Ухвала суду № 68603666, 30.08.2017, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1760/17

№ 1-кп/183/618/17

У Х В А Л А

30 серпня 2017 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Мельника О.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Тен І.О.,

прокурора Супруна М.О.,

потерпілого ОСОБА_1,

представника потерпілого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_4О,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12012040000000155 відносно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

в с т а н о в и в :

Представник потерпілого ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно обвинуваченого ОСОБА_4, в тому числі на квартиру № 16 в будинку № 8 по Горького в м. Новомосковську Дніпропетровської області загальною площею 121,2 кв.м., житловою площею 85,2 кв.м., автомобіль марки LEXUS моделі GX 470, 2008 року випуску, що зареєстрований 14.03.2014 року та належить ОСОБА_4, та заборону його відчуження.

Клопотання обґрунтовано наступним. Потерпілим ОСОБА_1 подано цивільний позов до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди в сумі 864000 гривень. Кримінальне правопорушення, внаслідок якого загинув брат потерпілого, було вчинено у 2012 році, а про підозру ОСОБА_4 було повідомлено лише 21.03.2017 року. Наразі ОСОБА_4 має статус обвинуваченого та відповідно розуміє, що у випадку визнання його винним настануть цивільно-правові наслідки у виді обовязку відшкодувати потерпілому завдану шкоду, що може вказувати на те, що до ухвалення вироку у цій справі обвинувачений ОСОБА_4 може, з метою ухилення від виконання обовязку відшкодувати завдану потерпілому шкоду, здійснити відчуження та/або формальну зміну власника майна, що на теперішній час перебуває у його власності, що утруднить або унеможливить виконання вироку в частині заявленого цивільного позову про стягнення моральної шкоди у розмірі 864 000 гривень. У звязку з цим просить накласти арешт на майно обвинуваченого.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 підтримав клопотання свого представника.

Прокурор в судовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання про накладення арешту на майно обвинуваченого.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання пояснивши, що вказані квартира та автомобіль дійсно належать йому вже протягом декількох років, однак він не збирається їх продавати чи іншим чином відчужувати іншим особам.

Захисник ОСОБА_3 проти задоволення клопотання заперечував та пояснив, що підстави для арешту майна обвинуваченого відсутні, оскільки позовна заява була подана після призначення судового розгляду, а тому даний позов не маже розглядатися судом, і відповідно, не може розглядатися й заява про його забезпечення. Крім того, в клопотанні про накладення арешту не обґрунтовано суму моральної шкоди, а також не зазначено в межах якої саме суми позову потерпілий просить накласти арешт на все майно обвинуваченого.

Розглянувши подане клопотання, заслухавши пояснення прокурора, потерпілого, представника потерпілого, обвинуваченого і його захисника, суд приходить до наступного висновку.

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.У даному кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_1 подано цивільний позов про стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди в сумі 864000 гривень, який був прийнятий судом до розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України).

Згідно ч.ч. 8,11 ст. 170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Тобто, в даному випадку метою накладення арешту на майно є забезпечення виконання вироку в частині задоволення цивільного позову. Однак, обовязковою умовою для його застосування є наявність достатніх підстав вважати, що не застосування арешту утруднить чи зробить неможливим виконання вироку в частині цивільного позову через приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрату, знищення, використання, перетворення, пересування, передачу чи відчуження відповідного майна обвинуваченим або іншими особами.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Водночас, як представником потерпілого, так і потерпілим, не надано суду жодних доказів, які б могли свідчити про достатність підстав вважати щодо намагання обвинуваченого будь-яким шляхом приховати, знищити, передати чи відчужити своє майно. А відтак, суд не вбачає тих ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КК України, які б викликали необхідність в застосуванні арешту майна обвинуваченого з метою забезпечення цивільного позову.

Суд також приймає до уваги, що подія злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4, мала місце у 2012 році, в той час як підозра останньому була повідомлена у 2017 році. Згідно наданих представником потерпілого документів ОСОБА_4 є власником вказаної вище квартири з 14.05.2014 року, а автомобіля LEXUS моделі GX 470, 2008 року випуску, з 14.03.2014 року. Тобто обвинувачений, будучи власником вказаного майна і маючи можливість розпоряджатися ним, протягом всього цього часу (більше 3 років) не відчужив належне йому майно. Вказане додатково свідчить про хибність доводів представника потерпілого про наявність ризиків того, що обвинувачений може відчужити належне йому майно з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за цивільним позовом.

Крім того, згідно з цивільним позовом потерпілий просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 864 000 гривень. В той же час, жодних відомостей на підтвердження співмірності вартості майна, на яке представник потерпілого просить накласти арешт, із розміром шкоди, зазначеної у цивільному позові, суду не надано. Так, суду не надано інформацію навіть про орієнтовну вартість майна обвинуваченого, на яке представник потерпілого просить накласти арешт заборонивши його відчуження, що позбавляє суд можливості оцінити розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Таким чином, на даний час вагомих та достатніх підстав, які свідчили б про необхідність накладення арешту на майно, суд не вбачає. У звязку із цим, в задоволенні клопотання представника потерпілого слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 350 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

В задоволенні клопотання представника потерпілого ОСОБА_1 ОСОБА_2 про накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно обвинуваченого ОСОБА_4 та заборону його відчуження, відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя О.М. Мельник