Постанова № 6853391, 13.08.2009, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

54055, м. Миколаїв, вул. Заводська, 11 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.

13.08.2009 р.                                                                                 Справа № 2а - 1326/09/1470

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон”, м. Миколаїв

до відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

представники:

Від позивача: Кравченко О.Б.

Від відповідача: Глушко Д.В.

В засіданні приймає участь: прокурор не з’явився

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” (надалі –позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкового повідомлення-рішення від 16.04.09 р. № 00000540/0 прийнятого спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (надалі –позивач) за наслідками проведення перевірки.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

16.04.09 р. відповідач по справі провів невиїзну документальну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з товариством з обмеженою відповідальністю ”Аван Т” по звітним деклараціям на додану вартість за серпень, вересень, жовтень 2008 р. та склав Акт перевірки (надалі –Акт перевірки) від 16.04.09 р. за № 388/40/14291113.

Зокрема, в Акті перевірки відповідач зазначив про порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість”, в результаті чого було завищено суму бюджетного відшкодування в розмірі 1740549,04 грн., у тому числі по періодах –за серпень 2008 р. у розмірі 1390606,69 грн., за вересень у розмірі 336709,35 грн., за жовтень у розмірі 13233 грн.

За наслідками проведеної перевірки відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 16.04.09 р. № 00000540/0 (надалі –спірне рішення), яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування на 1740549,04 грн., у тому числі по періодах - за серпень 2008 р. на 1390606,69 грн., за вересень на 336709,35 грн., за жовтень на 13233 грн.

Крім того, відповідач зазначив в спірному рішенні, що у зв’язку з тим, що заявлені до відшкодування суми ПДВ на момент перевірки підприємства позивача були йому відшкодовані в розмірі 1740549,04 грн., відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України ”Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.00 р. № 2181-III зі змінами та доповненнями (надалі –Закон 2181), останньому визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість та зобов’язано - сплатити суму податку у розмірі 0,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 870274,53 грн.

Підставою прийняття спірного рішення стали висновки відповідача, що ненадходження податку на додану вартість до бюджету є наслідком того, що постачальником позивача Товариством з обмеженою відповідальністю ”Аван Т”, перераховані відповідні суми ПДВ іншим його підприємствам постачальникам, які і повинні були сплатити відповідну суму податку до бюджету у відповідному податковому періоді. Але за результатами проведених податковими інспекціями зустрічних перевірок постачальників Товариства з обмеженою відповідальністю ”Аван Т” з метою виявлення платника, яким згідно Закону України ”Про податок на додану вартість” понесені фактичні витрати по сплаті податку, встановлено, що зазначені підприємства таку суму в податкових деклараціях з податку на додану вартість не відображали та відповідно не перераховували до бюджету податок на додану вартість.

Відповідач вважає, що це свідчить про невідповідність вимогам Закону України ”Про податок на додану вартість” усіх податкових накладних, виданих вище вказаними підприємствами та безпідставність включення продавцями та позивачем по справі відповідних сум до розрахунку бюджетного відшкодування в розмірі 1740549,04 грн., у тому числі по періодах - серпень 2008 року у сумі 1390606,69 грн., вересень 2008 року у сумі 336709,35 грн., жовтень 2008 року у сумі 13233,00 грн.

Проаналізував надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає, що висновки відповідача по Акут перевірки є помилковими, виходячи з наступного.

В Акті перевірки та спірному рішенні відповідач посилається на порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” (надалі – Закон 168/97-ВР).

Суд зазначає наступне.

Пунктами 1.7, 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, а бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Положення підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР містять в собі вимоги щодо процедури заповнення податкової накладної, яку платник податків зобов’язаний надати покупцю.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно припису підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

З аналізу вищезазначених положень Закону № 168/97-ВР вбачається, що законодавець чітко визначає зв’язок права на отримання податкового кредиту та отримання відшкодування з бюджету з взаємовідносинами між підприємством –платником, яке має право на отримання відшкодування податку на додану вартість з бюджету, та його першим контрагентом –постачальником. Право на отримання податку з бюджету не ставиться в залежність від взаєморозрахунків з контрагентами –постачальниками за другим, третім та іншими ланцюгами фактично до виробника та відповідно не залежить від проведення зустрічних перевірок податковими інспекціями.

Пункт 1.3 статті 1 Закону № 168-ВР платника податку визначає як особу, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Закону № 168-ВР платники податку, визначені у пунктах ”а”, ”в”, ”г”, ”д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Відповідно з підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” позивач по справі виконав обов’язкові умови для виникнення права платника податку на бюджетне відшкодування:

- податковий кредит був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних за фактично придбаний товар з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності;

- відповідач у Акті перевірки підтвердив, що позивач сплатив на користь постачальників товарів суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування;

- позивач відповідно до закону мав належним чином оформлені декларації з ПДВ та заяву про повернення сум бюджетного відшкодування.

Таким чином, дійшов висновку, що Закон № 168-ВР не ставить виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування в залежність від перерахування до бюджету ПДВ його контрагентом. В даному випадку Покупець (позивач по справі) не може нести відповідальність за несплату податків іншими продавцями, враховуючи, що між ними взагалі відсутні будь-які цивільно-правові відносини (угоди).

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В свою чергу підпункт 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлює, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

- залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З урахуванням наведених норм Закону № 168/97-ВР вбачається, що розрахунки між позивачем та першим постачальником (Товариством з обмеженою відповідальністю ”Аван Т”) здійснювались, а право на податковий кредит та суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість виникало у позивача наступним чином:

а) розрахунки проводились та включено позивачем:

- 1436610,87 грн. ПДВ до податкового кредиту липня місяця 2008 р. (сторінки 11-13 та додатки № № 2.1, 9 до Акту перевірки) на розрахунковий рахунок за серпень 2008 р., який виник за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період за липень 2008 р.;

- 336709,35 грн. ПДВ до податкового кредиту серпня місяця 2008 р. (сторінки 10-11 та додаток № 9 До Акту перевірки) на розрахунковий рахунок за вересень 2008 р., який виник за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період за серпень 2008 р.;

- 13233,0 грн. ПДВ до податкового кредиту вересня місяця 2008 р. (сторінки 11-12 та додаток № 9 до Акту перевірки) на розрахунковий рахунок за жовтень 2008 р., який виник за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період за вересень 2008 р.

б) сплачено позивачем податок на додану вартість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ”Аван Т” за поставлені товари:

- 1390606,69 грн. в липні місяці 2008 р. (додатки № № 2.1, До Акту перевірки відповідача від 22.10.08 р. № 930/40/14291113);

- 336709,35 грн. в серпні місяці 2008 р. (додаток № 9 до Акту перевірки відповідача від 20.11.08 р. № 1045/40/14291113;

- 13233,0 грн. в вересні місяці 2008 р. (додаток № 9 до Акту перевірки відповідача від 22.12.08 р. № 1237/40/14291113.

в) наявність права у позивача відповідно до Закону № 168/97-ВР на бюджетне відшкодування ПДВ та включення ним до бюджетного відшкодування сум:

- 1390606,69 грн. за серпень місяць 2008 р.;

- 336709,35 грн. за вересень місяць 2008 р.;

- 13233,0 грн. за жовтень місяць 2008 р.

Судом встановлено, що по кожному періоду, в якому здійснювались розрахунки між Товариством з обмеженою відповідальністю ”Аван Т” та позивачем у останнього виникало право на податковий кредит за липень, серпень та вересень 2008 р. По кожному періоду, в якому у позивача виникало право на бюджетне відшкодування за серпень, вересень та жовтень 2008 р., були проведені позапланові виїзні перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок (акт перевірки від 22.10.08 р. № 930/40/14291113, акт перевірки від 20.11.08 р. № 1045/40/14291113, акт перевірки від 22.12.08 р. № 1237/40/14291113. При проведенні вищезазначених перевірок досліджувались усі первинні документи по взаєморозрахункам між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю ”Аван Т”, але жодного порушення відповідачем не було виявлено.

Судом з’ясовано, що документи первинного обліку, бухгалтерські документи, свідоцтво про державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю ”Аван Т” на час проведення взаєморозрахунків з позивачем були чинними. Укладені угоди між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю до теперішнього ніким не оскаржені.

Як визначає відповідач в Акті перевірки, підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування за серпень, вересень та жовтень 2008 р. стала наявність у другому ланцюгу постачання суб’єктів підприємницької діяльності, які суму в податковій декларації з ПДВ в рядку ”податкове зобов’язання” не відображали та, відповідно, податку до бюджету не сплачували, що свідчить про невідповідність вимогам Закону № 168/97-ВР всіх податкових накладних, виданих вищевказаними підприємствами та про безпідставність включення продавцями та позивачем відповідних сум до розрахунку бюджетного відшкодування.

Статті 9, 10 Закону України ”Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. № 1251-XII (із змінами і доповненнями) для платників податків не передбачає обов’язку та не надає права вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інше).

Закон № 168/97-ВР також не надає права позивачу по справі контролювати показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податків, тим більше щодо суб’єктів господарської діяльності (по другому, третьому і т. д. ланцюгам постачання), з якими зокрема останній не мав будь-яких господарських чи цивільно-правових правовідносин.

З цього приводу суд зазначає наступне. Порушення суб’єктами підприємницької діяльності –контрагентами Товариства з обмеженою відповідальністю ”Аван Т” порядку здійснення господарської діяльності не можуть впливати на результати діяльності позивача.

Відповідно до пункту 11 статті 11 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990р. №509-XII (із змінами і доповненнями) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановленому законами України мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України. Спеціальним законом з питань оподаткування, який зокрема установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів) є Закон № 2181. Зокрема, статті 3, 4, 16, 10, 17 надають право контролюючому органів визначати суми податкового зобов’язання, нарахувати пені та застосувати штрафні (фінансові) санкцій, застосовувати податкову заставу на активи платника податків, що має податковий борг, та продаж активів, які перебувають у податковій заставі, звертати стягнення на активи платника податків в рахунок його податкового боргу в судовому порядку.

Під час судового засідання, з урахуванням пояснень представника відповідача, судом встановлено, що відповідач по справі, інші податкові інспекції, по суб’єктам підприємницької діяльності, які ухилялись від сплати платежів до бюджету не прийняли усіх передбачених вимогами чинного законодавства заходів щодо забезпечення стягнення та надходження до бюджету сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, які з вини цих суб’єктів підприємницької діяльності до теперішнього часу не сплачені.

Судом також встановлено, що відповідач безпідставно нарахував позивачу штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 870274,53 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 (із змінами і доповненнями) штрафні санкції накладаються на платника податків лише за порушення податкового законодавства. Застосовані до позивача штрафні (фінансові) санкції, передбачені підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, не відповідають вимогам чинного законодавства України, оскільки контролюючим органом жодним чином не доведено фактів порушення позивачем норм податкового законодавства, які б могли стати підставою для застосування до нього зазначених санкцій. Крім того, згідно підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 (із змінами і доповненнями) штрафна санкція, визначена цією нормою застосовується у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платнику податків з підставами, викладених у підпункті „б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст.2 цього Закону. А як вбачається з Акту перевірки відповідач жодним чином не донараховував позивачу жодних сум податкового зобов’язання.

Враховуючи все викладене, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 16.04.09 р. № 00000540/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління державного казначейства у Миколаївській області (54055, м. Миколаїв, просп. Леніна, 141-В, код ЄДРПОУ 23613047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” (54002, м. Миколаїв, вул. Фалеївська, 9-Б, р/р 260070162188 в ВАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”, філія в м. Миколаєві, МФО 326739, код ЄДРПОУ 14291113) судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя О.Ф. Середа

20.08.2009 р.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(описова та резолютивна частина)

”13” серпня 2009 р. Справа № 2а-1326/09/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон”, м. Миколаїв

до відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

представники:

Від позивача: Кравченко О.Б.

Від відповідача: Глушко Д.В.

В засіданні приймає участь: прокурор не з’явився

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” (надалі –позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкового повідомлення-рішення від 16.04.09 р. № 00000540/0 прийнятого спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (надалі –позивач) за наслідками проведення перевірки.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 16.04.09 р. № 00000540/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

Стягнути з спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (54017, м. Миколаїв, вул. Чкалова, 20, код ЄДРПОУ 22440117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство ”Нібулон” (54002, м. Миколаїв, вул. Фалеївська, 9-Б, р/р 260070162188 в ВАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”, філія в м. Миколаєві, МФО 326739, код ЄДРПОУ 14291113) судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя                                                                                           О. Ф. Середа