Ухвала суду № 68741343, 12.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2017 року м. Київ К/9991/44720/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Борисенко І.В., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби (правонаступник Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2012 року

у справі № 2а-14569/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВП ТРІАДА»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВП ТРІАДА» (далі - позивач, ТОВ «ІВП ТРІАДА») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова (далі - відповідач, ДПІ) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30 травня 2011 року № 0000512303/0 та № 0000502303/0, якими товариству збільшено грошове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 182287,00 грн та з податку на прибуток - 256609,00 грн.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 19 січня 2012 року у задоволені позову відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 червня 2012 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2012 року скасував, позов ТОВ «ІВП ТРІАДА» задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ від 30 травня 2011 року № 0000512303/0 та № 0000502303/0.

У касаційній скарзі Західна міжрайонна державна податкова інспекція міста Харкова Харківської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для визначення позивачу грошових зобов'язань з ПДВ у сумі 145830,00 грн та з податку на прибуток у сумі 205287,00 грн, застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у сумі 36457,00 грн за платежем з ПДВ та 51322,00 грн - з податку на прибуток відповідно згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 30 травня 2011 року № 0000512303/0 та № 0000502303/0 слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті планової виїзної перевірки ТОВ «ІВП ТРІАДА» від 22 квітня 2011 року № 794/23-03-05/33203410, про безпідставне віднесення до складу податкового кредиту лютого, червня, серпня, грудня 2010 року сум ПДВ в ціні придбання у ПП «Сканто» маркетингових послуг (145830,00 грн) та завищення валових витрат за 2010 рік на 821150,00 грн, що відповідає витратам з придбання послуг у ПП «Сканто» та ФОП ОСОБА_4, наслідком чого стало порушення вимоги п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (втратив чинність з 01 квітня 2011 року, за виключенням деяких статей, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 334/94-ВР), пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (втратив чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 168/97-ВР).

Висновок ДПІ про порушення позивачем порядку ведення податкового обліку обґрунтований тим, що господарські операції між позивачем та ПП «Сканто», ФОП ОСОБА_4 не спричиняють реального настання правових наслідків, правочини між ними є нікчемними, оскільки: акти виконаних робіт не містять усіх реквізитів, що передбачені законом (найменування/перелік послуг); документи на підтвердження використання приданих маркетингових послуг у господарській діяльності підприємства під час перевірки не надані; згідно з висновками акту позапланової невиїзної перевірки ПП «Сканто» за період з 21 грудня 2009 року по 31 січня 2011 року від 17 березня 2011 року № 385/234/36875101 діяльність ПП «Сканто» не спрямована на реальне настання правових наслідків.

Судове рішення першої інстанції про відмову у позові вмотивовано висновком, що позивач, з урахуванням встановлених податковою перевіркою обставин, не підтвердив фактичне виконання укладених угод та не надав належних доказів щодо оплати придбаних послуг.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що надані позивачем первинні документи у сукупності (договори; акти; звіти про вивчення ринку щодо поставки та збуту обладнання, звіт про аналіз українського ринку на предмет проведення реконструкції та модернізації промислових підприємств хімічної галузі, звіт про підготовку тендерно-коменрційної документації для участі у тендерах, інші звіти; податкові накладні; видаткові касові ордери; платіжні доручення та інші документи, долучені до матеріалів справи) підтверджують факт вчинення товариством господарських операцій з придбання маркетингових послуг, а акти виконаних робіт оформлені з дотриманням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з наступних підстав.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 цієї статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений пп. 7.2.6 п. 7.2 цієї статті).

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктами 5.2.1, 5.2.7 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті; суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Установлення додаткових обмежень, щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється (п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (п. 1 ст. 8 Закону № 996-ХІV).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства.

Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

При цьому жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту надання послуг, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону № 996-ХІV для первинних та зведених облікових документів - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також слід зазначити, що незначні недоліки в заповненні актів, носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавленні юридичної сили і доказовості зазначеного первинного документа щодо наданих позивачу послуг, оскільки в силу відсутності визначення поняття "податковий облік" в чинному законодавстві на момент спірних правовідносин та з точки зору пп. 1.2.3 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України, в якому зазначено, що податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до законодавства України і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються ДПАУ, та при цьому, як зазначено у цьому пункті Положення, зміни в податковому обліку не впливають на фінансовий облік, фінансовий (бухгалтерський) та податковий облік - це різні поняття. Відповідно, недотримання вимог, що пред'являються до оформлення первинного документа в бухгалтерському обліку, не може бути підставою для прийняття рішення про виключення суми зі складу валових витрат.

Аналіз значених норм права дає підстави дійти висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на формування своїх даних податкового обліку є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку. У разі фактичного здійснення господарської операції певні недоліки, допущені в первинних документах, не є безумовною підставою для їх оцінки такими, що вони не є підставою для ведення платником податків податкового обліку, за умови, що в своїй сукупності ці документи складають цілісну картину господарської операції, факт здійснення якої не викликає сумнів.

При цьому вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, що документи, на підставі яких платник податків, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції, зробивши з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінку доказів, наданих позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних податкового обліку, задекларованих за наслідками господарських операцій з ПП «Сканто» та ФОП ОСОБА_4, а саме: договорів, актів, звітів, податкових накладних, платіжних документів, обставин щодо економічної вигоди від придбання маркетингових послуг позивачем у ПП «Сканто» та ФОП ОСОБА_4 у вигляді укладених договорів з іншими контрагентами на суму 18692883,63 грн, - встановив реальність здійснення господарських операцій та їх використання у господарській діяльності товариства, та з огляду на відсутність доказів з боку податкового органу щодо підтвердження обізнаності позивача про порушення контрагентами податкового законодавства чи-то сприяння їм в цьому дійшов обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2012 року у справі № 2а-14569/11/2070 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, визначених статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: __ Л.І. Бившева

Судді: __ І.В. Борисенко

__ Т.М. Шипуліна