Постанова № 68564218, 29.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2017 року Справа № 909/4/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Ходаківської І.П., Мачульського Г.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиДержавної екологічної інспекції в Івано - Франківській області на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 03.05.2017у справі№ 909/4/17 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомДержавної екологічної інспекції в Івано - Франківській областідоНаціонального природного парку "Гуцульщина" простягнення 412949,00грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу та об'єктам природно - заповідного фонду

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Сворак І.Б. (довіреність від 12.01.2017); Николайчук О.Ф. (довіреність від 15.08.2017) Вань І.Р. (довіреність від 03.01.2017)В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Гриняк Б.П.) від 31.01.2017 стягнуто з Національного природного парку "Гуцульщина" (далі НПП "Гуцульщина") на користь Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області (далі Державна екологічна інспекція) 412 949,00грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу та об'єктам природно - заповідного фонду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Данко Л.С., судді: Галушко Н.А., Орищин Г.В.) від 03.05.2017 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2017 скасовано; прийнято нове рішення; в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі Державна екологічна інспекція просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2017 та рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 31.01.2017 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме частини 3 статті 4-3, статей 32, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), оскільки судом не були досліджені оригінали чи копії документів на підтвердження того, що постійним лісокористувачем земельної ділянки на даний час є Державне підприємство "Кутське лісове господарство" та не витребувані відповідні документи.

Скаржник зазначає, що в НПП "Гуцульщина", як постійний лісокористувач відповідно до статті 17 Лісового кодексу України (далі ЛК України), статті 20 Закону України "По природно - заповідний фонд України", Указу Президента України від 14.05.2002 №456/2002, не дотримавшись вимог законодавства в частині незабезпечення охорони та захисту лісових насаджень та об'єктів природно-заповідного фонду, допустило самовільну рубку на підпорядкованій йому території, не забезпечило збереження не призначених для рубки дерев, не здійснило комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, що негативно впливає на стан об'єктів природно-заповідного фонду, що є підставою для стягнення шкоди, проте залишено судом апеляційної інстанції поза увагою.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні, яке, відповідно до статті 74-1 ГПК України, на підставі ухвали суду касаційної інстанції від 22.08.2017 проводилось у режимі відеоконференції, пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні та постанові, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційна скарга не належить до задоволення з огляду на таке.

Державна екологічна інспекція звернулась до Господарського суду Івано- Франківської області з позовом до НПП "Гуцульщина" про стягнення 412949,00грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу та об'єктам природно-заповідного фонду, з посиланням на те, що в порушення вимог пункту 1 частини 2 статті 19, статей 86, 89, 90 ЛК України, статей 5, 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", пункту 4 Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №796 від 16.09.2009, НПП "Гуцульщина", як постійний лісокористувач, не забезпечив охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, що призвело до вирубки дерев на території парку невідомими особами та завдання державі шкоди в розмірі спірної суми, яка, з урахуванням вимог статей 105, 107 ЛК України та статей 68, 69 Закону України "Про охорону природного середовища", підлягає відшкодуванню відповідачем.

Судами встановлене таке.

У період з 05.05.2016 по 20.05.2016 Державною екологічною інспекцією, відповідно до наказу №173 від 04.05.2016 та направлення на перевірку від 04.05.2016 №105, була проведена планова перевірка НПП "Гуцульщина", за результатами якої складено Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства на території Косівського ПНДВ, Старокутського ПНДВ та Шешорського ПНДВ НПП "Гуцульщина", згідно з яким виявлено порушення щодо незаконної рубки лісу невідомими особами, пошкодження дерев, не очистки лісосіки у зв'язку з чим розраховано розмір шкоди у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 №541, яку необхідно перерахувати у відповідний фонд охорони навколишнього природного середовища селищних, сільських, та/або міських рад на території, якої вчинені дані правопорушення.

Матеріали перевірки НПП "Гуцульщина" листом №04-10/1072 від 23.05.2016 направлено, зокрема, в Прокуратуру Івано-Франківської області, відповідно до відповіді якої від 05.10.2016 №05-1448 вих. №16 по даному факту зареєстроване кримінальне провадження за статтею 246 Кримінального кодексу Україна №42016090000000095, яке об'єднане із кримінальним провадженням №120160190000173.

25.05.2016 позивачем надіслано відповідачеві претензію з вимогою сплатити шкоду заподіяну державі внаслідок незаконної рубки дерев, пошкодження дерев до ступеня не припинення росту, не очистки лісосіки та невивезеної у встановлені терміни деревини в розмірі 414278,50грн, у відповідь на яку листом №351/19 від 01.07.2016, останній повідомив про часткове визнання шкоди в розмірі 1329,50грн та долучив до листа копію квитанцій про сплату відповідної суми.

Указом Президента України від 14.05.2002 №456/2002 на території Косівського району Івано-Франківської області створено НПП "Гуцульщина".

З даного Указу вбачається, що до території НПП "Гуцульщина" погоджено в установленому порядку включення 32271 гектарів земель державної власності, в тому числі 7606 гектарів земель, що мають бути надані парку в постійне користування та 24665 гектарів земель, що включаються до складу парку без вилучення у постійних землекористувачів, які зазначені в додатках: №1 та №2.

У додатку №1 до Указу Президента України від 14.05.2002 №456/2002, визначено Перелік землекористувачів, землі яких мають бути надані у постійне користування НПП "Гуцульщина", а саме: землі Косівського міжгосподарського лісгоспу, площею 816 гектарів, у тому числі: Пістинське лісництво - 503га, Кобаківське лісництво - 165га, Рожнівське лісництво - 148га; Кутського державного лісгоспу Державного комітету лісового господарства України загальною площею 6790га, у тому числі: Косівське лісництво - 1675га, Кутське лісництво - 1477га, Шешорське лісництво - 3030га, Яблунівське лісництво - 608га. Усього 7606га.

У додатку №2 до Указу Президента України від 14.05.2002 №456/2002, визначено Перелік землекористувачів, землі яких мають бути включені до складу НПП "Гуцульщина" без вилучення, а саме: Косівського міжгосподарського лісгоспу, площею 9893га, у тому числі: Великорожинське лісництво - 3912га, Кобаківське лісництво - 1166га, Рожнівське лісництво - 754га; Пістинське лісництво - 1012га, Яблунівське лісництво - 3049га; Кутського державного лісгоспу Державного комітету лісового господарства України загальною площею 14772 га, у тому числі: Березівське лісництво - 3116га, Косівське лісництво - 2392га, Космацьке лісництво - 4398га, Кутське лісництво - 1519га, Яблунівське лісництво - 3347га. Усього - 24665га.

НПП "Гуцульщина" підпорядкований Міністерству екології та природних ресурсів України (пункт 1 Указу Президента України від 14.05.2002 №456/2002).

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від17.07.2002 №271 (в редакції наказу від 02.09.2013 №377) затверджене Положення про національний природний парк "Гуцульщина" (далі Положення), згідно з пунктом 1.1. якого НПП "Гуцульщина" є об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Парк розташований на території Косівського району Івано-Франківської області.

У пункті 2.1. Положення зазначено, що парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових та унікальних природних комплексів Покутських Карпат, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення.

Завданням НПП "Гуцульщина" є збереження та відтворення цінних природних та історико-культурних комплексів та природних об'єктів Покутських Карпат, включаючи підтримання та забезпечення екологічної природної рівноваги в регіоні; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних комплексів та об'єктів; організація та здійснення наукових досліджень, у тому числі з вивченням природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроблення та впровадження наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища, відтворення окремих видів флори та фауни, відновлення порушення екосистем, управління та ефективного використання природних ресурсів, організації та проведення моніторингу ландшафтного та біологічного різноманіття; проведення екологічної освітньо-виховної роботи тощо (пункту 2.2. Положення).

З пункту 1.6. Положення вбачається, що загальна площа парку становить 32271га земель, в тому числі: 7606га земель, що мають бути надані йому в постійне користування та 24665га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів.

Право парку на постійне користування земельною ділянкою оформлюється Витягом з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження (п.1.7. Положення).

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

За приписами статті 16 та частин 1, 3 статті 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Відповідно до частини 4 статті 17 ЛК України право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до статей 19, 64, 86 ЛК України постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони і захисту лісів, серед інших, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього кодексу.

Статтею 19 Земельного кодексу України (далі ЗК України) встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ч.1 ст.55 ЗК України).

Згідно з ч.1 статтею 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Отже, на землі лісогосподарського призначення розповсюджується особливий режим щодо їх надання в користування та використання, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому, згідно зі статтею 3 ЗК України, земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас частиною 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 № 6-224цс14.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (пункт 5 статті 27 ЛК України).

Статтею 149 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.07.2013 №495-р "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок", відповідно до статей 92, 123 і 149 ЗК України надано НПП "Гуцульщина" дозвіл на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 6674 гектари (землі державної власності лісогосподарського призначення (ліси), що перебувають у постійному користуванні державного підприємства "Кутське лісове господарство" згідно з додатком, розташованих на території Косівського району Івано-Франківської області, з подальшим наданням їх зазначеному парку у постійне користування для забезпечення його функціонування.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що на момент проведення перевірки та розгляду справи в суді першої інстанції, постійним користувачем земельної ділянки, визначеної в Указі Президента України від 14.05.2002 №456/2002, є Кутський державний лісгосп Державного комітету лісового господарства України, у вказаного землекористувача земельна ділянка не вилучалась, НПП "Гуцульщина" в постійне користування не надавалася, акт на право постійного користування цією земельною ділянкою НПП "Гуцульщина" не видавався і право лісокористування за ним на вказану землю не реєструвалося, що є підставою для висновку, що в розумінні діючого законодавства НПП "Гуцльщина" не є постійним користувачем лісової земельної ділянки, на якій здійснено незаконне вирубування дерев та засмічення відходами, а тому не є відповідальною особою за такі дії невстановлених осіб, відповідно до статей 19, 64, 86 ЛК України.

Діюче законодавство України не містить такого поняття як "фактичний постійний лісокористувач", тим більше не передбачено законом і існування у двох осіб одночасно права постійного користування однією і тією самою земельною ділянкою.

Матеріали лісовпорядкування, яке проведено в 2004 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням "Львівська державна лісовпорядна експедиція", які позивач просив витребувати в суді апеляційної інстанції, вищенаведеного висновку не спростують за будь-яких обставин. Так, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (п.5 розділу VIII прикінцевих положень ЛК України). Позивачем не доведено того, що державний акт на право постійного користування земельними ділянками, одержаний в установленому порядку державним лісогосподарським підприємством - Державне підприємство "Кутське лісове господарство", є скасованим, недійсним або нечинним, а відповідачу, відповідно, раніше надані у встановленому законом порядку земельні ділянки, зазначені в цьому акті. Тому законодавчий механізм підтвердження права постійного користування земельними ділянками планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування не включається у зв'язку з існуванням законного та легітимного постійного землекористувача.

В той же час, судом апеляційної інстанції встановлено, що стосовно земельних ділянок на яких було здійснено незаконну порубку дерев та яка відповідно до Указу Президента України від 14.05.2002 №456/2002 має бути виділена НПП "Гуцульщина", встановлення меж в натурі не проводилося, доказів протилежного позивачем не надано.

Згідно зі статтею 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, серед яких є й здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища тощо.

Статтею 105 ЛК України передбачено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, засміченні лісів побутовими та промисловими відходами.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст.107 ЛК України).

За приписами частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідним є доведення одночасної наявності наступних фактів: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вина завдавача шкоди.

Так, охорону території парку здійснює служба його охорони, що входить до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України; управління службою охорони здійснює Мінприроди; основними завданнями служби держохорони є: забезпечення додержання режиму охорони території та природних об'єктів; попередження та припинення порушень природоохоронного законодавства; повноваження служби держохорони визначаються законодавством (п.п.5.1., 5.3., 5.4., 5.5. Положення).

Охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України. Служба державної охорони природно-заповідного фонду України має статус правоохоронного органу. Порядок діяльності служби державної охорони природно-заповідного фонду України, а також перелік підрозділів і посад працівників, які входять до її складу, визначаються Кабінетом Міністрів України. Служби державної охорони на місцях очолюють керівники адміністрацій територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст.ст.60, 61 Закону України "Про природно-заповідний фонд України).

Служба державної охорони природно-заповідного фонду України (далі - служба держохорони) забезпечує охорону та збереження природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків. До складу служби держохорони входять служби охорони природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків. До складу служб державної охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду входять керівники адміністрацій природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, регіональних ландшафтних парків, працівники підрозділів охорони, а також інших підрозділів цих адміністрацій за переліком згідно з додатком (п.п.1, 2 Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2000 №1127).

Стосовно посилань Державної екологічної інспекції як на підставу для задоволення позовних вимог, на те, що обов'язок охорони території парку та розміщених на ній об'єктів покладено на НПП "Гуцульщина", то суд апеляційної інстанції встановив, що парк відповідно до Указу Президента України від 14.05.2002 №456 є природоохоронною установою загальнодержавного значення, яка підпорядкована Міністерству екології та природних ресурсів України; служба ж охорони парку має статус правоохоронного органу, і не є структурним підрозділом парку; до складу служб охорони входять лише керівники парків, а не парки.

За таких обставин в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення, за яке має наставати цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди за порушення лісового законодавства, оскільки останній не вчиняв дій, у вигляді незаконного вирубування та пошкодження дере, засмічення лісів, не є відповідальною особою за неналежне виконання своїх обов'язків службою охорони парку, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові ґрунтується на встановлених обставинах і оцінених судом доказах та повністю узгоджуються з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів ст.ст.1115, 1117 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття постанови у справі суд апеляційної інстанцій не припустився порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для скасування або зміни постанови та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2017 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2017 у справі № 909/4/17 Господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді І.Ходаківська

Г.Мачульський