Рішення № 68628079, 31.08.2017, Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа №403/336/17 провадження № 2/403/157/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2017 року смт.Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Атаманової С.Ю., при секретарі судового засідання Гарбар С.І., Дорошенко В.В.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Устинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» ( далі ТОВ «Єврокар Україна») про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 2648, укладеного між ними 12.06.2017 року, згідно умов якого відповідач по справі, як лізингодавець, зобовязався придбати у свою власність предмет лізингу, яким є автомобіль «Great Wall С30 new Fashionable», та передати його у користування позивачу, як лізингоодержувачу, а останній зобовязувався до отримання предмета лізингу сплатити передбачені договором платежі, прийняти та належним чином використовувати предмет лізингу за його призначенням, у встановлені терміни та в повному обсязі сплачувати за користування автомобілем періодичні лізингові та інші платежі відповідно до умов договору. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 12.06.2017 року ним на рахунок відповідача були сплачені грошові кошти в сумі 30000 грн., які він вважав були першим внеском, необхідним для отримання автомобіля. В подальшому зі змісту договору фінансового лізингу та пояснень представника відповідача він дізнався, що йому потрібно додатково сплатити грошові кошти як авансовий платіж, а сплачена ним сума коштів є лише комісією за організацію по договору фінансового лізингу, яка у випадку розірвання договору за його заявою поверненню не підлягає. Вказану умову укладеного між ним та відповідачем договору фінансового лізингу вважає такою, що порушує його права лізингоодержувача, як споживача, оскільки відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» умова щодо неповернення коштів на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у звязку з розірванням або невиконанням договору, є несправедливою умовою договору. Крім того, позивач ОСОБА_1 також вказує на те, що умови укладеного ним з відповідачем договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству, оскільки у договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару; відповідач по справі, здійснюючи діяльність з надання фінансових послуг, не має відповідної ліцензії, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг, у звязку з чим договір може бути визнаний судом недійсним; договір було укладено з недотриманням встановленої законом форми для даного виду договору, а саме: відсутнє нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу транспортного засобу за участю фізичної особи, внаслідок чого договір фінансового лізингу, укладений між ним та відповідачем по справі є нікчемним, і відповідач зобовязаний повернути йому все, що він одержав на виконання цього правочину, тобто грошові кошти у сумі 30000 грн., які позивач по справі перерахував відповідачу відповідно до укладеного між ними договору.

В судовому засіданні по розгляду справи позивач ОСОБА_1 викладені в позовній заяві вимоги підтримав повністю, прохав суд їх задоволити.

В судове засідання представник відповідача по справі ТОВ «Єврокар Україна» не зявився. Про місце, день і час розгляду справи був повідомлений у встановленому ст.74 ЦПК України порядку, тому вважається, що судовий виклик вручений йому належним чином (а.с.35, 36, 56). Разом з тим, направив до суду письмове клопотання про передачу справи на розгляд іншому суду за підсудністю, в задоволенні якого ухвалою Устинівського районного суду Кіровоградської області від 15.08.2017 року було відмовлено (а.с.37-39, 52-53). Інших заяв про розгляд справи за його відсутності чи відкладення судового розгляду від представника відповідача по справі ТОВ «Єврокар Україна» не надходило.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши докази по справі, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Судом по справі встановлено, що 12.06.2017 року між сторонами по справі було укладено договір фінансового лізингу № 2648 (далі Договір), відповідно до умов якого, зазначених в п.п.1.1, 1.3, 3.3.1, 3.3.2, відповідач по справі ТОВ «Єврокар Україна», як лізингодавець, зобовязувався придбати у власність предмет лізингу - автомобіль «Great Wall С30 new Fashionable» та передати його на строк та на умовах, передбачених цим Договором, у користування позивача, як лізингоодержувача, а останній зобовязувався прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу за його призначенням, та сплатити передбачені даним Договором платежі (а.с.13, 14 зворот).

Відповідно до п.11.3 Договору набуття у власність (викуп) предмета лізингу відбувається не раніше сплати позивачем, як лізингоодержувачем, всіх платежів, передбачених даним Договором, в повному обсязі та витрат, які зазнав чи міг зазнати відповідач, як лізингодавець, у звязку з переходом права власності щодо предмета лізингу (а.с.18). Відповідно до п.4.1 Договору лізингодавець передає предмет лізингу у користування лізингоодержувачу не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: комісії за організацію Договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4 ст.9 даного Договору (у разі зміни вартості предмета лізингу), з урахуванням умов, викладених у п.1.7 ст.1 даного Договору (а.с.15).

Згідно п.п.8.1, 8.2 Договору лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобовязання, передбачені цим Договором, розраховуються в доларах на змінній основі та мають сплачуватись в українських гривнях за обмінним курсом долара США до української гривні, чинним на дату оплати. Вартість предмета лізингу на момент укладення Договору становить 10099,20 доларів США, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 264600, 00 грн (а.с.16 зворот).

За визначенням термінів у Договорі, комісія за організацію Договору - першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обовязкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що повязані з укладенням договору, в тому числі витрати, повязані з пошуком предмету лізингу. Розмір комісії відображається у даному Договорі та Додатку №1 до Договору і становить 10 % вартості предмета лізингу (а.с.13).

Відповідно до п.9.1 Договору комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток вартості предмету лізингу у розмірі 10%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії договору. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку №1 до даного договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обовязкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобовязаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу (а.с.16 зворот).

Крім того, за змістом п.п.9.2, 9.6, 9.7 Договору, лізингоодержувачем до моменту отримання предмету лізингу сплачуються кошти у наступному порядку: комісія за організацію Договору; авансовий платіж, який складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 23% від вартості предмета лізингу, зазначеного в Договорі та у Додатку №1 до даного Договору; комісія за передачу предмета лізингу одноразовий платіж, розмір якого становить 3% від вартості транспортного засобу, вказаного у договорі, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за здійснення необхідних дій, які повязані з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу; у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.п.9.4, 9.5 ст.9 даного Договору (а.с.16 зворот, 17).

Відповідно до п.п.3.3.1 Договору позивач зобовязувався до отримання предмету лізингу на умовах та у порядку, передбаченим договором, сплатити передбачені Договором, платежі.

Згідно визначених у Договорі термінів, лізингові платежі всі види платежів, передбачених даним Договором (а.с.13).

З огляду на викладені положення, ст.10 Договору передбачено також сплату лізингоодержувачем лізингових періодичних платежів.

Виходячи зі змісту п.п.10.1, 10.3 лізинговий періодичний платіж платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до Графіку сплати лізингових періодичних платежів (Додаток №3 до Договору). Кожний лізинговий періодичний платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 20 % річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); комісію за супроводження договору в розмірі 6%. На момент укладення даного договору попередній розмір щомісячного періодичного платежу становить 232,83 доларів США, що відповідно становить 6114,00 грн. (а.с.17).

Судом по справі також встановлено, що 12 червня 2017 року позивачем по справі ОСОБА_1, як лізингоодержувачем, на виконання умов договору фінансового лізингу було сплачено на рахунок відповідача по справі ТОВ «Єврокар Україна» комісію за організацію Договору в розмірі 30000 грн. (а.с.10).

16.06.2017 року позивачем по справі ОСОБА_1 було направлено на адресу відповідача ТОВ "Єврокар Україна" заяву про неможливість сплати ним авансового платежу у розмірі 60000 грн. та прохання повернути на вказаний ним у заяві рахунок сплачені кошти у сумі 30000 грн., що підтверджується квитанцією про відправлення рекомендованого листа з повідомленням (а.с.11,43).

На дату розгляду справи сплачені позивачем кошти, за твердженням останнього, йому повернуті відповідачем не були. Вказане твердження позивача ОСОБА_1 не спростоване відповідачем відповідно до положень ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Відносини, що виникають у зв"язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, та механізм їх захисту та основи реалізації політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідност.2 вказаного Закону законодавство про захист прав споживачів складається з цьогоЗакону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу Українита інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Таким чином законодавство про захист прав споживачів не обмежується цим Законом.

Відповідно до п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3 ч.1 ст.1 вказаного Закону).

За змістом п.17 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно положень ч.ч.1, 2 ст.215 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, пятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, тобто містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч.ч.5, 6 ст.18 вказаного Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи дану норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючиумови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.п.2, 3 ч.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.4 ч.3 ст.18 Закону).

Зі змісту укладеного між сторонами Договору, зокрема п.12.1 ст.12 «Порядок розірвання договору. Порядок повернення коштів. Відповідальність сторін і порядок повернення предмету лізингу» судом встановлено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та п.4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, повідомивши про це лізингодавця у письмовій формі із зазначенням реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається.

При цьому лізингодавець має право розірвати даний Договір в односторонньому порядку з лізингоодержувачем, який не сплатив авансовий платіж в повному обсязі протягом строку, що встановлено в п.9.3 даного Договору, про що повідомляє лізингоодержувача в письмовій формі. В такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачений ним авансовий платіж за вирахуванням 10 % від суми сплаченого авансового платежу. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає (п.12.2 Договору).

Як вбачається зі змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, про що зазначалося вище, комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток вартості предмету лізингу у розмірі 10%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обовязкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобовязаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу (п.9.1 Договору).

За визначенням термінів у Договорі, комісія за організацію Договору - першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обовязкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що повязані з укладенням договору, в тому числі витрати, повязані з пошуком предмету лізингу (а.с.13).

Відповідно до ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

З урахуванням викладеного, судом по справі встановлено, що комісія за організацію договору є окремою оплачуваною послугою відповідача в розмірі 10 % від вартості предмета лізингу і відповідачем по справі не обгрунтовано співмірності розміру платежу за організацію даного Договору виконаній послузі, яка згідност.16 Закону України «Про фінансовий лізинг»не є лізинговим платежем, а тому неповернення цих коштів суперечить п.4 ч.3ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином суд приходить до висновку, що п.12.1 Договору, який передбачає право відповідача не повертати кошти на оплату, здійснену позивачем, як споживачем, у разі його відмови виконати договір, а саме: комісії за організацію Договору у розмірі 30000,00 грн., порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов"язків і завдає шкоди позивачу, як споживачеві, а тому зазначена в п.12.1 умова Договору є несправедливою в розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, зазначена вище ст.12 Договору передбачає відповідальність позивача, як лізингоодержувача, перед відповідачем, як лізингодавцем, за: 1) несвоєчасне внесення лізингових платежів - у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України та процентів за користування чужими коштами у розмірі 3% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення сплати лізингових платежів (п.12.5); 2) використання предмета лізингу не за призначенням, невиконання обовязку з утримання відповідно до технічних умов, правил технічної експлуатації, інструкції виробника, неподання інформації про стан та місцезнаходження предмета лізингу у виді штрафу у розмірі 3% від загальної вартості предмета лізингу за кожний випадок такого порушення (п.12.6); 3) створення перешкод представникам лізингодавця в інспектуванні предмета лізингу у виді штрафу у розмірі 5 % від загальної вартості предмета лізингу за кожен випадок такого порушення (п.12.7); 4) невиконання фінансових зобовязань за Договором у виді стягнення заборгованості, що утворилась на день стягнення, та повернення предмета лізингу у судовому та/або безспірному порядку (п.12.10); 5) затримку повернення предмета лізингу у виді штрафу в розмірі 10% від вартості предмета лізингу з урахуванням амортизації (п.12.11); 6) невиконання або неналежне виконання умов договору, в результаті якого порушені майнові інтереси або ділова репутація лізингодавця у виді відшкодування збитків у повному обсязі (п.12.13); 7) необґрунтовану відмову від прийняття предмета лізингу у виді неустойки (штрафу) у розмірі 10% від вартості предмету лізингу (12.14).

Таким чином, передбачаючи підстави відповідальності позивача по справі, як лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушенням ним умов укладеного між сторонами по справі Договору, останній, натомість, не передбачає жодної відповідальності відповідача ТОВ «Єврокар Україна», як лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання Договору, у звязку з чим суд, виходячи із положень п.2 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» приходить до висновку, що умови, передбачені ст.12 Договору є несправедливими, оскільки не передбачають (виключають) права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання ним договірних зобов'язань, включаючиумови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника).

На підставі викладеного, враховуючи вищевказані положення законодавства та умови договору фінансового лізингу від 12.06.2017 року, укладеного між сторонами по справі, суд приходить до висновку, що вказаний договір містить несправедливі умови, які полягають: у виключенні та обмеженні права лізингоодержувача, як споживача, стосовно лізингодавця відповідача по справі ТОВ «Єврокар Україна» у разі невиконання чи неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (ст.12 Договору), зокрема, щодо встановлення відповідальності лізингодавця за неналежне виконання обов'язків з передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, і одночасно значно розширені права лізингодавця, в порівнянні з тими, які передбачені ст.10 Закону України «Про фінансовий лізинг» (п.п.3.2.1, 3.2.7 Договору).

Судом по справі також встановлено, що недоліки предмета лізингу, що виникли у гарантійний строк експлуатації в результаті гарантійних випадків, не з вини лізингоодержувача, усуваються уповноваженим на те виконавцем робіт з технічного сервісу коштом продавця (п.6.2 Договору).

Відповідно до ст.808 ЦК України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Судом по справі встановлено, що укладений між сторонами 12.06.2017 року договір фінансового лізингу, має ознаки непрямого лізингу, оскільки позивач по справі, як лізингоодержувач, не подавав відповідачу по справі, як лізингодавцю, письмової заяви із зазначенням назви продавця (постачальника), тобто лізингодавець мав придбати товар у невизначеного лізингоодержувачем продавця.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що оскільки вибір продавця предмета лізингу за Договором здійснив відповідач, і в ньому відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, п.6.4 Договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності за гарантійними зобовязаннями стосовно предмета лізингу (його якості, комплектності, справності та інше) суперечить положенням ст.808 ЦК України.

Згідно положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" метою цього Закону є, крім іншого, створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Крім того, згідно п.4 ч.1, ч.2 ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Згідно зі п.5 ст.4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий лізинг є різновидом фінансових послуг.

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. З огляду на викладене, під час розгляду справи відповідачем не доведено, а судом, на підставі досліджених в судовому засіданні письмових доказів, не встановлено наявності у відповідача по справі ТОВ «Єврокар Україна» ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) всупереч вимогам законодавства.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.628 ЦК України договір фінансового лізингу за своєю природою є змішаним договором, який містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Нормами ч.ч.1,3ст.760 ЦК Українипередбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5глави 58 ЦК України.

Відповідно до ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони і визнання такого договору недійсним не вимагається.

Судом на підставі досліджених письмових доказів встановлено, що договір фінансового лізингу від 12.06.2017 року, укладений між позивачем по справі ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна» не був нотаріально посвідчений.

Правові наслідки дійсності договору передбаченіст.216 ЦК України. Положення вказаної статті застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Зазначені висновки суду відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16 та від 18 січня 2017 року по справі № 6-648цс16, що у відповідності до положеньст.360-7 ЦПК Україниє обов`язковими для застосування при розгляді справ щодо аналогічних правовідносин.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 в частині визнання договору фінансового лізингу недійсним підлягає до задоволення. Щодо позовної вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення на його користь грошових коштів, що були отримані відповідачем по справі на виконання укладеного між ними договору фінансового лізингу від 12.06.2017 року, а саме: 30000,00 грн., суд також вважає дану позовну вимогу такою, що підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Судом по справі встановлено, що позивачем ОСОБА_1 на виконання договору фінансового лізингу від 12.06.2017 року було перераховано відповідачу по справі ТОВ «Єврокар Україна» комісійну винагороду за організацію по договору фінансового лізингу, яка включає в себе організаційні послуги лізингодавця та будь-які витрати, понесені ним, що повязані з укладенням договору, в тому числі витрати, повзані з пошуком предмету лізингу, відповідно до п.п.1.7, 3.3.1, 4.1, 9.1, 9.6 Договору та Додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 2628 від 12 червня 2017 року в сумі 30000, 00 грн. (квитанція № N1АІ654207 від 12 червня 2017 року) (а.с.10).

З огляду на викладене, з урахуванням положень ч.1 ст.216 ЦК України, позов ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь з відповідача по справі ТОВ «Єврокар Україна» грошових коштів в сумі 30000,00 грн. підлягає до задоволення у звязку з встановленням судом підстав для визнання договору фінансового лізингу від 12 червня 2017 року недійсним.

У відповідності до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З врахуванням зазначених положень, із відповідача по справі ТОВ «Єврокар Україна» підлягають стягненню на користь позивача по справі ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору, сплаченого позивачем при подачі позову до суду, в сумі 1280 грн. 00 коп., що підтверджено належним письмовим доказом по справі.

Керуючись 10, 11, 57, 59, 60, 88, 209, 212, 214, 215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів задоволити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 2648 від 12 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» в особі представника ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 01 січня 2017 року, та ОСОБА_1, паспорт серія ЕА № 711361, виданий Устинівським РВ УМВС України в Кіровоградській області 17 квітня 2000 року, ідентифікаційний № НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (вул.Бориспільська, 9 корп.57, 6-ий поверх, оф.57/1, код ЄДРПОУ 40481805, МФО 380805) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний №2548608317, грошові кошти, в розмірі сплаченої ним комісії за організацію договору (організаційні послуги та витрати, повязані з укладенням договору) фінансового лізингу № 2648 від 12 червня 2017 року в сумі 30000 грн. 00 коп. (тридцять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (вул.Бориспільська, 9 корп.57, 6-ий поверх, оф.57/1, код ЄДРПОУ 40481805, МФО 380805) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний №2548608317, судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову до суду, в розмірі 1280 грн.00 коп. (одна тисяча двісті вісімдесят гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Кіровоградської області через Устинівський районний суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копі ї цього рішення.

Головуючий С.Ю.Атаманова