Постанова № 68479078, 16.08.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року Справа №924/121/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Дужич С.П.

судді Демидюк О.О. ,

судді Мамченко Ю.А.

при секретарі судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (паспорт),

- ОСОБА_2А (договір від 16.08.2017р.);

відповідача - ОСОБА_3 (довіреність №2568 від 15.08.2017р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача державної установи "Ізяславська виправна колонія Управління держаної пенітенціарної служби України в Хмельницькій області (№31)" на рішення господарського суду Хмельницької області від 22 червня 2017 року у справі №924/121/17 (суддя Танасюк О.Є.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до державної установи "Ізяславська виправна колонія Управління держаної пенітенціарної служби України в Хмельницькій області (№31)"

про стягнення 65 000 грн. збитків, завданих внаслідок втрати матеріальних цінностей

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

22 червня 2017 року, рішенням господарського суду Хмельницької області було задоволено позов ФОП ОСОБА_4 до державної установи "Ізяславська виправна колонія (№31)" про стягнення 65 000 грн. збитків, завданих внаслідок втрати матеріальних цінностей та стягнуто з відповідача на користь позивача вказану суму і 1600,оо грн.. судового збору.

Державна установа "Ізяславська виправна колонія (№31)", не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, у своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, вважаючи, що прийняті судом висновки не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки у судовому засіданні не доведено ні факту передачі майна на зберігання відповідачу, ні факту втрати (нестачі) або пошкодження майна на підставі чого мають відшкодовуватись заявлені позивачем збитки, при цьому посилається на бухгалтерські звіти по бюджету за 2014-2015 роки, якими на його думку, підтверджується факт відсутності у нього майна, яке нібито передавалося позивачем.

ФОП ОСОБА_4 у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає дане рішення таким, що прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню тому, що відсутність гербової печатки відповідача на акті прийому-передачі матеріальних цінностей не може ставити під сумнів дійсність даного документу, скріплення гербовою печаткою акту прийому-передачі не являється обов'язком, а є правом осіб під час здійснення господарських операцій. Крім цього, факт передачі відповідачу майна підтверджується накладною №1 від 15 січня 2014 року та іншими доказами, які наявні в матеріалах справи.

21 липня 2017 року, ухвалами Рівненського апеляційного господарського суду скаржнику було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду у складі колегії судів: головуючий суддя Дужич С.П, суддя Мамченко Ю.А., суддя Саврій В.А.

15 серпня 2017 року, розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Саврія В.А., призначено повторний автоматизований розподіл справи та визначено колегію суддів у складі: ОСОБА_5П, головуючий, ОСОБА_6, ОСОБА_7

16 серпня 2017 року, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила, що:

15 жовтня 2013 року, між ФГ "Світанок", як комітентом, та ФОП ОСОБА_4, як комісіонером, укладено Договір комісії на продаж продукції (договір про передачу продукції на реалізацію), за яким комісіонер зобовязується за дорученням комітента здійснити в інтересах останнього від свого імені угоду з продажу продукції - міні-заводу для виготовлення мясної консервованої продукції (а.с.58-60).

22 жовтня 2013 року, за актом прийому-передачі матеріальних цінностей та накладною №31 ФГ "Світанок" передало ФОП ОСОБА_4 матеріальні цінності:

- три варочні котли КЕ-250, вартістю 15 000,00 грн. кожен,

- котел варочний КЕ-100, вартістю 10 000,00 грн.,

- автоклав в зборі Б6-КАВ-2, чотири кошики, самописець, вартістю 6 000,00 грн.,

- електромясорубку в зборі, вартістю 8 000,00 грн.,

- електрожаровню в зборі, вартістю 4 000,00 грн.,

- електроперемішувач, вартістю 4 000,00 грн.,

- електрозакаточну машину, вартістю 1 500,00 грн.,

- три роздільні столи нержавіючі сталі, вартістю 9 000,00 грн. кожен,

- електрозамішувач концентрату, вартістю 8 000,00 грн.,

- компресор у зборі, вартістю 6 000,00 грн.,

- тачка без коліс з нержавіючої сталі, вартістю 500,00 грн., а всього на загальну суму 120 000,00 грн. (а.с.56-57).

15 січня 2014 року, за ОСОБА_2 прийому-передачі на зберігання та накладною №1 ФОП ОСОБА_4 передано на безоплатне зберігання в ІВК УДПтСУ у Хмельницькій області (№31) вище перераховані матеріальні цінності загальною вартістю 120 000,00 грн. (а.с.11, 12).

11 серпня 2014 року, між ІВК УДПтСУ у Хмельницькій області (№31), як замовником, та ФОП ОСОБА_4, як постачальником, укладено Договір №Г-107, відповідно до умов якого останній бере на себе зобовязання продати товар - котел КЕ-250 за ціною 15000,00 грн., а замовник прийняти його та сплатити вказану суму. (а.с.24).

В цей же день, 11 серпня 2014 року, за накладною №5, позивач передав відповідачу котел КЕ-250 вартістю 15000,00 грн. (а.с.25), а відповідач платіжним дорученням №631 перерахував за котел КЕ-250 на рахунок позивача обумовлену у договорі суму. (а.с.26)

26 вересня 2014 року, між ІВК УДПтСУ у Хмельницькій області (№31), як замовником, та ФОП ОСОБА_4, як постачальником, укладено Договір №Г-142, відповідно до умов якого постачальник бере на себе зобовязання продати товар - котел КЕ-250 за ціною 15000,00 грн., а замовник прийняти його та сплатити вказану суму. (а.с.27).

В цей же день, 26 вересня 2014 року, за накладною №6, позивач передав відповідачу котел КЕ-250 вартістю 15000,00 грн. (а.с.28), а відповідач платіжним дорученням №773 перерахував на рахунок позивача за котел КЕ-250 обумовлену у договорі суму. (а.с.29)

Також, 26 вересня 2014 року, між ІВК УДПтСУ у Хмельницькій області (№31), як замовником, та ФОП ОСОБА_4, як постачальником, укладено Договір №Г-143, відповідно до умов якого постачальник бере на себе зобовязання продати товар - котел КЕ-100 за ціною 10000,00 грн., а замовник сплатити вказану суму. (а.с.30).

В цей же день, 26 вересня 2014 року, за накладною №8, позивач передав відповідачу котел КЕ-100 вартістю 10000,00 грн. (а.с.31), а відповідач платіжними дорученнями №774 та №812 від 29 вересня 2014 року перерахував за котел КЕ-100 на рахунок позивача обумовлену у договорі суму. (а.с.32-33)

23 грудня 2014 року, між ІВК УДПтСУ у Хмельницькій області (№31), як замовником, та ФОП ОСОБА_4, як постачальником, укладено Договір №Г-223, відповідно до умов якого останній бере на себе зобовязання продати товар - котел КЕ-250 за ціною 15000,00 грн., а замовник прийняти його та сплатити вказану суму. (а.с.34).

В цей же день, 23 грудня 2014, за накладною №7, позивач передав відповідачу котел КЕ-250 вартістю 15000,00 грн. (а.с.35), а відповідач платіжним дорученням №147 від 23 лютого 2015 року перерахував за котел КЕ-250 на рахунок позивача обумовлену у договорі суму. (а.с.36)

19 грудня 2016 року, позивач листом за №1 до начальника ІВК УДПтСУ у Хмельницькій області (№31) просив повернути передане на зберігання майно протягом 5 днів з дня отримання листа, який було отримано відповідачем 21 грудня 2016 року. (а.с.13-14)

27 грудня 2016 року, відповідач листом №02-1-16/П-1 повідомив ФОП ОСОБА_4 про те, що згідно даних бухгалтерського обліку Ізяславської виправної колонії (№31) матеріальні цінності, які позивач просить повернути на зберіганні в установі не перебувають, також відсутні документи щодо їх отримання (а.с.15).

23 січня 2017 року, ФОП ОСОБА_4 листом-звернення до ІВК УДПтСУ у Хмельницькій області (№31) просив відшкодувати збитки, завдані внаслідок втрати матеріальних цінностей, що перебували на зберіганні у розмірі 120000,00 грн. протягом 7 днів з моменту отримання листа, який було отримано відповідачем 25 січня 2017 року. (а.с.16-17)

10 лютого 2017 року, ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом до державної установи "Ізяславська виправна колонія (№31) про стягнення, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, 65000,00 грн. збитків, завданих втратою матеріальних цінностей. (а.с.4-6)

22 червня 2017 року, рішенням господарського суду Хмельницької області було задоволено позов ФОП ОСОБА_4 до державної установи "Ізяславська виправна колонія (№31)" про стягнення 65000,00 грн. збитків, завданих внаслідок втрати матеріальних цінностей та стягнуто з відповідача на користь позивача вказану суму і 1600,00 грн.. судового збору.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

Згідно з ч.1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 ЦК України, яка вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав на безоплатне зберігання відповідачу матеріальні цінності на загальну суму 120 000,00 грн., що було оформлене актом прийому-передачі на зберігання та накладною №1 від 15 січня 2014 року і дана обставина вказує на прийняття відповідачем на зберігання даних матеріальних цінностей.

Так, ст. 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Після часткової реалізації позивачем майна, яке перебувало на зберіганні, відповідачу, 19 грудня 2016 року, позивач листом №1 просив відповідача повернути передані на зберігання матеріальні цінності. (а.с.14)

Частинами 1, 2 ст. 949 ЦК України встановлено обов'язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до вимог закону та договору, а в разі відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, незважаючи на вимогу позивача, відповідач матеріальні цінності не повернув та листом №02-1-16/П-1 повідомив, що згідно даних бухгалтерського обліку матеріальні цінності, які позивач просить повернути на зберіганні в установі не перебувають, а документи щодо їх отримання відсутні.

Проте, з матеріалів справи встановлено, що після реалізації позивачем 3-х котлів КЕ-250 та котла КЕ-100 загальною вартістю 55000,00 грн., на зберіганні в Ізяславській виправній колонії (№31) залишилося майно позивача на загальну суму 65000,00 грн., а саме: - електрожаровня в зборі вартістю 4000,00 грн.; - автоклав в зборі Б6-КАВ-2 (чотири кошики і самописець) вартістю 6000,00 грн.; - три роздільні нержавіючі столи вартістю 27000,00 грн., - електромясорубка в зборі вартістю 8000,00 грн.; - електроперемішувач вартістю 4000,00 грн.; - електрозакаточна машина вартістю 1500,00 грн.; - електрозамішувач концентрату вартістю 8000,00 грн.; - компресор у зборі вартістю 6000,00 грн.; - тачка без коліс з нержавіючої сталі вартістю 500,00 грн., що становить для позивача збитки на вказану суму.

Згідно ст. 951 ЦК України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтями 22, 623 ЦК України, ст. 224 ГК України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідач не виконав взятих на себе зобовязань щодо зберігання та повернення позивачеві, отриманих від нього для зберігання матеріальних цінностей на загальну вартість 65000,00 грн., чим заподіяв ФОП ОСОБА_4 збитки на зазначену суму, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів у сумі 65000,00 в якості збитків є законними та обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та відповідають чинному законодавству і позов слід задоволити.

Посилання відповідача на те, що матеріальні цінності, передані позивачем відповідачу в установі відсутні, оскільки з приводу даного майна не укладалися договори та вказане майно не відображено в бухгалтерському обліку, а на акті прийому-передачі на зберігання матеріальних цінностей від 15 січня 2014 року відсутні печатка установи, колегія оцінює критично і відхиляє як безпідставні, оскільки факт передачі матеріальних цінностей підтверджується не тільки актом прийому-передачі на зберігання від 15 січня 2014 року, а і належно оформленаою накладною №1 від 15 січня 2014 року, а відсутність зазначеного майна на бухгалтерському обліку може вказувати на недоліки в його веденні.

До того ж, як вбачається з листа-пояснення заступника начальника інспекції начальника Ізяславського відділення Славутської ОДПІ ОСОБА_8 від 13 червня 2017 року, що в листопаді 2016 року у виправній колонії №31 проводилася перевірка по дотриманню податкового законодавства, під час якої на складі (завсклад ОСОБА_9М.) було виявлено матеріальні цінності: автоклав в зборі Б6-КАВ-2 (чотири кошики і самописець); електромясорубка в зборі; три роздільні нержавіючі столи; електроперемішувач; електрозакаточна машина; електрозамішувач концентрату; електрожаровня в зборі; компресор у зборі; тачка без коліс з нержавіючої сталі. Повідомляє, що на вимогу надати документи на майно, завсклад пояснив, що це майно знаходиться на зберіганні від ФОП ОСОБА_4, який підтвердив, що вказане майно належить йому і надав акт приймання передачі та накладну на матеріальні цінності, підписані, на той час, начальником установи ОСОБА_10М і ФОП ОСОБА_4 (а.с.119).

Інші заперечення відповідача, викладені у апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм ст. 43 ГПК України із всебічним, повним та обєктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для скасування рішення господарського суду та задоволення вимог апеляційної скарги.

Судові витрати за подання апеляційної скарги, на підставі ст.ст. 49, 105 ГПК України, у зв'язку з відмовою в її задоволенні, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 22 червня 2017 року у справі №924/121/17 залишити без змін, апеляційну скаргу державної установи "Ізяславська виправна колонія Управління держаної пенітенціарної служби України в Хмельницькій області (№31)" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №924/121/17 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Дужич С.П.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Мамченко Ю.А.