Ухвала суду № 68658064, 04.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

04 вересня 2017 року м. Київ К/800/23265/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі - УПФУ) в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення йому як судді у відставці перерахунку щомісячного довічного грошового утримання; зобов'язати УПФУ здійснити йому перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 4 січня 2017 року в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, зарахувавши до стажу роботи, що дає судді право на відставку: половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, календарний період проходження строкової військової служби, роботу на прокурорських посадах та слідчого в органах прокуратури Тернопільської області, виходячи з суми 28160 гривень без обмеження граничного розміру, із врахування раніше виплачених сум (далі - спірний перерахунок довічного грошового утримання).

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що має право на спірний перерахунок довічного грошового утримання, однак відповідач, всупереч вимог чинних положень законодавства, відмовив йому у здісненні такого, а відтак ОСОБА_1 просив про задоволення позову.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року, позов задоволено повністю, визнано неправомірними дії відповідача та зобов'язано останнього здійснити позивачу спірний перерахунок довічного грошового утримання.

Відповідач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2017 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржнику, у строк до 11 серпня 2017 року запропоновано усунути зазначені в ухвалі недоліки та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде повернуто.

У встановлений судом процесуальний строк скаржником виконано вимоги ухвали у повному обсязі, однак у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що позивач має право на спірний перерахунок довічного грошового утримання, що передбачено нормами законодавства чинного у період спірних правовідносин, а тому у відповідача не було правових підстав для відмови у здійсненні такого.

Як встановлено судами, ОСОБА_1 відповідно до записів в трудовій книжці та військовому квитку в період з 19 травня 1987 року по 28 травня 1989 року проходив строкову військову службу в лавах Радянської Армії.

4 серпня 1989 року позивач був зарахований студентом 1-го курсу денного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка, де навчався за спеціальністю правознавство та 29 червня 1994 року отримав диплом за спеціальністю юрист.

З 1 серпня 1994 року по 28 січня 1998 року ОСОБА_1 працював в прокуратурі Тернопільської області на посадах стажиста, помічника прокурора Тернопільського району, слідчого прокуратури Тернопільського району, старшого помічника прокурора Тернопільського району та звільнений у зв'язку із призначенням на посаду судді.

29 січня 1998 року позивач був призначений на посаду судді Тернопільського районного суду, 29 липня 2002 року був зарахований на посаду судді апеляційного суду Тернопільської області у зв'язку із призначенням в межах п'ятирічного строку, 17 квітня 2003 року зарахований на посаду судді апеляційного суду Тернопільської області у зв'язку із обранням безстроково.

Листом Державної судової адміністрації України від 24 вересня 2010 року № 17-6408/10 підтверджується, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді станом на 27 вересня 2010 року становив 20 років, з яких: на посаді судді 12 років 7 місяців 25 днів; половину терміну навчання у вищому навчальному закладі 2 роки 5 місяців 12 днів; період проходження строкової військової служби 2 роки 5 днів; період роботи на посаді слідчого і прокурора 2 роки 10 місяців 18 днів.

Відповідно до наказу голови апеляційного суду Тернопільської області від 6 жовтня 2010 року № 128 на підставі частини 4 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-XII), постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (далі - постанова КМУ № 865) судді апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_1, який має стаж роботи 20 років, встановлено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати з 27 вересня 2010 року.

Наказом голови апеляційного суду Тернопільської області від 26 вересня 2011 року № 147 відповідно до постанови КМУ № 865 позивачу, який має стаж роботи 21 років, призначено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 82 відсотки заробітної плати з 27 вересня 2011 року.

Рішенням Вищої ради юстиції від 26 грудня 2016 року № 3453/0/15-16 позивача звільнено із посади судді апеляційного суду Тернопільської області у зв'язку із поданням заяви про відставку, на підставі вказаного рішення наказом голови апеляційного суду Тернопільської області № 1-К від 3 січня 2017 року позивача відраховано його зі штату апеляційного суду з цієї ж дати.

4 січня 2017 року позивач звернувся до УПФУ із заявою про призначення та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Листами Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області № 69/М-11 від 02 березня 2017 року та № 93/М-11 від 13 березня 2017 року позивача повідомлено, що з 4 січня 2017 року йому призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 80 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", розмір якого обчислено із заробітної плати в розмірі 28160,00 гривень, згідно довідки апеляційного суду Тернопільської області № 01-17/1/2017 від 3 січня 2017 року, виходячи із стажу роботи на посаді судді 18 років 11 місяців 4 дні без врахування календарного періоду проходження військової служби, половини строку навчання позивача за денною формою навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу та роботи на слідчих та прокурорських посадах в органах прокуратури.

Так, у відповідності до частини 3 статті 138 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI, в редакції, чинній на момент виникнення у позивача права на призначення йому довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням відповідних Рішень Конституційного Суду України) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

В свою чергу, згідно статті 135 Закону № 2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.

При цьому, пунктом 11 Розділу XIII Перехідні положення Закону № 2453-VI визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Абзацом 2 частини 4 статті 43 Закону № 2862-XII (в редакції, яка діяла на день набрання чинності Законом № 2453-VI) було передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

За визначенням статті 56 Закону України від 5 жовтня 1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1789-XII, в редакції, чинній станом на день набрання чинності Законом № 2453-VI) під поняттям "прокурор" у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 46-1, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 50-1, частині п'ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

Водночас, спірні правовідносини врегульовані також постановою КМУ № 865 (чинна станом на день набрання чинності Законом № 2453-VI у відповідній цьому періоду редакції), абзацом 2 пункту 3-1 якої було передбачено зарахування до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Таким чином, законодавством, що діяло на день набрання чинності Законом № 2453-VI було передбачено зарахування спірних періодів роботи позивача до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, оскільки він був обраний на посаду до набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених положень законодавства в контексті встановлених судами обставин справи дає підстави для висновку, що у даному випадку до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання підлягають зарахуванню спірні періоди роботи позивача, про що правильно зазначили і суди попередніх інстанцій.

Ураховуючи наведене, висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року, відмовити.

Копію цієї ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк