Постанова № 6853569, 22.10.2009, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

54055, м. Миколаїв, вул. Заводська, 11 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.

22.10.2009 р.                                                                                 Справа № 2а - 1457/09/1470

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю ”Лама-Т”, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Пересадівка

до відповідачів:

1. державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області, м. Миколаїв

2. головне управління державного казначейства України у Миколаївській області, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

представники:

Від позивача: Васильєва Л.В., Чамара Л.В., Соколова Н.О.

Від відповідачів:1. Плохотнюк Н.В., Простріла О.М.

2. Тицька Т.Г.

В засіданні приймає участь: прокурор Фірцак Т.Ю.

Суть спору: про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення коштів.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Лама-Т” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом, уточненим заявою від 07.08.09 р. № 07/2 про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 30.01.09 р. № 0000112301/0 прийнятого державною податковою інспекцією у Жовтневому районі Миколаївської області (надалі - перший відповідач) за наслідками проведення перевірки, яка проводилась у період з 29.12.08 р. по 13.01.09 р. та складеному Акту від 16.01.09 р. № 21/40/23-31917100 про результати позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю ”Лама-Т” з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в установі банку за жовтень 2008 р., яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.09.08 р. по 30.09.08 р. та стягнення з Державного бюджету України через головне управління державного казначейства України у Миколаївській області (надалі - другий відповідач) бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у сумі 940353 грн.

Перший відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Другий відповідач позовні вимоги по суті спору не заперечив, надав пояснення стосовно порядку відшкодування коштів з Державного бюджету України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, відповідно до підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) (надалі - Закон № 168/97-ВР), подав відповідачу 20.11.08 р. за № 20696 податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2008 р., розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування шляхом перерахунку на його рахунок в установі банку 940353 грн. податку на додану вартість.

Згідно з даними наданого розрахунку суми бюджетного відшкодування:

- залишок від’ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуваннями суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, становить 940353 грн.;

- частина залишку від’ємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), становить 940353 грн.;

- сума, що підлягає відшкодуванню, становить 940353 грн.

З метою перевірити достовірність нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2008 р., що декларувалось в період з 01.09.08 р. по 30.09.08 р., на підставі підпункту 7.7.5. пункту 7.7 статті Закону № 168/97-ВР відповідач провів позапланову виїзну перевірку та склав акт від 16.01.09 р. № 21/23-31917100 (надалі - акт перевірки).

Зокрема, в акті перевірки, відповідач вказав про порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, абзацу 2 підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР і зазначив, що позивач завищив суму бюджетного відшкодування за жовтень 2008 р. на 940353 грн.

За наслідками проведеної перевірки та складеному акту відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 30.01.09 р. № 0000112301/0 про завищення позивачем суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 940353 грн.

Судом встановлено, що висновки відповідача ґрунтуються на дослідженні укладених договорів, а саме:

- договір доручення від 05.09.03 р. № ДП 20/6, укладений з ВАТ ”Феромакс”, відповідно до умов якого останній доручив позивачу від свого імені та за свій рахунок придбати нежитловний об’єкт. Сума договору складає 12000000 грн.;

- договір доручення від 04.09.08 р., укладений з ПП ”Коммтрейд”, відповідно до умов якого останній доручив позивачу від свого імені та за свої кошти придбати нежитловий об’єкт. Сума договору складає 5000000 грн.;

- договір доручення від 22.09.03 р. № 22/2, укладений з ТОВ ”Агроюг-Миколаїв”, відповідно до умов якого останній доручив позивачу придбати борошно у кількості 1200 т. Сума договору складає 2400000 грн.

Судом з’ясовано, що у вересні 2008 р. на розрахунковий рахунок позивача за всіма вказаними вище договорами надійшли кошти на підставі платіжних доручень, в яких зазначаються, що кошти перераховані згідно договорів доручень в загальній сумі 8374500 грн. Тобто, на розрахунковому рахунку позивача, одночасно, знаходились як власні кошти, так і кошти отримані за договорами доручень.

Як вбачається з матеріалів справи, через деякий час позивач придбав нерухомість, сплативши кошти зі свого розрахункового рахунку.

В подальшому, у зв’язку з невиконанням умов договорів доручення, всі отримані кошти позивач повернув своїм контрагентам. Спори за укладеними договорами доручення відсутні.

Відповідач вважає, що кошти за договорами доручень отримувались позивачем без мети реального настання правових наслідків. Крім того, на думку відповідача, якщо отримані кошти на виконання вищевказаних договорів доручення, були частково витрачені позивачем на власні господарські потреби, то він повинен був нарахувати податкові зобов’язання з податку на додану вартість. Відповідач ототожнює перехід права власності до позивача на придбане ним нерухоме майно з переходом до нього права власності на кошти довірителя (але при цьому не зазначає якого саме).

Суд вважає таку позицію відповідача помилковою, виходячи з наступного.

Відповідно з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

З аналізу пункту 1.4 Закону № 168/97-ВР вбачається, що під поставкою товарів необхідно розуміти будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та інші цивільно-правові договори, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Нормами Закону № 168/97-ВР передбачено, що не належать до поставок операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Пунктом 4.7 статті 4 Закону № 168/97-ВР передбачено, що у разі коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставка в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставка інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов’язань є дата передання таких товарів (результатів робіт. послуг) довірителю.

Таким чином, відповідно до норм діючого податкового законодавства датою збільшення податкових зобов’язань підприємства при виконанні договорів доручення має бути дата передачі товарів (результатів робіт, послуг) довірителю, які буде придбано саме на виконання договорів доручення. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в судовому засіданні не доведено (в акті перевірки не встановлений) факт придбання та передачі позивачем товарів своїм довірителям.

Що стосується висновку відповідача про те, що кошти за договорами доручень були отримані позивачем без мети реального настання правових наслідків, суд вважає його недоведеним, оскільки відсутній будь-який доказ чи належним чином відповідне обґрунтування такої точки зору. За таких обставин, такі висновки відповідача є лише припущенням.

Відповідно із статтею 3 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 р. № 509-XII (із змінами і доповненнями) органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади и органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України. А підпунктом 2.3.4. пункту 2.3 статті 2 наказу ДПА України Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства від 10.08.05 р. № 327 (із змінами, внесеними згідно з наказом ДПА від 13.06.07 р. № 354) та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205 передбачено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб’єкта господарювання (наприклад, ”приховування об’єкта оподаткування, ”розкрадання, ”привласнення, ”описка” тощо).

Крім того, Цивільний кодекс України не визначає зобов’язання щодо цільового використання коштів переданих довірителем повіреному. Згідно статей 1000, 1010 ЦК України обов’язком повіреного є вчинення від імені та за рахунок довірителя певних юридичних дій. Тому висновок відповідача є помилковим, що використання коштів, отриманих від довірителя на цілі, відмінні від виконання договору доручення, є порушенням зобов’язань за договором доручення (враховуючи відсутність спору між суб’єктами господарювання), а тим більш, порушенням податкового законодавства.

За таких обставин суд вважає висновки відповідача про те, що кошти за договорами доручень отримані позивачем без мети реального настання правових наслідків, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Стосовно висновків відповідача викладених в акті перевірки про порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР за не включення до податкових зобов’язань в декларації по податку на додану вартість за вересень 2008 р. суму ПДВ 940353 грн. від надходження коштів на розрахунковий рахунок у сумі 5642118 грн. від ВАТ ”Феромакс”, суд зазначає наступне.

Вказана норма цього Закону встановлює механізм визначення об’єкта оподаткування виходячи із здійснення різних операцій платниками податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операцій з:

- передачі права власності на об’єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця;

- передачі об’єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача;

- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України;

- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України;

- в інших випадках, визначених цим Законом.

З матеріалів акту перевірки не можна встановити, оскільки відсутнє посилання на те, який саме об’єкт оподаткування досліджувався відповідачем із передбачених Законом. Відповідно до вимог частини другої підпункту 2.3.2. пункту 2.3 наказу ДПА України ”Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства” від 10.08.05 р. № 327 (із змінами, внесеними згідно з наказом ДПА від 13.06.07 р. № 354) та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205 за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб’єкта господарювання щодо встановлених порушень.

Враховуючи все вище викладене, суд вважає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення прийнято у порушення вимог діючого законодавства, а тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю ”Лама-Т”- задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 30.01.09 р. № 0000112301/0 прийняте державною податковою інспекцією у Жовтневому районі Миколаївської області про завищення товариством з обмеженою відповідальністю ”Лама-Т” суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 940353 грн.

Стягнути з Державного бюджету України через головне управління державного казначейства України у Миколаївській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю ”Лама-Т” (57220, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Пересадівка, вул. Кіровоградська, 10, код УДРПОУ 31917100, р/р 2600031050601 в МФ АБ ”Південний”, МФО 326751) бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у сумі 940353 грн.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

11.11.09 р.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частина)

”22” жовтня 2009 р. Справа № 2а-1457/09/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю ”Лама-Т”, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Пересадівка

до відповідачів:

1. державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області, м. Миколаїв

2. головне управління державного казначейства України у Миколаївській області, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

представники:

Від позивача: Васильєва Л.В., Чамара Л.В., Соколова Н.О.

Від відповідачів:1. Плохотнюк Н.В., Простріла О.М.

2. Тицька Т.Г.

В засіданні приймає участь: прокурор Фірцак Т.Ю.

Суть спору: про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення коштів.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Лама-Т” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом, уточненим заявою від 07.08.09 р. № 07/2 про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 30.01.09 р. № 0000112301/0 прийнятого державною податковою інспекцією у Жовтневому районі Миколаївської області (надалі - перший відповідач) за наслідками проведення перевірки, яка проводилась у період з 29.12.08 р. по 13.01.09 р. та складеному Акту від 16.01.09 р. № 21/40/23-31917100 про результати позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю ”Лама-Т” з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в установі банку за жовтень 2008 р., яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.09.08 р. по 30.09.08 р. та стягнення з Державного бюджету України через головне управління державного казначейства України у Миколаївській області (надалі - другий відповідач) бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у сумі 940353 грн.

Перший відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Другий відповідач позовні вимоги по суті спору не заперечив, надав пояснення стосовно порядку відшкодування коштів з Державного бюджету України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю ”Лама-Т”- задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 30.01.09 р. № 0000112301/0 прийняте державною податковою інспекцією у Жовтневому районі Миколаївської області про завищення товариством з обмеженою відповідальністю ”Лама-Т” суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 940353 грн.

Стягнути з Державного бюджету України через головне управління державного казначейства України у Миколаївській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю ”Лама-Т” (57220, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Пересадівка, вул. Кіровоградська, 10, код УДРПОУ 31917100, р/р 2600031050601 в МФ АБ ”Південний”, МФО 326751) бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у сумі 940353 грн.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя                                                                       О. Ф. Середа