Рішення № 68589492, 29.08.2017, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 серпня 2017 рокуСправа №921/450/17-г/17

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", м.Київ

до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Тернопіль

про стягнення 20500,62грн боргу,

за участю представників:

позивача: Михайлів М.М., довіреність №б/н від 20.01.2017;

відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні присутньому представнику позивача роз'яснено його права та обов'язки у відповідності до приписів ст.ст.20, 22, 811 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Позивач - приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав", м.Київ, звернувся 19.07.2017 (згідно відтиску календарного штемпеля відділення поштового зв'язку) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Тернопіль, про стягнення 20500,62грн, з яких:12600грн боргу, 5168,32грн інфляційних втрат, 646,70грн - 3% річних та 2085,60грн нарахованої пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору №КБР-43/02/13 від 13.02.2013.

Ухвалою суду від 26.07.2017 порушено провадження по справі, витребувано від сторін додаткові документи; судове засідання призначено на 08.08.2017 з подальшим відкладенням на 29.08.2017, зважаючи на неподання відповідачем витребуваних судом документів, неявкою його представника в судове засідання.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, наведених у позові та з посиланням на долучені до справи документальні докази. Просив позов задовольнити в повністю.

Представник відповідача витребувані ухвалами суду від 26.07.2017 та 08.08.2017 матеріали не подав, будь-яких клопотань в порядку господарського процесуального законодавства не заявив. Про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений у відповідності до правил, встановлених нормами ст.64 ГПК України, шляхом направлення на його адресу (вул.Новий Світ, 73, м.Тернопіль, 46003), вказану у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Витяг з Реєстру №1002853061 від 26.07.2017) ухвал суду від 26.07.2017 про порушення провадження у справі та від 08.08.2017 про відкладення розгляду справи.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, поданих доказів є достатньо для вирішення спору по суті, брати участь в судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст.22 ГПК України, суд, застосовуючи принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, що закріплені в п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.43 та ст.33 ГПК України та беручи до уваги забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні, за правилами ст.75 ГПК України, за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи та додатково представлені документи, заслухавши доводи представника позивача, господарський суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 №19/2011 (відомості з Реєстру організацій колективного управління з офіційного веб-порталу Державної служби інтелектуальної власності України (http://sips.gov.ua/ua/vid_z_reestru_oku?s=print) долучено до матеріалів справи).

13.02.2013 між приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав", як управителем майновими правами суб'єктів авторського права та суміжних прав (далі - УЛАСП) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як Користувачем, укладено договір №КБР-43/02/13 (далі - договір), відповідно до умов якого Користувач за виплату УЛАСП винагороди (роялті), відповідно до даного договору та закону, набув прав на використання в комерційній діяльності музичних творів, а УЛАСП надав Користувачу на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключне право) на таке використання, в тому числі усіх необхідних майнових прав для використання творів, а також здійснює збір винагороди (роялті) (п.2.1 договору).

Відповідно до п.2.3 договору, п.1.2 додатку №2 до договору Користувач зобов'язався з дня набуття чинності договором перераховувати на поточний рахунок УЛАСП щомісячну винагороду (роялті) в сумі 300грн в строк, не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж та згідно п.2.5 даного договору надати УЛАСП акт про виплату роялті. Не зважаючи на дату укладення договору, користувач здійснює виплату винагороди (роялті) за весь місяць (календарний період), в якому було укладено договір не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору. Договір є підставою для здійснення розрахунків (п.5.4 договору).

Пунктом 3.3 договору сторони передбачили, що Користувач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення використання творів в закладах Користувача, зазначених у відповідних додатках до цього договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання зазначених вище обставин Користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період.

Невиконання та неналежне виконання Користувачем взятих на себе грошових зобов'язань за умовами цього договору, забезпечено сторонами пенею у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка буде діяти у відповідний період, за кожен день прострочення, яку УЛАПС має право нарахувати, а Користувач зобов'язаний сплатити (п.2.6 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 13.02.2014, а в частині невиконання фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань - до повного їх виконання. При цьому зазначено, у разі, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної дати, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих самих умовах. Повідомлення про припинення дії договору має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), а належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа, а також документ з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення (п.п.5.1, 5.2 договору).

Відповідно до додатку №1 до договору приватна організація "Українська ліга авторських та суміжних прав" та Користувач (фізична особа-підприємець ОСОБА_1.) узгодили перелік закладів, в яких користувач здійснює використання творів, та визначили таким закладом кав'ярню "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташовану у АДРЕСА_1.

Відповідно до додатку № 2 до договору сторони погодили розмір щомісячної винагороди (роялті) за використання творів у сумі 300 грн.

Додатки №1, №2 до договору № КБР-43/02/13 від 13.02.2013 р. підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Як стверджує позивач і це вбачається з долученого до справи Реєстру платіжних документів за період з 14.08.2011 по 14.08.2017, засвідченого належним чином, відповідач свої грошові зобов'язання виконав частково, спливши суму роялті лише за період з лютого 2013 року по січень 2014 року, включно, в сумі 3600грн (900грн - згідно платіжного доручення №143 від 11.04.2013, 300грн - згідно платіжного доручення №183 від 13.05.2013, 300грн - згідно платіжного доручення №213 від 06.06.2013, 300грн - згідно платіжного доручення №260 від 16.07.2013, 300грн - згідно платіжного доручення №285 від 14.08.2013, 300грн - згідно платіжного доручення №296 від 02.09.2013, 300грн - згідно платіжного доручення №411 від 04.12.2013, 300грн - згідно платіжного доручення №574 від 10.12.2013, 300грн - згідно платіжного доручення №445 від 14.01.2014, 300грн - згідно платіжного доручення №508 від 11.03.2014).

Сторонами спору не надано, а матеріали справи не містять доказів сплати Користувачем винагороди за використання музичних творів в період з лютого 2014 року по даний час на умовах договору №КБР-43/02/13 від 13.02.2013.

Також з матеріалів справи не вбачається, що відповідач у справі (Користувач за договором) вчиняв дії, направлені на письмове повідомлення УЛАСП про припинення використання творів в закладах Користувача, зазначених у додатках до цього договору, як це передбачено умовами п.3.3 договору, та припинення дії договору від 13.02.2013.

Зважаючи на тривале порушення майнових прав УЛАСП, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення 12600грн боргу (несплачених платежів (роялті) за договором №КБР-43/02/13 від 13.02.2013 за період з лютого 2014 року по липень 2017 року (42 місяці х 300грн), а також 5168,32грн інфляційних втрат, 646,70грн - 3% річних та 2085,60грн пені.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, виходячи з такого.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини. Згідно з частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України підставою виникнення господарських зобов'язань є господарський договір.

Відповідно до положень ст.154 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами.

До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

У Цивільному кодексі України положення про право інтелектуальної власності містяться у Книзі четвертій "Право інтелектуальної власності" в Главі 75 "Розпорядження правами інтелектуальної власності та Главі 76 "Комерційна концесія".

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом. Відповідно до ст.420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належить виконання.

Відповідно до статті 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України об`єктами авторського права є твори, а саме: літературні та художні твори до складу яких зокрема входять музичні твори (з текстом або без тексту), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 449 ЦК України.

Нормами ст. 440 Цивільного кодексу України визначено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів і незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми вираження згідно зі ст.449 ЦК України є виконання; фонограми; відеограми; програми (передачі) організації мовлення. Суб'єкти суміжних прав набувають таких прав відповідно до закону чи договору. Згідно з ч. 1 ст. 452 ЦК України до майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 426 ЦК України особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Відповідно до ст.ст.45, 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з ч.ч.5, 6 ст.48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

У відповідності до п."в" ч.1 ст.49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що приватна організація "Українська ліга авторських та суміжних прав" (УЛАСП) обліковується Державним департаментом інтелектуальної власності як організація, діяльність якої полягає в управлінні на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав (відомості з Реєстру організацій колективного управління з офіційного веб-порталу Державної служби інтелектуальної власності України (http://sips.gov.ua/ua/vid_z_reestru_oku?s=print).

Також судом встановлено, що за умовами договору №КБР-43/02/13, укладеного сторонами 13.02.2013, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 набула право використовувати в комерційній діяльності музичні твори шляхом їх публічного виконання, а УЛАСП надала користувачеві на умовах, визначених цим договором, дозвіл на таке використання.

Відтак, Користувач зобов`язаний виплачувати винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАПС відповідно до умов цього договору, які відповідають вищенаведеним нормам закону.

Відповідно до ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до норм ст.530 ЦК України зобов'язання має бути виконане у встановлений строк (термін).

Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 13.02.2014, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань - до їх повного виконання.

Судом встановлено, що відповідач (Користувач за договором) не вчиняв дії, направлені на письмове повідомлення УЛАСП про припинення використання творів в закладах Користувача, зазначених у додатках до цього договору, як це передбачено умовами п.3.3 договору. Отже, за умовами договору у разі несвоєчасного повідомлення про настання зазначених вище обставин, користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період.

Матеріали справи не містять також доказів письмового повідомлення будь-якої із сторін про припинення дії договору в порядку п.5.1-5.2 договору, тому суд доходить висновку, що дія договору продовжена на даний час. Договір укладений сторонами у письмовій формі та містить істотні умови, необхідні для такого правочину з урахуванням вищенаведених норм Цивільного кодексу України та Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Відповідно до норм ст.14.1.225 Податкового кодексу України роялті визначено як платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта інтелектуальної власності.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до умов договору відповідач одержав право на використання музичних творів шляхом їх публічного виконання і не повідомляв про припинення використання ним творів, отже, продовжує користуватися правом і, відповідно, зобов'язаний сплачувати винагороду за весь період такого користування правом.

Суд звертає увагу, що відповідно до норм 5, 6 ст. 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" надання документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, є правом, а не обов'язком організації колективного управління. Тоді як за умовами п.2.4 та п.3.3 обов'язок надавати звіти чи іншу інформацію щодо використання музичних творів покладається саме на відповідача, про що зазначено вище.

Також слід відзначити, що обов'язок відповідача сплачувати щомісяця винагороду у визначеному сторонами розмірі (300грн) та у визначені строки не залежить за умовами договору від надання Користувачем звітів про використані твори чи від виконання Користувачем обов'язку щоквартально складати акт про виплату роялті згідно з п.2.5 договору.

За приписами статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.2.3 договору та п.1.2 додатку №2 до договору сторонами встановлено, що щомісячний платіж в сумі 300грн підлягає сплаті не пізніше, ніж за п'ять днів до початку місяця, за який здійснюється платіж. Платіж за місяць, в якому укладено договір здійснюється не пізніше трьох календарних днів від дати укладення договору.

Згідно ст.ст.598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зважаючи на наведене, у відповідача існує обов'язок із сплати роялті на користь УЛАСП, починаючи з лютого 2013 року (дати укладення правочину).

Як зазначалося вище, відповідачем здійснено оплату роялті за перші 12 місяців, а саме за період з лютого 2013 року по січень 2014 року включно, що підтверджується Реєстром платіжних документів за період з 14.08.2011 по 14.08.2017. В подальшому грошові зобов`язання за договором № КБР-43/02/13 від 13.02.2013 відповідачем не виконані у строки, передбачені договором і період з лютого 2014 року по липень 2017 року залишений без оплати роялті.

Згідно ст.ст.11, 16, 509 ЦК України та ст.ст.1, 2 ГПК України кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обов'язку. Доказів на підтвердження сплати вказаної суми на спростування наведеного матеріали справи не містять, а тому з огляду на встановлення факту продовження строку дії договору, суд визнає доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 12600грн боргу по сплаті роялті за період з лютого 2014 року по липень 2017 року правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку.

Відтак, згідно ст.15 ЦК України, порушене право приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 12600грн боргу.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи з правового аналізу статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином суд вважає, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору №КБР-43/02/13 від 13.02.2013 є грошовим зобов'язанням, а тому на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549 ЦК України, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачено умовами догвору або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки згадану статтю 625 ЦК України поміщено в Розділ 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", то дана норма закону застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" судам роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

В п.п.4.1-4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем заявлено до стягнення 5168,32грн інфляційних втрат та нарахованих 3% річних в сумі 646,70грн.

Оцінивши подані позивачем розрахунки інфляційних нарахувань судом встановлено невідповідність розрахунку вимогам закону та умовам договору.

Так, згідно листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 №62-97р., п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, де здійснено проплату, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за весь період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням даного місяця. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Умовами п.2.3 договору визначено, що щомісячна сума винагороди (роялті) сплачується не пізніше, ніж за п'ять днів до початку місяця, за який здійснюється платіж.

Отже, виходячи з наведених умов договору щодо строку здійснення платежів, періодів прострочення грошового зобов'язання відповідачем у справі, вимог закону щодо нарахування інфляційних втрат, суд встановив, що в даному випадку індекс інфляції на кожен прострочений платіж застосовується починаючи з місяця, за який виник у відповідача обов'язок внести відповідну суму роялті. Зокрема, судом встановлено, що Користувач за договором прострочив платежі, починаючи з лютого 2014 року (сплата мала бути здійснена не пізніше 26.01.2014), тому індекс інфляції за дане прострочення слід розраховувати з лютого 2014 року по червень 2017 року; на платіж за березень 2014 року індекс інфляції нараховується з березня 2014 року по червень 2017 року, і аналогічно по кожному з наступних прострочених платежів. В свою чергу, на прострочений платіж за липень 2017 року індекс інфляції не може застосовуватися, оскільки станом на дату звернення з даним позовом (19.07.2017) індекс інфляції за липень 2017 року не був встановлений Державним комітетом статистики України.

При здійсненні розрахунку інфляційних втрат позивачем наведеного не враховано, а також помилково застосовано індекс інфляції не помісячно, а за кожен день прострочення, що призвело до збільшення суми інфляційних втрат по прострочених платежах за січень-червень 2015, грудень 2015 року, травень, жовтень, листопад, грудень 2016 року, квітень 2017 року, а на прострочений платіж липня 2017 року безпідставно нараховано інфляційні втрати в сумі 3,90грн, оскільки УЛАСП з позовом звернувся 19.07.2017, а індекс інфляції за липень 2017 року в силу закону встановлюється Держкомстатом до 10 числа місяця, що настає за звітним, тобто до 10.08.2017.

Таким чином, здійснивши власний арифметичний перерахунок заявленої суми інфляційних втрат відповідно до вимог чинного законодавства, та з урахуванням періоду прострочки платежів, суд дійшов висновку, що до задоволення підлягають вимоги в сумі 5030,60грн інфляційних втрат, як правомірні.

Суд, оцінивши подані позивачем розрахунки трьох відсотків річних в сумі 646,70грн, здійснивши власний арифметичний їх розрахунок по кожному простроченому платежу окремо за період, вказаний позивачем, встановив, що сума 3% річних, котра розрахована позивачем перевищує суму, яку розраховано судом. Суд вважає вимоги щодо стягнення 3% річних правомірно заявленими в сумі 645,97грн за період з 27.01.2014 по 27.06.2017, а тому вони задовольняються судом у вказаній сумі. В частині стягнення 0,73грн 3% річних суд відмовляє у зв'язку з невірним їх розрахунком.

У разі порушення зобов'язання, його невиконання чи неналежне виконання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відповідальність у вигляді сплати неустойки (пені) (ст. 549 ЦК України). Аналогічно, за нормами статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

У відповідності до ч.1, 3 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період за який стягується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п.2.6 договору від 13.02.2013 за невиконання Користувачем взятих на себе зобов'язань в частині дотримання строків оплати роялті, останній сплачує УЛАСП пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у відповідний період, за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 2085,60грн, нараховану за період з 27.01.2014 по 26.06.2017 на кожний прострочений щомісячний платіж в розмірі 300грн.

Оцінюючи доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині нарахованої неустойки (пені), та перевіривши поданий розрахунок пені, здійснений окремо на кожну суму простроченого платежу, судом встановлено, що позивачем нараховано суму пені з перевищенням піврічного строку її нарахування від дати прострочення по платежах в 2014 році - за квітень (184 дні), травень (183 дні), червень (184 дні), липень (183 дні), серпень (184 дні), вересень (184 дні) , в 2015 році - по платежах за квітень (184 дні), травень (183) червень (184), липень (183), серпень (184), вересень (184), листопад (183), в 2016 році - за січень (183), квітень (184), травень (183), червень (184), липень (183), серпень (184), вересень (184). Тому, здійснивши власний арифметичний перерахунок заявленої суми пені відповідно до вимог закону та з урахуванням піврічного періоду нарахування пені від дати прострочки кожного з платежів, суд дійшов висновку, що до задоволення підлягають вимоги в сумі 2067,85грн пені, як правомірні.

В частині вимог про стягнення з відповідача 17,75грн пені, нарахованої на суму прострочених платежів, слід відмовити за необґрунтованістю.

При цьому судом враховується наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Згідно ч.2. ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності, за загальним правилом, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Таким чином, оскільки в даному випадку відповідачем не заявлено вимоги про застосування строку позовної давності щодо грошових вимог, строк позовної давності за якими сплив, у суду немає правових підстав для застосування ст.257 ЦК України в частині стягнення пені.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково, на суму 20344,42 грн.

Судові витрати, в силу ст.49 ГПК України, покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В судовому засіданні 29.08.2017 оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду відповідно до ст.85 ГПК України.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст.1, 2, 22, 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст.811, 82-85,115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 12600(дванадцять тисяч шістсот)грн 00коп боргу, 5030(п'ять тисяч тридцять)грн 60коп. інфляційних втрат, 645(шістсот сорок п'ять)грн 97коп. 3% річних, 2067(дві тисячі шістдесят сім)грн 85коп. пені та 1587(одну тисячу п'ятсот вісімдесят сім)грн 81коп. в повернення сплаченого судового збору на користь приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (м.Київ, вул.Євгена Сверстюка, 23, офіс 1016, ідентифікаційний код 37396233).

3. В решті позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 01.09.2017.

Суддя Н.О. Андрусик