Рішення № 68688638, 05.09.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №474/26/16-ц 05.09.2017 05.09.2017

Провадження №22-ц/784/1752/17

Справа № 474/26/16-ц

Провадження № 22-ц/784/1752/17 Головуючий першої інстанції: Фасій В.В.

Категорія: 56 Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05 вересня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Гавор В.Б.,

за участі представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 3 липня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди,

в с т а н о в и л а :

05 січня 2016 р. Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» (далі ПАТ «Миколаївгаз») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що згідно наказу ПАТ «Миколаївгаз» № 393-ос від 06 січня 2015 р. відповідача було прийнято на посаду начальника Врадіївської дільниці газорозподілу.

06 січня 2015 р. відповідач прийняв в підзвіт товарно-матеріальні цінності.

З 01 липня 2015 р. по 07 липня 2015 р. у Врадіївській дільниці газорозподілу Первомайського УЕГГ була проведена інвентаризація майна, що перебувало в підзвіті ОСОБА_3

В ході інвентаризації виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 36 617 грн. 47 коп., що підтверджується протоколом результатів інвентаризації основних засобів від 15 липня 2015 р.

Посилаючись на вказані обставини, укладання з відповідачем договору про повну матеріальну відповідальність, відмови від добровільного відшкодування завданої підприємству шкоди, позивач просив стягнути її в примусовому порядку, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Представники позивача в суді позов підтримали.

Відповідач ОСОБА_3 та його представники проти задоволення позову заперечували, посилаючись на відсутність переліку матеріальних цінностей, які ним використані не за призначенням, а також, займана ним посада не відноситься до переліку посад, з якими укладаються договори про повну матеріальну відповідальність, та можливість, за таких умов, покладання на працівника лише обмеженої матеріальної відповідальності.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 3 липня 2017 р. позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Миколаївгаз» матеріальну шкоду, завдану під час виконання трудових відносин в сумі 27 135 грн. 61 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Миколаївгаз» судовий збір в сумі 1 218 грн.

В іншій частині вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом невірно надано оцінку встановленим фактичним обставинам справи і просить його скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що з 10 червня 2009 р. відповідач ОСОБА_3 на підставі наказу №212-к обіймав посаду начальника Врадіївського району газопостачання Первомайського управління експлуатації газового господарства ПАТ «Миколаївгаз». 08 січня 2014 р. його переведено на посаду начальника Врадіївської дільниці газорозподілу (наказ №01-к від 08 січня 2014 р.).

05 січня 2015 р. ОСОБА_3 С подав на імя начальника Первомайського УЕГГ заяву про звільнення його з роботи в порядку переведення до ПАТ «Миколаївгаз» та був звільнений у звязку з переведенням до ПАТ «Миколаївгаз». .

06 січня 2015 р. відповідно до наказу №393-ос ПАТ «Миколаївгаз» ОСОБА_3 прийнятий на роботу на посаду начальника Врадіївської дільниці газорозподілу (т. 1 а.с. 6).

У червні-липні 2015 р. комісією зі складу працівників позивача була проведена інвентаризація майна, що знаходиться у Врадіївській дільниці газорозподілу, за результатами якої складено інвентаризаційні описи 10 липня 2015 р. (т. 1 а.с. 46-60) та виявлена нестача майна, відображена у зрівняльній відомості активів і зобовязань (т. 1 а.с. 24-25), на загальну суму 29953 грн. 30 коп. На підставі таких даних та з урахуванням розміру податку на додану вартість позивачем розраховано розмір шкоди, завданої нестачею товарно-матеріальних цінностей у розмірі 36617 грн. 47 коп.

Звертаючись з позовом, ПАТ «Миколаївгаз», посилалось на те, що ОСОБА_3, з яким було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, отримавши 06 січня 2015 р. у підзвіт товарно-матеріальні цінності на загальну суму 129570 грн. 49 коп. внаслідок неналежного виконання посадових обовязків допустив нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 36617 грн. 47 коп., що є підставою, на думку позивача, для покладення на відповідача обовязку з відшкодування такої шкоди в повному обсязі.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обовязків (ч. 1 ст. 130 КЗпП України).

При покладанні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установ, організації винними, протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 130 КЗпП України).

Таким чином, умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обовязків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (ст. 133 КЗпП України).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд вважав доведеним факт завдання з вини відповідача прямої дійсної шкоди позивачеві у звязку із нестачею майна та виходив з наявності підстав для покладання на відповідача повної матеріальної відповідальності у звязку із укладанням сторонами договору про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності та отриманням останнім під звіт товарно-матеріальні цінності за разовими документами.

Однак, з такими висновками суду в повному обсязі погодитись не можна.

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди (ст. 135-3 КЗпП України).

Судом встановлено, що за час перебування з 06 січня 2015 р. відповідача на посаді начальника Врадіївської дільниці газорозподілу було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей, чим заподіяно позивачеві шкоди на суму 27135 грн. 61 коп.

Відповідачем не надано доказів на спростування таких висновків суду, а тому цей висновок є правильним.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна.

Стаття 135-1 КЗпП України встановлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо звязані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету ОСОБА_4 Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної ОСОБА_4 Професійних Спілок від 28 грудня 1977 р. № 447/24 (далі Перелік).

Як розяснено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобовязаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

06 січня 2015 р. між ПАТ «Миколаївгаз» в особі голови правління ОСОБА_5 та ОСОБА_3, який працював у позивача начальником Врадіївської дільниці газорозподілу, укладено договір №75 про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого ОСОБА_3 прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення ввірених йому підприємством цінностей та зобовязався: дбайливо ставитися до переданих йому на збереження, або з іншою метою, матеріальних цінностей підприємства, вживати заходів для попередження збитків; своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню ввірених йому матеріальних цінностей; вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей. А також визначено підстави, порядок відшкодування матеріальної шкоди спричинені підприємству (договір №75 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність ( т. 1 а.с. 14)

Згідно з посадовою інструкцією начальника Врадіївської дільниці газорозподілу його робота безпосередньо не звязана із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей (т. 2, а.с. 19-21). Не внесено посади начальника дільниці газорозподілу і до згаданого вище Переліку.

За такого укладений з відповідачем договір про покладання на останнього повної матеріальної відповідальності є недійсним, а тому суд помилково дійшов висновок про наявність передбачених п. 1 ст. 134 КЗпП України підстав для покладання на ОСОБА_3 матеріальної відповідальності у повному розмірі.

Також не можна погодитись з висновком суду про те, що товарно-матеріальні цінності були передані відповідачу за разовими документами.

Так, як встановлено судом, у період роботи ОСОБА_3 на різних посадах з 2010 по 2014 роки ним за видатковими накладними у підзвіт отримувались товарно-матеріальні цінності (т. 2 а.с.151-171).

У листопаді 2014 р. у звязку із реорганізацією підприємства та наступними змінами в організації виробництва була проведена інвентаризація усіх цінностей, що перебували у підзвіті відповідача, про що складено 10 листопада 2014 р. інвентаризаційні описи (т. 2 а.с. 138-144), відповідно до яких нестач та залишків не виявлено.

При звільненні ОСОБА_3 з роботи 05 січня 2015 р. інвентаризації переданих йому у підзвіт товарно-матеріальних цінностей не проводилось, що є порушенням вимог п. 7 Положення про інвентаризацію активів та зобовязань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02 вересня 2014 р. № 879, яких-небудь зауважень з боку роботодавця щодо наявності нестачі матеріальних цінностей, їх неналежного зберігання заявлено не було.

Також у порушення зазначених вимог щодо інвентаризації при прийнятті на роботу ОСОБА_3 06 січня 2015 р. також не було здійснено інвентаризації активів.

Відповідно до п. 2 ст. 134 КЗпП України підставою для покладання на працівника матеріальної відповідальності за заподіяну підприємству шкоду є, серед інших, отримання майна та інших цінностей за довіреностями та іншими разовими документами.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку є первинний документ, який містить відомості про бухгалтерську операцію, зокрема щодо фактичної наявності, стану та переміщення обєктів обліку.

Підприємствам надано право самостійно визначати та затверджувати правила документообігу (ч. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Довіреності, як правило, видаються для одержання матеріальних цінностей у сторонніх організацій.

Під іншими разовими документами маються на увазі накладні або інші документи, передбачені чинними правилами документального забезпечення первинного бухгалтерського обліку.

Для переміщення товарно-матеріальних цінностей на підприємстві, відпуску їх зі складів, у торгівельну мережу, іншим підприємствам тощо, зазвичай, використовуються накладні.

Ці документи є разовими, тобто мають нетривалу дію у часі, яка вичерпується вчиненням працівником певних дій, повязаних із виконанням завдання щодо переміщення (реалізації, відпуску) переданих йому за цими документами товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, передавши відповідачу за разовими документами (видатковими накладними) товарно-матеріальні цінності, роботодавець не забезпечив передачу їх у подальшому іншій особі (особам), які мають їх реалізувати у процесі виробництва або за посадовими обовязками проводити їх зберігання і, таким чином, на ОСОБА_3 було покладено виконання обовязків, які не відповідають умов укладеного з ним трудового договору та посадовим обовязкам, - зберігання матеріальних цінностей, їх облік.

На підтвердження передачі ОСОБА_3 товарно-матеріальних цінностей 06 січня 2015 р. позивачем надано оповіщення (авізо) №000067 від 06 січня 2015 р., № 000068 від 06 січня 2015 р. та без номеру від 06 січня 2015 р. (т. 2 а.с. 172-225), які суд вважав належним доказом отримання відповідачем зазначених у вказаних документах товарно-матеріальних цінностей.

Між тим, авізо не є самостійним документом первинного бухгалтерського обліку, це додатковий документ, яким оформлюються бухгалтерські операції.

Авізо є спеціальним повідомленням, яке виписує сторона, від якої здійснюється переміщення обєктів обліку.

За такого вказані оповіщення не можна вважати разовими документами, про які йдеться у п. 2 ст. 134 КЗпП України, оскільки це є лише додатковий документ, тоді як належний первинний документ (накладні, акти приймання передачі тощо) позивачем надано не було. Більш того, згідно цих оповіщень (авізо) у графах «відпустив» та «отримав» зазначено не відповідальну особу позивача, а відповідача ОСОБА_3

Також, слід врахувати наступне.

Відповідач тривалий час з 27 лютого по 16 червня 2015 року був тимчасово непрацездатний за станом здоровя, однак позивач не виконав своїх обовязків щодо збереження товарно-матеріальних цінностей (приміщенні, де вони зберігаються були опечатані лише 1 липня 2015 р. акт, т. 1 а.с. 15), не провів їх перевірку, тобто не виконав обовязків відповідно до положень ч. 1 ст. 131 КЗпП України.

За такого відсутні підстави для притягнення ОСОБА_6 до повної матеріальної відповідальності за п. 2 ст. 134 КЗпП України через недотримання роботодавцем вимог щодо збереження майна, його належного обліку при звільнення та прийнятті на роботі, а також щодо належного оформлення разових бухгалтерських документів та покладення на відповідача обовязків, що не відповідають займаній посаді.

Між тим, вирішуючи спір, суд не взяв до уваги наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлення рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 18 грудня 2015 р., залишеним без змін в цій частині рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 25 лютого 2016 р., наказом голови правління ПАТ «Миколаївгаз» від 07 серпня 2015 р. за результатами проведеної інвентаризації ОСОБА_3 як начальника Врадіївської дільниці газорозподілу притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани через невиконання посадових обовязків не забезпечення збереження і нераціональне використання матеріально-технічних засобів і обладнання, відсутність обліку їх руху, безлад у місцях зберігання цінностей, несвоєчасне оформлення звітної документації, що призвело до нестачі матеріальних цінностей.

Положеннями п. 2 ст. 133 КЗпП України передбачено, що у відповідності із законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей.

Оскільки рішенням суду від 18 грудня 2015 р. встановлено факт заподіяння шкоди позивачеві внаслідок невиконання відповідачем своїх обовязків щодо організації належної постановки обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, внаслідок чого утворилась недостача матеріальних цінностей, є передбачені ст. 133 КЗпП України підстави для покладання на відповідача матеріальної відповідальності у розмірі його середнього місячного заробітку.

Як розяснено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», при матеріальній відповідальності в межах місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (100-95-п) Порядку обчислення середньої заробітної плати, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом

справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований

час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли

працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або

справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за

попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі,

організації).

Відповідно до абзаців 3, 4 п. 2 вказаного вище Порядку, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п. 4 цього Порядку.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, а працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Як вбачається з наданих позивачем до суду апеляційної інстанції документів щодо обліку робочого часу, відпрацьованого ОСОБА_3, розрахункових документів стосовно здійснених нарахувань та виплат, довідок, копій наказів та листків тимчасової непрацездатності, відповідач за весь час перебування у трудових відносинах з ПАТ «Миколаївгаз» з 06 січня 2015 р. по 21 червня 2016 р. (день звільнення з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України) на час вирішення справи припинив трудові відносини з позивачем і через тимчасову непрацездатність, звільнення, вирішення спорів в суді, поновлення на роботі, не відпрацював повних двох місяців.

Виходячи з такого, матеріальна шкода підлягає стягненню з відповідача в розмірі окладу за посадою, яку обіймав відповідач, який становить 6500 грн. згідно наданої представником позивача довідки від 04 вересня 2017 р. № 130.

За такого рішення суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

В силу положень ст. 88 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги.

Згідно матеріалів справи відповідно до положень підпункту 1 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено 1218 грн. судового збору.

У звязку із частковим задоволенням позовних вимог на користь позивача з відповідача підлягає стягненню відповідна частка судового збору, що дорівнює 216 грн. 21 коп. (6500 (сума задоволених вимог) грн. х 1218 (розмір сплаченого збору) грн.: 36617 (сума позовних вимог) грн.).

При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_3 сплачено 704 грн. судового збору т. 4 а.с. 75), тоді як відповідно до визначених підпунктом 6 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» він мав сплатити 1339 грн. 80 коп. (110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви), тобто було недоплачено 635 грн. 80 коп. судового збору.

З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги та зменшення розміру стягнутого відшкодування на користь відповідача слід стягнути з позивача судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 466 грн. 17 коп. ( 704 грн. (сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги) - 6500 грн. (сума задоволених вимог) х 1339 грн. 80 коп. (сума судового збору, що підлягала сплаті в апеляційній інстанції) : 36617 грн. (розмір позовних вимог).

Також з позивача в дохід держави слід стягнути недоплачений відповідачем розмір судового збору 635 грн. 80 коп.

З урахуванням взаємозаліку сум судового збору, що підлягає стягненню з кожного із сторін остаточно з позивача на користь відповідача слід стягнути 250 грн. (466 грн. 17 коп. 216 грн. 21 коп.).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 03 липня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» 6500 (шість тисяч пятсот) грн. у відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_3 250 (двісті пятдесят) грн. 10 коп. судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» в дохід держави 635 (шістсот тридцять пять) грн. 80 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Т.М ОСОБА_1

Судді: Т.Б. Кушнірова

ОСОБА_7