Постанова № 68666436, 04.09.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2017 р. Справа № 906/647/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Коломис В.В. ,

судді Крейбух О.Г.

при секретарі судового засідання Дика А.І.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро XXI" в особі ліквідатора ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Житомирської області від "26" липня 2017 р. у справі № 906/647/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" в особі ліквідатора ОСОБА_1

до Приватного підприємства "Теком Агро"

про стягнення 7816,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.07.2017 у справі № 906/647/17 (суддя Терлецька-Байдюк Н.А.) відмовлено у задоволенні клопотання ліквідатора про відстрочення сплати судового збору, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" на підставі п. 3, 4 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України повернуто без розгляду.

Ухвала господарського суду мотивована тим, що звільнення позивача від сплати судового збору є правом, а не обовязком суду. Зважаючи на приписи Закону України Про судовий збір, постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України суд вважає, що посилання позивача на банкрутство підприємства, відсутність на особовому рахунку коштів для сплати судового збору, у даному випадку не може бути підставою для відстрочення позивачу сплату судового збору. Разом з тим, в тексті ухвали суд зазначив, що позивачем не долучено до позовної заяви доказів в підтвердження викладених у позовній заяві обставин, на яких ґрунтується заявлена позовна вимога.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро XXI" в особі ліквідатора ОСОБА_1 подало апеляційну скаргу в якій просить ухвалу господарського суду Житомирської області від 26.07.2017 у справі № 906/647/17 скасувати та направити дану справу до господарського суду Рівненської області для продовження розгляду. Доводи та вимоги скаржника ґрунтуються на тому, що місцевим судом не повно досліджено наведені позивачем обставини, що підтверджують наявність підстав для відстрочення ТОВ "Агро ХХІ" від сплати судового збору та порушені процесуальні норми, приписи статті 8 Закону України Про судовий збір, не враховані положення ст. 1, ч. 1 ст. 41 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.08.2017 серед іншого, прийнято до провадження апеляційну скаргу позивача та призначено до розгляду на 04.09.2017, відстрочено ТОВ "Агро ХХІ" сплату судового збору в сумі 1600,00 грн. до дня ухвалення судового рішення у справі.

31.08.2017 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності ліквідатора ТОВ "Агро ХХІ" у зв'язку із завантаженістю арбітражного керуючого ОСОБА_1

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 96 ГПК України, та не направили до суду відзив на апеляційну скаргу.

Враховуючи положення ст. 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України.

Крім того, відповідно до п. 6 ухвали апеляційного суду від 19.08.2017 передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшла висновку щодо необхідності скасування ухвали господарського суду Житомирської області від 26.07.2017 у даній справі та задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро XXI" в особі ліквідатора ОСОБА_1 з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1. ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми.

З аналізу наведених норм вбачається, що підставою для повернення позовної заяви є саме відсутність зазначення позивачем відповідних обставин та доказів на їх підтвердження.

Разом з тим, у п.3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що суд не вправі повернути позовну заяву на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК з мотиву неподання документів, що є доказами, або подання не засвідчених належним чином копій документів, оскільки позивач може їх подавати до закінчення розгляду справи.

При цьому, п.3 ч.1 ст.63 ГПК України містить положення лише про те, що такі докази мають бути вказані у позовній заяві, а не додані до неї.

Пункт 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України містить положення лише про те, що такі докази мають бути вказані у позовній заяві, а не додані до неї.

Слід зазначити, що в оскаржуваній ухвалі суд лише послався на п.3 ч.1 ст.63 ГПК України, як на підставу для повернення позовної заяви, однак, не зазначив конкретної підстави для повернення такої заяви, незважаючи на те, що ліквідатором ТОВ "Агро XXI" до позовної заяви долучено клопотання про витребування доказів.

Колегія суддів звертає увагу, що викладені позивачем доводи та подані ним докази, відповідно до вимог ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а також створює при цьому сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Тобто відповідність викладених у позовній заяви доводів фактичним обставинам справи, наявність або відсутність порушення відповідних прав, на захист яких подано позов, має бути встановлена судом під час розгляду справи по суті, а не на стадії прийняття позовної заяви до провадження та зазначене не може слугувати підставою для повернення позовної заяви без розгляду.

Разом з тим, за подання позовної заяви, позивачем мало бути сплачено судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в даному випадку становить 1600,00 грн.

При цьому, у прохальній частині позовної заяви містилось клопотання про відстрочення позивачу сплату судового збору за подання даної позовної заяви до ухвалення рішення по справі, мотиви якого були викладені в додатках до позовної заяви.

Звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, позивач зазначив, що постановою господарського суду Рівненської області від 24.01.2017 у справі № 918/54/16 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" (вул. Заводська, буд 1, с. Бабин, 35431, ІК 34438102) визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1. Ліквідатором Товариства проведено інвентаризацію розрахунків з дебіторами і кредиторами та встановлено, що відповідач має заборгованість перед позивачем у сумі 7816,60 грн.

Поряд з цим позивач в даному клопотанні звертає, увагу суду на те, що ч.1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено зміст поняття неплатоспроможність, а саме: неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобовязання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. Станом на 18.07.2017 залишок коштів на рахунку банкрута - 152,81 грн. Наведене виключає можливість сплати судового збору.

В підтвердження обставин, викладених в клопотанні, позивачем було додано, а саме: копія постанови господарського суду Рівненської області від 24.01.2017 у справі № 918/54/16 про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури; довідка про рахунок і залишок коштів від 18.07.2017 № 170718SU17114709 та звіт по дебетових і кредитних операціях по рахунку 26001060331973.

Відповідно до ч.1 ст.1, ч.1 ст. 37 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (із змінами), банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; банкрут - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобовязання встановлена господарським судом.

Отже наявні обставини, які свідчать про утруднення в здійсненні оплати позивачем судового збору при зверненні до господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують: 1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано); 2) відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів; 3) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі; 4) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

При вирішенні питання про прийняття позовної заяви та порушення провадження у справі суд досліджує позовну заяву за формальними ознаками, не заглиблюючись у суть позовних вимог та їх доведеність поданими доказами.

Позовна заява підлягає поверненню, якщо вона за формою та змістом не відповідає вимогам ст.ст. 54 - 58 ГПК України.

Підстави повернення позовної заяви без розгляду визначені ст. 63 ГПК України.

Зокрема, п. 4 ч. 1 цієї статті унормовано, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України Про судовий збір.

Згідно із ст. 8 Закону України Про судовий збір враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції, насамперед, послався на розяснення, які містяться у пункті 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якої єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. При цьому оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тому самі лише обставини, пов'язані з відсутністю необхідного розміру коштів на банківських рахунках позивача не можуть вважатися підставою для відстрочення сплати судового збору, як і перебування ТОВ "Агро ХХІ" в стані банкрутства, оскільки ліквідаційна процедура банкрута передбачає реалізацію його майна, з якого і надходять кошти.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що Пленум вищого спеціалізованого суду за результатами аналізу судової статистики та узагальнення судової практики дає роз'яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової спеціалізації.

Частинами 1, 2 ст. 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Положення ч. 2 ст. 8 Конституції України визначають, що її норми є нормами прямої дії.

Положення ч. 2 ст. 64 Конституції України не допускають обмеження права на судовий захист навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Це узгоджується з положеннями зазначеними в Загальній декларації прав людини, за якою кожен, у разі порушення його основних прав, наданих Конституцією і Законом, має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (стаття 8).

Згідно ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно із ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.7, ч. 1 ст.8 Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем було заявлено в тексті апеляційної скарги клопотання про відстрочення сплати судового збору, мотиви якого були викладені в додатках до позовної заяви, в задоволенні якого оскаржуваною ухвалою суду від 26.07.2017 відмовлено, посилаючись на право суду щодо відстрочення позивачу сплату судового збору. Однак, на противагу даному праву суд першої інстанції мав можливість застосувати до позивача право передбачене ч. 1 ст. 8 Закону України Про судовий збір в якій зазначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Отже, скориставшись своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 8 Закону України Про судовий збір, суд першої інстанції надав би можливість ліквідатору вжити заходів, для предявлення до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості, яка спрямована на реалізацію одного з основних повноважень ліквідатора передбаченого ст. 41 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (із змінами) і в даному випадку у разі задоволення даної вимоги, у відповідності до ч. 8 даної статті, кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунка здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, визначеному цим Законом. З основного рахунка банкрута проводяться виплати кредиторам, виплати поточних платежів та витрат, повязаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Частиною 7 ст. 41 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом встановлено, що під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор зобовязаний використовувати тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.ХІ.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81) 7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Також, Європейський суд з прав людини виходить з того, що судовий збір має бути розумним, тобто таким, що з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція викладена у справі ОСОБА_2 і ОСОБА_2 проти Румунії.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium суд зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність процесуальних підстав для повернення позовної заяви без розгляду, чим всупереч приписам статті 19 Конституції України, обмежив позивача у здійсненні прав, передбачених статтею 129 Конституції України.

За наведених обставин, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

Частиною 7 ст. 106 ГПК України встановлено, що у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Отже, справу необхідно передати до місцевого господарського суду Житомирської області для подальшого її розгляду.

Колегія суддів звертає увагу, що при прийнятті апеляційної скарги позивачу було відстрочено сплату судового збору по даній справі. Відповідно до п. 3.3 постанови пленуму Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21 лютого 2013 року № 7, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше, ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Згідно ст. 4 - 5 ГПК України судові рішення у господарських судах викладаються у формі рішень, ухвал, постанов.

Пунктом 4.8 постанови пленуму Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21 лютого 2013 року № 7 визначено, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у ч. 7 ст. 106 ГПК або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111-13 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро XXI" в особі ліквідатора ОСОБА_1 задоволити, а ухвалу господарського суду Житомирської області від 26.07.2017 у справі № 906/647/17 скасувати.

Матеріали справи № 906/647/17 передати на розгляд господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Крейбух О.Г.