Рішення № 68495709, 22.08.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/3894/17 Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Провадження № 22-ц/789/1014/17 Доповідач - Шевчук Г.М.Категорія - 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

за участі секретаря - Танцюра О.В.

представника ПАТ "УкрСибБанк" - Майки М.Б.

представника позивача ОСОБА_2- ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, ТзОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про зняття арешту з майна. В обгрунтування вимог зазначає, що вказаний арешт накладено в процесі виконання рішення суду на підставі якого видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_4 в користь ПАТ «Укрсиббанк», заборгованості за кредитним договором №11143804000 від 18 квітня 2007 року в сумі 1 '304'199,39 грн. та судових витрат в сумі 1820 гривень. Вказаний виконавчий лист повернутий стягувачу, тому виконавче провадження фактично є закінченим. Виконавчий документ повторно до виконання не пред'являвся та строк на таке пред'явлення стягувачем пропущений.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22 червня 20017 року позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору-Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія " про зняття арешту з майна задоволено .

Знято арешт з майна ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_2, інд.номер НОМЕР_1) - квартири АДРЕСА_1, накладеного згідно із постановою про арешт майна та заборону його відчуження ВП№25738199 від 04 квітня 2011 року старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (номери записів про обтяження № 6868038 від 04 жовтня 2011 року, № 6863657 від 04 жовтня 2015 року, №6863662 (спеціальний розділ ) від 04 жовтня 2011 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ).

Стягнуто із Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" ( код за ЄДРПОУ 09807750, місце знаходження м. Харків проспект Московський,60 ) в користь ОСОБА_2 640 гривень сплаченого судового збору.

ПАТ "УкрСиббанк" звернулось до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування вимог вказує на те, що суд неповно з'ясував обставини по справі, оскільки рішення винесено до неналежного відповідача. Банк не накладав обтяження на майно позивача та не має повноважень для зняття арешту з майна. Відповідачем у справі повинен бути Івано-Франківський міський відділ ДВС.

Представник ПАТ "УкрСиббанк" в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, зіславшись на викладені у ній доводи .

Представник позивача заперечив апеляційну скаргу, рішення суду вважає законним і обгрунтованим.

Заслухавши сторони, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення позову.

Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення районного суду вказаним вимог не відповідає.

У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.

Судом встановлено, що 04 квітня 2011 року державним виконавцем державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа, виданого 24 вересня 2010 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, про стягнення з ОСОБА_2 1304199,39 грн. заборгованості та 1820 грн. судових витрат за рахунок заставного майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Стягувачем вказано ПАТ «УкрСиббанк», що стверджується постановою про відкриття виконавчого провадження В11 № 25738199 від 04 квітня 2011 року.

04 квітня 2011 року, в рамках вказаного виконавчого провадження цим же державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Нею накладено арешт на все належне ОСОБА_2 майно в межах суми звернення стягнення - 1306019,39 грн. та заборонено його відчуження. Зазначене підтверджується копією постанови.

Як встановлено судом першої інстанції постанова була виконана; арешти на майно позивача накладені, на момент звернення до суду з даним позовом (23 березня 2017 року) діяли, що стверджується відомостями, викладеними у інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (номер довідки 83199280 від 23 березня 2017 року).

15 лютого 2017 року позивач звернувся до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби з заявою про припинення обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У відповідь на цю заяву начальник відділу державної виконавчої служби надіслав позивачу лист № 1591 від 21 лютого 2017 року, у якому вказав, що на виконанні ввіреного йому органу дійсно перебував виконавчий лист від 24 вересня 2010 року. 30 січня 2014 року його було повернуто стягувачу і повторно до виконання він не пред'являвся. У листі зазначено, що у такому випадку арешт, накладений на майно боржника не знімається, а наявне у постанові посилання на припинення чинності арешту майна боржника та скасуванні інших заходів примусового виконання, стосується тільки реалізованого майна.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч.1 ст.16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті ? визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною 2ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно з ч.1 ст.32 Закону заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.11 Закону державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.ч.1,2,3,4 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 60 Закону.

Згідно із ст. 60 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частини третя та четверта ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють випадки зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або за постановою державного виконавця.

Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Таким чином, за змістом наведених положень Закону, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом ст. 60 Закону до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

Згідно із ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У п.24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням ст. ст. 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» і роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (з наступними змінами) особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Таким чином, арешт майна, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Як вбачається, підставою обтяження майна позивача є постанова від 04 квітня 2011 року, винесена державним виконавцем державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції в рамках виконавчого провадження В11 № 25738199 від 04 квітня 2011 року з примусового виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, про стягнення з ОСОБА_2 1304199,39 грн. заборгованості та 1820 грн. судових витрат за рахунок заставного майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Звертаючись до суду із позовом, позивач ставив перед судом питання про звільнення усього належного йому рухомого та нерухомого майна з-під арешту, оскільки накладення арешту на майно порушує його права, як власника, захист якого передбачено ст. 41 Конституції України, ст. 317,319,321,391 ЦК України.

Оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) майном, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, то заява ОСОБА_2 про звільнення майна з під арешту повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що заперечення проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Згідно з ч.1 ст. 309 цього Кодексу порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

З огляду на викладене має місце порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що дає підстави скасувати рішення та ухвалити нове, яким в позові слід відмовити.

Керуючись ч.2 ст.307, ст.ст.309; 313; 314; 317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСибБанк" задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22 червня 2017 року скасувати. Постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" про зняття арешту з майна відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Г.М. Шевчук