Постанова № 68513033, 03.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2017 р. Справа№ 910/2503/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Куксова В.В.

Гончарова С.А.

За участю представників:

Від позивача: Сечко С.В.

Від відповідача : Шемяткіна М.О.

Від третьої особи-1: не з'явився;

Від третьої особи-2: Гаврилиця Д.М.

Від третьої особи-3: Перетятько В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі №910/2503/17 (суддя Босий В.П)

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1.Приватного акціонерного товариства "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки"

2.Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Юнісон Страхування"

3.Приватного підприємства "Автотранспортна компанія "Гарант"

про стягнення 582 071,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі №910/2503/17 позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" задоволено: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (04073, м. Київ, Московський проспект, 6; ідентифікаційний код 35322154) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, 32-А; ідентифікаційний код 30859524) грошові кошти у розмір 582 071 (п'ятсот вісімдесят дві тисячі сімдесят одна) грн. 15 коп. та судовий збір у розмірі 8 731 (вісім тисяч сімсот тридцять одна) грн. 07 коп.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що ПАТ " Страхова компанія "Українська страхова група" на підставі договору добровільного страхування вантажів №40-0105-15-00011 від 31.12.2015 внаслідок настання страхової події - крадіжка застрахованого вантажу, виплачено страхове відшкодування Приватному акціонерному товариству "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки", а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статі 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за завдану шкоду. Крім того, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не доведено того, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення втрати вантажу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, апелянт (відповідач) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи що привело до неправильного вирішення спору.

Так, апелянт посилався на те, що:

- судом першої інстанції розглянуто справу без повідомлення відповідача про час та місце розгляду, що є порушенням норм процесуального права;

- судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, зокрема не врахував, що вина відповідача у спричиненні збитків відсутня, оскільки викрадення вантажу з транспортного засобу відбулось на стоянці, територія якої перебуває під цілодобовою охороною , що підтверджується довідкою філії «Звенигородський навчально-курсовий комбінат ДП «Укрінтеравтосервіс» № 37/35 від 14.07.2016, яке не прийнята судом першої інстанції в якості доказу, надавши в судовому рішенні перевагу листу УДП «Укрінтеравтосервіс» № 1/01-04-457 від 02.06.2016 про те, що пункт автомобільного сервісу № 4 не здійснює охорону транспортних засобів та майна, що в них знаходиться;

- висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права вимоги до відповідача не відповідає обставинам справи, є помилковим та суперечить ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України, оскільки втрата продукції сталася не з вини відповідача, а з причин, які кваліфікуються як страховий випадок, де третя особа-1 позбавлена права вимоги на відшкодування втраченого вантажу від відповідача, окрім суми франшизи відповідно, при суброгації до позивача не перейшло право вимоги сплаченого страхового відшкодування до відповідача за договором №0116В.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/2503/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі №910/2503/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі №910/2503/17 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд призначено на 06.07.2017.

03.07.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких відповідач додатково наголошував в обгрунтування підстав апеляційної скарги на тому, що скаржником отримано додаткову відповідь від УДП «Укрінтеравтосервіс» (лист від 23.05.2017 № 2340), яким підтверджено, що стоянка ПАС№4 в м.Умань по вул.. С.Бандери, 23, знаходиться під постійною цілодобовою охороною працівниками підприємства, що в сукупності з іншими довідками підтверджують, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення втрати вантажу. Також, апелянт вказував, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини щодо перебування автостоянки, на якій сталося викрадення вантажу, під охороною.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне підприємство "Автотранспортна компанія "Гарант", в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Філії "ЗНКК "УДП "Укінтеравтосервіс" інформацію чи перебувала стоянка ПАС-№4 в м.Умань, вул. Степана Бандери, 23, під постійною цілодобовою охороною в період з 29-30 квітня 2016 року, розгляд справи відкладено на 20.07.2017.

07.07.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Юнісон Страхування" надійшли пояснення по суті спору, в яких третя особа-2 наголошувала, що між нею та відповідачем було укладено договір страхування цивільної відповідальності експедитора № 0703.000401.120 від 06.11.2015, згідно якого предметом страхування виступили майнові інтереси, пов'язані з цивільною відповідальністю відповідача при здійсненні ним експедирування вантажів. Зокрема, пунктом 3.2.4.1 договору страхування передбачено, що відповідач зобов'язаний забезпечити збереження вантажу під час здійснення маршруту та під час здійснення зупинок, зокрема, у випадку тривалої зупинки перевізник, з яким страхувальник уклав договір на перевезення, зобов'язаний залишати транспортний засіб на спеціалізованій стоянці для вантажних автомобілів, під якою в рамках договору страхування розуміється місце, призначене для відстою та паркування вантажних транспортних засобів, яке знаходиться під охороною. Під час викрадення вантажу транспортний засіб перебував на території пункту автомобільного сервісу № 4 УДПП «Укрінтеравтосервіс» за адресою: м.Умань, вул.. С.Бандери, 23, який не здійснює охорону транспортних засобів та майна, що в них знаходиться. Крім того, у вказаного суб'єкта відсутня ліцензія на здійснення на здійснення такого виду господарської діяльності, як охоронної.

19.07.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (листа ДП «Укрінтеравтосервіс» філії «Звенигородський навчально-курсовий комбінат» № 42/35 від 12.07.2017 та копія квитанції) та врахуванні їх під час вирішення спору.

20.07.2017 розгляд справи не відбувся, у зв'язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 розгляд справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі №910/2503/17 призначено на 03.08.2017.

03.08.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ПП «АК «Гарант» надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких третя особа-3 пояснила, що вибір стоянки було здійснено на підставі вимог вантажовідправника, водій повідомив вантажовідправника про зупинку на стоянці в м.Умань за адресою Ленінградське шосе, 23, що підтверджується квитанцією про сплату послуг паркінгу. 29.04.2016 о 6:30 водій транспортного засобу виявив зрив пломб та воротах вантажного відсіку автомобіля, відсутність запірного пристрою, відкриті ворота вантажного відсіку та візуальну нестачу вантажних рядів, про що ним було зроблено заяву до поліції та викликано - слідчо-оперативну групу та надано відповідні пояснення. Крім того, разом з поясненнями третя особа подала документи, які просила врахувати під час вирішення спору.

Представник апелянта в судовому засіданні 03.08.2017 підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 03.08.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник третьої особи-2 - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Юнісон Страхування" в судовому засіданні 03.08.2017 надав пояснення по суті поданої апеляційної скарги та суті спору.

Представник третьої особи-3 - Приватного підприємства "Автотранспортна компанія "Гарант" в судовому засіданні 03.08.2017 надав пояснення по суті поданої апеляційної скарги та суті спору.

Третя особа-1 - Приватне акціонерне товариство "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" в судове засідання 03.08.2017 представників не направила, про розгляд справи повідомлена належним чином за адресою свого місцезнаходження.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 31.12.2015 між ПАТ " Страхова компанія "Українська страхова група" (страховик) та ПАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування вантажів №40-0105-15-00011 (надалі - "Договір"), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим вантажем. Строк дії Договору був визначений з 01.01.2016 по 31.12.2016.

Згідно з п. 7 Договору страховими ризиками (випадками) є: втрата, знищення або пошкодження застрахованого вантажу внаслідок подій, передбачених п. 3.1.1 Правил "З відповідальністю за всі ризики" у відповідності до Institute Cargo Clauses (A) ICC 252 (1/1/82), включаючи проміжне зберігання вантажів на складах.

01.01.2016 між ПАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" (замовник) та ТОВ "Вєста Україна" (виконавець) був укладений договір про надання послуг транспортного експедирування №0116В (надалі - "Договір експедирування), за змістом п. 1.1 якого виконавець надає транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів замовника, які належать замовнику, або стосовно яких є заявка на перевезення від замовника, а замовник приймає та оплачує надані послуги.

Пунктом 1.5 вказаного договору передбачено, що виконавець має право для виконання заявки на перевезення від замовника здійснювати самостійний добір перевізників, агентів, інших третіх осіб та укладати відповідні правочини з такими третіми особами від свого імені. При цьому, виконавець несе повну матеріальну відповідальність перед замовником за збереження вантажу та за дії таких третіх сторін, включаючи але не обмежуючись діями, що можуть призвести до матеріальних збитків.

На виконання Договору експедирування 28.04.2016, відповідачем було прийнято до перевезення вантаж ПАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" - тютюнові вироби для транспортування за маршрутом: м. Прилуки - м. Умань, що підтверджується товарно-транспортною накладною №9117028091 від 28.04.2016.

29.04.2016 під час розвантаження автомобіля у місці призначення було виявлено нестачу вантажу на загальну вартість 760 209,65 грн., про що представниками ПАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки", вантажоодержувача та водія був складений акт про прийняття продукції від 29.04.2016.

Вказана нестача сталася у зв'язку з викраденням невідомими особами частини завантаженого товару під час перебування автомобіля, яким здійснювалося перевезення, на стоянці в м. Умань. За даним фактом було відкрито кримінальне провадження №12016250250000796.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування) (ст. 980 Цивільного кодексу України).

Страховим випадком, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 990 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

ПАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" звернулося до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 12.05.2016, і позивачем на підставі страхового акту №ДКЦВ-11731 від 03.11.2016 було виплачено на користь страхувальника за Договором суму страхового відшкодування у розмірі 582 071,15 грн., що підтверджується платіжним дорученням №20548 від 04.11.2016.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до ПАТ "СК "УСГ" на підставі ст.. 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло в межах суми 582 071,15 грн. право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Позивач у позові в обгрунтування своїх позовних вимог наголошував, що оскільки відповідачем, як експедитором, не було виконано взяте на себе зобов'язання зі збереження вантажу третьої особи за Договором експедирування, а тому саме відповідач має відшкодовувати вартість втраченого майна.

Судом апеляційної інстанції за налідками перегляду справи в апеляційному поряду встановлено, що 01.01.2016 між ПАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки", як замовником, та ТОВ "Вєста Україна", як виконавцем, був укладений Договір експедирування, за змістом якого відповідач взяв на себе обов'язок надати транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів, детальні умови яких та якість надання транспортно-експедиційних послуг викладені у Додатку № 1 до даного договору.

Пунктом 5.2 Договору експедирування від 01.01.2016 визначено, що у випадку втрати або пошкодження продукції виконавець повинен довести та надати замовнику всі необхідні підтверджуючі документи пр. те, що дана втрата, нестача або пошкодження сталося не з вини виконавця, а з причин, які можна кваліфікувати як страховий випадок відповідно до страхування замовника.

Пунктом 5.3 Договору експедирування від 01.01.2016 визначено, що в разі, якщо виконавець не доведе, що втрата, нестача або пошкодження вантажу сталося не з його вини, виконавець має відшкодувати замовнику вартість втраченої або пошкодженої продукції у розмірі повної вартості втраченої або пошкодженої продукції, яка зазначена в товаро-супровідних документах на вантаж.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За змістом ст. 4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.

Пунктом 1.5 Договору експедирування передбачено, що виконавець має право для виконання заявки на перевезення від замовника здійснювати самостійний добір перевізників, агентів, інших третіх осіб та укладати відповідні правочини з такими третіми особами від свого імені. При цьому, виконавець несе повну матеріальну відповідальність перед замовником за збереження вантажу та за дії таких третіх сторін, включаючи але не обмежуючись діями, що можуть призвести до матеріальних збитків.

З метою здійснення перевезень вантажу, відповідачем із ПП "АК "Гарант", як перевізником, був укладений договір про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні №15/02/16 від 15.02.2016.

На виконання Договору експедирування 28.04.2016, відповідачем було прийнято до перевезення вантаж ПАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" - тютюнові вироби для транспортування за маршрутом: м. Прилуки - м. Умань, що підтверджується товарно-транспортною накладною №9117028091 від 28.04.2016.

Частиною 13 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено, що факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

29.04.2016 під час розвантаження автомобіля у місці призначення було виявлено нестачу вантажу на загальну вартість 760 209,65 грн., про що представниками ПАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки", вантажоодержувача та водія був складений акт про прийняття продукції від 29.04.2016.

Актом від 29.04.2016 огляду транспортного засобу, яким здійснювалося перевезення спірної партії товару виявлено зірвані пломби на причепі, а також пошкоджено ущільнювач у правій верхній частині задніх дверей зі сторони розміщення внутрішньої сигналізації кузова.

Крім того, матеріали справи свідчать, що за фактом викрадення партії вантажу було відкрито кримінальне провадження №12016250250000796.

При цьому, згідно поданих ПП «АК «Гарант» суду апеляційної інстанції пояснень, вибір стоянки було здійснено на підставі вимог вантажовідправника, водій повідомив вантажовідправника про зупинку на стоянці в м.Умань за адресою Ленінградське шосе, 23, що підтверджується квитанцією про сплату послуг паркінгу. 29.04.2016 о 6:30 водій транспортного засобу виявив зрив пломб та воротах вантажного відсіку автомобіля, відсутність запірного пристрою, відкриті ворота вантажного відсіку та візуальну нестачу вантажних рядів, про що ним було зроблено заяву до поліції та викликано - слідчо-оперативну групу та надано відповідні пояснення.

Судом апеляційної інстанції за наслідками дослідження матеріалів справи встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що ПАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" узгоджувала та/або передавала відповідачу, як перевізнику, список узгоджених охоронюваних автостоянок, на яких водії автотранспорних засобів, які здійснюють перевезення, мають зупинятися. При цьому, згідно пояснень представника ПП «АК «Гарант» в судовому засіданні 03.08.2017, відповідний список автостоянок надавався рекомендаційно, проте, ніким не підписувався.

Крім того, не можуть бути прийняті в якості доказу відсутності вини відповідача у викраденні вантажу, надана перевізником та відповідачем копія квитанції ДП «Укрінтеравтосервіс» № 290678 від 29.04.2017, оскільки вказана квитанція містить відомості про те, що за нею надано такі види послуг, як стоянка, і оплачено саме послуги стоянки, тобто місця для тимчасового паркування транспортного засобу. Жодних відомостей про фактичне надання послуг охорони саме вантажу на стоянці у м.Умань по вул.С.Бандери, 23, вказана квитанція не містить, а тому не приймається судом апеляційної інстанції як належний та допустимий доказ в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України надання послуг охорони перевізнику під час здійснення спірного перевезення.

Також, судом апеляційної інстанції не приймаються лист ДП «Укрінтеравтосервіс» філії «Звенигородський навчально-курсовий комбінат» № 42/35 від 12.07.2017, лист № 37/35 від 14.07.2016 , лист № 1/01-04-550 від 21.06.2017 в якості належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України надання перевізнику на стоянці у м.Умань по вул.С.Бандери, 23, саме надання послуг охорони вантажу під час здійснення спірного перевезення, оскільки вказані листи не підтверджують факту безпосереднього надання таких послуг з охорони вантажу перевізнику та не містять відомостей про їх документальне підтвердження первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що лист №1/01-04-457 від 02.06.2016 р. УДП "Укрінтеравтосервіс" містить відомості про те, що пункт автомобільного сервісу на стоянці у м.Умань по вул.С.Бандери, 23 надає саме послуги автостоянки, та не здійснює охорони транспортних засобів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що під час виконання відповідачем своїх обов'язків з перевезення вантажу ПАТ "А/Т Тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" за Договором експедирування, були завдані збитки внаслідок викрадення частини вантажу, переданого на перевезення згідно товарно-транспортної накладної №9117028091 від 28.04.2016. І факт зупинки відповідача на стоянці у м.Умань по вул.С.Бандери, 23, підтверджує лише зупинку перевізника на певній огородженій охоронюваній території та споживання послуг паркування (автостоянки), проте, жодним чином не свідчить про взяття на себе особою, яка надавала послуги з паркування, послуг з охорони вантажу.

Згідно зі ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

За змістом ч.1 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Частиною 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються шляхом їх належного виконання, тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обов'язків є їх порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, що за змістом статті 611 цього Кодексу має наслідком, у тому числі - необхідність відшкодування збитків.

Збитками в силу вимог статті 22 Цивільного кодексу України є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками і вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в контексті спірних правовідносин наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, а саме:

- протиправність поведінки відповідача полягає у порушенні пункту 1.2 Договору експедирування, згідно з яким виконавець зобов'язаний організувати та забезпечити належне, повне та своєчасне перевезення вантажів;

- збитки, як результат протиправної поведінки виражаються в тому, що позивачем виплачено страхувальнику за Договором страхове відшкодування;

- наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою і завданими збитками полягає у тому, що саме у зв'язку неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань за Договором експедирування, позивачу були завдані збитки у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу.

Щодо наявності у діях відповідача вини, як елементу цивільної відповідальності, слід зазначити наступне.

Так, статтею 614 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частина 2 статті 614 Цивільного кодексу України).

Аналіз положень статті 614 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Боржник звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

Відповідач в обгрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що його вина у спричиненні вказаних збитків відсутня, транспортний засіб, який здійснював перевезення спірної партії товару, під час скоєння викрадення перебував на стоянці, на якій здійснювалась цілодобова охорона.

Проте, з вказаним доводом суд апеляційної інстанції не погоджується, вважає його таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки відповідачем в розумінні ст. 614 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України, а також п. 5.2 Договору експедирування від 01.01.2016 не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що втрата вантажу під час спірного перевезення сталася не з вини відповідача, у зв'язку з чим наявні обумовлені законом та договором підстави для покладення відповідальності у вигляді відшкодування вартості втраченого вантажу в сумі 582 071 (п'ятсот вісімдесят дві тисячі сімдесят одна) грн. 15 коп. на відповідача.

При цьому, суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи зазначає, що 06.11.2015 між ПАТ «СК «Юнісон Страхування», як страховиком, та відповідачем, як страхувальником, укладено договір страхування цивільної відповідальності експедитора № 0703.000401.120, відповідно до умов якого предметом договору є майновий інтерес, пов'язаний з цивільною відповідальністю страхувальника при здійсненні останнім експедирування вантажів, і страховим ризиком за даним договором визначено зокрема відповідальність за втрату вантажу (п.п. 2.1.2 п. 2.1). Пунктом 3.2.4.1 договору страхування цивільної відповідальності експедитора № 0703.000401.120 від 06.11.2015 визначено, що у період тривалої зупинки для відпочинку перевізник, з яким страхувальник уклав договір на перевезення, зобов'язаний залишати свій транспортний засіб на спеціалізованій стоянці для вантажних автомобілів, під якою розуміється місце, призначене для відстою та паркування вантажних транспортних засобів, яке знаходиться під охороною.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що викрадення вантажу під час здійснення організованого відповідачем перевезення, є страховим випадком саме за договором страхування цивільної відповідальності експедитора № 0703.000401.120 від 06.11.2015, у зв"язку з чим відповідач не позбавлений права звернутися до третьої особи -2 з вимогами щодо виплати страхового відшкодування з наданням відповідного обсягу підтверджуючих документів.

Крім того, довод апелянта про те, що судом першої інстанції розглянуто справу без повідомлення відповідача про час та місце розгляду, що є порушенням норм процесуального права - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, оскільки ухвала про призначення судового розгляду від 27.04.2017 (про призначення справи до розгляду в судовому засіданні 10.05.2017) направлена відповідачу 27.04.2017, про що свідчить відмітка на зворотньому боці вказаної ухвали, і що перевірено судом апеляційної інстанції за допомогою інтернет-ресурсу «Укрпошта» (за штрихкодовим ідентифікатором 0103042037650). Крім того, в матеріалах справи наявні відзив відповідача, наданий суду першої інстанції, а також додаткові документи, які на думку відповідача були необхідні для правильного вирішення спору, і які оцінені місцевим господарським судом під час вирішення спору, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неявка представників відповідача в судове засідання не призвела до прийняття неправильного рішення по суті спору.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі №910/2503/17 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі №910/2503/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 у справі №910/2503/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2503/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді В.В. Куксов

С.А. Гончаров