Постанова № 68736884, 06.09.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 року Справа № 909/104/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідача), Сибіги О.М., Алєєвої І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (правонаступник Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця")на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід27.02.2017у справі№909/104/15Господарського судуІвано-Франківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (правонаступник Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця")до1.Яремчанської міської ради Івано-Франківської області 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера"провизнання недійсним рішення та договору купівлі-продажу землі

за участю

- позивача:Войцеховська Н.Я. (довіреність від 25.10.2016)- відповідача-2:Госедло Р.І. (договір про надання правової допомоги № 1/08-С від 22.08.2017)

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом, Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (далі - позивач), просило визнати недійсним рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (далі-відповідач-1) від 06.12.2007 № 178-12/2007 в частині продажу земельної ділянки площею 15724,00 кв.м Товариству з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (далі-відповідач-2) по вул. І. Петраша, 4 у м.Яремче, та визнати недійсним договір купівлі-продажу землі, який укладено між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка, яка була продана у власність відповідачу-2 на підставі спірного рішення та договору, знаходиться частково в смузі відведення земельної ділянки позивача, у зв'язку з чим порушено право позивача на користування земельною ділянкою, відтак спірні рішення та договір підлягають визнанню недійсними.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2015 (суддя Матуляк П.Я.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Якімець Г.Г., судді Бонк Т.Б., Кравчук Н.М.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення а справу передати на новий розгляд, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-1 не використав наданого законом процесуального права на участь свого представника у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням відповідача-1 від 06.12.2007 № 178-12/2007 "Про продаж земельних ділянок у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності" вирішено продати у власність відповідачу-2 земельну ділянку площею 15724,00 кв.м, що розташована в м.Яремче по вул.І.Петраша, 4, (далі-земельна ділянка) для обслуговування будівель бази відпочинку.

При цьому судами зазначено, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на підставі спірного рішення, між відповідачами у даній справі було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, але дату його укладення та номер позивач не вказав, відповідну копію договору до позовної заяви не долучив.

Також встановлено, що при проведенні інвентаризації земель смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» для виготовлення державних актів на право постійного землекористування по відокремленому підрозділу «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» позивачем виявлено, що у межах залізничної колії станції Яремче в смузі відведення залізниці на ділянці з прив'язкою до колії на км 61 + 052м - 61км+068м з правої сторони за ходом кілометрів перегону Яремче-Микуличин у смузі відведення на відстані 16 м від осі колії знаходиться земельна ділянка, яка продана відповідачу-2, кадастровий номер 2611000000:04:001:0148, площею перекриття 0,0165 га, в той час як ширина смуги відведення позивачу у цьому місці становить 30 м від осі головної колії, у зв'язку з чим 05.06.2014 був складений акт обстеження земельної ділянки.

Апеляційним судом встановлено, що у листі Державного підприємства "Закарпатський геодезичний центр" від 26.01.2017 № 008/17 на ім'я відповідача-2 зазначено, що складання плану меж земельної ділянки є неможливим, оскільки поданий відповідачем-2 каталог координат частини земельної ділянки позивача в місці перекриття з відповідачем-2 містить координати, які знаходяться поза межами України.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог позивач посилався на План смуги відведення земель лінії Івано-Франківськ-Держкордон Львівської залізниці 1994 року, акт обстеження земельної ділянки від 05.06.2014, та вказував на те, що спірна земельна ділянка частково знаходиться в смузі відведення позивача, тобто відноситься до земель залізничного транспорту, у зв'язку з чим відповідач-1 не вправі був приймати спірне рішення та відповідно укладати договір з відповідачем-2 купівлі-продажу землі.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову свій висновок мотивував тим, що позивач не подав належних доказів, які б підтверджували віднесення спірної земельної ділянки до земель залізничного транспорту, а відтак і право позивача на користування нею, у зв'язку з чим спірне рішення відповідача-1 не порушує право позивача на земельну ділянку, а тому підстави для визнання недійсним спірного правочину також відсутні.

Залишаючи без змін вказане рішення суду, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довів знаходження земельної ділянки відповідача-2 в смузі відведення позивача, а також площі такого накладення земельних ділянок. При цьому апеляційним судом зазначено, що позивач просить визнати недійсним рішення відповідача-1 в частині продажу всієї земельної ділянки загальною площею 15724,00 кв.м, в той час як за твердженням позивача земельна ділянка знаходиться в смузі відведення позивача лише в частині з площею накладення 0,0165 га. При цьому апеляційний суд зазначив, що вимога позивача про визнання недійсним договору є похідною від вимоги щодо визнання недійсним рішення відповідача-1, а також суд позбавлений можливості дослідити зміст договору та оцінити його на відповідність вимогам закону, оскільки у матеріалах справи відсутній оригінал або належним чином засвідчена його копія.

Однак із висновками судів повністю погодитися не можна виходячи із наступного.

Як встановлено судами, при проведенні інвентаризації земель смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» для виготовлення державних актів на право постійного землекористування по відокремленому підрозділу «Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» позивачем виявлено, що у межах залізничної колії станції Яремче в смузі відведення залізниці на ділянці з прив'язкою до колії на км 61 + 052м - 61км+068м з правої сторони за ходом кілометрів перегону Яремче-Микуличин у смузі відведення на відстані 16 м від осі колії знаходиться земельна ділянка, яка продана відповідачу-2, кадастровий номер 2611000000:04:001:0148, площею перекриття 0,0165 га, в той час як ширина смуги відведення позивачу у цьому місці становить 30 м від осі головної колії, у зв'язку з чим 05.06.2014 був складений акт обстеження земельної ділянки.

Судом апеляційної інстанції також було досліджено копію Плану смуги відведення земель лінії Івано-Франківськ-Держкордон Львівської залізниці 1994 року.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт", у редакції чинній на час прийняття спірного рішення відповідачем-1, землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт" (ч.1). До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (ч.2).

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про транспорт", у редакції чинній на час прийняття спірного рішення відповідачем-1, землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Частиною першою статті 23 цього Закону, яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України (далі - ЗК), у редакції, що була чинною на час прийняття спірного рішення, встановлено що, до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено Законом.

Відповідно до частини першої статті 84 ЗК у відповідній редакції у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями (пункт "б" частини четвертої статті 84 ЗК.

Виходячи з аналізу наведених норм права, земельна ділянка, яка належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, не може передаватися у приватну власність, а орган місцевого самоврядування не має законних повноважень щодо розпорядження землями такої категорії.

Отже, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а їх висновок про наявність у відповідача-1 повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і відсутність підстав для задоволення позову, є необґрунтованим та суперечить наведеному вище.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 909/247/14, від 24.06.2015 у справі №909/1191/14, яка відповідно до приписів статті 11128 ГПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Положеннями статті 79 ЗК визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно статті 16 частини 2-ї пункту 10-го Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування.

За вказаних обставин висновки суду апеляційної інстанції про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у смузі відведення позивача лише в частині з площею накладення 0,0165 га, не впливають на обсяги визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування повністю чи у певній частині, оскільки земельна ділянка є цілісним об'єктом, на який виготовляється відповідна документації щодо її координат, площі, місця знаходження, а тому судові рішення у цій частині підлягають скасуванню.

В той же час у касаційній скарзі особа, що її подала, як на підставу для скасування судових рішень посилається на те, що суди розглянули позовну вимогу про визнання недійсним договору за відсутності його в матеріалах справи, оскільки клопотання позивача, які були подані зокрема і суду апеляційної інстанції, про витребування спірного договору у сторін, а також у приватного нотаріуса, зазначеного у клопотанні від 27.02.2017 (т.2, а.с.99), апеляційний суд безпідставно відхилив посилаючись на те, що позивач не довів знаходження даного договору саме у вказаного нотаріуса.

Частиною третьою статті 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Приписами статті 38 наведеного Кодексу визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів (ч.1).

Із змісту клопотання позивача від 27.02.2017 (т.2, а.с.98) вбачається, що неможливість подання до суду оспорюваного договору позивач обґрунтовував тим, що він не є стороною даного договору, а відтак позбавлений можливості з об'єктивних причин отримати спірний договір у нотаріуса, який зазначався ним у клопотанні.

Проте апеляційний суд обмежився формальним посиланням на не доведеність позивачем знаходження спірного договору у згаданого нотаріуса та у порушення приписів частини третьої статті 43 Господарського процесуального кодексу України не створив позивачу необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи.

За загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32- 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і достеменно підтверджених висновків.

Водночас відповідно до статті 1117 цього кодексу касаційна інстанція не може встановлювати або вважати доведеними обставини справи, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, що відповідно до вимог статті 1119 частини 1 пункту 3 наведеного кодексу, є підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (правонаступник Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця") задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2015 у справі №909/104/15, скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді О.М. Сибіга

І.В. Алєєва