Рішення № 68639483, 05.09.2017, Василівський районний суд Запорізької області

335/10496/16-ц

2/311/669/2017

05.09.2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2017 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Степаненко Ю.А.

при секретареві Шак О.В.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Василівка цивільну справу за позовом:

ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, який був уточнений в ході судового розгляду справи, в якому позивач зазначає, що він працював на підставі трудового договору в Запорізькій філії ПАТ «Укртелеком» на посаді електромонтера лінійних споруд електрозв'язку 5 розряду.

15 серпня 2016 року він уклав контракт на проходження військової служби у Збройних силах України. Відповідно до пункту 3 контракту, його було укладено до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації.

Згідно з довідкою, він з 15.08.2016 року по теперішній час перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині В0963 в смт. Десна, Козелецького району Чернігівської області.

23 серпня 2016 року на адресу його реєстрації надійшла телеграма від Запорізької філії ПАТ «Укртелеком», в якій було повідомлено, що 14 серпня 2016 року його було звільнено з роботи, у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом.

З огляду на те, що він уклав контракт на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, то на нього поширюються гарантії, передбачені в ст. 119 КЗпП України, а тому, відповідач не мав права звільняти його з роботи. До того ж, відповідач зобов'язаний сплачувати йому середній заробіток на підприємстві, однак, після звільнення, цього не робив. Таким чином, наказ про його звільнення підлягає скасуванню, а його середній заробіток на підприємстві за період з дня звільнення до дня ухвалення рішення суду - стягненню з відповідача.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позивач просить суд:

1.Визнати незаконним та скасувати наказ № 403-к від 23.08.2016 року про звільнення ОСОБА_3 та поновити його на посаді електромонтера лінійних споруд електрозв'язку 5 розряду в Запорізькій філії ПАТ «Укртелеком»;

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (ЄДРПОУ: 21560766) на користь ОСОБА_3 його середній заробіток за період з 15 серпня 2016 року по 05 вересня 2017 року в розмірі 75 442 (сімдесят п'ять тисяч чотириста сорок дві) гривні та 85 коп.;

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (ЄДРПОУ: 21560766) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 серпня 2016 року по 23 серпня 2016 року в розмірі 1 992 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дві) гривні та 83 коп.

В судовому засіданні представник позивача в особі ОСОБА_1 підтримав уточнені позовні вимоги з підстав, викладених в позові та уточненні до нього, просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача в особі ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечує, підтримав письмові заперечення, які містяться в справі.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, оглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як було встановлено в судовому засіданні та як видно з матеріалів справи, ОСОБА_3 працював на підставі трудового договору в Запорізькій філії ПАТ «Укртелеком» на посаді електромонтера лінійних споруд електрозв'язку 5 розряду, що підтверджується витягом з наказу №458-к від 15.06.2015 року, копія якого є в справі. .

З положення про Запорізьку філію ПАТ «Укртелеком», копія якого є в справі, вбачається, що філія - є відокремленим підрозділом ПАТ «Укртелеком», який не має статус юридичної особи.

Як вбачається з Контракту від 15.08.2016 року, довідки №4595 від 16.08.2016 року, письмової згоди №897 від 27.06.2016 року, довідки № 731/38 від 26.08.2016 року, ОСОБА_3 прийнятий на військову службу за Контрактом про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, на особливий період, але не менше одного місяця до оголошення демобілізації та етапів звільнення у ході демобілізації, визначених Генеральним штабом ЗС України.

Судом встановлено, що позивач до теперішнього часу проходить службу в лавах ЗС України за контрактом, строк дії якого ще не сплив.

Як вбачається з письмових заперечень відповідача, які є в справі, підтриманих в судовому засіданні представником відповідача, 23.08.2016 року на адресу Запорізької філії ПАТ «Укртелеком» надійшов лист від Комунарського районного військового комісаріату від 16.08.2016 року №4595, в якому було повідомлено про те, що ОСОБА_3 проходить військову службу за контрактом, укладеним з 15.08.2016 року, в військовій частині польова пошта А0665 смт.Десна (169 навчальний центр). Крім того, відповідачеві було надано копію Контракту.

Стаття 43 Конституції Українипередбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно дочастин третьої та четвертоїстатті 119 цього Кодексу.

Не зважаючи на вищевказані факти, керівником Запорізькій філії ПАТ «Укртелеком» прийнято наказ № 403-к від 23.08.2016 року, копія якого є в справі, про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_3 та звільнення його з 14.08.2016 року з посади електромонтера лінійних споруд електрозв'язку 5 розряду, за п.3 ст.36 КЗпП України, у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом.

23.08.2016 року на адресу місця реєстрації позивача: Запорізька область, м.Василівка, вул.Театральна,1/18, було направлено телеграму з повідомленням про звільнення з роботи, з пропозицією зявитися для ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки до відділу управління персоналом та організаційного розвитку Запорізькій філії ПАТ «Укртелеком», копія якої є в справі.

08.09.2016 року на адресу місця реєстрації позивача: Запорізька область, м.Василівка, вул.Театральна,1/18, було направлено лист, копія якого є в справі, з копією наказу про звільнення та повторно запропоновано зявитися для ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки до відділу управління персоналом та організаційного розвитку Запорізькій філії ПАТ «Укртелеком», копія якої є в справі.

При цьому, як встановлено судом, сам позивач зазначену телеграму та лист не отримував, оскільки проходив військову службу в Збройних Силах України та не перебував (не проживав) за місцем відправлення зазначеної кореспонденції.

Відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпПУ в редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин за період, який є предметом даного розгляду: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (діяла з січня 2017 року), а також : за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(діє на даний час), а також: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (діяла до січня 2017 року).

Аналіз статті 119 КЗпП Украхни в редакції, чинній на час виникнення та існування правовідносин, які є предметом даного спору, свідчить про те, що за позивачем, який прийнятий на військову службу за контрактом, зберігаються, у тому числі, місце роботи, посада і середній заробіток.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено трудові права позивача ОСОБА_3 та не дотримані вимоги ст. 119 КЗпП України на збереження за працівником, прийнятим на військову службу за контрактом, місця роботи (посади) та середнього заробітку, а тому, вони підлягають відновленню шляхом визнання незаконним наказу № 403-к від 23.08.2016 року, про припинення трудового договору (контракту) та звільнення ОСОБА_3 з 14.08.2016 року з посади електромонтера лінійних споруд електрозв'язку 5 розряду, за п.3 ст.36 КЗпП України, у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом.

Посилання відповідача на те, що позивач був звільнений та йому середній заробіток не виплачувався правомірно, у звязку з тим, що він прийнятий на військову службу за контрактом не під час мобілізації та не під час особливого періоду, не в порядку призову, забезпеченого заходами державного примусу, а добровільно, є безпідставними, вони суперечать вимогам Законів України: "Про військовий обовязок і військову службу","Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію","Про альтернативну (невійськову) службу", «Про оборону України», Положенню про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», ст.119 КЗпПУ, а також вищезазначеному Контракту від 15.08.2016 року.

Так,Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII(даліЗакон № 1275-VII) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесені зміни до чинних законодавчих актів України, у тому числі, КЗпП України,КУпАП,ПК України,Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»,Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»,Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»тощо.

Пунктом 2 Прикінцевих положень указаногоЗакону № 1275-VIIпоширено дію частин 2 і 3ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частини 3ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»та ч. 3ст. 119 КЗпП України(в редакції цьогоЗакону) на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставіУказу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженогоЗаконом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Визначення засад оборони України тапідготовки держави до оборони,порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження,правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаютьсяЗаконами України «Про оборону України» від6 грудня 1991 року № 1932-XII(даліЗакон № 1932-XII), «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (даліЗакон № 3543-XII), «Про військовий обовязок та військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (даліЗакон № 2232-XII), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Ст. 2 Закону № 1932-XIIвстановлюється, щооборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній

агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Ст. 3 Закону № 1932-XIIпередбачено, щопідготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема,забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами;розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні;підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Ст. 1 Закону N 3543-XII дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації. Зокрема встановлено, щоособливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ i органiзацiй, а також виконання громадянами України свого конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цiлiсностi України, який настає з моменту оголошення рішення про мобiлiзацiю (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобiлiзацiї чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобiлiзацiї, воєнний час i частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту приведених визначень вбачається, що вони дають чітке поняття початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.

За таких обставин, висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який заст. 5 Конституції Українита відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Крім того, мають бути враховані рішення Ради національної безпеки та оборони України, яка відповідно дост. 7 Закону № 1932-XII, наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

На час укладення контракту позивачем набрало чинності рішення Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в діюУказом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014 р., яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Рада національної безпеки, згідно зі ст. 3 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборону України» від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР (даліЗакон № 183/98-ВР) вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненнікризових ситуацій, що загрожують національній безпеці Україниа також, у відповідності дост. 4 цього Законуприймає рішення щодо невідкладних заходів із розвязання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зіст. 10 Закону № 183/98-ВР,вводяться в дію Указами Президента України та є обовязковими до виконання.

Так,мобілізація- це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, дiяльностi органів державної влади, інших державних

органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ i органiзацiй на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захистуна органiзацiй i штати воєнного часу. Мобiлiзацiя може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація- комплексзаходів,рішенняпропорядокі терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств,установіорганізацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, іншихвійськових формувань,оперативно-рятувальноїслужби цивільного захисту на організаціюіштати мирногочасу.

Тобто,особливий період закінчується прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Закон № 2232-XIIздійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у звязку з виконанням ними конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Ст. 1 цього Законупередбачено, що змістом військового обов'язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Ст. 2 Закону № 2232-XIIвизначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоровя і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, повязаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюєтьсягромадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом .

Ст. 19 Закону № 2232-XIIвстановлені загальні умови укладення контракту на проходження військової служби, як військовослужбовцями чоловічої так і жіночої статі з додержанням умов, передбаченихст. 20 цього Закону, якою встановлено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби. Цією ж нормою встановлено, що особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, військовозобовязані, резервісти, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, та жінки з відповідною освітою віком від 18 до 40 років приймаються на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Рішень про демобілізацію усіх призваних на службу військовослужбовців, в тому числі й тих, які проходять таку службу за контрактом, та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.

З подібними висновками про тривання особливого періоду в Україні незалежно від завершення чергових хвиль часткової мобілізації погодився й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справи в Ухвалі від 22.05.2017 року у справі № 483/1134/16-ц.

Отже, за наявності особливого періоду та кризової ситуації ч. 3ст. 119 КЗпП Українигарантує право позивача на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади в Запорізькій філії ПАТ «Укртелеком».

Таким чином, припинення трудових відносин з ОСОБА_3 у звязку зі вступом на військову службу за контрактом у добровільному порядку на підставі п. 3 ст. 36 КЗпПУ, призвело до порушення вимог ст. 119 КЗпП України, щодо гарантій для працівників на час виконання державних або громадських обовязків.

Відповідно до ч. 1, ч. 2ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, суд вважає необхідним: визнання незаконним та скасувати наказ № 403-к від 23.08.2016 року, про припинення трудового договору (контракту) та звільнення ОСОБА_3 з 14.08.2016 року з посади електромонтера лінійних споруд електрозв'язку 5 розряду, за п.3 ст.36 КЗпП України, у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом; поновити ОСОБА_3 на посаді електромонтера лінійних споруд електрозв'язку 5 розряду - Запорізької філії ПАТ «Укртелеком» з 14.08.2016 року; відповідно до ст.367 ЦПК України, рішення про поновлення на роботі позивача підлягає виконанню негайно.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено трудові права позивача ОСОБА_3 на своєчасну оплату праці, а тому, вони підлягають відновленню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку.

Як розяснено в п.32Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»у випадках стягнення на користьпрацівникасереднього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненнямвідроботи-невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальнимиправилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі,організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положенняПорядкуобчисленнясередньоїзаробітноїплати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.

Відповідно до п. 2 ч. ІІ Порядкуобчисленнясередньоїзаробітноїплати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім передбачених абз.1,2 Порядку) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. В азб. 4 вказаного Порядку зазначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08 лютого 1995 року(з подальшими змінами і доповненнями), нарахуваннявиплат,що обчислюютьсяізсередньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно листа Мінсоцполітики України № 10846/0/14-15/13 від 20.07.2015 р., «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» та листа Мінсоцполітики України № 11535/0/14-16/13 від 05.08.2016 р., «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік», вбачається, що робочих днів у період, який є предметом даного позову: 14.08.2016 року 06.09.2017 року, було:

серпень 2016 року-12 днів, вересень 2016 року -22 дні, жовтень 2016 року -20 днів, листопад 2016 року -22 дні, грудень 2016 року 22 дні, січень 2017 року 20 днів, лютий 2017 року -20 днів, березень 2017 року 22 дні, квітень 2017 року -19 днів, травень 2017 року -20 днів, червень 2017 року -20 днів, липень 2017 року -21 день, серпень 2017 року -22 дні, вересень 2017 року -3 дні.

Таким чином, кількість робочих днів, що підлягають обрахуванню при вирахуванні середнього заробітку за час затримки розрахунку, згідно п. 8Постанови КМ України № 100 від 08.02.1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та враховуючи межі позовних вимог, за вказаний період з 14.08.2016 року 05.09.2017 року, включно, складає 265 днів.

Згідно довідки Запорізької філії ПАТ «Укртелеком», середньоденна заробітна плата позивача становить 233,75 грн.

Таким чином, стягненню підлягає середній заробіток в сумі 61943,75 грн.( 233,75 гривень (середньоденна заробітна плата) * 265 робочих днів).

Таким чином, суд вважає необхідним стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за період з 14.08.2016 року 06.09.2017 року, включно, в сумі - 61943,75 грн.

Розрахунок, який надано представником позивача ОСОБА_1, середнього заробітку, який міститься в справі, суд вважає неправильним, оскільки у ньому для визначення середнього заробітку було безпідставно взято до уваги 284,69 грн., замість - 233,75 гривень, відповідно до наданої відповідачем довідки.

Посилання представника на обмеження строку стягнення середнього заробітку в межах річного терміну, передбаченого ст.235 КЗпП України, суд вважає безпідставними.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як вбачається з довідки, наданої Запорізькою філією ПАТ «Укртелеком», яка міститься в справі, станом на час звільнення-14.08.2016 року, заборгованість філії перед позивачем, з виплати заробітної плати, відсутня. Належні, допустимі та достатні докази на спростування даного факту позивач та його представник суду не надали.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (ЄДРПОУ: 21560766) на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 15 серпня 2016 року по 23 серпня 2016 року в розмірі 1 992 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дві) гривні та 83 коп., суд вважає безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають

значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належні, достатні та допустимі докази на підтвердження своїх заперечень проти позову, відповідач суду не надав.

Згідно ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави в особі Державної судової адміністрації України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Законом України «Про судовий збір», Законом України «Про збройні сили України», Законом України «Про оплату праці», Законом України "Про військовий обовязок і військову службу", Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу", Законом України «Про оборону України», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», Постановою Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06.11.1992 р. зі змінами, ст.119, 221, 231, 232, 233, 235, 237-1 КЗпПУ, ст.ст.10, 11, 58, 59, 60, 64, 81, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,- задовольнити частково.

Визнання незаконним та скасувати наказ № 403-к від 23.08.2016 року, про припинення трудового договору (контракту) та звільнення ОСОБА_3 з 14.08.2016 року з посади електромонтера лінійних споруд електрозв'язку 5 розряду, за п.3 ст.36 КЗпП України, у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом.

Поновити ОСОБА_3 на посаді електромонтера лінійних споруд електрозв'язку 5 розряду - Запорізької філії ПАТ «Укртелеком» з 14.08.2016 року.

Рішення про поновлення на роботі ОСОБА_3 підлягає виконанню негайно.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за період з 14.08.2016 року 05.09.2017 року в сумі - 61943,75 (шістдесят одна гривня девятсот сорок три гривні сімдесят пять копійок) гривні.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 640 грн.

У іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Василівський районний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. Якщо буде подано апеляційну скаргу, рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Василівського

районного суду

Запорізької області ОСОБА_4