зазнав значної моральної шкоди, яка виразилась в емоційних та душевних стражданнях хибні, оскільки позивачем не надано доказів, які б підтверджували вказані обставини.

Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо визначення розміру судового збору з огляду на таке.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судом при постановленні оскаржуваного рішення стягнуто з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 44 грн 10 к., проте колегія суддів не погоджується із вказаним розміром судового збору з огляду на таке.

Позивач просив стягнути з відповідача моральної шкоди у розмірі 65000 грн, оскільки судом стягнуто 5000 грн моральної шкоди, що становить 7,7 %, від суми, що просив стягнути позивач на свою користь та за подачу позову позивачем сплачено судовий збір 1378 грн. 00 к., ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2017 року позивачу повернуто 551 грн 20 к., оскільки позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі ніж передбачено законом.

Таким чином відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу судовий збір у розмірі 106 грн 10 к.

А тому колегія суддів вважає, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року необхідно змінити в частині стягнення судового збору з відповідача на користь позивача, збільшивши судовий збір з 44 грн 10 к. до 106 грн 10 к.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ВознюкКарини Леонідівни в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Укрборг»- відхилити.

Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року - змінити в частині стягнення судового збору, збільшити розмір стягнутого судового збору з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрборг» на користь ОСОБА_2 з 44 грн 10 к. на 106 грн 10 к.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді