Рішення № 68748629, 11.09.2017, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 711/6719/17

Провадження № 2/711/2202/17

07 вересня 2017 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Степаненка О.М.,

за участю секретаря Чмих І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.Заяву мотивує тим, що з 06.05.2015 по 19.07.2017 вона працювала на умовах безстрокового трудового договору в ПАТ «Черкасиобленерго» на посадах менеджера з персоналу в різних відокремлених підрозділах. Наказом № 34-п/тз від 19.07.2017 трудовий договір було припинено на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку із не виконанням власником законодавства про працю та умов колективного договору.

В день звільнення відповідач повинен був провести з нею повний розрахунок на підставі ст. 116 КЗпП України, але цього здійснено не було.

25.07.2017 відповідачем була погашена заборгованість за травень 2017 року в сумі 7108,44 грн.

08.08.2017 погашена заборгованість за червень 2017 року в сумі 6380,83 грн.

Станом на 15.08.2017 за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 32990,89 грн.

Відповідно до довідки від 25.07.2017 № 500/6 її середньоденна заробітна плата становить 303,68 грн. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку станом на 15.08.2017 складає 8199,36 грн. (27 дн. (період розрахунку з 20.07.2017 по 15.08.2017) х 303,68 грн.

Крім того, не виплата їй заробітної плати призвела до її моральних страждань розмір якої він оцінює у 5000 грн.

На підставі вищевикладеного просить суд стягнути з ПАТ «Черкасиобленерго» на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 32990,89 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8199,36 грн., моральну шкоду в сумі 5000 грн. Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за один місяць допустити до негайного виконання.

06.09.2017 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про зменшення позовних вимог, в якій просила суд, в зв'язку із тим, що відповідачем 17.08.2017 був остаточно погашений залишок заборгованості по заробітній платі в сумі 32990,89 грн., стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 8806,72 грн. та моральну шкоду в сумі 5000 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила задоволити.

Представник відповідача ПАТ «Черкасиобленерго» за довіреністю Новіцький Є.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, не заперечував проти стягнення з ПАТ «Черкасиобленерго» на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн. не визнав, в зв'язку із відсутністю вини товариства у невиплаті позивачу заборгованості по заробітній платі. Крім того, вважає, що позивач не надала суду доказів, які би підтверджували її моральні страждання, їх розмір, наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями ПАТ «Черкасиобленерго» та морального збитку.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач з 06.05.2015 по 19.07.2017 працювала на умовах безстрокового трудового договору в ПАТ «Черкасиобленерго» на посадах менеджера з персоналу. Наказом № 34-п/тз від 19.07.2017 трудовий договір було припинено на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку із не виконанням власником законодавства про працю та умов колективного договору, що підтверджується копією наказу та записом у трудовій книжці.

При звільненні з позивачем не був проведений повний розрахунок, була наявна заборгованість по не виплаченій заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до довідки виданої ПАТ «Черкасиобленерго» від 04.09.2017 за № 611/Б позивачу були виплачені розрахункові кошти в розмірі 32990,84 грн., в тому числі: компенсація за невикористану відпустку - 7043,24 грн., та грошова виплата, згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України - 27277,65 грн. Остаточний розрахунок був проведений 18.07.2017.

Станом на час розгляду справи, встановлено, що ПАТ «Черкасиобленерго» (код ЄДРПОУ: 22800735) не ліквідоване.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов'язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.

Справи щодо захисту порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин, за положеннями ст. 15 ЦПК України розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч. 2, 3 ст. 58 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та інш. нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 15.08.2017) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 по справі №4-рп/2012.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, під час судового розгляду справи, знайшли своє підтвердження доводи позивача щодо заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі при звільненні, яка станом на час розгляду справи сплачена позивачеві в повному обсязі 17.08.2017. Факт не вчасної виплати позивачу заробітної плати та інших платежів при звільненні працівника не заперечувався відповідачем. При розгляді справи судом не встановлено вини ОСОБА_1, як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки розрахунку по заробітній платі.

Обчислення середнього заробітку проводиться в порядку встановленому постановою КМУ № 100 від 08.02.1995. Згідно вимог вищевказаної постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Період невиплати позивачу заробітної плати складає 21 робочий день. Відповідно до довідки від 30.08.2017 за № 138 середньоденний заробіток позивача складає 303,68 грн. Таким чином, середній заробіток позивача за весь час затримки розрахунку по день остаточного розрахунку становить 6377,28 грн. (21 робочий день х 303,68).

Такі висновки суду узгоджуються із правовими позиціями ВСУ у справі № 6-113цс16 від 27.04.2016, у справі № 6-60цс13 від 03.07.2013.

Крім того, згідно з абзацом п'ятим п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у своєму рішенні розрахунки, з яких він визначав суми стягнення. Оскільки справляти і сплачувати ПДФО та військовий збір - це обов'язок роботодавця, у резолютивній частині судового рішення визначають суму без їх утримання.

Статтею 237-1 КЗпП передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Що стосується позовних вимог про відшкодування позивачеві відповідачем моральної шкоди, то його доводи про порушення законних прав, яке полягало у невиплаті належних йому грошових сум нарахованої заробітної плати, - знайшли своє часткове підтвердження. Суд вважає, наявність такого порушення трудових прав призвело до моральних страждань, втрати позивачем нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Як з'ясовано в судовому засіданні позивач має сина, який є студентом Національного фармацевтичного факультету, форма навчання - контракт, що підтверджується договором від 14.08.2014 за № дФ-136. Отже, не виплата розрахункових коштів при звільненні, яка тривала близько трьох місяців, не могла не порушити нормальні життєві зв'язки позивача, оскільки вимагала від неї прикладення додаткових зусиль для пошуку додаткових джерел доходу необхідних для утримання родини.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує встановлені обставини справи, характер порушення прав позивача, його тривалість, ступінь моральних страждань, зміни у житті та зусилля, вжиті для відновлення трудових прав, а тому вважає за необхідне задовольнити вимоги у розмірі 1000 грн. Вищевказаний розмір моральної шкоди суд вважає буде відповідати вимогам розумності та справедливості.

Крім того, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» необхідно стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 1280 грн., враховуючи позовні вимоги майнового та немайнового характеру.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 3, 4, 94, 115, 116, 117, 232, 233, 237-1, 238 КЗпП України, правовими позиціями ВСУ, рішенням КСУ від 15.10.2013 № 9- рп/2013, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 57-61, 79, 88, 174, 209 -224, 360-7 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6377,28 грн., моральну шкоду в сумі 1000 грн., а всього 7377,28 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» судовий збір в дохід держави в сумі 1280 грн.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий: О. М. Степаненко