Постанова № 68556192, 31.08.2017, Балаклійський районний суд Харківської області

№ 610/2105/17

2-а/610/110/2017

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2017 року Суддя Балаклійського районного суду Харківської області Тімонова В.М., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 оборони України (Департамент фінансів), третя особа Харківський обласний військовий комісаріат ОСОБА_2 оборони України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобовязання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,-

ВСТАНОВИВ:

02.08.2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними дії відповідача (п. 26 Рішення № 73 Комісії ОСОБА_2 Оборони України від 07.07.2017 року) в частині відмови у виплаті одноразової грошової допомоги в звязку з встановленням інвалідності після звільнення з військової служби внаслідок виконання обовязків військової служби; зобовязати відповідача вжити законодавчо визначених заходів (дій) по виплаті йому одноразової допомоги у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, а саме в межах 150 кратного прожиткового мінімуму, як інваліду IІI групи, станом на дату проведення виплати.

В обґрунтування позову вказує про те, що постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 28.02.2017 року по справі № 610/392/17 (провадження № 2-а/610/38/2017), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року, задоволено його адміністративний позов та визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату в частині не направлення за належністю документів щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби. Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмір 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду III групи.

З метою виконання рішення суду ОСОБА_1 звернувся до Харківського обласного військового комісаріату.

Листом № 1857/ВСЗ від 17.07.2017 року Харківський обласний військовий комісаріат повідомив позивача про результати розгляду звернення, в якому зокрема зазначено, що Рішенням Комісії ОСОБА_2 Оборони України з розгляду питань повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 07.07.2017 року № 73 п.26 йому відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Позивач вважає неправомірними рішення, дії (бездіяльність) органу ОСОБА_2 Оборони України щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги, тому змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою судді Балаклійського районного суду Харківської області від 04.08.2017 року відкрито скорочене провадження у справі.

Від ОСОБА_2 оборони України (Департамент фінансів) та третьої особи - Харківського обласного військового комісаріату ОСОБА_2 оборони України письмові заперечення не надійшли. Відсутність заперечень з боку відповідача та третьої особи не є перешкодою до розгляду справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що повідомлені позивачем обставини та подані ним документи є достатніми для ухвалення законного судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, тому суд визнає позов таким, що підлягає задоволенню виходячи із наступних підстав.

Позивач звертався до Харківського обласного військового комісаріату з пакетом необхідних документів стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги згідно Порядку призначення і виплати одноразової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, який останнім лише після ухвалення рішення по справі № 610/392/17 відповідно до вимог Порядку було скеровано на адресу Департаменту фінансів ОСОБА_2 оборони України для вирішення питання призначення або відмови в призначенні зазначеної допомоги.

Тобто Харківським обласним військовим комісаріатом виконано умови порядку та усвідомлювалися наслідки передання документів, а право позивача на отримання одноразової грошової допомоги є безумовним, оскільки це встановлено при розгляді справи № 610/392/17.

Разом з цим, законодавцем встановлено обов'язок саме ОСОБА_2 оборони України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги позивачуу зв'язку із встановленням останньомугрупи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання.

Окрім цього, слід зауважити, що всі необхідні документи, визначені пунктом Порядком для призначення позивачу одноразової грошової допомоги Харківським обласним військовим комісаріатом були надані саме ОСОБА_2 оборони України.

Як встановлено п. 14 Порядку одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу. П. 16 Порядку визначено, що фінансування витрат, повязаних з виплатою одноразової грошової допомоги, здійснюється відповідно до статті 23Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Як встановлено ч. 1 статті 23Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для ОСОБА_2 оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом. Таким чином, фінансування виплат здійснюється саме за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для ОСОБА_2 оборони України, тому рішення суду ніяким чином не зачіпає права Харківського обласного військового комісаріату.

Згідно ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 28.02.2017 року по справі № 610/392/17 (провадження № 2-а/610/38/2017), залишеною без змін Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату в частині не направлення за належністю документів щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби; зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду III групи.

При цьому в ухвалі Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року вказано, що «Колегія суддів зазначає, що оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідност. 16 Закону № 2011-XII та постановою № 975. Крім того, законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України та встановлено обов'язок саме ОСОБА_2 оборони України приймати рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання». (а.с.29-32).

Таким чином, факт проходження ОСОБА_1 строкової служби та участі у бойових діях, отримання ним поранення та контузії при виконанні обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та встановлення внаслідок цього ОСОБА_1 Харківською обласною медико-соціальною експертною комісією ІІІ групу інвалідності доказуванню не підлягає.

Харківський обласний військовий комісаріат листом № 1833/ВСЗ від 17.07.2017 року повідомив ОСОБА_1, що на виконання Постанови Балаклійського районного суду Харківської області від 28.02.2017 року по справі № 610/392/17 та Ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року висновок та пакет документів стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги згідно Порядку призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року оформлений Харківським обласним військовим комісаріатом та надісланий на адресу Департаменту фінансів ОСОБА_2 оборони України для вирішення питання призначення або відмови в призначенні зазначеної допомоги (а.с.33).

Також з матеріалів справи вбачається, що листом № 1857/ВСЗ від 17.07.2017 року Харківський обласний військовий комісаріат повідомив ОСОБА_1, що з вказаного питання прийнято наступне рішення Комісії ОСОБА_2 оборони України з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 07.07.2017 року № 73, п. 26:

«Розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги:

26. Капітану внутрішньої служби в запасі ОСОБА_1 (Харківський ОВК), якого 12.01.2007 року звільнено з військової служби та 12.05.2013 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок поранення, повязаного з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (довідка МСЕК серія 10 ААВ № 644603 від 12.07.2013 року), 01.08.2015 року під час повторного огляду МСЕК підтвердив групу та причину інвалідності (довідка МСЕК серія 12 ААА № 118006 від 11.09.2015 року).

На день звільнення з військової служби заявник проходив службу в Державному департаменті України з питань виконання покарань у Харківській області.»

Таким чином, судом встановлено, що підставою відмови відповідачем ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги стало саме проходження останнім служби в Державному департаменті України з питань виконання покарань у Харківській області, звільнення останнього 12.01.2007 року з військової служби та встановлення ІІІ групи інвалідності 12.05.2013 року під час первинного огляду органами МСЕК.

Суд вважає протиправним вказане вище рішення Комісії ОСОБА_2 Оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 07.07.2017 року № 73, п. 26, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частини 5ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до положеньстатті 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зстаттею 22 Конституції Україниконституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частина другастатті 19 Конституції Українипередбачає, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України».

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно доЗакону «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 41).

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. ОСОБА_3 право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першоїстатті 12 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими вКонституції Українита законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1статті 3 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цьогоЗаконупоширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до частини першої статті 16 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

При цьому, застосуваннястатті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок ушкодження здоров'я, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Відповідно до п. 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Зазначена позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 року по справі № 21-446а14 та від 21.04.2015 р. № 21-135а15.

Однак, оскільки при встановленні ІІІ групи інвалідності 12.07.2013 року одноразова грошова допомога ОСОБА_1 виплачена не була, то правовідносини застосовуються на момент повторного огляду та підтвердження ІІІ групи, тобто з 11 вересня 2015 року, що настала після набуття чинності Законом України, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, та після набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей».

При цьому зазначення відповідачем як підставу для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги тієї обставини, що ОСОБА_1 ІІІ групу інвалідності було встановлено в 2013 році, тобто до набрання чинності Порядком, суд вважає такою, що не ґрунтується на законі, так як ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 № 5040-VI (надалі по текстуОСОБА_3 № 5040-VI) були внесені зміни доЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII(надалі по текстуОСОБА_3 № 2011-XII), а саме: ст. 16 була викладена в новій редакції та доповнено ОСОБА_3 ст.ст. 16-1 - 16-4.

Згідно п.1 та п. 2 прикінцевих положень Законувід 04.07.2012 № 5040-VI: «1. ОСОБА_3 набирає чинності з 1 січня 2014 року.

2. Встановити, що дія цьогоЗаконуне поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства».

Жодних рішень про виплату одноразової грошової допомоги до 2014 року стосовно позивача не приймалося, а від так в силу прикінцевих положеньЗакону № 5040-VIпозивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги згідноЗакону № 2011-XIIу чинній редакції.

Відповідно до пункту 4 частини другоїстатті 16 Закону «Про соціальний і пр авовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно з положенням підпункту «б» пункту 1статті 16-2 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IIІ групи.

Пункт 5статті 16-3 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, у разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцю, особі, звільненій з військової служби, який (яка) на день отримання інвалідності, визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або на день його (її) звільнення з військової служби обіймав (обіймала) посаду в державному органі, установі, організації із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів цих державних органів, установ, організацій, до яких він (вона) були відряджені.

Однак при цьому суд зазначає, що ОСОБА_1 12.01.2007 року звільнено не з військової служби, а зі служби у кримінально-виконавчій системі в Державному департаменті України з питань виконання покарань у Харківській області (яка не відноситься до військової служби), а, як вбачається із матеріалів справи та було встановлено постановою суду від 28.02.2017 року, причинний зв'язок поранення, яке ОСОБА_1 отримав під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані, встановлено саме Центральною військово - лікарською комісією ОСОБА_2 оборони України, що також підтверджує відсутність будь-яких взаємних прав і обов'язків між позивачем та Державним департаментом України з питань виконання покарань у Харківській області чи будь-яким іншим органом.

Суд констатує той факт, що отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» повязується не з фактом звільнення особи зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби. У зв'язку з тим, що ІІІ група інвалідності позивачу була підтверджена 11 вересня 2015 року, то механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затвердженийпостановою КМУ № 975 від 25.12.2013.

Відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІI групи.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, суд констатує, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене устатті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»та у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затвердженийпостановою КМУ № 975 від 25.12.2013у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Крім того, згідно п. 17 Порядку № 975 особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби. Військову службу ОСОБА_1 проходив з 10.11.1984 по 28.12.1986 року у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні ОСОБА_2 оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало ОСОБА_2 оборони України, а період служби позивача в органах кримінально-виконавчої системи не має ніякого відношення до військової служби.

Вказана позиція знайшла своє відображення при розгляді справи № 610/392/17.

Однак, незважаючи на встановлені норми чинного законодавства, які визначають гарантії соціального забезпечення військовослужбовців, відповідач не призначив та не виплатив позивачу спірну допомогу, а тому такі дії відповідача є протиправними і підлягають судовому захисту.

Судові рішення повинні ґрунтуватись наКонституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Крім того, відповідно до ч. 1ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокремалюдина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Ч. 2 ст. 257 КАС України також передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Ч. 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При розгляді справи № 610/392/17 судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що оскільки позивач ОСОБА_1 отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідност. 16 Закону № 2011-XIIта постановою № 975. Крім того, законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України та встановлено обов'язок саме ОСОБА_2 оборони України приймати рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання.

Судовими рішеннями встановлені обставини відносно ОСОБА_1, особи, яка є позивачем в даній адміністративній справі та за участю тих же самих сторін, отже в силу положень ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені Постановою Балаклійського районного суду Харківської області від 28.02.2017 року по справі № 610/392/17 та Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 року не потребують доказування при розгляді даної справи, а зокрема щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги згідност. 16 Закону № 2011-XIIта постановою № 975, яке є безумовним.

В даному контексті слід зупинитися і на визначенні дискреційності повноважень останнього і формулюванні резолютивної частини постанови суду.

Принцип розподілу влади дійсно заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням є - здійснення правосуддя.

Проте, суд аналізуючи позицію сторін у справі не вважає визначену позивачем вимогу про «зобов'язання призначити та виплатити» формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та таким, що можуть вийти за межі завдань адміністративного судочинства.

Саме по собі зобов'язання відповідача розглянути лише питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачеві не призведе до очікуваного позивачем результату від здійснення правосуддя і не забезпечить захист його прав і свобод, оскільки представник відповідача категорично стверджував про те, що підстав для такого призначення і подальшої виплати позивачу такої допомоги у відповідача немає.

Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003№3 рп/2003)

Ст.13 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

При цьому, суд виходить з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена впостанові ВерховногоСуду України від 16 вересня 2015 року у справі № 826/4418/14.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини у рішенні по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 року п.68 Постанови стосовно питання про "необхідність" каже, що підхід, якого послідовно дотримувався Суд що контроль не обмежується встановленням того, чи здійснює держава - відповідач своє дискреційне право розумно, обережно і сумлінно (див. Inter alia вищезазначене Рішення у справі "Санді таймс". Серія A, т. 30, с. 36, п. 59 ). Далі, здійснюючи свою наглядову юрисдикцію, Суд не може обмежитися розглядом оспорюваних рішень як таких, поза контекстом даної справи в цілому; має бути встановлено, чи є мотиви, наведені для обгрунтування розглянутого втручання, "відповідними і достатніми". Отже, запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Згідно зст.71 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його доводи, і не доведено правомірності власних дій, рішення та бездіяльності.

Крім того, позивач, звертаючись до суду із позовом, порушив питання, що стосується здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

Відповідно до ч.1ст.267 КАС Українисуд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що питання про надання звіту про виконання постанови вирішує суд, який прийняв судове рішення по суті спору не на користь суб'єкта владних повноважень.

Згідно ч. 2 п. 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" резолютивна частина судового рішення, за загальним правилом, повинна містити: висновок суду про задоволення позову (клопотання, подання), апеляційної чи касаційної скарги повністю або частково чи відмову в його (її) задоволенні повністю або частково, чи залишення його (її) без задоволення; висновок суду по суті вимог; розподіл судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили та його оскарження; встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, досліджені у судовому засіданні докази та системний аналіз положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями19,22,46 Конституції України,Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу»,Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.ст.2,18,99,158-163,183-2,244-2, 254,267 КАС України,суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправними дії відповідача ОСОБА_2 оборони України (Департамент фінансів) в частині відмови призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в зв'язку з встановленням інвалідності після звільнення з військової служби внаслідок виконання обов'язків військової служби (п. 26 Рішення № 73 Комісії ОСОБА_2 Оборони України від 07.07.2017 року).

Зобов'язати ОСОБА_2 оборони України (Департамент фінансів) нарахувати та виплатити ОСОБА_1, як інваліду IІI групи, одноразову грошову допомогу у відповідності доЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»та в порядку, визначеномуПостановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» в розмірі 150 кратного прожиткового мінімуму станом на дату проведення виплати.

Зобов'язати відповідача - ОСОБА_2 оборони України подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.

Постановаможе бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії апеляційної скарги.

Суддя: