Постанова № 6853386, 22.10.2009, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

54055, м. Миколаїв, вул. Заводська, 11 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Вступна та резолютивна частина

м. Миколаїв.

22.10.2009 р.                                                                                 № 2а - 2598/09/1470

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: Відкритого акціонерного товариства ”Миколаївський комбінат хлібопродуктів”, м. Миколаїв

до відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

представники:

Від позивача: Торлопова В.О.

Від відповідача: Мезінов О.Г.

В засіданні приймає участь: прокурор Фірцак Т.Ю.

Суть спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення.

Відкрите акціонерне товариств ”Миколаївський комбінат хлібопродуктів” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправними та скасування у повному обсязі податкових повідомлень-рішень від 04.06.09 р. № 00001240/0, від 04.06.09 р. № 00001340/0 та від 04.06.09 р. № 00001440/0 прийнятих спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (надалі - відповідач) за наслідками проведення перевірки від 31.03.09 р.-15.05.09 р. та складеному Акту від 22.05.09 р. № 530/40/00952114 про результати планової виїзної перевірки відкритого акціонерного товариства ”Миколаївський комбінат хлібопродуктів” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.08 р. по 31.12.08 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.08 р. по 31.12.08 р.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Відкритого акціонерного товариства ”Миколаївський комбінат хлібопродуктів” - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 04.06.09 р. № 00001240/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визначення податного зобов’язання з податку на прибуток в сумі основного платежу 21585 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 332086,8 грн.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 04.06.09 р. № 00001340/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визначення податного зобов’язання з податку на додану вартість в сумі основного платежу 0,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 151985,50 грн.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 04.06.09 р. № 00001440/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 199905 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 99952,5 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства ”Миколаївський комбінат хлібопродуктів” (54002, м. Миколаїв, вул.. перша Слобідська, 122, код ЄДРПОУ 00952114, р/р 260080543 в АБ ”Кліринговий дім”, м. Київ, МФО 300647) судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя                                                                                           О. Ф. Середа

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

”22” жовтня 2009 р. Справа № 2а-2598/09/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом: Відкритого акціонерного товариства ”Миколаївський комбінат хлібопродуктів”, м. Миколаїв

до відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

представники:

Від позивача: Торлопова В.О.

Від відповідача: Мезінов О.Г.

В засіданні приймає участь: прокурор Фірцак Т.Ю.

Суть спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення.

Відкрите акціонерне товариств ”Миколаївський комбінат хлібопродуктів” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправними та скасування у повному обсязі податкових повідомлень-рішень від 04.06.09 р. № 00001240/0, від 04.06.09 р. № 00001340/0 та від 04.06.09 р. № 00001440/0 прийнятих спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (надалі - відповідач) за наслідками проведення перевірки від 31.03.09 р.-15.05.09 р. та складеному Акту від 22.05.09 р. № 530/40/00952114 про результати планової виїзної перевірки відкритого акціонерного товариства ”Миколаївський комбінат хлібопродуктів” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.08 р. по 31.12.08 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.08 р. по 31.12.08 р.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 31.03.09 р. по 15.05.09 р. відповідач по справі провів планову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.08 р. по 31.12.08 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.08 р. по 31.12.08 р. та склав Акт перевірки від 22.05.09 р. за № 530/40/00952114 (надалі - Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки відповідач зазначив про порушення позивачем:

1. пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1, підпункту 5.2.7 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями (надалі - Закон № 334/94-ВР), пункт 2 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 29.03.03 р. №1 43 (надалі - Порядок № 143), внаслідок чого підприємством завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 3788753 грн. та занижено податок на прибуток всього у сумі 21585 грн., у т.ч. по періодах:

- І квартал 2008 р. - на 255406 грн.;

- півріччя 2008 р.- на 481004 грн. (у т.ч. ІІ квартал - на 225598 грн.);

- III квартали 2008 р. - на 861486 грн. (у т.ч. ІІІ квартал - на 380482 грн.);

2008 р. - на 21585 грн. (у т.ч. IV квартал на «-»839901 грн.).

2. підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168/97-ВР), пункт 5.12.3 Порядку заповнення декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 166 (надалі - Порядок № 165), внаслідок чого позивачем:

- занижено ПДВ, що підлягає сплаті на суму 303971 грн., у т.ч.:

січень 2008 р. - на суму 191784 грн.;

березень 2008 р. - на суму 19662 грн.;

листопад 2008 р. - на суму 29990 грн.;

грудень 2008 р. - на суму 62535 грн.

- завищено ПДВ, що підлягає сплаті на суму 1056922 грн., у т.ч.:

вересень 2008 р. - 200561 грн.;

жовтень 2008 р. - 856361 грн.

- завищено суму бюджетного відшкодування на суму 199905 грн., у т.ч.:

травень 2008 р. - на суму 147659 грн.;

червень 2008 р. - на суму 52246 грн.

- завищено залишок від’ємного значення ПДВ на суму 1229663 грн.

Заслухавши представників сторін, дослідивши усі надані сторонами документи, докази та заперечення, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, виходячи з наступного.

Згідно висновків відповідача підприємство позивача завищило від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток внаслідок віднесення до складу валових витрат вартість товарів, придбаних у постачальників, укладені угоди з якими є на думку перевіряючих є нікчемними, на загальну суму 2514212,79 грн. (без ПДВ). При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у якості єдиного доказу нікчемності угод, укладених з зазначеними вище підприємствами, посилається на те, що одні підприємства, які поставляли позивачу товари за договорами, ухилялися від сплати податків, унаслідок чого останні до бюджету не надходили (ТОВ ”Івего”, ТОВ ”Флорида” та ТОВ ”Мітракс), інші - є фіктивними, оскільки судом визнана недійсність установчих документів та свідоцтва платника податку з моменту його реєстрації (ТОВ ”Технопік-Юг”).

Відповідач посилається на те, що позивач тривалий час діє в межах одного сегменту ринку, постійно закуповує зерно для виробництва борошна і має бути обізнаним щодо інших суб’єктів цього ринку, особливо у межах Миколаївської області. Виходячи з цього перевіряючи роблять висновок про те, що внаслідок порушення ТОВ ”Мітракс”, ТОВ ”Вего”, ТОВ ”Флорида” та ТОВ ”Технопік-Юг” своїх податкових зобов’язань, приписів господарського та цивільного законодавства угоди, укладені ними з позивачем мають протиправний характер. А за таким, правочини, внаслідок яких неправомірно сформовані валові витрати позивача, по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави і суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Суд вважає такий висновок відповідача помилковим. Відповідно до статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Підпунктом 5.3.9 цього Закону встановлює, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 1 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, із змінами та доповненнями, від 16.07.99 р. № 996-XIV передбачено, що первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відносив придбання матеріалів та послуг до складу валових витрат з дотриманням вищенаведених вимог, а саме мало в наявності всі необхідні первинні документи, що було підтверджено і викладено в Акті перевірки (сторінки акту 17, 22, 27, 32).

Судом встановлено, що документи, які були підставою для відображення здійснених господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, відповідають ознакам первинного документу, що також підтверджено Актом перевірки. На думку суду це є підтвердженням фактичного здійснення позивачем господарської операції, а діючим законодавством не передбачено будь-яких додаткових вимог щодо заборони віднесення до складу валових витрат вартості витрат, понесених на придбання товарів, на підставі первинних документів, які підтверджують факт її проведення та були оформлені належним чином.

Оскільки Актом перевірки не була встановлена недостовірність фактичного здійснення господарських операцій з підприємствами, стосовно яких судовими органами прийняті рішення про визнання недійсними з моменту реєстрації їх статутних документів (ТОВ ”Технопік-Юг”) та з підприємствами, які лише на думку відповідача ухилялись від сплати податків до бюджету (ТОВ ”Івего”, ТОВ ”Мітракс”, ТОВ ”Флорида”), у відповідача відсутні законні підстави для зменшення розміру валових витрат на суму 2514212,79 грн., а висновки відповідача без належних доказів є лише припущенням.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади и органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України. А підпунктом 2.3.4. пункту 2.3 статті 2 наказу ДПА України Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства від 10.08.05 р. № 327 (із змінами, внесеними згідно з наказом ДПА від 13.06.07 р. № 354) та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205 передбачено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, ”приховування об’єкта оподаткування, ”розкрадання, ”привласнення, ”описка” тощо).

Крім того, що стосується посилання відповідача в Акті перевірки на рішення міськрайсуду про визнання недійсніми установчих документів та свідоцтва платника податку ТОВ ”Технопік-Юг” з моменту його реєстрації.

Суд вважає, що тільки встановлення міськрайонним судом факту порушення ТОВ ”Технопік-Юг” норм діючого законодавства, що стали підставою для визнання недійсними установчих документів та свідоцтво платника податку, не може розглядатися як безумовна підстава для визнання недійсними всіх угод, укладених цим підприємством. Видавши суб’єкту підприємницької діяльності свідоцтво про державну реєстрацію, довідку про взяття на податковий облік і свідоцтво платника податку на додану вартість, держава через свої органи легалізувала діяльність підприємства, тобто взяла на себе певну відповідальність за факт надання підприємству статусу суб’єкта господарювання. Сам по собі факт визнання недійсними установчих документів зазначеного товариства не є підставою для автоматичного визнання недійсними вчинених ним з іншими суб’єктами господарювання, у тому числі і з позивачем, угод, оскільки таке не передбачено законом і порушує основні засади цивільного законодавства, зокрема, доведеність вини, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, справедливість, добросовісність та розумність. За таких обставин, враховуючи відсутність факту завдання спірною угодою шкоди інтересам держави та виходячи з принципу верховенства права, загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України неможна вважати укладені ним угоди - нікчемними.

Ця точка зору суду підтверджується, зокрема, у листі Державної податкової адміністрації України від 10.03.09 р. № 10-3018/740, із посиланням на постанову Верховного Суду України від 13.01.09 р. по справі № 21-1578, в якому вказала на те, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи з подальшим анулюванням свідоцтва платника ПДВ самі по собі не приводять до недійсності усіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, і не позбавили правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. Аналогічне наведено і в постанові Верховного Суду України від 13.02.07 р. Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій з купівлі-продажу вказані підприємства були включені у Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали довідку про взяття на облік як платників податків та мали свідоцтва про реєстрацію платниками ПДВ.

Згідно висновків перевіряючих про заниження позивачем ПДВ внаслідок віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої у складі вартості товарів, придбаних у підприємств, угоди з якими є на думку відповідача нікчемними, на загальну суму 502842 грн.

В якості доказу нікчемності угод відповідач посилається знову ж таки на ті самі підприємства, які укладали угоди з позивачем і про які суд вказував вище - ТОВ ”Івего”, ТОВ ”Флорида”, ТОВ ”Мітракс, ТОВ ”Технопік-Юг”.

При цьому відповідач знову в Акті перевірки вказує на те, що позивач тривалий час діє в межах одного сегменту ринку, постійно закуповує зерно для виробництва борошна, має бути обізнаним щодо інших суб’єктів цього ринку, особливо у межах Миколаївської області і таке інше.

З аналізу наданих сторонами по справі документів вбачається, що викладені в Акті перевірки висновки не є такими, що підтверджені належними доказами. За таких обставин, висновки відповідача не є встановленим фактом порушення, а є лише суб’єктивним припущеннями перевіряючи, у тому числі, стосовно висновків про нікчемність укладених позивачем угод. Тому суд вважає, що висновки відповідача суперечать вимогам Закону № 168/97-ВР, Порядку № 166, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана постачальником. Аналогічне положення містить пункт 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р., який вказує на те, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Виходячи з положень зазначених норм Закону № 168/97-ВР позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ з урахуванням належним чином оформлених податкових накладних, наявність яких і відповідність щодо оформлення була підтверджена під час перевірки (сторінки Акту перевірки 58, 63, 68, 73).

Суд встановив, що відповідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР позивач по справі виконав обов’язкові умови для виникнення в подальшому у платника податку права на бюджетне відшкодування:

- податковий кредит був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних за фактично придбаний товар з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності;

- відповідач матеріалами Акту перевірки підтвердив, що позивач сплатив на користь постачальників товарів суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування;

- позивач належним чином відповідно до закону мав оформлені декларації з ПДВ.

Тільки підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР містить і лише одну підставу не включення покупцем сум ПДВ до складу свого податкового кредиту з ПДВ - це відсутність податкової накладної, оскільки не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). При цьому платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у випадку, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Також необхідно брати до уваги той факт, що чинне законодавство України, зокрема, Закон № 168/97-ВР не встановлюють обов’язок безпосередньо для покупця сплачувати ПДВ у бюджет. Відповідно до пункту 1.3, пункту 7.3 цього Закону сума податку на додану вартість, що включена в ціні товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов’язок по сплаті цього податку до бюджету та може бути притягнутий до відповідальності у разі його несплати.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України ”Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Закону України ”Про податок на додану вартість” платники податку, визначені у пунктах ”а”, ”в”, ”г”, ”д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. З аналізу матеріалів і висновків Акту перевірки, суд вважає, що відповідач намагається перекласти цей обов’язок безпосередньо на позивача, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно із частиною 1 статті 16, частини 1 статті 20 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” (далі - Закон про реєстрацію) та частиною 9 статті 58 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створено Єдиний державний реєстр, відомості з якого є відкритими і загальнодоступними.

Відповідно із статтею 18 Закону про реєстрацію якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Згідно приписів статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із статтею 59 ГК України припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду. Суб’єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовується той факт, що на час здійснення позивачем господарських операцій усі вищевказані підприємства-продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі.

Крім того, суд вказує на помилковий висновок відповідача щодо визнання нікчемності укладених позивачем правочинів із посиланням при цьому на частину 2 статті 215 ЦК України, у відповідності з якою недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. З наведеного вбачається, що основним критерієм вважати правочин нікчемним, є його недійсність, яка встановлюється саме законом, а не актом перевірки, зокрема, податкової інспекції.

Стосовно висновків відповідача про нікчемність угод. В підтвердження своєї думки відповідач посилається на статтю 228 ЦК України і зазначає, що вони укладені позивачем з іншими контрагентами в порушення публічного порядку, суперечать інтересам держави і суспільства. Суд не приймає їх до уваги, оскільки відповідач ні в Акті перевірки, ні в своїх запереченнях на позов не зазначив доказів порушення публічного порядку, в чому суперечать угоди інтересам держави і суспільства, оскільки не вказано та не доведено який саме інтерес держави і суспільства порушений з боку позивача, якою нормою законодавства передбачено інтерес, що був ним порушений, якими саме діями позивач порушував інтерес держави і суспільства, яку шкоду чи збитки завдані державі та суспільству його діями. Таким чином, висновки відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

При розгляді справи суд також враховував положення статей 215, 236 ЦК України, які встановлюють, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Судом було з’ясовано, що жодна з угод, укладених позивачем із ТОВ ”Мітракс”, ТОВ ”Івего”, ТОВ ”Флорида” та ТОВ ”Технопік-Юг”, які відображені в Акті перевірки, не була визнана судом недійсною.

У відповідності із частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це зазначається також в листі юридичного департаменту ДПА України від 10.03.09 р. № 10-3018/740, в якому зокрема сказано, що забезпечення належної доказової бази є обов’язком ДПІ, а не платника податків.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки відповідача, викладені в Акті перевірки є недоведеними, а тому прийняті ним спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам діючого законодавства, зокрема, податкового.

За таких обставин позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Відкритого акціонерного товариства ”Миколаївський комбінат хлібопродуктів” - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 04.06.09 р. № 00001240/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визначення податного зобов’язання з податку на прибуток в сумі основного платежу 21585 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 332086,8 грн.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 04.06.09 р. № 00001340/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визначення податного зобов’язання з податку на додану вартість в сумі основного платежу 0,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 151985,5 грн.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 04.06.09 р. № 00001440/0 прийняте спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 199905 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 99952,5 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства ”Миколаївський комбінат хлібопродуктів” (54002, м. Миколаїв, вул.. перша Слобідська, 122, код ЄДРПОУ 00952114, р/р 260080543 в АБ ”Кліринговий дім”, м. Київ, МФО 300647) судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа