Ухвала суду № 68704018, 05.09.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4232/17 Справа № 174/178/17 Головуючий у 1 й інстанції - Данилюк Т. М. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про визнання права власності на автомобіль в порядку набувальної давності, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про визнання права власності на автомобіль в порядку набувальної давності.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року позовна заява ОСОБА_2 була залишена без руху.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2017 року позовна заява ОСОБА_2 визнана неподаною та повернута позивачу.

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про визнання права власності на автомобіль в порядку набувальної давності, в якому просив суд визнати за ним право власності в порядку набувальної давності на автомобіль «Део Ланос», реєстраційний номер НОМЕР_1.

Ухвалою судді Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2017 року позовна заява ОСОБА_2 була залишена без руху для надання доказів стосовно належності автомобіля ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та доказів дійсної вартості спірного автомобіля на момент звернення до суду для визначення суми судового збору, яка підлягає до сплати, та надано п'ять днів для усунення вказаних недоліків.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2017 року позовна заява ОСОБА_2 визнана неподаною та повернута позивачу.

Повертаючи, як неподану, позовну заяву на підставі ч.2 ст.121 ЦПК України, суддя виходив з того, що у визначений ухвалою суду термін недоліки позовної заяви позивачем усунуто не було.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, зважаючи на наступне.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» №2 від 12 червня 2009 року, заява яка не відповідає вимогам статей 119,120 ЦПК України або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, суддя відповідно до вимог статті 121 ЦПК України постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені конкретні підстави залишення заяви без руху, в тому числі й розмір несплачених судових витрат, і надає строк для усунення недоліків, тривалість якого визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, реальної можливості отримання копії ухвали, яка повинна бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення.

Згідно ч.2 ст.121 ЦПК України заява вважається неподаною і повертається позивачеві, якщо він відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимоги, визначені ст.ст.119,120 ЦПК України, не сплатить суми судового збору.

Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Нормами ст.11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п.п.3,4,5,6 ст.119 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог, ціну позову щодо вимог майнового характеру, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує вимоги, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.

За змістом зазначеної норми саме позивач обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Сама по собі відсутність у позовній заяві чи додатках до неї доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки є підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною, тому вказані суддею недоліки позовної заяви знаходяться за межами вимог ст.119 ЦПК України і не можуть бути визнані обґрунтованими.

Питання про характер правовідносин, належність та допустимість доказів суд повинен вирішувати у відповідності з вимогами ст.212 ЦПК України.

Крім зазначеного, питання про наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права суд повинен вирішувати під час розгляду справи, а уточнення позовних вимог суд може вирішити під час попереднього судового засідання відповідно до ст.130 ЦПК України, зокрема з'ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнання обставин, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів.

Залишаючи позовну заяву без руху з підстав не надання доказів, а саме доказів належності спірного автомобіля ОСОБА_3, даних стосовно кола спадкоємців та спадкової справи, суд першої інстанції на зазначені вище вимоги закону уваги не звернув.

Такі висновки суду не можуть бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав, свобод та інтересів, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого ст.6 Європейської Конвенції прав людини.

Крім того, на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем було надано пояснення, що також судом першої інстанції було залишено без уваги.

Розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п'ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» об'єктом справляння судового збору для фізичних осіб є позовна заява майнового характеру (в розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,4% розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати) та немайнового характеру (у розмірі 0,4% розміру мінімальної заробітної плати).

Позивачем було сплачено мінімально визначену суму судового збору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що остаточне визначення ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом в процесі розгляду справи із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

За таких обставин висновок суду про те, що є підстави для повернення позивачу позову на підставі ч.2 ст.121 ЦПК України, не можна визнати законними й обґрунтованими, і такі висновки суду не ґрунтуються на вимогах діючого цивільно-процесуального законодавства України, а тому ухвала підлягає скасуванню з передачею питання щодо відкриття провадження у справі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303,307,312,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2017 року скасувати і передати питання щодо відкриття провадження у справі на новий розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Суддя: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.