Рішення № 68733350, 07.09.2017, Михайлівський районний суд Запорізької області

Михайлівський районний суд Запорізької області

Справа № 321/1487/16-ц

Провадження № 2/321/18/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2017 року смт. Михайлівка

Михайлівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Олійника М.Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Цаплі Г.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа – Михайлівська селищна рада Михайлівського району Запорізької області, про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та розподіл спільної сумісної власності та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: виконавчий комітет Михайлівської селищної ради Запорізької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

04 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа – Михайлівська селищна рада Михайлівського району Запорізької області, про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та розподіл спільної сумісної власності. В позові зазначила, що вона з 2007 року проживає однією сім’єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3, за час спільного проживання вони вели спільне господарство, спільно придбавали майно. 18 липня 2008 року за погодженням із позивачем ОСОБА_3 вчинив договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Договір було посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Михайлівського нотаріального округу 18 липня 2008 року та зареєстровано в реєстрі за № 2816. Розрахунок за придбану квартиру здійснено повністю, а саме згідно договору купівлі-продажу до його підписання продавець отримав 24200 грн., а 22 липня 2008 року решту - 96800 грн., відповідно до його нотаріально посвідченої заяви. Після придбання нерухомого майна 11 жовтня 2008 року позивача зареєстровано в квартирі. На придбання квартири були використані спільні кошти сторін та частково кредитні, які позивач та відповідач отримали в Михайлівському відділенні Банку «Аваль». В результаті подальшого проживання однією сім’єю у сторін 30 грудня 2010 року народилась дитина, донька ОСОБА_5. Після народження доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продовжували проживати у придбаній квартирі як подружжя, планували подальше спільне життя, обговорювали питання фінансового характеру, бюджет був спільний, господарство вели разом. За час проживання однією сім’єю сторони набули спільних друзів, кумів, приїздили один до одного гостювати. ОСОБА_1 зазначає, що встановлення факту проживання однією сім’єю з відповідачем без реєстрації шлюбу їй необхідно для доведення її права власності на спільне майно. Так, в листопаді 2016 року, вони з відповідачем припинили спільне проживання, тому вона просить суд встановити факт їх спільного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з липня 2007 року по 1 листопада 2016 року та визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Під час розгляду справи відповідачем ОСОБА_3 було подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яку ухвалою суду від 09 грудня 2016 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом. Згідно позовної заяви ОСОБА_3 просив захистити його право власності на спірну квартиру, позбавивши ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням. Вимоги мотивовані тим, що в 2007 році він дійсно познайомився та почав зустрічатись із ОСОБА_1 18 липня 2008 року ОСОБА_3 придбав в приватну власність квартиру за 121000 гривень, що еквівалентна 25000 доларів США, з яких 24200 гривень, еквівалентних 5000 доларів США, він передав продавцеві до підписання договору, а решту 96800,00 гривень, еквівалентних 20000 доларів США, зобов’язався передати до 22 липня 2008 року, в зв’язку з чим 21 липня 2008 року уклав з ВАТ «ОСОБА_6 ОСОБА_7» кредитний договір № 014/17- 05/4202-01 на суму 19995,5 доларів США. На забезпечення виконання умов кредитного договору № 014/17-05/4202-01 21 липня 2008 року ОСОБА_3 також уклав договір іпотеки № 014/17-05/4202-01/2 із наступними змінами від 25.03.2009 року, предметом якого за умовами п. 1.2 цього договору є квартира. Позивачем зазначено, що вже після придбання житла 01 жовтня 2008 року він запропонував ОСОБА_1 проживати разом в зазначеній квартирі для подальшого створення сім'ї та зареєстрував місце проживання відповідача в квартирі. На теперішній час ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі, однак з квітня 2015 року не проживає за місцем реєстрації. Під час укладання договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_1 присутня не була, грошові кошти (навіть частково) для купівлі квартири не надавала і ніякого відношення до придбання квартири вона не має. Квартира була придбана особисто ним за власні кошти. З квітня 2015 року ОСОБА_3 стосунків із ОСОБА_1 взагалі не підтримує. Через скрутне матеріальне становище, неможливість оформлення субсидії через реєстрацію в квартирі сторонньої особи, так як ОСОБА_1 самостійно знятися з реєстрації не бажає, був змушений звернутися до суду з вимогами про позбавлення її права користуватися житловим приміщенням.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 просили задовольнити вимоги за первісним позовом на підставах викладених в позовній заяві, додатково пояснюючи, що сторони проживали як чоловік та дружина ще до придбання квартири, яку купували разом. В результаті сумісного проживання у сторін народилась дитина. Під час укладення угоди ОСОБА_1 присутньою не була, однак перший внесок за договором купівлі-продажу квартири був здійснений за її кошти, а саме за рахунок отриманого нею кредиту. Проти зустрічного позову ОСОБА_3 заперечували, оскільки ОСОБА_1 фактично є співвласницею квартири.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 під час розгляду справи первісний позов визнали частково, а саме факт проживання сторін однією сім’єю з жовтня 2008 року по квітень 2015 року, в іншій частині позов ОСОБА_1 не визнали та заперечували проти його задоволення. Наполягали, що квартиру позивач придбав у приватну власність, самостійно сплачував кредит, отриманий ним на придбання квартири, йому допомагали його батьки. Також, ОСОБА_3 заперечував факт сумісного проживання по вул. Пушкіна до купівлі квартири. В той же час наполягав на задоволенні зустрічного позову, так як ОСОБА_1 тривалий час не проживає в квартирі.

Представники третіх осіб Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області і виконавчого комітету Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області в судове засідання не з’явилися, але надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, позови просять вирішити на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали в одному будинку з нею, в сусідній квартирі. ОСОБА_1 почала проживати там з 1 листопада 2015 року. Вони спілкувались, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом, у них була спільна квартира. Позивач ОСОБА_1 проживала в квартирі до листопада 2016 року. Скільки років та з якої дати сторони проживали разом свідку не відомо.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з липня 2007 року по серпень 2008 року винаймали житло по вул. Пушкіна в смт Михайлівка у ОСОБА_10, де проживали разом. Умови договору найму їй не відомі, хто саме сплачував за житло вона не знає.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що знайома з ОСОБА_1 з 2006 року, вони разом працювали. Позивач проживала по вул. Пушкіна, спочатку сама, а з літа 2007 року з ОСОБА_3 В серпні 2008 року вони переїхали в квартиру по вул. Фестивальній, де проживали разом. Їй відомо, що квартира зареєстрована на ОСОБА_3, однак ОСОБА_1 їй розповідала, що ними сумісно брались кредити на придбання квартири. Хто саме сплачував кошти на погашення кредиту, який брався на придбання квартири, їй не відомо.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 її сусіди, в 2008 році вони приходили дивитись квартиру, що продавалась по пров. Фестивальному, а восени 2008 року заселились, жили разом, робили ремонти. ОСОБА_1 постійно мешкала в квартирі, а ОСОБА_3 починаючи весни з 2015 року періодично. Умови договору купівлі-продажу квартири їй не відомі.

Свідок ОСОБА_13 пояснювала, що вона проживає по пров. Фестивальному, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали по сусідству з літа 2008 року, у них народилась дитина, робили ремонт, до них іноді приїжджали батьки. За які кошти була придбана квартира та на кого оформлена їй не відомо. ОСОБА_1 вважала їх подружжям. До весни 2015 року ОСОБА_3 проживав в квартирні постійно, а потім лише іноді приїжджав. Коли сторони вселились в квартиру точно сказати не може. В 2016 році ОСОБА_3 в квартирі не проживав, а восени 2016 року з квартири виїхала і ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсно проживали в ІНФОРМАЦІЯ_1, орендували у нього гараж. На початку літа 2008 року йому стало відомо, що вони придбали квартирну в будинку, постійно бачив автомобіль нового власника квартири, з ОСОБА_1 свідок познайомився у жовтні 2008 року, вважав, що вони з ОСОБА_3 дружина та чоловік. В жовтні 2016 йому повідомили, що гаражем користуватись не будуть. Йому не відомо ким та за які кошти купувалась квартира, за оренду гаража йому майже завжди сплачувала ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_15 пояснила, що проживає ІНФОРМАЦІЯ_2. Їй відомо, що в 2008 році ОСОБА_3 купив квартиру в їхньому будинку. Зробив ремонт ї восени почав проживати в квартирі разом із ОСОБА_1 ОСОБА_3 їй розповідав, що на купівлю квартири взяв кредит в розмірі 28000 доларів США. Вони перестали жити разом два роки тому, спочатку ОСОБА_3 перестав приїжджати, а потім восени 2016 року з квартири виїхала і ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_16 пояснила, що вона працювала в УПФ з ОСОБА_1 та їй зі слів ОСОБА_1 відомо, що вона проживала з ОСОБА_3 з липня 2007 року разом по вул. Пушкіна в смт Михайлівка. Одного разу вона приїздила до ОСОБА_4 Кю.О. і бачила там чоловічі речі. ОСОБА_1 розповідача, що сплачує і свій кредит і кредит ОСОБА_3 від його імені. З листопада 2016 року вони припинили спільне проживання.

Свідок ОСОБА_17 пояснив суду, що коли його син ОСОБА_3 в липні 2008 року вирішив придбати квартиру в смт Михайлівка, вони допомогли йому з першим внеском в розмірі 24000 грн., та в подальшому допомагали погашати кредит. ОСОБА_3 і ОСОБА_1 деякий час зустрічалися. Він проживав в с. Тимошівка, потім винаймав квартиру в смт. Михайлівка. Чи проживав він з ОСОБА_1 на момент отримання кредиту, йому не відомо. З жовтня 2008 року вони почали проживати в квартирі, яку купив ОСОБА_3 Він регулярно допомагав сплачувати кредит, а ОСОБА_4 К;.О. та її батьки участі в погашенні кредитів не приймали.

Свідок ОСОБА_18 пояснювала, що перший внесок на придбання квартири її сином ОСОБА_3 сплатив його батько. Погашали кредит спільними зусиллями з ОСОБА_3, в основному в рахунок врожаю. Після ремонту в квартирі ОСОБА_3 і ОСОБА_1 почали проживати разом. Жодного відношення до купівлі квартири ОСОБА_1 не мала.

Заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім’ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя.

Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв’язках. Обов’язковою умовою для визнання їх членами сім’ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

За правилами статті 74 СК України (зі змінами) якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов’язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Водночас, згідно ч. 2 ст. 74 СК України, на вказані правовідносини поширюються положення ст. 60 СК України яка передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка неодноразово і послідовно викладена в постановах від 2 жовтня 2013 року № 6-79цс13, 3 червня 2015 року № 6-38цс15, від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15 та інших, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

- час набуття такого майна;

- кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

- мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім’єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов’язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов’язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

відсутні належні та допустимі докази, які б у своїй сукупності та взаємозв'язку переконливо би свідчили про те, що в спірний період часу сторони підтримували сімейні стосунки.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, має бути встановлений факт створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов’язків, з’ясований час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

За змістом ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60, ст. ст. 57, 212 ЦПК України рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі докази оцінюються у сукупності і жоден з них не має для суду наперед встановленого значення. При цьому, відхиляючи одні докази і беручи за основу інші, суд має дати оцінку підстав для цього, що місцевим судом зроблено не було.

Так згідно договору купівлі-продажу квартири зареєстрованого в реєстрі за № 2816 ОСОБА_3 18 липня 2008 року придбав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2. Пунктом 1.7. цього договору ОСОБА_3 повідомив, що у шлюбі він не перебуває, гроші, за які він купує вказану квартиру є його особистою власністю (а.с. 36-37).

21 липня 2008 року ОСОБА_3 уклав з ВАТ «ОСОБА_6 ОСОБА_7» кредитний договір № 014/17- 05/4202-01 на суму 19995,5 доларів США для придбання нерухомості у вигляді квартири (п. 1.1.1 договору) (а.с.38-40).

На забезпечення виконання умов кредитного договору № 014/17-05/4202-01 21 липня 2008 року ОСОБА_3 також уклав договір іпотеки № 014/17- 05/4202-01/2 із наступними змінами від 25 березня 2009 року, предметом якого за умовами п. 1.2 цього договору є квартира, згідно п. 2.2.2. якого ОСОБА_3 у своїй заяві, доведеній нотаріусом до відома іпотекодержателя, стверджує, що на момент придбання квартири у шлюбі він не перебував, квартиру, яку він передає в іпотеку, не є спільною сумісною власністю (а.с. 41-46).

Заявою від 22 липня 2008 року, посвідченою приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_19, внесеного до реєстру за № 2881, продавець за договором ОСОБА_20 підтвердила факт отримання нею від ОСОБА_3 залишку суми коштів в розмірі 96800,00 гривень, еквівалентних 20000,00 доларів США, як було передбачено п. 1.2 договору (а.с.48).

02 вересня 2014 року здійснено реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на квартиру та внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.49), а 06 лютого 2015 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про звільнення Квартири з обтяження у зв’язку із виконанням кредитного договору № 014/17-05/4202-01 від 21 липня 2008 року в повному обсязі (а.с. 50-51).

Доказів на спростування відомостей, викладених у вище вказаних письмових договорах в частині самостійного придбання ОСОБА_3 спірної квартири, в ході судового розгляду надано не було.

На підтвердження факту проживання з ОСОБА_3 однією сім’єю як чоловік та жінка без укладення шлюбу ОСОБА_1 були надані такі докази:

Свідоцтво про народження серія 1-ЖС № 161842 від 20 січня 2011 року, відповідно до якого 30 грудня 2010 року народилася ОСОБА_5, батьком зазначений ОСОБА_3, матір’ю – ОСОБА_1 (а.с. 7).

Згідно з довідкою Бурчацької сільської ради № 51 від 10 січня 2017 року, ОСОБА_1 фактично з липня 2007 року не проживає в с.Бурчак Михайлівського рай ону Запорізької області (а.с 109).

В акті депутата Бурчацької сільської ради № 6 від 6 січня 2017 року також зазначено, що з липня 2007 року ОСОБА_1 фактично не проживала в ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 110).

Депутатом Михайлівської селищної ради ОСОБА_7 був виданий акт № 16 від 13 січня 2017 року, відповідно до якого, зі слів ОСОБА_9 і ОСОБА_21, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 проживали в ІНФОРМАЦІЯ_4, як подружжя, вели спільне господарство у період з липня 2007 року по серпень 2008 року (а.с. 111).

Згідно з довідкою КП «Михайлівський комунгосп» № 1 від 6 січня 2017 року, у період з січня 2012 року по 31 жовтня 2016 року за адресою АДРЕСА_3 були сплачені комунальні послуги за трьох осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_3 (а.с. 112).

Аналізуючи наведені письмові докази, суд звертає увагу, що жоден з них не доводить факту перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, саме на момент придбання спірної квартири – 18 липня 2017 року.

Так, акт депутата акт № 16 від 13 січня 2017 року дійсно містить інформацію про спільне проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у період з липня 2007 року по серпень 2008 року, але вказаний акт не може бути визнаний судом належним доказом. Вказані в акті данні ґрунтуються на показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_21 В судовому засіданні була допитана лише свідок ОСОБА_9, яка повідомила, що на її думку сторони проживали разом однією сім’єю у вказаний період, але близько з ними вона не спілкувалася, в будинку не була, інформацією, щодо обстави винаймання житла і ведення спільного господарства не володіє, щодо наявності спільний прав і обов’язків між сторонами нічого не знає.

Судом були допитані також сусіди ОСОБА_1 і ОСОБА_3, а саме: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які повідомили, що їм відомо про спільне їх проживання з осені 2008 року по весну 2015 року, проте жодному зі свідків не були відомі обставини придбання спірної квартири і перебування на той час сторін у фактичних сімейних стосунках.

Допитані подруги позивача ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_16 повідомили суду про перебування ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах, але вказані обставини стали відомі зі слів самої позивачки ОСОБА_1, яка є заінтересованої особою у результатах розгляду справи.

Отже, свідки, допитані судом під час розгляду справи, хоча і підтвердили проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 разом без реєстрації шлюбу, але сама ця обставина не є достатньою для визнання майна набутого в цей період їх спільною сумісною власністю без встановлення ознак сім’ї у стосунках між чоловіком та жінкою, в тому числі джерел придбання такого майна. Показання вказаних свідків про те, що сторони проживали однією сім’ю є оціночним судженням свідків, яке ґрунтується на їх уявленні про сім’ю, однак їх показання не містять відомостей про конкретні обставини, які підтверджують цей факт.

Допитані судом свідки не повідомили суд про факти, на підставі яких суд міг би зробити висновок про наявність між сторонами в спірний період часу усталених сімейних стосунків. Свідки, які проживають в будинку, в якому розташована спірна квартира, не повідомляли про факти, а висловили свою думку, яка ґрунтувалась на спостереженні за позивачкою та відповідачем за межами сім'ї.

Твердження позивача ОСОБА_1, що вона з ОСОБА_3 мали спільні кошти та на придбання квартири були частково витрачені її кошти, не були підтверджені відповідними доказами. Також позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що сторони на час придбання майна, яке є предметом спору, мали взаємні права і обов’язки притаманні подружжю, вели спільне господарство, мали спільні доходи або бюджет, об’єднали особисті кошти кожного з них з метою спільного набуття майна. Пояснення сторін за змістом статті 57 Цивільного процесуального кодексу України не є доказом.

Наявні у справі докази не вказують на те, що ОСОБА_22 та ОСОБА_3 спільно купували квартиру та несли спільні витрати на її придбання.

Так, надана позивачем ОСОБА_1 довідка про стан кредиту №Д-14-В83/62-133 від 26 жовтня 2016 року (а.с. 13), відповідно до якої вона отримала кредит 18 липня 2008 року в сумі 16000 грн., не може бути прийнята судом в якості належного доказу участі ОСОБА_1 у придбанні спірної квартири, оскільки: по-перше, з наданої довідки не вбачається мети кредиту і істотних його умов; по-друге, як вже зазначалося вище, факт перебування сторін, у вказаний період, у фактичних шлюбних відносинах, не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 не доведено факт її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період придбання спірної квартири – 18 липня 2008 року. Також, не надано доказів того, що у зазначений період вони були пов’язані спільним побутом, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов’язки. За таких обставин, відсутні підстави для визнання квартири, яка належить ОСОБА_3, спільною сумісною власністю та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної квартири.

Водночас, відповідачем ОСОБА_3 позовні вимоги були визнані в частині спільного проживання в період з жовтня 2008 року по квітень 2015 року. Крім цього, вказані обставини спільного проживання у вказаний період були підтверджені показаннями допитаних в судовому засіданні свідків. Також у вказаний період ОСОБА_1 була зареєстрована у квартині належній ОСОБА_3, а в 2010 році у сторін по справі народилася спільна дочка ОСОБА_5

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За таких умов, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме в частині встановлення факту проживання її з ОСОБА_3 однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з жовтня 2008 року по квітень 2015 року.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 суд відмічає:

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_4 (а.с. 49).

У вказаній квартирі 11 жовтня 2008 року була зареєстрована ОСОБА_1, яка згідно повідомлення Михайлівської селищної ради значиться зареєстрованою за вказаною адресою і на теперішній час (а.с. 5).

Згідно акта-довідки депутата Михайлівської селищної ради Запорізької області ОСОБА_23 за вих. № 339 від 05 грудня 2016 року, ОСОБА_3 проживав разом із співмешканкою ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_5, де у них в 2010 році народилась донька ОСОБА_5, з 01 жовтня 2008 року по квітень 2015 року.

Згідно зі ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на власний розсуд.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

За положеннями ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п.34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання" на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням здійснюється зняття з реєстрації місця проживання особи.

На підставі викладеного, враховуючи доведеність факту проживання ОСОБА_1 в квартирі належній ОСОБА_3 на правах члена сім’ї, а саме проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2008 року по квітень 2015 року, що було встановлено під час розгляду справи, фактичного проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі до листопада 2016 року, що підтвердили свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_15, суд приходить до висновку про відсутність підстави для визнання відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки в ході судового розгляду було достовірно встановлено, що в спірному житлі ОСОБА_1 не проживає менше року, а саме з листопада 2016 року, і відповідно позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Так, при звернення до суду ОСОБА_1 був сплачений судовий збір за вимогу про встановлення акту і за майнову вимогу про визнання права власності (а.с. 1). Враховуючи, що позовні вимоги були задоволенні лише в частині визнання факту, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на сплату судового збору в сумі 275 грн. 60 коп.

Щодо судових витрат на правову допомогу, суд відмічає, що статтею 79 ЦПК України передбачено, що витрати на правову допомогу входять до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи.

Згідно зіст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану адвокатом, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст.79, ст. ст.84 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним Законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

До матеріалів справи ОСОБА_24 долучено договір про надання правової допомоги від 27 лютого 2017 року укладений між ОСОБА_1 і адвокатом ОСОБА_2, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, акт виконаних робіт від 7 вересня 2017 рокурахунок від 7 вересня 2017 року про оплату послуг в сумі 5000 грн., квитанцію від 7 вересня 2017 року про сплату ОСОБА_1 5000 грн.

За змістом договору про надання правової допомоги і відповідного акту виконаних робіт, адвокат ОСОБА_2 надавав ОСОБА_1 такі послуги: попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, формування правової позиції, консультації, підготовка процесуальних документів (заперечення на зустрічний позов), представлення інтересів в судовому засіданні, що узгоджується із обов'язками адвоката.

Згідно зст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб’єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

За таких обставин, враховуючи кількість годин, протягом яких надавалася правова допомога, а саме: 8 годин (згідно акту виконаних робіт) та 6,5 годин (участь у судових засіданням), і розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2017 році (1600 грн.), суд вважає, що розмір компенсації за надану правову допомогу в сумі 5000 грн. є належним чином обґрунтованим і не перевищує граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу (1600 х 40% х 14,5 = 9280).

Проте, враховуючи, що із заявлених ОСОБА_1 двох вимог про встановлення факту і визнання права власності, судом була задоволена лише одна вимога, з відповідача ОСОБА_3 підлягають стягнення на користь позивача ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 2500 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.10, 60, 212, 213, 215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа – Михайлівська селищна рада Михайлівського району Запорізької області, про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та розподіл спільної сумісної власності – задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з жовтня 2008 року по квітень 2015 року.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за сплату судового збору в розмірі 275 грн. 60 коп. і витрати на правову допомогу в сумі 2500 грн., а всього: 2775 грн. 60 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: виконавчий комітет Михайлівської селищної ради Запорізької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області через Михайлівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Михайлівського районного суду

Запорізької області ОСОБА_25