Рішення № 68513741, 23.08.2017, Вугледарський міський суд Донецької області

Єдиний унікальний номер: 223/643/16-ц

Провадження номер: 2/223/35/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 р. м. Вугледар

Вугледарський міський суд Донецької області в складі головуючого судді Дочинець С.І., при секретарі Лифенко Н.Г., за участю позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Рівне» про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії, та зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Рівне» до ОСОБА_1 про визнання прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Вугледарського міського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Рівне» про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 08.09.2008 року перебував з відповідачем у трудових відносинах, а саме працював у відділі охорони в місті Донецьку. З 30.01.2009 року ТОВ «МетІнвестХолдинг» замовник охоронних робіт ТОВ «Охорона Рівне», відмовився від оренди деяких своїх офісних приміщень, а разом з тим і охорони даних приміщень, що в свою чергу вело до вивільнення працівників ТОВ «Охорона Рівне» з дотриманням вимог ст. 49-2 КЗпП України. Вимоги зазначеної норми мали бути виконані не менш ніж за два місяці до вивільнення працівників, тобто не пізніше ніж 30.11.2008 року позивача мали під підпис ознайомити з відповідним наказом, однак, зазначені вимоги законодавства виконано не було. Згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 відповідач вирішив, що позивачу підлягає виплата компенсації за невикористану відпустку лише за 10 днів, однак ТОВ «Охорона Рівне» при звільнені позивача мало надати йому чергову відпустку з наступним звільненням, або отримати від позивача заяву про відмову від чергової відпустки і згоду на виплату компенсації за невикористану відпустку. Заяв про відмову від чергової відпустки позивач не надавав, а тому вважає ненадання відповідачем йому відпустки порушенням вимог ст. 3 Закону України «Про відпустки». Окрім того, позивач посилаючись на наявність у нього третьої групи інвалідності, вважає, що ТОВ «Охорона Рівне» не було донараховано 2 дні компенсації за невикористану відпустку у період з 08.09.2008 року по 20.02.2009 року, з розрахунку 26 календарних днів : (366 календарних днів 10 календарних днів) = 0,073 календарних днів *164 календарні дні = 11,977 календарних днів. Відповідачем порушено положення ст. 47, 116 КЗпП України, відповідно до яких відповідач мав виплати позивачу, в день його звільнення, тобто 07.05.2009 року, всі належні йому грошові суми, провести кінцевий розрахунок. Так, компенсація за невикористану відпустку була виплачена позивачу 05.06.2009 року, тобто на тридцятий день після звільнення останнього.

З огляду на зазначене позивач просить суд визнати незаконними дії відповідача, які виразились в невиконанні, в листопаді 2008 року, вимог ст. 49-2, 47 та 116 КЗпП України, ст. 3 Закону України «Про відпустки», як такі, що суперечать названим нормам Закону і розясненням Міністерства Соціальної політики України та Державної інспекції України з трудових питань, зобовязав відповідача перерахувати кількість днів невикористаної позивачем відпустки, у відповідності до положень ст. 3 Закону України «Про відпуски» надати позивачу належні йому дні оплачуваної відпустки, на які не була виплачена компенсація 05.06.2009 року, з наступним звільненням, а також зобовязати виконати вимоги ст. 117 КЗпП України абз. 7 п 4.1. наказу Міністерства праці і соціальної політики України № 58 від 29.07.1993 року.

В свою чергу відповідач за первісним позовом ТОВ «Охорона Рівне» надали до суду зустрічний позов про встановлення факту відсутності підстав для збереження заробітної плати працівнику за період відсутності на роботі, стягнення зайво нарахованої заробітної плати, який в подальшому було уточнено. Зустрічний позов в його останній редакції мотивовано тим, що ОСОБА_1 було видане ТОВ «Охорона Рівне» направлення на проходження позачергового медичного огляду від 05.02.2009 року, а оскільки ОСОБА_1 проживав не в місті Донецьку, останньому було надано 9 календарних днів з 05.02.2009 року по 13.02.2009 року для проходження медичного огляду зі збереженням заробітної плати, однак документи на підтвердження того, що в зазначений проміжок часу ОСОБА_1 перебував у медичному закладі на обстеженні відсутні. Відсутні також документи, які підтверджують поважність причин відсутності ОСОБА_1 на роботі в період з 14.02.2009 року по 19.02.2009 року. Тому період відсутності позивача за первісним позовом на роботі у період з 05.02.2009 року по 07.05.2009 року є прогулом. В період часу з 05.02.2009 року по 13.02.2009 року ТОВ «Охорона Рівне» безпідставно зберігало за ОСОБА_1 заробіток протягом 9 днів та сплатило останньому 645,52 гривень. В період часу з 14.02.2009 року не було і визначених законом підстав для збереження за позивачем за первісним позовом робочого місця. Таким чином, фактичним періодом роботи ОСОБА_1 в ТОВ «Охорона Рівне», що дає право на щорічну оплачувану відпустку є період з 08.09.2008 року по 04.02.2009 року, і саме за цей період він мав право при звільненні отримати грошову компенсацію за невикористані ним дні відпустки.

Тому, просили суд визнати право ТОВ «Охорона Рівне»: кваліфікувати період відсутності ОСОБА_1 на роботі з 05.02.2009 року по 13.02.2009 року та з 14.02.2009 року по 19.02.2009 року, як свідомий прогул з власної ініціативи працівника; не зберігати ОСОБА_1 робоче місце та заробітну плату в період його відсутності на роботі без поважних причин в період з 05.02.2009 року по 19.02.2009 року; визнати право для обчислення за невикористану відпустку при звільненні ОСОБА_1 враховувати період його роботи на підприємстві з 08.09.2008 року по 04.02.2009 року.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 підтримав вимоги первісного позову посилаючись на обставини викладені в позові та інші надані до суду письмові пояснення, просив суд задовольнити вимоги первісного позову в повному обсязі. Заперечував проти задоволення вимог зустрічного позову з підстав викладених в письмових запереченнях проти зустрічного позову, зазначив, що до його вимог слід застосувати строки позовної давності.

Представники відповідача за первісним позовом заперечували проти задоволення позовних вимог за первісним позовом, посилаючись на раніше надані суду письмові заперечення. Наголошували на необхідності застосування до вимог первісного позову строків позовної давності. Уточнений зустрічний позов підтримали та просили суд його задовольнити, посилаючись на обставини викладені в ньому.

Зауважили, що ОСОБА_1 приховав від ТОВ «Охорона Рівне» наявність у нього інвалідності третьої групи, що підтверджується рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 02 серпня 2010 року у справі №2-19/10 та Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17 листопада 2010 року у справі №22ц-17599.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши надані до суду письмові пояснення та заперечення сторін щодо первісного та зустрічного позовів, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані до неї докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Охорона Рівне» охоронцем з 08 вересня 2008 року по 07 травня 2009 року, що підтверджується наказом про прийом на роботу № Р/К-000172 від 08.09.2008 року, Актом від 15.12.2010 року про результати перевірки щодо сум нарахованої плати колишньому співробітнику ТОВ «Охорона Рівне» ОСОБА_1 за період лютий 2009 року, Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 25 лютого 2016 року у справі №0509/1777/2012 (а.с. 243 Т.1; а.с. 9-11, 58 Т.2).

Як вбачається з листа-відповіді ТОВ «Охорона Рівне» на ухвалу Вугледарського міського суду Донецької області від 18 липня 2016 року у справі №223/826/15-ц та Ухвали Апеляційного суду Донецької області від 223/943/13-ц наприкінці 2008 року, а саме 25-29 грудня між позивачем за первісним позовом та ТОВ «Охорона Рівне» виникла конфліктна ситуація, яка полягала в тому, що 24 грудня 2008 року зясувалось, що на підприємстві при необхідності 37 чоловік працює 38, у звязку з чим виникла необхідність приведення кількості працюючих охоронців до штатної чисельності, тобто до термінового звільнення одного з охоронців (а.с. 108, 109-111 Т.1).

Представники відповідача не оспорюють, що у звязку з відмовою 30.01.2009 року ТОВ «МетІнвестХолдинг» від оренди деяких офісних приміщень у будинку №127 по вулиці Постишева міста Донецька, останні відмовились і від охорони зазначених приміщень, яке здійснювало ТОВ «Охорона Рівне».

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений 07.05.2009 року наказом №Р/К-00121 за результатами проведеного позачергового медичного огляду, здійсненого у ЦМЛ міста Вугледара за направленням ТОВ «Охорона Рівне», у звязку з неможливістю виконувати покладені на нього обовязки за станом здоровя (а.с. 149, 217, 218, 220, 240, 243 Т.1: а.с. 6, 15, 16, 17, 18, 59 Т.2 ).

Стаття 49-2 КЗпП регламентує порядок вивільнення працівників, зокрема, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до статей 47, 116 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок, виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Суд вважає необхідним зауважити, що факт відмови ТОВ «МетІнвестХолдинг» від послуг ТОВ «Охорона Рівне» зі здійснення охорони певних офісних приміщень, та наявність на підприємстві більшої кількості працюючих осіб, ніж передбачено штатною чисельністю підприємства, не свідчить про обовязкове вивільнення працівників та скорочення штату або про намір керівництва підприємства вивільнити працівників, а тим паче не свідчить про необхідність здійснення змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства. Окрім того, ОСОБА_1 було звільнено 07.05.2009 року за станом здоровя на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП, а не у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, що передбачає підставою звільнення працівника саме скорочення чисельності або штату працівників. Більше того, позивача за первісним позовом було звільнено 07.05.2009 року, тобто більш ніж через три місяці з моменту відмовити ТОВ «МетІнвестХолдинг» від послуг ТОВ «Охорона Рівне».

Отже, посилання позивача за первісним позовом щодо невиконання відповідачем за первісним позовом по відношенню до нього вимог ст. 49-2 КЗпП України, є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим у судовому засіданні.

Окрім того, суд вважає необхідним зауважити, що положення статей 47 та 116 КЗпП регламентують порядок проведення виплати всіх сум, що належать працівнику від підприємства, виключно під час звільнення останнього. При цьому судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з ТОВ «Охорона Рівне» 07.05.2009 року, а тому проведення з останнім зазначених розрахунків станом на листопад 2008 року, тобто на час перебування у трудових відносинах з ТОВ «Охорона Рівне», є неможливим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства про працю.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги первісного позову щодо визнання незаконними дій відповідача, які виразились в невиконанні, в листопаді 2008 року, вимог ст. 49-2, 47 та 116 КЗпП України, слід відмовити.

Вирішуючи питання про зобовязання ТОВ «Охорона Рівне» перерахувати кількість днів невикористаної позивачем за первісним позовом відпустки, у відповідності до положень ст. 3 Закону України «Про відпуски» надати останньому належні йому дні оплачуваної відпустки, на які не була виплачена компенсація, з наступним звільненням, а також зобовязати виконати вимоги ст. 117 КЗпП України абз. 7 п 4.1. наказу Міністерства праці і соціальної політики України № 58 від 29.07.1993 року, суд виходить з наступного.

В судовому засіданні зясовано, що представники відповідача за первісним позовом не оспорюють наведену ОСОБА_1 у первісному позові формулу розрахунку кількості днів невикористаної щорічної відпустки та їх компенсації, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, не підлягає доказуванню в суді.

Як вбачається з листа ТОВ «Охорона Рівне» від 24.04.2011 року №0297, відповідачем за первісним позовом до стажу роботи ОСОБА_1 в ТОВ «Охорона Рівне», що дає право на щорічну основну відпустку зараховано період з 08.09.2008 року по 20.02.2009 року, тобто по день відсторонення від виконання обовязків охоронця, і саме з урахуванням цього періоду розрахували кількість днів невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_1 (а.с. 70-71, 72 Т.2).

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 02 серпня 2010 року у справі №2-19/10, Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17 листопада 2010 року у справі №22ц-17599, встановлено, що ОСОБА_1 при прийнятті його на роботу охоронцем укрив відомості про те, що він є інвалідом третьої групи, останній не заперечував та пояснив, що дійсно в анкеті при прийомі на роботу не вказав на наявність інвалідності третьої групи (а.с. 153-157, 238-239 Т.1).

Згідно ст. 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Інвалідам III груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 26 календарних днів.

Згідно ст. 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються: час фактичної роботи протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу); час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада).

Відповідно до ст. 83 КЗпП, ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 02 серпня 2010 року у справі №2-19/10 та ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17 листопада 2010 року у справі №22ц-17599, встановлено, що ОСОБА_1 при прийнятті його на роботу охоронцем укрив відомості про те, що він є інвалідом третьої групи, останній не заперечував та пояснив, що дійсно в анкеті при прийомі на роботу не вказав на наявність інвалідності третьої групи ОСОБА_1 при прийнятті його на роботу охоронцем укрив відомості про те, що він є інвалідом третьої групи, в анкеті при прийомі на роботу не вказав на наявність інвалідності третьої групи, тобто фактично самостійно, свідомо відмовився від усіх пільг та переваг, які надаються законодавством про працю особам з вадами здоровя, суд приходить до висновку, що під час розрахунку кількості днів невикористаної щорічної відпустки за період з 08.09.2008 року по 20.02.2009 року, повинно братись в розрахунок саме 24 календарних дні щорічної основної відпустки.

В такому випадку кількість невикористаних днів щорічної основної відпустки ОСОБА_1 за період з 08.09.2008 року по 20.02.2009 року на момент звільнення останнього становитиме: 24 календарних дні : (366 календарних днів 10 календарних днів святкових) *164 календарні дні = 11,056 календарних днів. Отже, ТОВ «Охорона Рівне» було не в повній мірі компенсовано дні невикористаної щорічної основної відпустки, а саме, не використаним та не компенсованим в даному випадку залишився один день щорічної основної відпустки.

Однак, враховуючи, що ОСОБА_1 на неодноразові уточнюючі питання суду, наполягав саме на наданні йому зазначеного одного дня щорічної оплачуваної відпустки, з подальшим звільненням та виконанням вимог ст. 117 КЗпП та абз. 7 п. 4.1. Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення №58 від 29.07.1993 року «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», суд вважає необхідним відзначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, однак на теперішній час позивач за первісним позовом у трудових відносинах з ТОВ «Охорона Рівне» не перебуває. Тому, суд не вбачає будь-яких правових підстав та можливості зобовязати відповідача за первісним позовом, з яким ОСОБА_1 вже значний проміжок часу не перебуває у трудових відносинах, надати останньому один день невикористаної щорічної відпустки, а тим паче повторно звільнити ОСОБА_1 з підприємства, з якого він вже є звільненим.

Окрім того, положення абзаців 6, 7 підпункту 4.1., пункту 4 Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення №58 від 29.07.1993 року «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» регламентує видання наказу про новий день звільнення та внесення відповідних відомостей до трудової книжки, виключно, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, і не стосується надання днів щорічної основної відпустки під час звільнення.

Більше того, вищезазначені норми Наказу №58 від 29.07.1993 року передбачають, що працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, знову ж таки виключно при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, та не стосується затримки в наданні невикористаних днів щорічної відпустки.

Тому, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог первісного позову про зобовязання ТОВ «Охорона Рівне» надати останньому належні йому дні оплачуваної відпустки, на які не була виплачена компенсація, з наступним звільненням, та зобовязання виконати вимоги ст. 117 КЗпП України абз. 7 п 4.1. наказу Міністерства праці і соціальної політики України № 58 від 29.07.1993 року, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Позивач за зустрічним позовом ТОВ «Охорона Рівне» звертається з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання прав: кваліфікувати період відсутності ОСОБА_1 на роботі з 05.02.2009 року по 13.02.2009 року та з 14.02.2009 року по 19.02.2009 року, як свідомий прогул з власної ініціативи працівника; не зберігати ОСОБА_1 робоче місце та заробітну плату в період його відсутності на роботі без поважних причин в період з 05.02.2009 року по 19.02.2009 року; визнати право для обчислення за невикористану відпустку при звільненні ОСОБА_1 враховувати період його роботи на підприємстві з 08.09.2008 року по 04.02.2009 року.

У відповідності до ст. 1 ЦПК України, основною метою цивільного судочинства є, зокрема, захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав юридичних осіб.

При цьому права, які ТОВ «Охорона Рівне» просить суд визнати, вже були ним реалізовані шляхом складання Акту про результати перевірки щодо сум нарахованої заробітної плати колишнього співробітника ТОВ «Охорона Рівне» ОСОБА_1 від 15.12.2010 року та видання Наказу №2/12 від 27 грудня 2010 року, які не скасовано та не є предметом спору в межах як первісного, так і зустрічного позовів (а.с. 243, 244 Т.1).

Окрім того, вимога зустрічного позову щодо визнання права ТОВ «Охорона Рівне» не зберігати ОСОБА_1 робоче місце та заробітну плату в період його відсутності на роботі без поважних причин в період з 05.02.2009 року по 19.02.2009 року, суперечить вже вчиненим ТОВ «Охорона Рівне» діям, оскільки у відповідності до листа ТОВ «Охорона Рівне» від 24.04.2011 року №0297, останнім до стажу роботи ОСОБА_1 в ТОВ «Охорона Рівне» було зараховано період з 08.09.2008 року по 20.02.2009 року та сплачено заробітну плату за період з 06.02.2009 по 19.02.2009 року у розмірі 693,99 гривень, що підтверджується витягом з особового рахунку працівника ОСОБА_1 по заробітній платі від 18 листопада 2009 року, ТОВ "Охорона Рівне" не просить повернути сплачену заробітну плату (а.с. 175 Т.1; а.с. 72 Т.2).

Більше того, посилання представника позивача за зустрічним позовом, як на підставу подання зустрічного позову та необхідності визнання зазначених у ньому прав, обумовлено тим, що ОСОБА_1, поданням первісного позову до ТОВ «Охорона Рівне» про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії, не визнає та порушує права ТОВ «Охорона Рівне» визначені в прохальній частині зустрічного позову. Однак, стаття 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» гарантують кожній особі право на звернення до суду для захисту її прав та законних інтересів, а тому, сам факт звернення особи до суду з позовом про захист її прав не може свідчити про невизнання або порушення нею прав інших осіб.

При цьому, суд вважає необхідним відзначити, що позивач за зустрічним позовом ТОВ «Охорона Рівне» просить суд визнати за ним його певні права, зокрема, кваліфікувати певні періоди відсутності ОСОБА_1 на роботі, не зберігати останньому робоче місце та заробітну плату в період відсутності на роботі, враховувати для обчислення компенсації за невикористану відпустку при звільненні період роботи ОСОБА_1 на підприємстві, тим самим ТОВ «Охорона Рівне» просить суд надати йому дозвіл вважати, що в нього наявні такі права, які ніким не оспорювались.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про неможливість та недоцільність задоволення зустрічних позовних вимог ТОВ «Охорона Рівне» до ОСОБА_1 про визнання прав.

На підставі викладеного, керуючись, ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. ст. 40, 47, 49-2, 83, 116, 117 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 2, 3, 6, 9, 24 Закону України «Про відпустки», ст. 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. ст. 1, 3, 10, 11, 60, 213-215, 292 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Рівне» про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії відмовити.

В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-Рівне» до ОСОБА_1 про визнання прав відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційної інстанції через Вугледарський міський суд Донецької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Вугледарського

міського суду Донецької області ОСОБА_4