Ухвала суду № 68511575, 26.06.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/22049/17

Провадження № 2-о/761/239/2017

У Х В А Л А

26 червня 2017 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Волошин В.О., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1, заінтересовані особи: Шевченківський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, головне тереторіальне управління юстиції у Київській області про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в :

В червні 2017р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з заявою про встановлення факту, що його батьком є ОСОБА_2, який за національністю є поляк, а матірю ОСОБА_3, що по національності є полькою.

У ч. 1 ст. 234 ЦПК України вказано, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Із змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення факту необхідне заявнику для збереження та відновлення приналежності до польської національності та отримання «картки поляка». Крім того, до матеріалів позовної заяви додано посвідку про народження згідно якої батьками заявника є ОСОБА_2, та ОСОБА_3

Як вбачається із змісту ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якою передбачено перелік категорій справ, які розглядає суд про встановлення фактів, що мають юридичне значення, справи за заявами про встановлення факту належності до певної національності - в переліку відсутні.

В ч. 2 ст. 256 ЦПК України зазначено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо за законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналіз даних норм дає підстави для висновку, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; 2) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право; 3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, що засвідчує факт, що має юридичне значення; 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Відповідні розяснення містяться і в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995р.

Отже, згідно з ст. 234, ч. 2 ст. 256 ЦПК України для встановлення факту необхідна наявність певних умов, зокрема, факт, що встановлюється, повинен бути юридичним, тобто від його встановлення у особи виникають, змінюються або припиняються особисті чи майнові права; чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.

Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року було затверджено Положення про паспорт громадянина України, свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, якими не передбачено зазначення національності громадян у вказаних документах.

На підставі Указу Президента України №70/99 від 27 січня 1999 року втратив чинність Указ Президента України від 31 грудня 1991 року «Про порядок зміни громадянами України національності» і з того часу в законодавстві України відсутні норми, які передбачають настання певних юридичних наслідків або набуття немайнових чи майнових прав в залежності від національності особи.

В ст. 24 Конституції України закріплено рівність громадян та відсутність будь-яких привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Тобто, на території України факт належності особи до будь-якої національної не тягне за собою юридичних наслідків.

Згідно ст. 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Статтею 300 ЦК України, передбачено, що фізична особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про національні меншини» громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність.

Тобто, належність особи до певної національності залежить від її вільного волевиявлення і для реалізації особою своїх прав у цій сфері не потребує встановлення цього факту судовим рішенням, а не зазначення в документах національності заявника поляком, не перешкоджає заявнику дотримуватися польських звичаїв, традицій, культури та позиціонувати себе поляком, виявляти почуття національного самоусвідомлення, зберігати своє етнічне польське походження.

Таким чином, факт належності особи до певної національності не може бути встановлений в судовому порядку, оскільки відповідно до положень ст. 256 ЦПК України не належить до юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи.

Зазначена правова позиція також знайшла своє відображення у інформаційному листі Верховного Суду України від 01 січня 2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в якому вказується про те, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти, щодо належності до певної національності.

Пленум Верховного Суду України у Постанові роз'яснив, що якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.

Відтак, стороні позивача необхідно конкретизувати зміст позовних вимог та надати суду виправлену редакцію позовної заяви у відповідності до кількості учасників.

Відповідно до ст. 121 ЦПК України позовна заява, подана без додержання вимог, викладених у ст.ст. 119, 120 ЦПК України підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, оскільки зазначені недоліки перешкоджають суду відкрити провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 119, 121 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Шевченківський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, головне тереторіальне управління юстиції у Київській області про встановлення факту, що має юридичне значення - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали, попередивши, що в разі не усунення вказаних недоліків заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню позивачу.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

Суддя: