Ухвала суду № 68546933, 29.08.2017, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

__________

У Х В А Л А

Іменем України

29 серпня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді Єремейчука С.В.,

суддів Іващука В.Я., Сачука В.І.,

з участю секретаря Міщук Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Острозького районного суду Рівненської області від 16 травня 2017 року у кримінальному провадженні №12016180170000411 по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жовтня місяця, 26 дня, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 краю Росія, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше судимого: 1) 06.04.2001 року Острозьким районним судом за ч.2 ст.140 КК України ( КК України 1960 р.) до 2 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений від відбування покарання умовно з іспитовим строком 2 роки 6 місяців та штрафом 680 грн.; 2) 01.11.2001 року Острозьким районним судом за ч. 3 ст. 81 КК України ( КК України 1960 року) із застосуванням ст.71 КК України до З років 6 місяців позбавлення волі; 3) 14.04.2006 року Острозьким районним судом за ч. 1 ст.119 КК України до 4 років позбавлення волі; 4) 11.11.2008 року Острозьким районним судом за ч.1 ст.121 КК України до 8 років позбавлення волі; 25.03.2009 Апеляційним судом Рівненської області вирок Острозького районного суду від 11.11.2008 року скасовано та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі; 31.01.2014 року Сарненським районним судом за ч.4 ст. 27 , ч.2 ст. 307 КК України із застосуванням ст.71 КК України до 6 років 2 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна; звільнений 30.03.2016 року з Криворізької УВП УДПС України в Дніпропетровської області №3 по відбуттю строку покарання,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України,

з участю:

______________

Справа № 11кп/787/321/2017 Головуючий у І-й інстанції : Венгерчук А.О. Категорія : ч.1 ст.119 КК України Доповідач : Єремейчук С.В. прокурора Марути Р.Д.,

потерпілої ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_3,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Острозького районного суду Рівненської області від 16 травня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України та призначено йому покарання у вигляді чотирьох років двох місяців позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Острозької центральної районної лікарні витрати понесені на лікування особи, яка потерпіла від злочину в розмірі 789 гривень 70 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди на суму 15639 грн. 37 коп. та 80000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Судом першої інстанції також вирішено долю речових доказів.

Як встановлено вироком суду першої інстанції, 10.09.2016 року близько 22 години, ОСОБА_1 перебуваючи у будинку ОСОБА_4, що в м. Острог Рівненської області по вул. Вишенського, 90, під час вживання спиртних напоїв між ОСОБА_1 Р.1. та ОСОБА_5 на ґрунті особистих неприязних відносин, які раптово виникли, у ході сварки ОСОБА_1 наніс декілька ударів руками по голові ОСОБА_5, після того як ОСОБА_5 від отриманих ударів впав на підлогу, ОСОБА_1, не передбачаючи можливості настання смерті останнього від отриманих тілесних ушкоджень, хоча повинен був та міг її передбачити, діючи з більшою обачністю, продовжив наносити удари ногами по різних частинах тіла потерпілого, завдавши останньому не менше як 11 ударів та заподіявши наступні тілесні ушкодження: множинні переломи (3-10) ребер справа з крововиливами в тканину легень та мякі тканини грудної клітки, крововилив під мяку оболонку мозку, множинні садна та синці на тілі, внаслідок чого 25.09.2016 о 12 год. 35 хв. ОСОБА_5 0.І. помер у КЗ «Острозька ЦРЛ».

В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить змінити правову кваліфікацію вчиненого кримінального правопорушення з ч.1 ст.119 КК України на ч.1 ст.128 КК України, або змінити вирок в звязку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та постановити новий, яким призначити йому мінімальне покарання передбачене санкцією ч.1 ст.119 КК України. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що дане обвинувачення ґрунтується на припущеннях сторони обвинувачення та зацікавлених свідків. Стверджує, що судом не в достатній мірі враховані показання свідків щодо обставин справи, зокрема пояснення свідка ОСОБА_6, який вказав, що ОСОБА_5 вже був ушкоджений, оскільки останній скаржився на біль з правої сторони до конфлікту та показання потерпілої ОСОБА_2, яка вказала, що її батька ОСОБА_5 били напередодні декілька чоловік. Вважає, що показання свідка ОСОБА_4 вигадані та не можна брати до уваги, оскільки остання фізично не могла бачити бійку через відсутність освітлення у будинку та яка на момент інциденту була в нетверезому стані, що підтвердили свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та спростували показання ОСОБА_4. Додає, що він не був провокатором конфлікту, а лише захищався від дій з боку ОСОБА_5, будь-якого умислу на заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, від яких останній загинув у нього не було, що підтверджує, на його думку, висновок експерта, в якому зазначається, що ушкодження, виявлені у ОСОБА_5 відносяться до легкого та середнього ступеня важкості тілесних пошкоджень.

В поданому запереченні потерпіла ОСОБА_2 не погоджується з викладеними доводами обвинуваченого ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, вважає вирок суду законним та обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню. В обґрунтування заперечення зазначає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, доведена повністю, а твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі є необ'єктивними, оскільки ґрунтуються на його власних міркуваннях щодо відсутності його вини у скоєному. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого через безпідставність.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_3, які просять задовольнити апеляційну скаргу, думку прокурора Марути Р.Д. та потерпілої ОСОБА_2, які просять залишити вирок без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, ґрунтується на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, яким судом дана правильна юридична оцінка.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, досліджених у суді першої інстанції доказів, обвинувачений ОСОБА_1 стверджував, що 10.09.2016 перебував у будинку ОСОБА_4, що в м. Острог Рівненської області по вул. Вишенського, 90, разом з останньою та її співмешканцем ОСОБА_5 вживав спиртні напої. Під час вживання спиртних напоїв близько 22 год. між ним та ОСОБА_5 розпочалася сварка через те, що ОСОБА_5 спровокував конфлікт та завдав удар по обличчю ОСОБА_4, на що ОСОБА_1 заступився за ОСОБА_4 та здійснив необхідну кількість рухів, необхідних для самозахисту. Скільки саме рухів достеменно сказати не може. Пояснив, що конфлікт почався з приводу образи ОСОБА_5 ОСОБА_4. Він в той час знаходився в сусідній кімнаті та почув голос ОСОБА_4, відразу зреагував та підійшов на її голос, так як в кімнаті не було освітлення. Обнявши ОСОБА_5 за шию сказав йому, щоб той не ображав жінку. У відповідь ОСОБА_5 наніс йому удар по обличчю в область брови. Після чого він у відповідь наніс йому удар в область грудної клітини. Роблячи крок назад він наніс удар по нозі ОСОБА_5, від чого той впав на підлогу. Наміру завдавати ОСОБА_5 будь-яких тілесних ушкоджень від яких могла б настати смерть він не мав. ОСОБА_5 в той час знаходився в нетверезому стані. Тілесні ушкодження наносив ОСОБА_5 суто у відповідь на його агресивну поведінку з метою самозахисту. Покликається на те, що напередодні сам ОСОБА_5 йому розповідав про те, що закілька днів в будинок до ОСОБА_4 хтось увірвався при цьому його сильно побили. Тілесних ушкоджень які б могли спричинити смерть ОСОБА_5 він не наносив. Зазначав, що не наносив ударів в ділянку ребер ОСОБА_5

Доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що умислу на спричинення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, що спричинили смерть останнього, не мав, оскільки спровокував конфлікт ОСОБА_5, який завдав удар по обличчю ОСОБА_4, на що ОСОБА_1 заступився за ОСОБА_4 та здійснив необхідну кількість рухів, необхідних для самозахисту, не ґрунтуються на вимогах закону та спростовуються дослідженими в суді першої інстанції доказами.

Показання обвинуваченого ОСОБА_1 про те, смерть ОСОБА_5 наступила через те, що ОСОБА_5 напередодні побили декілька чоловік, а не через їх конфлікт, спростовуються дослідженими в суді першої інстанції показаннями свідка ОСОБА_4, яка в суді першої інстанції була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та ствердила, що 10.09.2016 року, повертаючись разом із ОСОБА_5 від своїх дітей, котрі перебували у школі-інтернаті, зустріли ОСОБА_1, з яким вирішили разом розпити спиртні напої. Прийшовши до будинку почали розпивати спиртне. Коли у них закінчилася горілка, поки ОСОБА_5 ходив за горілкою, то ОСОБА_1 почав до неї залицятися. ОСОБА_5 не було десь 25 хвилин. Коли він повернувся, то побачив, що ОСОБА_1 до неї залицяється і дуже її приревнував. ОСОБА_5 почав на неї казати різні непристойні речі, та вдарив по щоці. ОСОБА_1 вирішив заступитися за неї в результаті чого завдав декілька ударів в обличчя ОСОБА_5. Між чоловіками виник конфлікт, під час якого ОСОБА_1 вдарив ОСОБА_5 кулаком в обличчя, в свою чергу той наніс удар кулаком в груди ОСОБА_1, в результаті чого між ними виникла бійка. Бійка була недовгою, так як вона втрутилась та розборонила їх. Ніхто не падав та свідомість не втрачав. Після конфлікту у чоловіків тілесних ушкоджень не було.

Після цього до них прийшла знайома ОСОБА_8, котра пробула близько 10 хвилин. Вона зібралася лягати спати і наказала ОСОБА_1 залишити будинок.

Скільки пройшло часу вона не памятає, прокинулася від того, що в двері будинку хтось стукає. ОСОБА_1 стукав і попросився зайти в будинок вона його впустила. ОСОБА_5 спав і не прокидався. Вони пройшли у велику кімнату та сіли за стіл. Потім ОСОБА_1 почав до неї залицятися. Вона була на підпитку і не опиралася діям ОСОБА_1. Скільки пройшло часу вона не знає, але до кімнати зайшов ОСОБА_5, який прокинувся і став кричати на них та виганяти з будинку.

ОСОБА_1 в свою чергу почав виганяти ОСОБА_5. Під час сварки чоловіки почали битися. Бійку почав ОСОБА_1, який завдав удари ОСОБА_5 кулаками по голові, котрих було близько 5, після чого одним ударом збив ОСОБА_5 з ніг та почав завдавати удари взутими в кросівки ногами з двох боків. Ударів було не менше як по 4 з кожної із сторін в ділянку ребер тіла ОСОБА_5

Зазначала, що хоча її будинок не освітлюється та вже було близько 22 години, водночас в будинку були свічки та вона чітко бачила конфлікт, від якого була на невеликій відстані близько 1-2 метрів. ОСОБА_5 хоч і хотів відбиватися, не встигав завдавати удари по тілу ОСОБА_1. Після конфлікту ОСОБА_5 залишився лежати на підлозі, а вона разом із ОСОБА_1 пішли далі вживати алкоголь в іншу кімнату. Про те, що ОСОБА_5 загрожувала небезпека життю чи здоровю вона та ОСОБА_1 не усвідомлювали.

Близько 10 години ранку вона викликала швидку медичну допомогу, адже побачила, що її співмешканець ОСОБА_5 втратив свідомість.

Потерпіла ОСОБА_2, яка є донькою ОСОБА_5, в суді першої інстанції ствердила, що востаннє спілкувалася із своїм батьком 16.08.2016 року в день його народження, тоді він ні на що не скаржився. Хоч її батько і зловживав спиртним, однак був спокійним за характером, навіть після вживання алкоголю агресії не проявляв.11.09.2016 року їй зателефонував її брат і повідомив, що сталося з батьком. Зазначає, що всі витрати на лікування батька понесла вона.

Згідно висновку експерта №551 від 26.09.2016 року ( а.с. 105-109 т.2), який був досліджений в суді першої інстанції, на тілі ОСОБА_5 виявлено тілесні ушкодження у вигляді переломів ребер з забоєм легень, які відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Смерть ОСОБА_5 настала в результаті множинних переломів ребер та забою легень, які в подальшому привели до посттравматичного запалення легень з розвитком легенево-серцевої недостатності. Між отриманими потерпілим тілесними ушкодженнями та настанням його смерті існує прямий причинно-наслідковий звязок.

Крім того, винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України підтверджується висновком експерта №605/551 від 14.11.2016 року,відповідно до якого пошкодження ОСОБА_5 були спричинені внаслідок множинних ударів ногами та руками людини, в цій частині показання свідка ОСОБА_4 відповідають механізму нанесення пошкоджень потерпілому ( т.2 а.с.112-115); протоколом проведення слідчого експерименту від 06.04.2016 року повністю підтверджує показання свідка-очевидця ОСОБА_4В.(т.2 а. с. 31-32).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозвязку, прийшов до обґрунтованого висновку про вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України вбивства, вчиненого через необережність.

Покликання обвинуваченого ОСОБА_1 на показання свідка ОСОБА_6, який вказав, що ОСОБА_5 вже був ушкоджений, оскільки останній скаржився на біль з правої сторони до конфлікту, не заслуговують на увагу , оскільки з аудіозапису судового засідання, зробленого за допомогою технічного пристрою, вбачається, що показання свідка містять суперечності.

Також на думку колегії суддів, є необґрунтованими доводи обвинуваченого щодо покликань на показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 як на докази його невинуватості, оскільки вказані свідки безпосередньо в судовому засіданні зазначили про те, що свідками нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень ОСОБА_5 не були, що не свідчить про те, що ОСОБА_1 таких ушкоджень, які спричинили смерть, не заподіював.

Що стосується доводів обвинуваченого, щодо кваліфікації його дій за ст.128 КК України, як необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, колегія суддів вважає їх безпідставними та такими які не ґрунтуються на вимогах закону та досліджених судом доказах .

Так, відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України викладених у постанові № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи» (п. 26) відповідно до яких у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК України.

Відмінність кваліфікації за ст.119 та ст.128 КК України полягає у наявності чи відсутності причинного звязку між заподіяними тілесними ушкодженнями і настанням смерті та наявністю субєктивної сторони у вигляді необережності ( злочинна самовпевненність чи злочинна недбалість).

У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід кваліфікувати відповідно за ст. 119 КК України.

З безпосередньо досліджених судом першої інстанції доказів встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 з необережності заподіяв потерпілому ОСОБА_5 середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження у вигляді переломів ребер з забоєм легень внаслідок чого настала смерть потерпілого. Між отриманими потерпілим тілесними ушкодженнями та настанням його смерті існує прямий причинно-наслідковий звязок, що підтверджується висновком експерта №551 від 26.09.2016 року.

За таких обставин, встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження свідчать про те, що під час судового розгляду належними та допустимими доказами доведено вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України вбивства, вчиненого через необережність, заперечення обвинуваченим вчинення злочину колегія суддів розцінює як його позицію щодо реалізації ним права на захист, намагання уникнути передбаченої законом відповідальності.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах санкції частини статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, з урахуванням ступені тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при призначенні покарання правомірно врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, який відповідно до ст.12 КК України є злочином середньої тяжкості; наслідки злочину- смерть людини; відсутність обставин, які помякшують покарання; обставини, які обтяжують покарання - рецидив злочину та вчинення злочину щодо особи похилого віку; особу обвинуваченого, який ранішенеодноразово судимий,судимості не погашені, в тому числі і за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст.119, ч.1 ст.121 КК України, по місцю проживання характеризується посередньо, розлучений, перебуває на Д-обліку у психіатричному кабінеті з діагнозом: емоційно нестійкий розлад особистості, в наркологічному кабінеті Острозької ЦРЛ не перебуває , та дійшов обґрунтованого висновку , що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства шляхом призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкції , передбаченої ч. 1 ст.119 КК України, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_1 про призначення йому мінімального покарання, передбаченого ч.1 ст.119 КК України є безпідставними, оскільки обставини, які б слугували для визначення йому мінімального покарання матеріали кримінального провадження не містять, в суді першої інстанції та при апеляційному розгляді не встановлено.

Також є вмотивованим рішення суду першої інстанції щодо часткового задоволення цивільного позову потерпілого про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Вказане рішення ухвалене з дотриманням вимог ст.128 КПК України, ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, розяснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року. Визначений розмір моральної шкоди відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості. Вказані розміри не оспорюються в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_1.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст.65 КК України, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі обвинуваченого, судом першої інстанції правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, вирок суду є законним, обґрунтованим і вмотивованим , підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Вироком суду відповідно до ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_1 в строк відбування покарання період його попереднього увязнення з 11 вересня 2016 року з 15 год. 00 хв. по день набрання вироком законної сили з розрахунку годин попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Водночас , беручи до уваги положенняЗакону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII « Про внесення змін до Кримінального кодексу Українищодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього увязнення у строк покарання» та Закону України від 18 травня 2017 року

№ 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правил складання покарань та зарахування строку попереднього увязнення» (набрав законної сили 21 червня 2017 року), якими внесено зміни в ч.5 ст.72 КК України, в строк відбуття покарання ОСОБА_1 слід зарахувати його попереднє увязнення із розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення воліз 11 вересня 2016 року по 20 червня 2017 року.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Вирок Острозького районного суду Рівненської області від 16 травня 2017 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, залишити без зміни , а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1, без задоволення.

На підставі ч. 5ст. 72 КК Українизарахувати ОСОБА_1 в строк відбуття покарання строк його попереднього увязнення з 11 вересня 2016 року по 20 червня 2017 року , із розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

С У Д Д І :

______ ______ _______

ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11