Постанова № 6855640, 03.11.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"03" листопада 2009 р.                                                                       № 2а- 40772/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Зінченко А.В.

за участю секретаря судового засідання Король Д.О., за участі представників сторін:позивача-Онищенка А.В.,Савінової І.С.,Колісник К.Г.,відповідача-Гарагулі В.А.,ІІІ-особи ЗАТ "НДІ Техностандарт"-Терещенкової О.А., ІІІ-особи ВАТ "Тепловозоремонтний завод"-Мацко Т.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом", за участі третіх осіб ЗАТ "НДІ "Техностандарт", ВАТ " Тепловозоремонтний завод", ТОВ "Будмайданпроект" про визнання угод недійсними та стягнення коштів, отриманих без законих на те підстав- ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати недійсною угоду № 09 –2202 від 27.11.2006 р. в частині, укладеній між ВАТ «Турбоатом»і ЗАТ НДІ «Техностандарт» та стягнути з ВАТ «Турбоатом»кошти у вигляді, як він вважає, незаконно сформованого податкового кредиту у сумі 9804585 грн. 30 коп., як кошти, одержані без установлених законом підстав.

Позовні вимоги Позивач обґрунтував тим, що за договором № 09 –2202 від 27.11.2006 р. Відповідач перераховував на користь свого контрагента –третьої особи ЗАТ «НДІ «Техностандарт»грошові кошти без мети реального настання правових наслідків, з ціллю формування податкового кредиту та, як наслідок, заниження об’єкту оподаткування, несплати податків, у зв’язку з чим ці дії призвели до значних втрат дохідної частини Державного бюджету України. Як наслідок, на думку Позивача, укладений між зазначеними підприємствами правочин суперечить моральним засадам суспільства і відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України порушує встановлений публічний порядок, оскільки заздалегідь був спрямований на заволодіння майном Держави, безпосередньо, її дохідної частини бюджету.

Також позивач зазначив, що у відповідності до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, встановлених законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України суб’єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законодавством. Зокрема, ч. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»передбачено, що органи державної податкової служби подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних без установлених законом підстав.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, на виконання плану роботи, передбаченого ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», та у зв’язку з тим, що на обліку у Позивача з 01.09.2000 р. знаходиться Відкрите акціонерне товариство «Турбоатом», була проведена планова виїзна документальна перевірка Відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року.

За результатами вказаної перевірки 17 липня 2009 року Позивач склав акт перевірки № 2330/23 –106/05762269.

Під час проведення зазначеної перевірки проведено аналіз взаємовідносин між ВАТ «Турбоатом», ЗАТ НДІ «Техностандарт», ТОВ «Стандарт–Прима», ТОВ «Сомвал», ТОВ «Войтал –Індустрія», ТОВ «Будмайданпроект», ТОВ «ТД «Тепловозоремонтний завод»і ВАТ «Тепловозоремонтний завод».

Проаналізувавши інформацію, отриману під час перевірки, Позивач зробив висновок, що ВАТ «Турбоатом» та ЗАТ НДІ «Техностандарт»шляхом укладення оспорюваного правочину навмисно здійснювали господарську діяльність з метою вилучення із державного бюджету значних грошових коштів шляхом безпідставного відшкодування податку на додану вартість, а це є зловживанням правом на відшкодування ПДВ з бюджету.

Вказаний висновок було зроблено з тих підстав, що продавці –контрагенти ВАТ «Турбоатом»та ЗАТ НДІ «Техностандарт»не сплачували податок на додану вартість, що свідчить про відсутність надмірної його сплати, а відтак, підстав для його відшкодування покупцям. Крім того, інспекторам Позивача контрагенти ВАТ «Турбоатом»та ЗАТ НДІ «Техностандарт»не надали документів, які б підтверджували, яким чином перевозився товар (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат), а оскільки контрагенти віддалені один від одного, це свідчить про неможливість реальності проведення тих операцій, що були проведені паперово між Відповідачем та ЗАТ НДІ «Техностандарт» за договором № 09 –2202 від 27.11.2006 р.

Позивач вказує, що підпунктом 3.2.1. п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами»зазначається, що у випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір, інший обов’язковий платіж, якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь –які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів та обов’язкових платежів вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Таким чином, несплачений підприємствами –контрагентами Відкритого акціонерного товариства «Турбоатом»та Закритого акціонерного товариства «Науково –дослідний інститут «Техностандарт»податок на додану вартість унаслідок порушення встановленого порядку формування податкового кредиту з ПДВ, відповідно, є дохідною частиною державного бюджету і власністю держави.

А відтак, всі угоди поставок лопаток по всіх ланцюгах через підприємств –транзитерів до кінцевого вигодонабувача –ВАТ «Турбоатом»є недійсними, оскільки були умисно спрямовані на порушення моральних засад суспільства та встановленого державою публічного порядку, а отже, угоди є такими, що укладені з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Позивач звертає увагу суду на той факт, що Відповідач в проведених операціях є вигодо набувачем податкової вигоди –сформованої суми бюджетного відшкодування, яка задекларована шляхом здійснення безтоварних операцій з використанням підприємства ЗАТ НДІ «Техностандарт»- його вигодоформуючого контрагента, який у свою чергу використовував для цього підприємства –транзитери (ТОВ «Стандарт –Прима», ТОВ «Сомвал», ТОВ «Войтал –Індустрія», ТОВ «Будмайданпроект», ТОВ «ТД «Тепловозоремонтний завод», ВАТ «Тепловозоремонтний завод»), що здійснювали посередницьку функцію між ВАТ «Турбоатом», як вигодонабувачем, та ЗАТ НДІ «Техностандарт», як вигодоформуючим суб’єктом.

Тому безпосередньо угоду № 09 –2202 від 27.11.2006 р. та господарські зобов’язання, які були зроблені за нею, слід розцінювати суперечними інтересам державного бюджету.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та прохали суд їх задовольнити поклавшись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та надав суду свої письмові заперечення, відповідно до яких в діях відповідача не було жодних порушень діючого законодавства.

Представники третіх осіб ЗАТ «НДІ Техностандарт»та ВАТ «Тепловозоремонтний завод»в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, вважали їх необґрунтованими та безпідставними.

Суд заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ВАТ «Турбоатом»та ЗАТ НДІ «Техностандарт» уклали угоду № 09 –2202 від 27.11.2006 р., згідно якої ЗАТ НДІ «Техностандарт»здійснило поставку заготовок робочих лопаток, а Відповідач сплатив їх вартість. Свої зобов’язання за укладеною угодою сторони виконали в повному обсязі і належним чином. Претензій щодо обсягу та порядку виконання одна до одної не мають.

Зокрема, ЗАТ НДІ «Техностандарт»здійснило поставку заготовок робочих лопаток. На підставі цієї господарської операції постачальником були виписані податкові накладні. Приєднані до матеріалів справи податкові накладні, виписані за договором № 09 –2202 від 27.11.2006 р., повністю відповідають вимогам приписів п.п. 7.2.1. п. 7.2. Закону України «Про податок на додану вартість». Жодної інформації, яка не відповідає дійсності, зазначені податкові накладні не містять.

Відповідач здійснив оплату запчастин. До складу вартості був включений й податок на додану вартість.

Позивач стверджує, що ЗАТ НДІ «Техностандарт»отримало заготовки робочих лопаток через ланцюг підприємств, серед яких ТОВ «ТД «Тепловозоремонтний завод», яке не могло виписувати податкові накладні.

Але суд зазначає, що не порушення Закону України «Про податок на додану вартість»і порядку щодо заповнення податкової накладної може бути підставою для оцінки такої податкової накладної як належного доказу сплати податку на додану вартість та відповідно для віднесення зазначеної у податковій накладній суми податку до податкового кредиту.

Згідно з частиною 1 статті 207 ГК, який набрав чинності 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині. За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною 1 статті 208 цього Кодексу. Тобто якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведеного положення випливає, що господарське зобов’язання може бути визнано недійсним лише при наявності завідомо суперечної інтересам держави і суспільства мети укладення угоди. Така ознака, як за відомість, свідчить, що сторони повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалась, і суперечність її мети інтересам держави або суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Оскільки під метою, що суперечить інтересам держави і суспільства Позивач розуміє ухилення від оподаткування доходів, то господарські зобов’язання можуть бути визнані недійсними лише за умови, якщо було б встановлено, що, укладаючи угоду № 09 –2202 від 27.11.2006 р., сторони усвідомлювали її протиправність та мали за мету ухилення від оподаткування.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, і безпосередньо, з умов договору 09 –2202 від 27.11.2006 р., вказаний договір не є протиправним, тобто, не порушує вимоги діючого законодавства України, і укладений особами, які мають на це законне право.

Так, відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена та зареєстрована у встановленому порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно з ч. ч. 2 –4 ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлений законом, після отримання нею спеціального дозволу. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення та припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. На момент укладення та виконання господарських зобов’язань ВАТ «Турбоатом» та ЗАТ НДІ «Техностандарт»були правоздатними, тобто, зареєстрованими у встановленому порядку. Їх правоздатність не була обмежена судом. Договір, що є предметом спору, не вимагав для свого укладення спеціальних дозволів з боку держави.

Крім того, про відсутність такої мети, як ухилення від оподаткування з боку Відповідача та ЗАТ НДІ «Техностандарт»свідчить той факт, встановлений під час розгляду справи, що сторони мали не одноразові, а тривалі договірні стосунки. Також, обидві сторони своєчасно звітують перед державною податковою інспекцією про результати своєї господарської діяльності.

Суд встановив, що в момент укладання та виконання зобов’язань, що є предметом договору № 09 –2202 від 27.11.2006 р., сторони не знали і не повинні були знати про анулювання Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «ТД «Тепловозоремонтний завод», яке до того ж не є стороною оспорюваної угоди.

Під час виконання зобов’язань за угодою сторони не ухилялися від сплати податків. Зокрема, Відповідач не ухилявся від сплати податків, оскільки сума податку на додану вартість виділялася окремим рядком у платіжних дорученнях, на підставі яких проводилися розрахунки. До того ж, Відповідач у строки, встановлені діючим законодавством, подавав до державної податкової інспекції податкову звітність, також своєчасно надавав податковій інспекції інформацію, що витребувалася податковими органами шляхом направлення численних запитів. ЗАТ НДІ «Техностандарт»так само не ухилялося від сплати податків.

Недотримання ТОВ «ТД «Тепловозоремонтний завод»вимог податкового законодавства не може розцінюватися як умисел на укладення угоди № 09 –2202 выд 27.11.2006 р. з метою ухилення від сплати податків.

Відповідно до ч. 3 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.10.2004 р. № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів»про наявність умислу від ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів можуть свідчити, наприклад: відсутність податкового обліку чи ведення його з порушенням установленого порядку; перекручування в обліковій або звітній документації; не оприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання робіт чи надання послуг; ведення подвійного (офіційного та неофіційного) обліку; використання банківських рахунків, про які не повідомлено органи державної податкової служби; завищення фактичних затрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, тощо.

Пункт 4 вказаної Постанови також роз’яснює, що необхідно розмежовувати ухилення від сплати обов’язкових платежів і несвоєчасну їх сплату за відсутності умислу на несплату. Особа, яка не мала наміру ухилитися від сплати зазначених платежів, а не сплатила їх з інших причин, може бути притягнута лише до встановленої законом відповідальності за порушення податкового законодавства, пов’язаного з обчисленням і сплатою цих платежів.

Відповідно до законодавства України з питань оподаткування зазначене діяння є фінансовим (податковим) правопорушенням, відповідальність за яке може наставати, зокрема, за підпунктом 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»- у разі, коли несплата пов’язана з неподанням платником податкової декларації у визначені законом строки, або ж за п. 11 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»- якщо несплата зумовлена відсутністю податкового обліку, веденням його з порушенням установленого порядку, неподанням чи несвоєчасним поданням платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) та іншими порушеннями податкового законодавства, відповідальність за які передбачена цим пунктом зазначеної статті Закону. Порушення податкового законодавства з боку інших товариств, які зазначаються в позовній заяві, розпочалися до моменту укладення спірного господарського зобов’язання, а не у зв’язку з ним, тому це не може свідчити, що при підписанні оспорюваної угоди ВАТ «Турбоатом»та ЗАТ НДІ «Техностандарт»бажали за допомогою вказаної угоди ухилитися від оподаткування.

Покупець, в даному випадку, ВАТ «Турбоатом», не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковими органами, не перераховує отриманий податок на додану вартість до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»відповідальність за нарахування, утримання та сплату податку несе платник податку. Діючим законодавством України не передбачено обов’язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов’язань. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про систему оподаткування», ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу»саме державна податкова служба повинна слідкувати за перерахуванням отриманого податку на додану вартість до державного бюджету. Відповідальність за зобов’язаннями та податковим кредитом контрагентів чинним законодавством України не передбачена.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такий правочин є нікчемним.

У даному випадку, як викладено вище, жодних даних про те, що правочин між Відповідачем та ЗАТ НДІ «Техностандарт»привів до порушення прав громадян, пошкодження або знищення майна чи незаконного заволодіння ним, не було і бути не могло.

Угода № 09 –2202 від 27.11.2006 р. оформлена належним чином відповідно до приписів Цивільного кодексу України, реальний факт виконання зобов’язань за нею підтверджується наявними у Відповідача документами (як-то, податкові накладні, видаткові накладні, оформлені належним чином відповідно до приписів ЦК України). Таким чином, правочин № 09 –2202 від 27.11.2006 р. є реальним і був виконаний у повному обсязі.

Крім того, Відповідач надав суду докази –завірені копії витягів з журналу воєнізованої охорони підприємства та видаткові накладні з вхідними штампами та печатками охорони підприємства, які свідчать, що на територію ВАТ «Турбоатом» дійсно заїжджав автомобільний транспорт ЗАТ НДІ «Техностандарт»з заготовками робочих лопаток за договором № 09 –2202 від 27.11.2006 р.

ЗАТ НДІ «Техностандарт», в свою чергу, приєднало до матеріалів справи копії договорів та акти виконаних робіт, які свідчать, що ця організація укладала угоди з відповідними перевізниками для доставки заготовок робочих лопаток на територію ВАТ «Турбоатом».

Таким чином, в судовому засіданні не підтвердилося посилання Позивача на той факт, що операції були проведені паперово і господарські операції не мали товарного характеру, тобто, що у сторін начеб-то відсутні документи, які б підтверджували, яким чином перевозився товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 38 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухвалення судового рішення у справ.

Позивач належних доказів на підтвердження адміністративному суду правомірності та обґрунтованості своєї позиції не надав.

Враховуючи наведене та беручи до уваги те, що згідно ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд вважає наведені Позивачем підстави для визнання угоди № 09 –2202 від 27.11.2006 р. недійсною в частині, укладеній між ВАТ «Турбоатом»та ЗАТ НДІ «Техностандарт», і стягнення на користь держави коштів у сумі 9804585 грн. 30 коп., необґрунтованими, доказово і нормативно непідтвердженими.

Таким чином, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог Позивачу необхідно відмовити в повному обсязі.

           На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 71, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до Відкритого акціонерного товариства «Турбоатом»про визнання угод недійсними та стягнення коштів, отриманих без законних на те підстав –відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.

Постанова в повному обсязі виготовлена 09.11.2009.

Суддя                                                                                                     Зінченко А.В.