Рішення № 68701376, 04.09.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2017 р.Справа № 922/2351/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-капітал Трейд", м. Харків про стягнення 249183,15 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємць ОСОБА_1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл. (далі за текстом - позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-капітал Трейд", м. Харків (далі за текстом - відповідач) грошові кошти в розмірі 249183,15 грн.

Позов мотивовано з посиланням на те, що між сторонами існувала усна домовленість щодо постачання товару, а саме: яєць курячих столових, на загальну суму 249183,15 грн., на виконання якої позивач здійснив перерахування грошових коштів в зазначеній сумі, проте, відповідач поставку товару не здійснив, грошові кошти не повернув.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.07.2017 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.08.2017 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.08.2017 р. розгляд справи відкладено на 04.09.2017 р.

В процесі розгляду справи позивач надіслав на адресу суду письмові пояснення (вх. № 24327 від 31.07.2017 р.), в яких доводить до відома суду те, що у квітні 2016 р. між сторонами у справі існувала усна домовленість щодо постачання товару, за якою відповідач, як постачальник, зобов'язувався передати у власність покупця яйце куряче столове належної якості, відповідної кількості та в обумовлений термін, а позивач, як покупець, прийняти та оплатити товар у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у рахунках та видаткових накладних. Сторони домовилися, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом попередньої оплати у розмірі 100% від вартості партії товару не пізніше, ніж за три календарні дні до моменту поставки. На підставі рахунків, які відповідач повідомив позивачу за допомогою телефонного зв'язку, позивач здійснив перерахування грошових коштів на загальну суму 249183,15 грн. на розрахунковий рахунок відповідача. Позивач вказує, що відповідач зобов'язався надати позивачу разом з поставленим товаром рахунок № АТ-20 від 12.04.2016 р. на суму 100000,00 грн. та рахунок № АТ-37 від 26.04.2016 р. на суму 149183,15 грн. Однак, ані товар, ані зазначені рахунки позивач від відповідача не отримав, та отримані грошові кошти позивачу також не повернув.

Відповідач відзиву на позов не надав.

На судове засідання 04.09.2017 р. сторони своїх уповноважених представників не направили.

Позивач надіслав на адресу суду заяву (вх. № 27437 від 28.08.2017 р.), в якій просить суд розглянути справу за його відсутності.

Відповідач відзиву на позов не надав, вимоги ухвал господарського суду Харківської області від 18.07.2017 р. та від 07.08.2017 р. не виконав.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

В пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зокрема, зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Суд зазначає, що законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 ЦК України та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Як вже було зазначено вище, з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, судом засобами поштового зв'язку направлялася ухвала від 18.07.2017 р. на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, та яка зазначена як юридична адреса підприємства відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, проте вона повернулася на адресу суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання" (а. с. 30-32).

На ту ж адресу судом направлено копію ухвали від 07.08.2017 р.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28.

Оскільки неявка на судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, позивач платіжним дорученням № 12 від 12.04.2016 р. перерахував на банківський рахунок відповідача № 26000014375301 100000,00 грн. Підставою для здійснення платежу в даному платіжному доручення зазначено «Оплата за яйце згідно рахунку АТ-20 від 12.04.2016 р., в т. ч. ПДВ - 16666,67 грн.»

Крім того, платіжним дорученням № 15 від 26.04.2016 р. позивач перерахував на вищезгаданий банківський рахунок відповідача додатково 149183,15 грн. Підставою для здійснення платежу в даному платіжному доручення зазначено «Оплата за яйце згідно рахунку АТ-37 від 26.04.2016 р., в т. ч. ПДВ - 24863,86 грн.»

Як зазначає позивач, між сторонами у справі існувала усна домовленість щодо постачання товару, за якою відповідач, як постачальник, зобов'язувався передати у власність покупця яйце куряче столове належної якості, відповідної кількості та в обумовлений термін, а позивач, як покупець, прийняти та оплатити товар у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у рахунках та видаткових накладних. Сторони домовилися, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом попередньої оплати у розмірі 100% від вартості партії товару не пізніше, ніж за три календарні дні до моменту поставки. Саме на виконання зазначеної домовленості позивач здійснив перерахування грошових коштів відповідачу. Позивач вказує, що номера рахунків відповідач повідомив йому засобами телефонного зв'язку, та обіцяв надати в подальшому разом з товаром. Однак, ані товар, ані зазначені рахунки позивач від відповідача не отримав, та отримані грошові кошти позивачу також не повернув.

Обставини щодо повернення грошових коштів, перерахованих згідно з вищезазначеними платіжними дорученнями, стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зокрема, зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Системний аналіз зазначеної статті свідчить про те, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Таким чином, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Матеріали справи не містять та жодною зі сторін у справі не надано суду доказів як існування між сторонами домовленості щодо постачання товару, так і існування рахунків АТ-20 від 12.04.2016 р. та АТ-37 від 26.04.2016 р., які згідно з платіжними дорученнями № 12 від 12.04.2016 р. та № 15 від 26.04.2016 р. і були сплачені позивачем.

Суд також враховує, що згідно зі ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів виконання зазначених вимог Закону, в т.ч. щодо укладання договору на постачання товару, складання рахунків АТ-20 від 12.04.2016 р. та АТ-37 від 26.04.2016 р. на підставі яких здійснювалися спірні перерахування грошових коштів, матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд приходить до висновку про отримання відповідачем грошових коштів за платіжними дорученнями № 12 від 12.04.2016 р. та № 15 від 26.04.2016 р. в загальній сумі 249183,15 грн. без належних правових підстав.

Зазначені грошові кошти в силу ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню відповідачем на користь позивача.

За таких обставин, поданий позивачем позов підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти в зазначеній вище сумі.

Крім того, з урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 3737,75 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-капітал Трейд" (адреса: 61052, м. Харків, вул. Котлова, буд. 183; код ЄДРПОУ 39748833) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: 50042, АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) грошові кошти в сумі 249183,15 грн. та судовий збір в сумі 3737,75 грн..

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.09.2017 р.

Суддя О.І. Байбак