Ухвала суду № 68673770, 04.09.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/374/17 Номер провадження 22-ц/775/1253/2017

Головуючий у 1 інстанції - Любчик О.В.

Доповідач - Осипчук О.В.

Категорія 55

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2017 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Осипчук О.В.

суддів Мальованого Ю.М., Соломахи Л.І.

за участю секретарів: Ротар Я.Б., Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Житловик» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Житловик» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22 травня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПП «Житловик» на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2016 року по 28 грудня 2016 року включно в розмірі 27567 грн. 54 коп.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

В обґрунтування доводів скарги відповідач зазначає, що судом не враховано вимоги ст. 233 КЗпП України щодо пропуску позивачкою тримісячного строку звернення до суду, суд повинен був відмовити у задоволені позову з підстав пропуску цього строку з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності. Крім того, судом невірно застосовані норми постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року і, відповідно розраховано суму середнього заробітку за час затримки розхрахунку. Суд повинен був застосувати абз. 1 п.2 даної постанови і згідно розрахунків відповідача, якби позивачка не пропустила строк звернення до суду, сума повинна становити 19032,18 грн. ( 186,59х102). Також суд не зважив на те, що заборгованість по заробітній платі позивачці була остаточно виплачена наприкінці грудня 2016 року після отримання компенсації ПП «Житловик» вартості своїх послуг в формі субсидії від УПтСЗН.

В судовому засіданні апеляційного суду 21 серпня 2017 року представник ПП «Житловик» Мирошниченко С.В. підтримала доводи скарги в повному обсязі, в судове засідання 04 вересня 2017 року представник відповідача до апеляційного суду не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена під особистий підпис (а.с.132).

Позивач ОСОБА_1 заперечувала проти скарги, просила рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу № 94-к від 29 липня 2016 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу у ПП «Житловик» по строковому трудовому договору з 17 травня 2016 року на посаду головного бухгалтера. З 29 липня 2016 року її було звільнено наказом № 94-к від 29 липня 2016 року за закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України, проте остаточний розрахунок по заробітній платі за червень - липень 2016 року було проведено лише 29 грудня 2016 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався ст.ст. 116,117 КЗпП України, постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року і виходив з того, що на день звільнення позивачці не виплачено всі належні їй суми. Визначаючись з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд взяв до обрахування заробітну плату за травень-червень 2016 року (3070,16 грн. + 5037,85 грн.= 8108,10 грн., яку розділив на 30 робочих днів за ці два місяці і отримав середньоденну заробітну плату позивачки у сумі 270 грн. 27 коп. За період затримки розрахунку з 01.08.2016 року по 28.12.2016 року кількість робочих днів склала 102, тому суд дійшов висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 27 567 грн. 54 коп. ( 270,27 грн. х102 робочі дні).

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції, оскільки він грунтується на вимогах закону.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що між сторонами виник спір із приводу порушення роботодавцем законодавства про оплату праці з підстав, передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалив рішення по суті спору.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз'яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, передбачений ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. При цьому визначальним для доведення позову є такі юридично значимі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України згідно постанови від 15 вересня 2015 р. у справі 21-1765а15.

Обставини дотримання трудового законодавства при звільненні працівника в силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України та норм КЗпП України має довести саме роботодавець.

Апеляційний суд не приймає до уваги довід скарги щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду за захистом свого права з таких підстав.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. У частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Вказана правова позиція повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, зробленому при розгляді справи № 6-409цс16 від 06 квітня 2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачкою відповідач провів 29 грудня 2016 року, перерахувавши на її картку залишок заборгованості по заробітній платі у сумі 4463,17 грн.(а.с.6). До суду з позовом ОСОБА_1 звернулася 18 січня 2017 року, позов до Артемівського міськрайонного суду надійшов 18.01.2017 року, про що свідчить протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а.с.8).

Таким чином ОСОБА_1 не було пропущено тримісячний строк звернення до суду, оскільки з позовом до відповідача вона звернулася через 20 днів після остаточного розрахунку.

Суд першої інстанції, не приймаючи до уваги заяву відповідача стосовно строків позовної давності, помилково послався в рішенні на те, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, оскільки позивачка з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі не зверталася, а до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку застосовується тримісячний строк звернення до суду, який починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Втім, ця помилка не вплинула на загальну правову оцінку судом обставин справи та на висновки суду про обгрунтованість позовної заяви.

Щодо обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, то апеляційний суд зазначає наступне.

З заяви ОСОБА_1 про розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку (а.с.64) вбачається, що середньоденна заробітна плата вирахована позивачем у сумі 239,89 грн., виходячи із заробітної плати та кількості відпрацьованих днів в червні та липні 2016 року. Проте такий розрахунок позивача є хибним та таким, що не відповідає нормам діючого законодавства.

Згідно п. 2 розділу II «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. № 100 (далі Порядок), обчислення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні провадиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 8 вказаного Порядку, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги розрахунок позивача, оскільки він зроблений з порушенням вимог постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року. Позивач була звільнена 29 липня 2016 року, тому для розрахунку потрібно брати заробітну плату за 2 місяці, що передували звільненню, а саме за травень та червень 2016 року. Між тим, позивачка для обчислення взяла заробітну плату за червень та липень 2016 року.

Розрахунок середньоденного заробітку для визначення середнього заробітку позивачки за час затримки розрахунку, що наведений в апеляційній скарзі відповідача, також є невірним, оскільки суперечить вимогам постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року. Відповідач безпідставно посилається на абзац перший пункту другого розділу ІІ, який передбачає обчислення середньої заробітної плати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористанні відпустки, оскільки таким чином середня заробітна плата обчислюється тільки для оплати щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або для виплати компенсації за невикористанні відпустки. При цьому відповідач не звертає уваги на абзац третій пункту другого розділу ІІ, який зазначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарних місяця роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

З огляду на наведене довід апеляційної скарги про неправильне визначення судом першої інстанції суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивачки є необгрунтованим і до уваги не приймається.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тому довід апеляційної скарги відповідача про те, що остаточний розрахунок з позивачкою відбувся в грудні 2016 року внаслідок несвоєчасного отримання компенсації ПП «Житловик» вартості своїх послуг в формі субсидії від УПтСЗН є неспроможним.

Також апеляційний суд вважає необгрунтованим посилання відповідача в запереченнях на те, що судом нараховано більшу суму аніж було заявлено позивачкою, що є неприпустимим.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З уточненої позовної заяви (а.с.64) вбачається, що ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 серпня 2016 року по 28 грудня 2016 року за 106 днів. Суд першої інстанції вірно застосувавши вимоги постанови КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року при розрахунку середньоденної заробітної плати, стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку за 102 робочих дня, тому при розгляді справи не вийшов за межі позовних вимог. Предметом заявленого позову є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, який суд і вирахував, правильно застосувавши норми матеріального права.

Також не приймається до уваги посилання відповідача на необхідність застосування принципу співмірності з таких підстав.

Право суду зменшити розмір відшкодування, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначенні статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Вказана правова позиція повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, зробленому при розгляді справи № 6-837цс15 від 23 грудня 2015 року.

Між тим, як встановлено матеріалами справи та підтвердила в суді позивачка спір між сторонами щодо нарахованих і сплачених сум заробітної плати відсутній, нараховані до сплати суми відповідачем перераховані на картковий рахунок позивача в добровільному порядку у повному обсязі, до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі вона не зверталася і рішення з цього приводу судом не ухвалювалося, тому принцип співмірності в даному випадку не може бути застосовано.

Згідно роз'яснень, викладених в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Оскільки сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначена судом першої інстанції в резолютивній частині рішення без урахування податків та обов'язкових платежів, то обов'язок провести утримання податків та обов'язкових платежів покладено фактично на відповідача.

Таким чином, судом першої інстанції ухвалено обгрунтоване та законне рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, тому воно підлягає залишенню без змін.

Наведені в апеляційній скарзі доводи до уваги не приймаються, оскільки не спростовують висновків суду та не належать до тих підстав із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість зміни або скасування оскаржуваного судового рішення.

Крім того, з Приватного підприємства «Житловик» підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 704 грн., за подання апеляційної скарги, сплату якого було відстрочено апеляційним судом до ухвалення судового рішення у справі при відкритті апеляційного провадження в ухвалі від 14 серпня 2017 року.

Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Житловик» відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22 травня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з відповідача Приватного підприємства «Житловик» на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 704 грн.00 коп. за наступними реквізитами:

- Отримувач коштів - Бахмутське УК/м. Бахмут/22030101

- Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37868870

- Банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області

- Код банку отримувача (МФО) - 834016

- Рахунок отримувача - 31212206780015.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.В.Осипчук

Судді: Ю.М.Мальований

Л.І.Соломаха