Постанова № 68623001, 30.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2017 року Справа № 910/1455/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Картере В.І., Губенко Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.05.2017та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 27.02.2017у справі№ 910/1455/17 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Південний фінансовий партнер"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Агро"; 2. Публічне акціонерне товариство "Фідобанк";провизнання поруки такою, що припинена

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ "Компанія "Агровей" Ципляк П.С.,

- ТОВ "Південний фінансовий партнер" повідомлений, але не з'явився,

- ТОВ "Славтрейд Агро" повідомлений, але не з'явився,

- ПАТ "Фідобанк" повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі №910/1455/17 (суддя Плотницька Н.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 (судді: Зубець Л.П., Алданова С.О., Мартюк А.І.), відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей" (надалі позивач/скаржник/ТОВ "Компанія "Агровей") у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний фінансовий партнер" (надалі ТОВ "Південний фінансовий партнер"), треті особи на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Агро" та Публічне акціонерне товариство "Фідобанк", про визнання поруки припиненою.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову та рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний фінансовий партнер", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Славтрейд Агро", Публічне акціонерне товариство "Фідобанк", в якому просило визнати поруку за договором поруки №496Ю від 25.09.2013, укладеним між ТОВ "Компанія "Агровей" та ПАТ "Фідобанк" такою, що припинена.

В обґрунтування підстав позову, позивач послався на те, що додатковою угодою №3 до кредитного договору, укладеного між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "Славтрейд Агро", за виконання якого поручився позивач, були внесені зміни, а саме: встановлені нові (не передбачені відпочатку) зобов'язання ТОВ "Славтрейд Агро", невиконання яких, згідно з п. 2.4.2. кредитного договору, є підставою для застосування підвищеної процентної ставки. Тобто, як стверджує позивач, збільшився обсяг зобов'язань останнього, без його згоди, що є підставою для визнання поруки припиненою.

Суди попередніх інстанцій, розглянувши матеріали справи, надані сторонами документи на підтвердження своїх вимог та заперечень, не погодилися із заявленими позивачем позовними вимогами, та відмовили у позові, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 25.09.2013 між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "Славтрейд Агро" (далі - третя особа - 1, позичальник) було укладено кредитний договір № 459Ю (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредитну лінію з лімітом кредитної лінії на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією, комісії та виконати всі свої зобов'язання у повному обсязі у строки/терміни, передбачені цим договором.

Пунктами 2.4.1, 2.4.2 кредитного договору сторони погодили, що за відсутності порушень позичальником будь-якого зі своїх зобов'язань, передбачених блоком 4 п. 8.2 цього кредитного договору застосовується процентна ставка 1. При порушенні позичальником будь-якого зі своїх зобов'язань, передбачених блоком 4 п. 8.2 цього договору застосовується процентна ставка 2.

Як вбачається з преамбули кредитного договору процента ставка 1 (ЗПС 1) - це процент за користування кредитною лінією у вигляді змінюваної процентної ставки, яка розраховується за наступною формулою: БПС+3% (БПС - базова процентна ставка, якою є індикативна ставка "Український індекс ставок за депозитами фізичних осіб" в процентах річних з точністю до двох знаків після коми, яка розраховується компанією Thomson Reuters за методикою розробленою спільно з Національним банком України, на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб для гривні строком на один рік, які оголошуються провідними учасниками українського фінансового ринку банківських депозитів фізичних осіб, та яка оприлюднюється та є доступною для регулярного перегляду у вільному доступі на сторінках сайту Національного банку України в мережі інтернет). На дату укладення цього договору ЗПС 1 дорівнює 20,14% річних. Процентна ставка 2 (ЗПС 2) - це процент за користування кредитною лінією, що розраховується за наступною формулою: БПС+5%.

27.09.2013 між ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "Компанія "Агровей" було укладено договір поруки № 459Ю-3 (далі - договір поруки), відповідно до умов якого поручитель (ТОВ "Компанія "Агровей") зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання боржником усіх його боргових зобов'язань в повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, а саме:- зобов'язання по поверненню кредиту, отриманого в межах ліміту кредитної лінії в розмірі 20 000 000,00 грн. в строк до 24.03.2015, якщо інший строк не обумовлено основним договором; - зобов'язання по сплаті процентів за користування кредитними коштами в розмірі, обумовленому основним договором (кредитним), але не більше 30% річних;- комісій, неустойки (пені, штрафів), інших платежів - в сумах, терміни (строки) та на умовах, визначених основним договором.

31.10.2014 ПАТ "Фідобанк" та ТОВ "Славтрейд Агро" додатковим договором № 3 внесли зміни до кредитного договору та доповнили п.п. 2.4.2.1 п.п. 2.4.2 п. 2.4 Розділу 2 "Предмет договору" останнім абзацом наступного змісту: "- починаючи з дня, в якому банком було зафіксовано порушення зобов'язань, обумовлених п. 9 Блоком 4 п. 8.2 цього договору, та до дня, в якому було зафіксовано відсутність порушення вищевказаних зобов'язань позичальника;". Крім того сторони внесли зміни до договору та доповнили Блок 4 п. 8.2 Розділу 8 "ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН" пунктом 9 і виклали його у наступній редакції: " 9. У строк до 31.03.2015 р. включно забезпечити виділення частин земельних ділянок під об'єктами нерухомості (Предмет застави), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1495,6 кв.м. та АДРЕСА_1, загальною площею 4633,5 кв.м., належних на праві власності ОСОБА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер за ДРФО) НОМЕР_1 в окремі земельні ділянки з присвоєнням їм окремих кадастрових номерів та забезпечити надання Банку правовстановлюючих документів на такі земельні ділянки (свідоцтв про право власності) витягів з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності, інших документів, які Банк може обґрунтовано вимагати (за формою та змістом, прийнятих для Банку) до Забезпечувальних документів (відповідних іпотечних договорів).".

25.03.2015 між ПАТ "Фідобанк" (первісний кредитор) та ТОВ "Південний фінансовий партнер" (новий кредитор, відповідач) було укладено договір про відступлення права вимоги № 1 (далі - договір про відступлення), відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржника за кредитним договором та/або іншими договорами про надання банківських послуг в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі вказаного договору про відступлення права вимоги, до відповідача на підставі ст. 520 ЦК України, перейшло право вимоги третьої особи - 2, як кредитора, до боржника за кредитним договором.

Як вказувалося вище, підставою для звернення до суду із даним позовом, стало, на думку позивача, внесення змін до кредитного договору на підставі додаткової угоди №3 до нього, які (зміни) збільшили обсяг його відповідальності та є підставою для визнання поруки за договором поруки№495Ю-3 припиненою.

За змістом ч. 1 ст. 546 та ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, тому виходячи із загальних засад цивільного законодавства і господарського судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін, у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ст. 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України (постанова Верхового Суду України від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11).

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за дії двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (постанова Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-701цс15).

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 17.01.2011 №5020-10/012).

Як зазначено у п. 4.1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" у разі якщо поручитель під час укладення договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то таке встановлення процентної ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки згідно із ст. 559 ЦК України.

Отже, виходячи з наведеного є очевидним, що припинення поруки може мати місце у разі внесення змін до основного зобов'язання, без згоди поручителя, і якщо такі зміни призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди; при цьому, згода на відповідні зміни може міститися не обов'язково в окремому договорі, а в самому забезпечувальному зобов'язанні.

Так, як вбачається із розділу "Визначення термінів" договору поруки №459Ю-3, борговим зобов'язанням є зобов'язання боржника перед кредитором по сплаті останньому будь-яких сум за основним договором. Під борговими зобов'язаннями слід розуміти як повну їх суму, так і будь-яку їх частину.

Пунктом 1.1. договору поруки сторони узгодили, що поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання боржником усіх його боргових зобов'язань в повному обсязі, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, а саме: за зобов'язаннями по поверненню кредиту, так і за сплату процентів за користування кредитними коштами в розмірі, обумовленому основним договором, але не більше 30% річних.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, укладаючи договір поруки №459Ю-3, його сторони в п. 1.2. зафіксували наступні положення: "Поручитель надає згоду та підтверджує свої зобов'язання за цим Договором, при цьому без необхідності укладання будь-яких Додаткових договорів до цього Договору, у випадках зміни розміру боргових зобов'язань, передбачених Основним договором, якщо така зміна розміру Боргових зобов'язань прямо передбачена умовами Основного договору та/або якщо зміна розміру Боргових зобов'язань відбулась на підставі домовленостей між Сторонами Основного договору шляхом укладання відповідних додаткових угод (договорів) до Основного договору, в тому числі після набрання чинності цим Договором, якщо зміна розміру Боргового зобов'язання пов'язана зі зміною строків виконання Боргових зобов'язань за Основним договором в тому числі зміни графіків платежів (за наявності), зміни строків та сум погашення кредиту/кредитної лінії/овердрафту, сплати процентів за користування кредитом/кредитною лінією/овердрафтом, комісій, інших платежів тощо, в межах строку (терміну) користування кредитом/кредитною лінією/офердрафтом та розміру кредиту/ліміту кредитної лінії/ліміту овердрафту, обумовленого Кредитним договором.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, наведені вище умови договору поруки є результатом домовленості між сторонами, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, виходячи з наведеного, укладаючи договір поруки, позивач (поручитель) фактично надав згоду на зміну забезпеченого ним зобов'язання, за виконання якого він поручився, без укладення додаткових угод до відповідного договору поруки, а відтак, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про обізнаність поручителя про можливу зміну основного зобов'язання, за виконання якого він поручився та відсутністю необхідності укладення додаткових угод до договору поруки, у зв'язку з чим, відсутні правові підстави для визнання поруки за договором поруки №459Ю-3 припиненою.

При цьому, доводи скаржника про неврахування судами абз. 4 п. 4.1.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", не приймаються до уваги з наступних підстав.

Так, відповідно до абз. 4 п. 4.1.6. вказаної постанови пленуму, збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни забезпеченого порукою зобов'язання суди повинні розуміти як: підвищення розміру процентів або встановлення нових умов щодо порядку зміни розміру процентної ставки, що призведе до її збільшення.

Отже, наслідком як підвищення розміру процентів за кредитом, так і встановлення нових умов щодо порядку зміни розміру процентної ставки, що призведе до її збільшення, є одне - збільшення розміру процентної ставки, яку має платити позичальник за користування кредитом або, іншими словами, збільшення розміру боргових зобов'язань за договором. В даному випадку, як вказувалося вище, поручитель укладаючи договір поруки, у п. 1.2. останнього, надав згоду на збільшення розміру боргових зобов'язань за основним договором без укладення додаткових угод до договору поруки.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових актів, а тому не є підставою для їх скасування. При цьому, в частині встановлення нових обставин та переоцінки доказів, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду України у справі №6-100цс12 не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки обставини у даній справі і у справі №6-100цс12 не є ідентичними, а відтак, відсутні підстави вважати, що судами у даній справі і у вказаній по різному застосовані норми матеріального права.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агровей" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі № 910/1455/17 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: В.І. Картере

Н.М. Губенко