Ухвала суду № 68732820, 06.09.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/2990/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

06 вересня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів БИСАГИ Т.Ю., ДЖУГИ С.Д.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

за участю представника апелянта ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Виноградівського районного управління юстиції ОСОБА_3, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Виноградівського районного суду від 1 червня 2017 року, -

встановила:

ОСОБА_1 29.07.2016 звернувся до суду із зазначеною скаргою, мотивуючи її наступним. На виконанні у Відділі ДВС Виноградівського РУЮ перебуває виконавчий лист № 299/2990/14-ц, виданий Виноградівським районним судом 06.10.2015 на виконання ухвали цього суду від 19.06.2015 про виправлення описки в резолютивній частині рішення Виноградівського районного суду від 30.10.2014 про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 боргу на користь ПАТ «ВіЕс Банк».

Попри те, що ухвала Виноградівського районного суду від 19.06.2015 скасована ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 04.03.2016, держвиконавець продовжує її виконувати та відмовляється закінчувати виконавче провадження № 49186024 і, відповідно, припинити арешт майна боржника та вжити інші заходи у звязку із закінченням виконавчого провадження. Дії держвиконавця суперечать положенням ст. 49 ч. 1 п. 4, ст. 50 ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження» і порушують права боржника у виконавчому провадженні.

Посилаючись на ці обставини, ґрунтуючись на передбаченому законом праві оскаржити дії держвиконавця, боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії держвиконавця Відділу ДВС Виноградівського райуправління юстиції ОСОБА_3 щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 49186024 із примусового виконання виконавчого листа № 299/2990/14-ц, виданого Виноградівським районним судом 06.10.2015, і зобовязати Відділ ДВС прийняти постанову про закінчення цього виконавчого провадження та зняти всі арешти, накладені на майно боржника, скасувати всі інші вжиті держвиконавцем заходи примусового виконання рішення суду.

Ухвалою Виноградівського районного суду від 01.06.2017 у скарзі відмовлено.

Не погодившись із таким вирішенням скарги ОСОБА_1 оскаржив ухвалу суду як незаконну. Посилається загалом на ті самі обставини, якими мотивувалася скарга на дії держвиконавця. Зазначає також про порушення судом норм процесуального права при розгляді скарги, який не зясував належним чином обставин справи. Так, виконавче провадження не є закінченим, оскільки його відновлено і на майно боржника знову накладено арешт. Суд не врахував факту скасування ухвали, на підставі якої стягувалися кошти у відповідному розмірі. Тим часом, виконанню підлягало саме рішення суду від 30.10.2014, а не ухвала про виправлення описки в ньому, яка, до того ж, була скасована. Просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, його скаргу на дії держвиконавця задовольнити.

У письмових запереченнях на апеляцію Відділ ДВС Виноградівського РУЮ вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, ухвалу суду залишити без змін. Зазначає, зокрема, що рішення суду, на підставі якого провадиться стягнення коштів, не скасоване, а виконавчий лист не визнавався таким, що не підлягає виконанню.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта ОСОБА_1 ОСОБА_2, яка скаргу підтримала, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи учасників процесу, суд приходить до такого.

Встановлено, що у серпні 2014 року ПАТ «ВіЕс Банк» предявило до ОСОБА_1Ю і ОСОБА_4 позов про солідарне стягнення боргу, просило стягнути на свою користь із відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором від 06.03.2008 № KF47613 у сумі 21032,67 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1,00 дол. США/13,110661 грн станом на 14.08.2014 складає 275752,21 грн, і покласти на відповідачів судові витрати (а.с. 3-4 т. 1).

Заочним рішенням Виноградівського районного суду від 30.10.2014 позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитним договором № KF47613 від 06.03.2008 у розмірі 275752,21 грн , а також стягнуто на користь позивача з відповідачів судовий збір у розмірі 2879,33 грн у рівних частинах (а.с. 53-55 т. 1). Рішення суду не оскаржувалося.

Ухвалою Виноградівського районного суду від 19.06.2015 задоволено заяву ПАТ «ВіЕс Банк» про виправлення описки в заочному рішенні цього суду від 30.10.2014, викладено пункт 1 резолютивної частини рішення в редакції, за змістом якої стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитним договором № KF47613 від 06.03.2008 у розмірі 21032,67 дол. США (а.с. 65-66 т. 1).

06.10.2015 Виноградівський районний суд видав виконавчий лист № 299/2990/14-ц, відповідно до якого виконанню підлягає заочне рішення Виноградівського районного суду від 30.10.2014, резолютивна частина якого у виконавчому листі викладена таким чином:

««Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_1), та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_2) на користь ПАТ «ВіЕс Банк» (м. Львів, вул. Грабовського, 11, МФО 325213, код ЄДРПОУ 19358632) заборгованість за кредитним договором № KF47613 від 06.03.2008 року у розмірі 21032,67 доларів США.».

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_1), та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 2879 грн. 33 коп. в рівних частках.» (а.с. 90-91 т. 1, ас. 195 т. 2).

Тобто, резолютивна частина заочного рішення Виноградівського районного суду від 30.10.2014 щодо стягнення боргу за кредитним договором викладена у виконавчому листі в редакції ухвали Виноградівського районного суду від 19.06.2015, а щодо стягнення судових витрат в первісній редакції заочного рішення суду.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 04.03.2016 ухвалу Виноградівського районного суду від 19.06.2015 скасовано, питання передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 99-102 т. 1). Апеляційний суд зауважив, що виправлення у резолютивній частині рішення суду шляхом зазначення у ній суми боргу, крім гривневого еквіваленту, в іноземній валюті, призводить до зміни змісту рішення…, зазначення судом у рішенні еквіваленту суми боргу лише в національній валюті, як про це просив позивач, не є опискою чи арифметичною помилкою…, незгода банку з визначеним розміром заборгованості у рішенні суду могла бути підставою для оскарження судового рішення в апеляційному порядку.

Ухвалою Виноградівського районного суду від 22.03.2016 виправлено описку в заочному рішенні цього суду від 30.10.2014, викладено пункт 1 резолютивної частини рішення в такій редакції:

««Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_1), та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН НОМЕР_2) на користь ПАТ «ВіЕс Банк» (м. Львів, вул. Грабовського, 11, МФО 325213, код ЄДРПОУ 19358632) заборгованість за кредитним договором № KF47613 від 06.03.2008 року у розмірі 21032,67 доларів США, що становить 275752 грн. 21 коп. (по курсу НБУ станом на 14.08.2014 року, становить: 1 долар США = 13,110661 грн.).» (а.с. 107-108 т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 10.05.2016 ухвалу Виноградівського районного суду від 22.03.2016 скасовано, у задоволенні заяви ПАТ «ВіЕс Банк» про виправлення описки в заочному рішенні цього суду від 30.10.2014 відмовлено (а.с. 126-128 т. 1). Апеляційний суд вдруге вказав на недопустимість зміни судом власного рішення у порядку виправлення описки в ньому.

З матеріалів справи вбачається, що Відділом ДВС Виноградівського РУЮ здійснюється виконавче провадження із примусового виконання виконавчого листа № 299/2990/14-ц, виданого Виноградівським районним судом 06.10.2015 на виконання заочного рішення Виноградівського районного суду від 30.10.2014, резолютивна частина рішення в якому викладена в редакції ухвали Виноградівського районного суду від 19.06.2015, при цьому, банк подав 02.11.2015 заяву про відкриття виконавчого провадження про стягнення боргу в сумі 21032,67 дол. США, що еквівалентно 461305,01 грн за курсом НБУ 21,932784 грн щодо долара США на день подання заяви (а.с. 137, 160-161, 169, 178-179 т. 1, а.с. 55 т. 2 та ін.). У постанові про відкриття виконавчого провадження № 49186024 від 03.11.2015 розмір боргу, належний до стягнення, вказаний як 461305,01 грн (а.с. 58 т. 2).

Отже, у виконавчому проваджені стягується борг у національній валюті в розмірі 461305,01 грн, у межах цього боргу держвиконавцем накладено арешт на майно боржника, вчиняються виконавчі дії тощо (а.с. 59-67 т. 2).

Посилаючись на скасування 04.03.2016 апеляційним судом ухвали суду першої інстанції від 19.06.2015 про виправлення описки в рішенні суду від 30.10.2014, боржник ОСОБА_1 заявами від 15.06.2016 і від 21.06.2016 просив закрити, закінчити виконавче провадження, зняти арешт з майна, скасувати його розшук і т.ін., однак, такі заяви не були задоволені, виконавче провадження триває, що підтверджується описом матеріалів виконавчого провадження, складеним органом ДВС 22.11.2016, та іншими матеріалами справи (а.с. 68-73, 192-193 т. 2 та ін.).

У скарзі, що розглядається, боржник ОСОБА_1 виходив, зокрема, із того, що виконавчий лист № 299/2990/14-ц виданий Виноградівським районним судом 06.10.2015 на виконання ухвали цього суду від 19.06.2015 про виправлення описки в резолютивній частині рішення Виноградівського районного суду від 30.10.2014 і поставив питання про визнання неправомірними дій держвиконавця Відділу ДВС Виноградівського РУЮ ОСОБА_3 щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 49186024 із примусового виконання виконавчого листа № 299/2990/14-ц, виданого Виноградівським районним судом 06.10.2015, і зобовязання Відділу ДВС прийняти постанову про закінчення цього виконавчого провадження та зняти всі арешти, накладені на майно боржника, скасувати всі інші вжиті держвиконавцем заходи примусового виконання рішення суду (а.с. 1-2 т. 2).

Обовязковість виконання судового рішення, що набрало законної сили, у визначеному законом порядку ґрунтується на положеннях Конституції України (ст. 124 ч. 5 в редакції, що була чинною на час ухвалення судом рішення, яке виконується, ст. 129-1, чинної на час розгляду судом першої інстанції скарги боржника та розгляду апеляційним судом скарги на ухвалу суду першої інстанції від 01.06.2017), ст. 14 ЦПК України та на інших нормах законодавства і не може ставитися під сумнів як така.

Примусове виконання чинного судового рішення здійснюється державною виконавчою службою відповідно до законодавства про виконавче провадження. На час відкриття виконавчого провадження був чинним Закон України «Про виконавче провадження» (Закон № 606-XIV), а з 05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII). Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією, Законами України та іншими нормативно-правовими актами (ст. 1 Закон № 606-XIV, ст. 1 Закон № 1404-VIII). Верховний Суд України у ряді справ (постанова від 23.04.2014 у справі № 6-26цс14, постанова від 19.08.2014 у справі № 3-56гс14, постанова від 30.03.2016 у справі № 6-2411цс15 та ін.) сформулював правові позиції, за змістом яких виконання рішення суду є невідємною стадією процесу правосуддя, виконавче провадження є сукупністю дій і правовідносин, урегульованих законами та іншими нормативно-правовими актами, які в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до закону. Тобто, дії, що вчиняються під час виконавчого провадження, є за своєю правовою природою процесуальними, тому з урахуванням положень ст. 2 ч. 3 ЦПК України відповідні правовідносини повинні регулюватися нормативними актами, чинними на час вчинення певної процесуальної дії.

Закон № 606-XIV передбачав, що скасування рішення суду, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є підставою для закінчення виконавчого провадження, що тягне зняття арешту, накладеного на майно боржника, скасування інших вжитих держвиконавцем заходів примусового виконання рішення, проведення інших дій, необхідних у звязку із завершенням виконавчого провадження (ст. 49 ч. 1 п. 4, ст. 50 ч. 1). Закон № 1404-VIII встановлює аналогічні правила (ст. 39 ч. 1 п. 5, ст. 40 ч. 1).

Тож підставою для закінчення виконавчого провадження є скасування рішення суду, на підставі якого виданий виконавчий документ. Тим часом, виконавчий лист, про який ідеться, виданий саме на виконання заочного рішення Виноградівського районного суду від 30.10.2014, яке є чинним, посилається на це рішення і попри викладений у виконавчому листі зміст резолютивної частини рішення суду не посилається на ухвалу Виноградівського районного суду від 19.06.2015, як про це зазначає у своїй скарзі боржник.

За таких умов, передбачених законом формалізованих підстав для прийняття держвиконавцем рішення про закінчення виконавчого провадження у звязку із поданими боржником заявами не було. Про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, боржник питання не ставив. Ці обставини правильно встановлені судом першої інстанції, чого доводи апеляції не спростовують. В юридичному розумінні виконується заочне рішення Виноградівського районного суду від 30.10.2014, а не ухвала Виноградівського районного суду від 19.06.2015. Обставини, повязані із закінченням виконавчого провадження постановою держвиконавця від 24.03.2017, скасуванням цієї постанови, відновленням провадження постановою від 24.03.2017 (а.с. 65, 85-88 т. 3), на зазначені висновки не впливають, водночас додатково підтверджують відсутність наразі підстав для закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом.

Виходячи з наведеного, підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції вказаних вище вимог закону, а також положень Розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України немає. Обравши спосіб захисту своїх прав та інтересів у виконавчому провадженні на свій розсуд, боржник подав скаргу з тих підстав і щодо того предмету, із яких скарга не підлягала задоволенню як безпосередньо щодо вимоги про визнання неправомірними дій держвиконавця, так і щодо похідних вимог про зобовязання вчинити дії, формулювання, яких, до того ж, не є коректним, оскільки фактично означає пряме необґрунтоване втручання суду в компетенцію держвиконавця.

Відтак, на підставі ст. 312 ч. 1 п. 1 ЦПК України апеляцію слід відхилити, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. 307 ч. 2 п. 1, ст. 312 ч. 1 п. 1, ст.ст. 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, ухвалу Виноградівського районного суду від 1 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді